ДІОНЕО

За свідченням департамента поліції - все почалося в Єлисаветграді. У Вульфа та Ревекки Шкловських, міщан, іудейского віросповідання, народився син Ісаак. Він став членом численної родини, за походженням з Умані. Колись, в уманську різню, вона ледь не зникла. Той хто вижив втік до Єлисаветграда, де й оселився. Дід Ісаака був вельми заможнім, але помераючи, залишив по собі, за легендою, до сотні унуків і правнуків. Лише Ісаак мав 14-ть рідних братів і сестер. Коли хлопцям минало 16-ть, їх випихали в люди, і ті йшли за долею, за вдачею, за фахом...

Один з цієї сім’ї, російський письменник Віктор Шкловський, згадує: “До дівчат же брали із числа хлопчаків, що грались на вулиці, але доброго єврейского роду, якого-небудь 16-ти літнього підлітка, женили його, ростили, робили його аптекарським учнем, а потім провізором. Більше зробити нічого було неможливо”.

І всеж таки родина була досить міцна і щаслива.

Довгі роки Ревекка прала пелюшки, ледь-ледь розмовляла по-російски, а потім казала внукам, що перші шісдесят років жила для дітей, а згодом стала жити для себе. Коли вона померла в громадянську війну в Єлисаветграді, їй було 84 роки. Проте вона встигла написати докладні спогади на єврейській мові, де розповіла історію сім’ї Шкловських від часів Гонти до часів Нестора Махно.

Ісаак не скаржився, що родина полишила його здібності без уваги. Як не було сутужно, але він отримав можливість вчитися в Одеському реальному училищі. Саме відтоді почався шлях літератора Шкловського. Він став писати для одеських газет. Із під його пера виходять передовиці, нариси, наукові обзори, театральні рецензії... Словом, як казав один із фундаторів українства в Єлисаветграді Опанас Михалевич, є тим одеським літератором, який “і швець, і жнець, і на дуду гравець”.

Після вбивства Олександра ІІ царський уряд починає полювання за народниками. В Єлисаветграді розпочата справа “гуртка Олександра Тарковського”. Серед заарештованих - Ісаак Шкловський. Вирок суду - вислати на п’ять років до Середньо-Колимська. То найвіддаленіше місце на північному сході Якутії. “Його упекли по суті за те, що він був єврей”,- вважав Опанас Іванович Михайлевич. Департамент поліції дещо іншої думки - ворог царизму за переконаннями. Тому і місце заслання “на межі людських можливостей”. Воно вже відоме народникам 70-х. Один з них, Ардасенов, залишив таке свідчення: “Живеться нам вкрай погано. Не кажучи про моральні муки, фізичні та матеріальні умови нашого життя тут - гірші понад усяку уяву. Нестерпний холод. Зовсім невистачає найнеобхідного для життя. На всій природі лежить печать якогось мовчання, суворої і страшної приниженості. Ця страшна країна в цю пору навіть не відігрівається сонцем. Воно вже давно не з’являється на горизонті. В листопаді і січні ми живемо тут в мороці, а в грудні - в темряві, без сонця”.

Лист цей відправили із Середньо-Колимська 4 грудня 1880 року, тобто за сім років до появи там політичного засланця Ісаака Шкловського.

Михайлевич згадує: “Вже із Середньо-Колимська він написав листа одному із друзів, де описав свій шлях від Іркутська. Лист той був продуктом неабиякого таланту Шкловського. Картинність оповіді, образність мови, стислість стилю спонукали товаришів відіслати лист до “Русских ведомостей”, де його було надруковано”.

По поверненні із Східного Сибіру Ісаак Володимирович Шкловський видав першу свою книжку “Очерки крайнего северо-востока Сибири” (1892), що помітили як читачі, так і фахівці.

Якось Антон Павлович Чехов хотів придбати роботу Діонео для Таганрозької міської бібліотеки, але не зміг знайти її на полицях книжкових магазинів Москви. То був вже 1896 рік.

Після червня місяця ледь не в кожному номері часопису “Русское богатство”, який редагував М.Михайловський, а потім - В. Г. Короленко, виходили “Листи із Англії” Діонео, а Департамент поліції повідомляв свої установи, що 6 червня 1896 року Шкловський вибув за кордон і оселився як кореспондент “Русских ведомостей” у Лондоні. Він познайомився з російськими емігрантами-революціонерами і брав участь в їх діяльності. В циркулярі також зазначалось, що при виявлені Шкловського на тереторії Російської імперії “обшукати, заарештувати і телеграфувати Департаменту поліції для подальшої дерективи”.

Не маю відомостей, чи бував Діонео на батьківщині після 1896 року, проте російська інтелігенція читала його книги, що друкувались як в імперії так і за кордоном. Сьогодні є сенс перечитати хочаб такі з них як “Английские силуэти”, -СПб.,1905, “Рефлексы действительности. Литературные характеристики”, - СПб, 1910, “Меняющаяся Англия”, ч. 1-2, - М, 1914-15. Вони складались поволі з числених есе, які щомісяця виходили в часописах “Русское богатство”, “Вестник Европы”, “Русские записки”, і торкались різноманітних політичних тем.

Тут знову згадаю Михайлевича. “Його (Шкловського),- писав він, - працездатність була дивовижна, Начитаність його була великою, зокрема в галузі художньої літератури. Про тому знав він і чотири європейскі мови, Минулі події відірвали цього талановитого чоловіка від Росії, і ми вже не зустрічаємо ніде його блискучих і образніх творів.

Що то за події, знає кожен - Жовтнева революція, громодянська війна, диктатура пролетаріату... Те що не вдалося зробити Департаменту поліції, спромігся втілить самий революційний клас на чолі з вождем, який, до речі, уважно вивчав погляди Діонео. Свідки того - книги в шафах кремлівського кабінету: Дионео. Первый устой. - Лондон, 1921; Дионео. Пестрая книга. Двенадцать характеристик. Ч. 1-2. - Стокгольм, 1921; Дионео. Англия. - Париж, 1919; Дионео. Новые стадии “хорового начала” в Англии. - Лондон, 1920; Дионео. Когда боги ушли. Роман. - Москва - Берлин, 1923. Всі вони тільки-но зараз стали доступні читачеві, проте лише великіх бібліотек. Сучасних перевидань ще немає. Чому? Частково відповідь на це може бути знайдена у 29-му томі Великої радянської енциклопедій, рік народження якого 1935, за доби правління Батька Народів. Гегемон, що “взяв та поділив”, мав передову історичну науку, яка клеїла на обличчя світу етикетки червоні та чорні. Діонео вкрив чорний: “В 1896 навсегда уехал в Лондон... Обладая журналистским талантом, но чрезвычайно поверхностным, без экономического и философского образования, Дионео в своих многочисленных статьях создал совершенно фантастическую, разкрашенную в привлекательные цвета капиталистическую Англию с ее приславутой гармонией классовых интересов, всеспасающей “демократией” и т. д. Этой фальсификацией питались целые поколения либерально-демократической читающей публики. Во время войны был антантофилом, а после Октябрской революции - враг пролетарской диктатуры, писака интервенционалистской печати”.

Людству давно відомо - свідомість гине не стільки від явної брехні, скільки від напівправди. Той, хто вчив гегемона, добре це знав. Черврні токсини солодкі на смак. Ми об’єктивні - кричить радянська енциклопедія! Ось дивіться - Діонео наш ворог, а ми кажемо, що він був популярним в свій час, талант мав навіть, але... І в тому “але” існував сенс. Бо не могла, не мала права прийняти радянську дійсність, як святе, людина, що знала: “Свобода это - право человека на ценности, созданные им; это - раскрепощение духа от страха перед призраками, а ума - от закостенелых формул. Свобода это - умение думать по-своему, а не говорить формулами, кем бы они не предлагались ;это - естественный закон, в силу которого человек вращается в орбите собственного разума”. “Нет другого слова, которое так окрыляло бы дух, как свобода. Нет также другого слова, которое чаще употреблялось бы всуе. Обещанием свободы скованных людей окрыляли на великие подвиги и... бесстыдно обманывали потом”.

Що ж до “ідеалізації” демократії в Англії, то візьмемо хоча б новелу Діонео “В русском квартале” із книги “Английские силуэти”. Вона розпочинається так: “В конце мая 1903 г. громадный грузовой пароход Блюхер отправился из Гамбурга в Лондон. На корабле были лошади и люди. Лошади - крайне ценный груз и легко подвержены морской болезни, от которой сильно страдают, поэтому на Блюхере им отвели самое лучшее место. Люди тоже страдают от морской болезни, но пассажиры на Блюхере принадлежали к тому классу, с которым не церемонятся. Это были, большею частью, выходцы из северо-западных местечек...”

Євреї, українці, поляки, естонці - емігранти першої хвилі. Їх доля, почуття, їх любов до батьківщини, їхні сльози і молитви - все є на сторінках цієї гіркої оповіді. Не знайдеш одного - напівправди, яка нівечить розум і вбиває потребу СВОБОДИ !

[ Повернутись ]

© Copyright ОУНБ Кіровоград 1999