Дещо про себе.

Моя "мала батьківщина" - село Демидівка, що на Одещині (Любашівський район). Розташоване воно на перехресті двох автотрас: "Київ - Одеса" і "Кишинів - Полтава". Пізніше, коли я читав роман Ч.Айтматова "Буранний полустанок", то рефрен "поїзди мчали з півночі на південь..." весь час нагадував мені про мою Демидівку, з двох боків обперезану сірою бетонкою, по якій у чотири боки день і ніч мчали автомобілі, мовби віддзеркалюючи вічний клекіт життя.

Народився я 2 вересня 1954 року, навчався спочатку в Демидівській восьмирічці, потім у Любашівській десятирічці, а далі дорога повела мене до Одеси, де я холерного літа 1970 року вступив на філологічний факультет Одеського державного університету імені І. Мечникова. Там же й написав свої перші літературознавчі статті (під керівництвом професора Василя Васильовича Фащенка, педагога Божою милістю). Ще раніше, в школі, я писав вірші; десь в абітуріентські дні одеська газета "Комсомольська іскра" надрукувала була мою добірку з прихильним словом поета Юрія Михайпика, який тепер мешкає в Австралії. Вірші друкував і в студентські роки, але десь на п'ятому курсі остаточно "перекваліфікувався" на літературного критика.

1975 року вступив до аспірантури. Написав і захистив кандидатську дисертацію на тему "Проблема характеру в її зв'язку зі стильовими тенденціями в сучасній українській прозі" (1979). Того ж літа з легкої руки П. Загребельного був прийнятий до Спілки письменників України, - в числі 28 молодих "панфіловців" (як жартома назвали таких же, як і я, "неофітів" Спілки, прийнятих після кількох великих нарад літературної молоді).

1983 року в "Радянському письменнику" під назвою "Енергія пошуку" вийшла збірка моїх статей. Здається, найкраща серед них - про творчість Григора Тютюнника. Згодом у тому ж видавництві вийшла книжка "Віч-на-віч з епохою" (про молоду українську прозу 1970-1980-х). У цей час я вже працював над монографією про Юрія Яновського - вона побачила світ у "Дніпрі" 1988 року, коли сам я вже мешкав не в Одесі, де після аспірантури 6 років викладав в університеті, а в Кіровограді, на батьківщині Я ночського.

У Кіровограді я працював доцентом у місцевому педінституті, очолював обласну письменницьку організацію (1985 - 1991); тут же був обраний народним депутатом України (1990). Громадські справи пригальмували мою роботу: нову свою книжку я видав тільки в 1995 році. Це була збірка "Магічний кристал", призначена, переважно, для студентів і вчителів.

1992 року мені пощастило побувати у Франції, в містечку Мужен, де 17 останніх років мешкав Володимир Винниченко, і привезти звідти колекцію його особистих речей (зберігаються в Кіровоградському краєзнавчому музеї). Наступного року режисер В.Мощинський зняв за моїм сценарієм документальний фільм "Голгофа Володимира Винниченка" (у 1995 році Український фонд культури відзначив його премією імені В. Винниченка).

Таким чином виник у мене і науковий інтерес до творчості цього письменника: я чимало написав про нього ("Євангеліє чужих піль"-1996, монографія "Будинок з химерами"- 1998). У жовтні 1998 року захистив у Київському університеті імені Т.Шевченка докторську дисертацію на тему "Творчість В. Винниченка 1902-1920 років у генетичних і типологічних зв'язках з європейською літературою".

Кілька моїх праць відзначено преміями: "Благовіст" (1996 - за збірник "Магічний кристал") та імені О.Білецького (1998 -за цикл статей про В. Винниченка, надрукований у періодичних виданнях 1997 року).

1997 року я започаткував авторську серію "Урок літератури", адресовану вчителям, учням та студентам.

Даниною "шкільному" літературознавству є й робота над підручником "Українська література. 11 клас" (Київ, "Перун", 1998), для якого я написав кілька розділів.