УДК 94 (477. 65) “1943”

Чорний О. В.

УЧАСТЬ 97-ї ГВАРДІЙСЬКОЇ СТРІЛЕЦЬКОЇ ДИВІЗІЇ

У ФОРСУВАННІ ДНІПРА В РАЙОНІ с. ВЛАСІВКА

Дослідження торкається трагічної участі 97-ї гвардійської стрілецької дивізії 32-го гвардійського стрілецького корпусу 5-ї гвардійської армії Степового фронту у форсуванні Дніпра в районі с. Власівка на початку жовтня 1943 року.

Ключові слова: полк, дивізія, армія, форсування, плацдарм, Дніпро.

Исследование касается трагического участия 97-й гвардейской стрелковой дивизии 32-го гвардейского стрелкового корпуса 5-й гвардейской армии Степного фронта в форсировании Днепра в районе с. Власовка в начале октября 1943 года.

Ключевые слова: полк, дивизия, армия, форсирование, плацдарм, Днепр.

The research concerns the tragic participation of the 97^th Guards Rifle Division the 32^nd Guards Rifle Corps the 5^th Guards Army of Steppe Front in the forsed crossing of the Dnieper near Vlasivka in October 1943.

Key words: front, army, forced crossing, bridgehead, the Dnieper

1943 став символом переломних подій у ході Другої світової війни. Саме цього року було закладено фундамент майбутньої перемоги та успішно проведено одну з наймасштабніших військових битв в історії людства, що офіційно іменується битвою за Дніпро, котра значною мірою стала знаковою для нашої держави.

24 вересня 1943 р. газета «Красная звезда» опублікувала Наказ Верховного Головнокомандувача Й. В. Сталіна командувачу Степового фронту генералу армії І. С. Конєву, яким підсумовувалася участь 53-ї, 5-ї гвардійської та 5-ї повітряної армій генералів І. М. Манагарова, О. С. Жадова та С. К. Горюнова в боях на Полтавському напрямку. Народи СРСР інформувалися про те, що «войска Степного фронта, успешно развивая наступление, форсировали реку Ворсклу и после трехдневных напряженных боёв, 23 сентября овладели областным центром Украины – городом Полтава – мощным узлом обороны немцев на левобережной Украине» [14, с. 1]. Разом із тим, у Наказі командувачу фронтом доводилося до відома рішення Верховного Головнокомандувача, що з числа згаданих армій семи дивізіям, бійці яких особливо відзначилися в ході штурму міста, присвоюється почесне найменування “Полтавських”. Серед них була й 97-а гвардійська стрілецька дивізія 32-го гвардійського стрілецького корпусу 5-ї гвардійської армії.

Менше ніж за тиждень, 29 вересня 1943 р. бійці 97-ї гвардійської вдруге відзначилися у ході боїв за м. Кременчук, за що з’єднання було удостоєне ордена «Красного Знамени» [15, с. 1]. Дивізією в той час командував полковник (з 25 вересня 1943 р. – генерал-майор) І. І. Анциферов.

Згадані нами факти стосовно участі 97-ї гвардійської стрілецької дивізії у звільненні Полтави й Кременчука досить часто зустрічаються в історичних дослідженнях, історико-документальних нарисах та мемуарах [1; 10; 11; 18; 19; 23]. Поширеними в історико-документальній літературі є й факти щодо участі вище названого з’єднання в Олександрійсько-Знам’янській наступальній операції [1; 10; 11; 19]. При цьому участь бійців дивізії у форсуванні Дніпра та захопленні плацдармів на його правому березі або випадає, або виглядає фрагментарно в контексті історії цього бойового з’єднання [18]. Працюючи з деякою історико-мемуарною літературою, складається враження, що дивізія брала участь у форсуванні третьої за величиною ріки в Східній Європі на допоміжному, тобто на не стратегічному напрямку, відповідно її бої на Дніпрі важливі, але не варті особливої уваги. Подібні думки навіюють мемуари колишнього командувача Степового фронту І. С. Конєва [10], командувача в 1943 р. 32-го гвардійського стрілецького корпусу О. І. Родімцева [17] або дані з нарису бойового шляху 5-ї гвардійської армії у Великій Вітчизняній війні [19], написаного колективом авторів під керівництвом І. О. Самчука – колишнього начальника штабу 32-го гвардійського стрілецького корпусу. Провівши власне невелике історичне розслідування, з упевненістю можемо заявити, що насправді ситуація щодо участі з’єднання в боях на Дніпрі виглядає не так, як це здається на перший погляд, працюючи з вище названими виданнями. Виходячи з цього, окреслена тема дослідження хоча й вузька, але актуальна й далекосяжна з огляду на можливість детальної реконструкції подій на тій ділянці фронту, де форсування Дніпра здійснювалося з’єднаннями 5-ї гвардійської армії Степового фронту.

Користуючись доступними матеріалами [1; 11; 18] й документами [2-9; 13-16; 21] спробуємо відтворити участь 97-ї гвардійської стрілецької дивізії у форсуванні Дніпра на початку жовтня 1943 р.

Напередодні боїв за Полтаву командувач Степовим фронтом генерал армії І. С. Конєв віддав наказ командармам 5-ї гвардійської, 53-ї, 69-ї, 7-ї гвардійської, 57-ї та 46-ї армій енергійно розвивати наступ, переслідувати противника, який відступав, і впродовж 20 – 25 вересня 1943 р. оволодіти переправами на Дніпрі та забезпечити його форсування, не дозволивши ворогу оговтатися [10, с. 125].

Першою до Дніпра 25 вересня 1943 р. вийшла 7-а гвардійська армія генерал-лейтенанта М. С. Шумілова. Її бійцям вдалося захопити невеликий плацдарм поблизу с. Домоткань на Дніпропетровщині. За кілька днів, 28 вересня, праворуч від 7-ї гвардійської, в районі населених пунктів Мишурин Ріг – Дереївка, що на Кіровоградщині почали успішно підкорювати Дніпро солдати й офіцери 37-ї армії генерал-лейтенанта М. М. Шарохіна [24, с. 56]. Наприкінці вересня – на початку жовтня 1943 р. бійцям 7-ї гвардійської та 37-ї армій вдалося об’єднати свої невеликі плацдарми на правобережжі в єдиний плацдарм, на якому точилися запеклі бої. Німецьке командування зосередило проти радянських з’єднань на правобережжі потужне угрупування з піхотних і танкових дивізій 8-ї польової та 1-ї танкової армій генералів О. Веллера та Г. Хубе.

По мірі виходу армій Степового фронту до Дніпра, кожна з них самостійно розпочинала підкорювати водяну перешкоду з подальшим захопленням, утриманням та розширенням плацдармів на її правому березі. Таким був загальний задум фронтового командування, доведений до відома командувачів армій, корпусів та дивізій [13, с. 5-7]. 29 вересня 1943 р. до Дніпра в районі Кременчука вийшли 53-я армія генерал-лейтенанта І. М. Манагарова та 5-а гвардійська армія генерал-лейтенанта О. С. Жадова. Для обох із них форсування стало трагічним, оскільки подолати Дніпро впродовж 1 – 10 жовтня їм не вдалося і пізніше бійці згаданих з’єднань були перекинуті на плацдарм в районі Мишуриного Рогу – Куцеволівки – Дереївки.

Виходячи з окресленої теми дослідження, далі ми будемо говорити про форсування Дніпра 97-ю гвардійською стрілецькою дивізією 5-ї гвардійської армії в контексті дій останньої на Дніпрі, свідомо не торкаючись подій у смузі наступу 53-ї армії, оскільки то може бути темою окремої наукової розвідки.

Теоретично гвардійці генерала О. С. Жадова за умов успішного форсування Дніпра й захоплення плацдарму на його правому березі біля Новогеоргіївська^ мали вступити в затяжні бої та відтягнути німецькі частини від плацдармів, контрольованих 37-ю і 7-ю гвардійською арміями.

Реально ж, захопити ще один плацдарм частинам 5-ї гвардійської армії було практично не можливо. По-перше, на ділянці Кременчук – Власівка – Максимівка, де мала діяти армія, правий берег Дніпра набагато вищий ніж лівий, що практично не давало ніяких шансів бійцям зачепитися за правий берег, навіть, у випадку успішної переправи через Дніпро (маються на увазі мінімальні втрати серед особового складу і необхідної техніки). По-друге, армія була не готова форсувати Дніпро, оскільки не вистачало човнів, плотів, понтонного устаткування і т.д. По-третє, на правому березі, займаючи вигідні позиції, була готова вступити в бій 320-а піхотна дивізія, яка контролювала саме на цій ділянці добре укріплену лінію оборонних споруд т. зв. “Східного валу”. По-четверте, армійські з’єднання вийшли до Дніпра недоукомплектованими з огляду на участь у сильних боях під Полтавою і Кременчуком. Поповнення, котре й було направлене в частини, не мало досвіду участі в боях. З огляду на все викладене, складається враження, що результативність форсування Дніпра 5-ю гвардійською армією значною мірою покладалася на удачу.

Добре спланувати операцію в армійського командування не було можливості, а тому підготовка до форсування проходила лише кілька днів. На цьому позначилися й заклики брати плацдарми на правому березі ріки з ходу, і надтяжке становище сусідніх армій на плацдармі між Домотканню і Дереївкою. Підкорювати Дніпро було вирішено силами 32-го й 33-го гвардійських стрілецьких корпусів, кожен з яких складався з трьох дивізій. 32-м гвардійським стрілецьким корпусом командував генерал-лейтенант О. І. Родімцев, 33-м – генерал-лейтенант М. І. Козлов.

33-й корпус у складі 6-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії полковника М. М. Смирнова, 95-ї гвардійської стрілецької дивізії генерал-майора М. С. Нікітченка та 9-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії генерал-майора О. М. Сазонова форсував ріку на ділянці Кременчук – Власівка в ніч з 2 на 3 жовтня. Висадившись на дніпровських островах у смузі дій корпусу, його бійці були накриті німецькою артилерією, а тому відразу перейшли до оборони, з подальшим поверненням на вихідні позиції через кілька днів.

Драматичнішим і трагічнішим було форсування Дніпра 32-м гвардійським стрілецьким корпусом у складі 13-ї гвардійської стрілецької дивізії генерал-майора Г. В. Бакланова, 97-ї гвардійської стрілецької дивізії генерал-майора І. І. Анциферова та 66-ї гвардійської стрілецької дивізії генерал-майора Я. В. Якшина. Названим вище дивізіям корпусу довелося форсувати Дніпро на ділянці Власівка – Максимівка, з висадкою на дніпровських островах (Піщаному та інших), які в усіх мемуарах згадуються під назвою “Каска”. Саме їх довелося утримувати бійцям корпусу впродовж 3 – 11 жовтня 1943 року, не дивлячись на величезні втрати і відсутність перспективи бодай зачепитися за правий берег.

Після війни про згадану вище операцію чомусь поспішили забути і вона тривалий час залишалася невідомою або ж маловідомою широкому загалу. Інтерес до неї проявився лише на початку нового тисячоліття з виходом у світ невеличкого нарису “У жовтні сорок третього…” світловодського краєзнавця В. Ю. Сергєєва [20].

У ході форсування Дніпра 97-а гвардійська стрілецька дивізія генерал-майора І. І. Анциферова діяла у смузі наступу першого ешелону 32-го гвардійського стрілецького корпусу спільно з 13-ю гвардійською стрілецькою дивізією генерал-майора Г. В. Бакланова.

У ніч з 2 на 3 жовтня 1943 р. бійцям генерала І. І. Анциферова вдалося встановити контроль над островом Яцків, який через зовнішню подібність до солдатського шолома в бойових донесеннях отримав назву “Каска”. Вранці 3 жовтня противник, користуючись добре пристріляними позиціями та прикриттям авіації, силами артилерії 320-ї піхотної дивізії генерал-майора В.-Г. Постеля почав обстрілювати радянський десант на острові. Безперспективне форсування Дніпра силами 97-ї гвардійської тривало до 8 жовтня 1943 р.

Участь дивізії у форсуванні Дніпра коштувала її особовому складу величезних втрат. За офіційною статистикою, що була підготовлена начальником штабу дивізії гвардії підполковником В. М. Комаровим на «Касці» з числа бійців загинуло 45 офіцерів, серед яких 1 полковник, 3 майори, 7 капітанів, 9 старших лейтенантів, 16 лейтенантів та 9 молодших лейтенантів [7, арк. 137 – 138 зв.]. Більшість з них загинули 6 жовтня 1943 р. Серед знакових втрат дивізії можна назвати заступника командира дивізії гвардії полковника В. Я. Кашляєва, першого й другого у ході форсування Дніпра командирів 292-го гвардійського стрілецького полку гвардії майорів М. О. Каюкова та О. О. Полухіна, заступника командира 289-го гвардійського стрілецького полку гвардії майора І. С. Гордова [7, арк. 137 – 138 зв.] – героїв Сталінградської й Курської битв, учасників ліквідації Томаровсько-Борисівського котла та звільнення Лівобережної України.

Той же самий гвардії підполковник В. М. Комаров у документі про безповоротні втрати сержантського і рядового складу 97-ї гвардійської стрілецької дивізії вказав, що з 1 по 10 жовтня вона втратила 218 бійців вище означеної ланки [2-6; 8-9]. У більшості випадків у документах про втрати в колонці щодо місця поховання вказано «остались на поле боя на территории занятой противником в районе Безымянного острова на Днепре» [7, арк. 137 – 138 зв.; 2-6; 8-9]. Тих, кого польові військкомати призвали напередодні форсування взагалі ніхто не враховував до числа загальних втрат на Дніпрі. Очевидно це ще не одна сотня молодих хлопців. Як бачимо, це доволі трагічна сторінка в історії Другої світової війни і саме тому вона не отримала розголосу в радянській військово-історичній науці. Подібна ситуація характерна й для 13-ї та 66-ї гвардійських стрілецьких дивізій, які в тому ж місці і той же час форсували Дніпро.

Наприкінці життя колишній командарм 5-ї гвардійської О. С. Жадов написав, що «армии не удалось захватить плацдармы на западном берегу Днепра. Были захвачены лишь отдельные острова севернее Кременчуга» [1, с. 128]. Щодо участі дивізії генерала І. І. Анциферова у форсуванні Дніпра Олексій Семенович зазначив, що «особенно тяжело пришлось 97-й гвардейской стрелковой дивизии на острове «Каска» [1, с. 129].

У 70 – 80-х роках минулого століття в СРСР доволі популярною була ідея підготовки нарисів щодо участі окремих з’єднань (полків, дивізій армій) у Великій Вітчизняній війні. В одному з таких видань, колишній начальник штабу 289-го гвардійського стрілецького полку 97-ї гвардійської стрілецької дивізії генерал-полковник, а в жовтні 1943 року – підполковник Ю. А. Науменко, оцінюючи бої на Касці, зазначив: «…тогда удержание Каски и других островов казалось мне, да и другим офицерам полка в тактическом плане неоправданной мерой. Уж слишком велики были наши потери. Но мы ведь тогда не знали, что 5-й гвардейской армии была поставлена задача отвлечь на себя как можно больше сил противника, чтобы обеспечить форсирование Днепра другими армиями на главных направлениях. Вот мы и выполняли эту задачу. Высокой ценой, но выполнили» [11, с. 118]. Озвучена Юрієм Андрійовичем позиція є не більше ніж вигадкою, оскільки О. С. Жадов більше ніж за десять років до Ю. О. Науменка зазначив: «…мы недооценили и оборону противника на западном берегу Днепра, полагая, что все же сумеем наличными силами выбить его с занимаемых позиций и захватить плацдармы» [1, с. 128]. При цьому, оцінюючи операцію генерал відзначив, що «захваченные островки не имели тактического значения, ибо не обеспечивали развёртывания частей и соединений для продолжения наступления» [1, с. 129]. Нічого про відволікаючий маневр не йдеться і в наказі військам 5-ї гвардійської армії щодо прорахунків у ході організації форсування Дніпра від 7 жовтня 1943 р. [16, с. 54-55]. Тобто, це дає підстави говорити про непродуманість операції у фронтовому, армійському та корпусному штабах. Звідси випливає і відповідна утаємниченість довкола цього епізоду в історії битви за Дніпро. Інформація висловлена Ю. А. Науменком значною мірою була розрахована на ще живих тоді очевидців подій, як своєрідний спосіб виправдатися за невдалі дії на Дніпрі та неправдиві мемуари попередників.

Красномовною щодо участі у форсуванні Дніпра 97-ю гвардійською стрілецькою дивізією є позиція її командувача генерал-майора І. І. Анциферова (1896 – 1978), який 1947 року вийшов у відставку, деякий час працював начальником військової кафедри в Поволзькому лісотехнічному інституті і про участь у війні не написав жодного слова, керуючись правилом, що краще мовчати ніж писати «героїчні» спогади за встановленим шаблоном.

Підсумовуючи написане, наголосимо, що проблема участі 97-ї гвардійської стрілецької дивізії у форсуванні Дніпра так само, як і інших військових з’єднань для наукового вивчення лише започаткована. На нашу думку, детальні дослідження участі дивізій у форсуванні Дніпра восени 1943 р. дозволить дати відповідь на більшість дискусійних питань, що гостро торкаються цієї проблеми.

Список використаних джерел та літератури

1. Жадов А. С. Четыре года войны. – М.: Воениздат, 1978. – 334 с.

2. Именной список безвозвратных потерь начальствующего состава 100-й ОГРР 97-й Гв. стр. дивизии с 1 по 10 октября 1943 г. – ЦАМО РФ. – Ф. 58. – Оп. 18 001. – Од. зб. 1 003. – Арк. 14.

3. Именной список безвозвратных потерь начальствующего состава 101-го ОГСБ 97-й Гв. стр. дивизии с 1 по 10 октября 1943 г. – ЦАМО РФ. – Ф. 58. – Оп. 18 001. – Од. зб. 1 003. – Арк. 15.

4. Именной список безвозвратных потерь начальствующего состава 292-го гв. стр. полка 97-й ГВСД дивизии с 1 по 10 октября 1943 г. – ЦАМО РФ. – Ф. 58. – Оп. 18 001. – Од. зб. 1 003. – Арк. 3 – 4 зв.

5. Именной список безвозвратных потерь начальствующего состава 292-го гв. стр. полка 97-й ГВСД дивизии с 1 по 10 октября 1943 г. – ЦАМО РФ. – Ф. 58. – Оп. 18 001. – Од. зб. 1 003. – Арк. 5 – 5 зв.

6. Именной список безвозвратных потерь начальствующего состава 294-го гв. стр. полка 97-й Гв. Полт. Красн. стр. дивизии с 30. 09 по 10 октября 1943 г. – ЦАМО РФ. – Ф. 58. – Оп. 18 001. – Од. зб. 1 003. – Арк. 6 – 7 зв.

7. Именной список безвозвратных потерь начальствующего состава 97-й Гвардейской Краснознаменной Полтавской стрелковой дивизии с 1 по 10 октября 1943 г. – ЦАМО РФ. – Ф. 33. – Оп. 11 458. – Од. зб. 145. – Арк. 137 – 138 зв.

8. Именной список безвозвратных потерь сержантского и рядового состава 289-го гв. стр. полка 97-й Гвардейской Краснознаменной Полтавской стрелковой дивизии с 1 по 10 октября 1943 г. – ЦАМО РФ. – Ф. 58. – Оп. 18 001. – Од. зб. 1 003. – Арк. 1 – 2 зв.

9. Именной список безвозвратных потерь сержантского и рядового состава 232-го гв. арт. полка 97-й Гв. Полт. Красн. стр. дивизии с 1 по 10 октября 1943 г. – ЦАМО РФ. – Ф. 58. – Оп. 18 001. – Од. зб. 1 003. – Арк. 10.

10. Конев И. С. Записки командующего фронтом. 1943 – 1944. – М.: Наука, 1972. – 368 с.

11. Науменко Ю. А. Шагай, пехота! – М.: Воениздат, 1989. – 270 с.

12. От Волги до Праги. Боевой путь 7-й гвардейской армии / К. С. Белов, Кравченко Ф. П., Личутин Ф. И., Радько В. А., Серый  С. И., Драгунский Д. А. [рук авт. колектива]. – М.: Воениздат, 1966. – 256 с.

13. План командующего войсками Степного фронта от 1.10.1943 г. на проведение наступательной операции с форсированием р. Днепр // Cборник боевых документов Великой Отечественной войны. – М.: Воениздат МО СССР, 1955. – Выпуск 24. – С. 5 – 7.

14. Приказ Верховного Главнокомандующего Генералу армии Коневу 23 сентября 1943 г. // Красная звезда. – 1943. – 24 сентября. – С. 1.

15. Приказ Верховного Главнокомандующего Генералу армии Коневу 29 сентября 1943 г. // Красная звезда. – 1943. – 30 сентября. – С. 1.

16. Приказ войскам 5-й гвардейской армии № 0121/ОП от 7.10.1943 г. о недостатках при организации форсирования р. Днепр // Cборник боевых документов Великой Отечественной войны. – М.: Воениздат МО СССР, 1955. – Выпуск 24. – С. 54 – 55.

17. Родимцев А. И. Твои, Родина, сыновья. (Записки военных лет). – К.: Госполитиздат УССР, 1962. – 274 с.

18. Самчук И. А. Гвардейская Полтавская. Краткий очерк о боевом пути 97-й гвардейской Полтавской Краснознаменной орденов Суворова и Богдана Хмельницкого стрелковой дивизии. – Йошкар-Ола, 1987. – 128 с.

19. Самчук И. А., Скачко П. Г., Бабиков Ю. Н., Гнедой И. Л. От Волги до Эльбы и Праги. – М.: Воениздат, 1970. – 336 с.

20. Сергєєв В. У жовтні сорок третього… – Світловодськ, 2009. – 32 с.

21. Указ Президиума Верховного Совета СССР о награждении 97 гвардейской Полтавской стрелковой дивизии орденом Красного Знамени // Красная звезда. – 1943. – 30 сентября. – С. 1.

22. Уткин Г. М. Они первыми форсировали Днепр. – М.: Воениздат, 1962. – 133 с.

23. Уткин Г. М. Штурм “Восточного вала”. Освоюождение Левобережной Украины и форсирование Днепра. – М.: Воениздат, 1967. – 464 с.

24. Шарохин М. М. Форсирование Днепра армией с ходу // Военно-исторический журнал. – 1963. – № 9. – С. 54 – 57.

Чорний О. В. Участь 97-ї гвардійської стрілецької дивізії у форсування Дніпра в районі с. Власівка / Битва за Дніпро. До 70-річчя визволення м. Києва від нацистських загарбників: Збірник наукових праць / Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, м. Київ, 31 жовтня 2013 р. / Кабінет міністрів України, Український інститут національної пам’яті, Міністерство культури України, Меморіальний комплекс “Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років”, Інститут історії України НАН України. – К.: ДП “НВЦ“Пріоритети”, 2013. – С. 155 – 162.