«Карта Новой Сербии, зделанная по присланной из правителствующего Сената спецыальной карте, назначенных в Новую Сербию заднепровских мест, поверенная и снятая окуратно в нынешнем 1752 году».
«Описывал и сочинял геодезии прапорщик Емелиан Гурьев и при нем ученики Киевскихгарнизонных полков: сержант Семен Леонтьев, и салдат Иван Федоров».
Название карты и масштаб в картуше [ 3 в. в 1 дм. -1:126000]. Имеется запись: «Прислана при рапорте от артилерии генерал-майора Глебова от 21 сентября 1752 г.» Подпись: «Артилерии генерал-майор Иван Глебов». Ныне хранится в Библиотеке Академии Наук России в Санкт-Петербурге.
Анатолій Василенко.
Єлисаветградщина у контексті загальноукраїнського розвитку.
(З роздумів 1993 року).
1. Інтеграція різних економічних та культурних регіонів в межах незалежної України потребує не штучних адміністративно територіаль-них поділів, як то було нерідко раніше, коли український народ не був господарем своєї власної долі, а виявлення органічної диференціації єдиного тіла нації. Для цього треба досконало вивчати ту органічну систему взаємодій та розподілу праці, котру український народ виробляв протягом сторіч свого існування.
2.
Що до майбутнього Центральної України та міста в
ній Єлисаветграда (Кірово-града), то треба, на наш
погляд, провести докладний аналіз її
економічного, 
соціального
та культурного розвитку, починаючи з часів
Запорозької Січі. Вже тоді в загальних рисах
вимальовувалась інфраструктура Центральної
України, яку уміло використовував тодішній
правитель Південної України - Потьомкін.
Знищивши запорозьку адміністрацію, він в той же
час поставив на службу Російській імперії
кваліфіковані кадри Січі та вироблену ними схему
колонізації території. Єлисаветград він зробив
центром руху Російської імперії до Чорного моря,
а також в напрямі західних кордонів. Свою воєнну,
геополітичну роль Єлисаветград зберігав аж
до половини ХІХ-го сторіччя. Він був важливим
осередком концентрації російської армії та її
вишколу.
3. Після реформи 1861 року Єлисаветградщина набуває нового значення. Вона перетворюється на центр розвитку сільського господарства Центральної України. І тоді виробляється економічний тандем степу та моря - міст Єлисаветграда та Одеси. Конкуруючи та взаємодіючи, вони змінюють обличчя Центральної України. Через Одесу у Західну Європу надходить звідси сільськогосподарська продукція, а динамічному зростанню виробництва цієї продукції сприяє земство Єлисаветградщини, котре стає організатором розвитку регіону.
4. З економічним поступом пов’язаний розквіт культури в Єлисаветграді та в Одесі. Культурна роль Єлисаветграда виявляється у двох аспектах: він стає єдиним на півдні України містом перемоги української культури в умовах конкуренції культур. Миколаїв, Бахмут, Одеса стають осередками русифікації. Причому, українська культура на Єлисаветградщині зразу ж піднімається над етнографічним рівнем та виробляє засади культурних досягнень ХХ-го сторіччя. Про це свідчать хоч би такі постаті як Винниченко та Маланюк.
5. Після 1917 року в умовах штучного стимулювання розвитку промисловості, що вело до занепаду сільського господарства, економічна та культурна роль Центральної України та Єлисаветградщини значно зменшується. На перший план на півдні України виступає східний тандем степу та моря: Донецьк - Маріуполь. Із зменшенням економічної ролі Єлисаветграда змінюються і умови культурного розвитку. Занепадає культура і в Одесі. Елітарна частина інтелігенції Єлисаветграда та Одеси переміщується у центр імперії - у Москву.
6. В умовах незалежного розвитку України центральний її регіон повинен набути свого колишнього значення, і мусить відродитися тандем Єлисаветград - Одеса. Без цього ні Одеса, навіть в ситуації вільної економічної зони, ні Єлисаветград не досягнуть нового розвитку. Центральна Україна піде швидко шляхом економічного та культурного розвитку, якщо її центром буде Єлисаветград, а портом - Одеса.
Василенко Анатолій Свиридович - сучасний російський письменник, публіцист і філософ. Живе в Москві, але родом з України. У 1993 році видав книжку «Цветы и абстракции. Эссе о мексиканской философии». Автор повістей «Точка «зэт» за далекими звездами», «Жучок. Документальная повесть об убийцах», «Любовь моя, Россия!». Остання з них присвячена життю та діяльності дворянських родів Барковських та Соколових-Бородкіних, відомих на Єлисаветградщині в минулому столітті за свою громадську активність та широке меценатство.В «Єлисаветі» друкувалися статті Анатолія Василенка «Закуткова цивілізація зі світовим покликанням» (1992, №11), «Українські джерела думки отця Георгія Флоровського» (1993, №8). Під час Міжнародної наукової конференції «Центральна Україна як історико-культурний феномен», яка відбулася в Кіровограді наприкінці жовтня 1993 року, він виступив з промовою. Окремі положення з неї сприймаються актуально і сьогодні.
© Copyright ОУНБ Кіровоград 1999