![[HOME]](/redesign/gerbik.gif)
О. В. Чорний
МАЛОВІДОМИЙ ГЕРОЙ ЕПОХИ НАПОЛЕОНІВСЬКИХ ВІЙН ГЕНЕРАЛ-МАЙОР МИКОЛА ДАНИЛОВИЧ КУДАШЕВ
Дослідження торкається життя й військової служби маловідомого учасника епохи наполеонівських війн генерал-майора, князя М. Д. Кудашева (1784 – 1813) – героя битви під Бородіно, командувача партизанського загону, який діяв на півдні Московської губернії, учасника закордонних походів російської армії.
Ключові слова: війна, генерал, кавалерія, битва, партизан.
Исследование посвящено жизни и военной службе малоизвестного участника эпохи наполеоновских войн генерал-майора, князя Н. Д. Кудашева (1784 – 1813) – героя битвы при Бородино, командира партизанского отряда, который действовал на Юге Московской губернии, участника заграничных походов русской армии.
Ключевые слова: война, генерал, кавалерия, битва, партизан.
The study reveals the life and military service of little-known participant of the era of the Napoleonic wars Major General, Prince M. D. Kudasheva (1784 - 1813). He was the hero of the Battle of Borodino, commander of the guerrilla group, which operated in southern Moscow province's and took part in foreign campaigns of the Russian army.
Key words: war, general, cavalry, battle, partisans.
16 жовтня 1913 року в Лейпцигу в крипті новозбудованого за проектом архітектора В. О. Покровського Свято-Олексіївського храму з усіма військовими почестями було перепоховано прах російських солдатів і офіцерів, які загинули в ході т.зв. “битви народів” у жовтні 1813 року. Одним із ініціаторів цього був військовий міністр Росії В. О. Сухомлинов. З-поміж кількох тисяч солдатів, перенесених з кладовища Святого Йоганнеса до усипальниці, в одному з трьох персональних склепів, що також знаходяться у нижній частині храму, було перепоховано генерал-майора російської армії, князя Миколу Даниловича Кудашева .
Вітчизняна історична наука спеціального дослідження, яке б торкалося життя і військової служби згаданого генерала не має й досі, хоча невеличкі біографічні замітки про нього зустрічаються ще в дореволюційних енциклопедичних виданнях, скажімо в ХІV томі “Военной Энциклопедии”, що вийшов 1914 року під редакцією генерал-лейтенанта К. І. Величка 1. На сторінках наукових видань, присвячених подіям 1812 року герой нашого дослідження лише згадується в контексті партизанського руху після битви під Бородіно в кількох загальних працях з історії Вітчизняної війни 1812 року М. І. Богдановича, Є. В. Тарле, П. А. Жиліна, Л. Г. Безкровного 2 та інших. Серед новітніх розвідок уваги дослідників заслуговує невеликий доробок заступника директора Музею-панорами “Бородинская битва” С. В. Львова, яка торкається дій полковника М. Д. Кудашева і його партизанського загону на Серпухівській дорозі у вересні – жовтні 1812 року 3. Зважаючи на згадані дослідження, загальна картина життя й військової служби одного з найкращих керівників партизанського руху на півдні Московської губернії відсутня. Виходячи з цього, окреслена тема дослідження є актуальною і перспективною не лише з огляду на святкування 200-ї річниці війни 1812 року.
Герой пропонованої наукової розвідки народився 1784 року в сім’ї колезького асесора, полковника, князя Данила Івановича Кудашева та його дружини Катерини Сергіївни і був їхньою першою дитиною. Рід Кудашевих, з якого походив його батько, був доволі відомий у Російській імперії і в усіх родословних книгах значився як “род князей татарских” 4. Дійсно далеким предком майбутнього російського генерала був темників мурза князь Єфай, який жив у ХVІ столітті. Його син Кудаш став родоначальником роду, а внук – Чепай-мурза Кудашев перебував на Московській службі і, навіть, у деяких документах, датованих 1649 роком, згадувався як князь. Згодом уже його нащадки охрестилися і стали російською дворянською віткою татарського походження. Батько нашого героя – Данило Іванович Кудашев у Новоросійському краї був доволі заслуженою людиною. Відомо, що впродовж 1771 – 1776 рр. він служив земським комісаром Катеринославської провінції, у 1776 р. був прикордонним комісаром у складі межевої експедиції Новоросійської прикордонної комісії, впродовж 1778 – 1783 рр. очолював Новоросійську губернську скарбницю, після чого з 1784 року обіймав посаду радника Катеринославського намісницького правління. У відставку Данило Іванович вийшов у званні полковника 5. Відомо, що 1775 року він отримав 55 дворів – всього 1 430 десятин землі, з яких 21 десятина надавалася “под общий выгон и усадьбу” 6. Пожалувані угіддя ідентифікуються в пізніших документах з сучасним населеним пунктом Білецківка на Полтавщині.
Мати Миколи Даниловича Кудашева – Катерина Сергіївна походила зі старовинного грузинського роду Баратових (груз. – ბარათაშვილი, Бараташвілі), який переїхав до Росії за часів Петра І. По вітці Баратових ще одним далеким предком героя нашого дослідження був Барата Качібадзе – скарбничий грузинського царя Алєксандра І Великого із династії Багратіонів, який правив Грузією у 1412 – 1442 рр. Оскільки Барата Качібадзе був досить впливовим чиновником при дворі згаданого царя, його називали “Великий Барата”, а нащадків іменували дітьми Барати 7. Відповідно з часом прізвище Качібадзе перестало вживатися, а натомість закріпилося прізвище Бараташвілі – у значенні “син Барати”. Прадід Миколи Кудашева – Юрій Баратов був ад’ютантом грузинського царя Вахтанга VІ 8, з яким ця вітка роду Баратових прибула в Росію на початку ХVІІІ століття. Дід нашого героя Сергій Юрійович Баратов був заслуженою людиною в Росії – брав участь у Семилітній війні 9, у придушені Коліївщини, за що був відзначений фельдмаршалом П. О. Румянцевим 10, був депутатом Уложеної комісії 1769 року від грузинського дворянства. У 70-х – на початку 80-х років ХVІІІ століття, будучи полковником Чорного гусарського полку, який дислокувався на території сучасної Кіровоградщини, активно займався т.зв. осадництвом. Іншими словами був агентом по виводу людей з “Польской Украины для поселения в Новороссии” 11. Перші землі в Україні Сергій Баратов отримав у 30-х роках ХVІІІ століття поблизу сотенного містечка Келеберда на Полтавщині 12, а вже в середині 70-х років він і його сім’я (дружина, малолітні діти й син з невісткою) на території сучасної Кіровоградщини володіли 150 дворами – всього 6 096 десятин землі 13.
Як бачимо, родина, в якій народився майбутній учасник наполеонівських війн, була доволі іменитою. Очевидно, що полковник і князь Данило Кудашев (1737 р.н.) і молода княгиня Катерина Баратова (1764 р.н.) одружилися 1783 року, а вже наступного року в них народився син Микола. Дата й місяць народження героя нашого дослідження не встановлені. До того ж, деякі дослідники роком його народження називають 1786. З цього приводу можемо відзначити, що правильним роком появи на світ Миколи Даниловича варто вважати 1784, оскільки 1801 року він став унтер-офіцером Лейб-гвардії Кінного полку14, в який на службу тоді раніше 17 років не зараховували. Доречним буде сказати й про місце народження Миколи Даниловича, оскільки у тих невеличких біографічних замітках, що про нього опубліковані останнім часом, на цьому питанні увага дослідників, а відповідно й читачів, не акцентується. Ймовірним місцем народження майбутнього генерала й героя епохи наполеонівських війн можуть бути два населених пункти – Білецківка (нині село Кременчуцького районі Полтавської області) або Мала Виска (нині районний центр на Кіровоградщині), в яких герой нашого дослідження міг з’явитися на світ з огляду на те, що перше було власністю батька, другим – володіла мати. Ми схильні більше до того, що Микола Данилович Кудашев народився у Малій Висці (слободі Висці), оскільки саме там на початку ХІХ століття Кудашевими було збудоване родове обійстя, яке було центром їхнього єднання аж до початку 60-х років ХІХ століття, а сама Мала Виска у позаминулому столітті іноді її мешканцями називалася як Кудашівка або Кудашеве.
Виходячи з цього, є підстави стверджувати, що дитячі роки майбутнього генерала могли пройти у Малій Висці. Очевидно, що там же, в родинному колі він отримав і початкову освіту. Його мати Катерина Сергіївна для того часу була доволі освіченою панянкою. Відомо, що вона отримала освіту “в пансионе для девиц дворянок” у тодішньому Федварі 15 (нині с. Підлісне Олександрівського району Кіровоградської області). Свого часу цей навчальний заклад відкрили й утримували представники дворянського роду Крижанівських. Саме Катерина Сергіївна Кудашева була першою вчителькою свого сина. Судячи з власноруч написаних М. Д. Кудашевим документів, які дійшли до нашого часу (а це 19 реляцій на ім’я Кутузова та переписка з родиною), герой нашого дослідження, як тоді відзначали “грамоте был умён”. Варто відзначити, що він дуже добре знав французьку мову.
Оскільки батько Миколи Даниловича був дворянином і офіцером, то він і в дітях своїх вбачав “верных служителей царю и отечеству”. 30 січня 1801 р. герой нашого дослідження вступив унтер-офіцером у Лейб-гвардії Кінний полк, у лавах якого служити було престижно і почесно. Не останню роль при зарахуванні до полку юного дворянина відіграли заслуги його батька й діда по материнській лінії.
Прослуживши майже два роки в лавах полку унтер-офіцером, 19 грудня 1802 р. Микола Данилович отримав чин корнета 16. 10 серпня 1805 р. полк разом з іншими гвардійським з’єднаннями російської армії під командуванням Великого князя Костянтина Павловича був спрямований проти Наполеона на австрійський театр бойових дій 17. Це була перша війна у військовій кар’єрі майбутнього генерала. Під час кампанії 1805 року корнет М. Д. Кудашев виконував обов’язки ад’ютанта командира полку генерал-майора І. Ф. Янковича-де-Мирієво й відзначився у битві під Аустерліцем, яка стала вінцем згаданої кампанії для Наполеона й фактично поразкою для союзницьких сил. Лейб-гвардії Кінний полк у ході Аустерліцької битви діяв на правому фланзі російсько-австрійської армії 18, в районі Пратценських висот 19. Саме там кінним гвардійцям вдалося захопити французький прапор одного з формувань бригади генерала Шиннера. Цей подвиг згодом відзначив у своїх записках Наполеон 20 та відтворив на картині відомий художник Б. Віллевальде. За участь у битві під Аустерліцем наш герой був удостоєний ордена Святої Анни 3-го ступеня 21. Це була його перша бойова нагорода.
Після невдалої кампанії 1805 року Австрія вийшла з війни, уклавши Пресбурзький мирний договір, Росія ж відвела свої війська на довоєнне місце дислокації, але мирну угоду з Францією не підписала 22.
25 листопада 1805 р. Лейб-гвардії Кінний полк з-під Аустерліца рушив до C.-Петербурга, прибувши до столиці на початку січня нового року. 1 лютого 1806 р. корнету М. Д. Кудашеву було присвоєно звання поручика. Цього ж року розпочалася нова російсько-пруссько-французька війна або як її доцільніше називати війна четвертої коаліції проти Наполеона, у якій герою нашої наукової розвідки довелося або як тоді писали “пощастливилось” брати участь у складі того ж полку. Наприкінці травня 1806 р. Микола Данилович відзначився у бою поблизу Гутштадта, за що був нагороджений орденом Святого Володимира 4-го ступеня з бантом, після чого брав участь у битвах під Гейльсбергом і Фрідландом.
На підступах до Фрідланда кінним лейб-гвардійцям довелося спільно з іншими частинами в ар’єргарді генерал-лейтенанта князя П. І. Багратіона стримувати атаки французького корпусу маршала М. Нея аби армія генерала від інфантерії Л. Л. Беннігсена могла переправитися через річку Алле й закріпитися під стінами Фрідланда. Характеризуючи дії полку під Фрідландом, головнокомандувач армії Л. Л. Беннігсен зазначив: “Лейб-гвардии Конный полк устремился на неприятельскую кавалерию с такою быстротой, что не смотря на превосходство сил ея и охраняющее от ударов вооружение, мгновенно ее опрокинул. Рассеяв конницу, ударил полк сей на пехотную колону, к центру нашему ушедшую, которая принята уже была в штыки Павловским и Санкт-Петербугским Гренадёрскими полками” 23. За відвагу, продемонстровану в битві під Фрідландом, поручик М. Д. Кудашев був удостоєний Золотої шпаги з написом “За храбрость”.
У січні 1808 р. генерал І. Ф. Янкович-де-Мирієво був відряджений у розпорядження до Ф. Ф. Буксгевдена, який у той час був головнокомандувачем російських сил, котрі діяли на театрі російсько-шведської війни 1808 – 1809 рр. Разом з Іваном Федоровичем у бойових діях проти шведів узяв участь і М. Д. Кудашев, який, як уже наголошувалося вище, був його ад’ютантом. За військову кампанію 1808 – 1809 рр. герой нашого дослідження 15 лютого 1809 р. отримав орден Святого Георгія 4-го класу (№ 929) 24. У нагородних документах з приводу хоробрості й відваги Миколи Даниловича відзначено: “В воздаяние отличной храбростии мужества, оказанных в минувшую кампанию против шведов во время Куортанского сражения, 19 августа [1808 г.], где был прикомандирован к авангарду, командовал эскадроном полковника Кульнева и по сожжению неприятелем моста, бросился под неприятельскими выстрелами в брод через реку и, атаковав неприятельский ретраншемент, врубился и разогнал пехоту, чем выиграл время для переправы нашей пехоты; 20 дня находился при эскадронах майоров князя Манвелова и Силина, когда они проскакали под огнём неприятельской батареи, а 21 числа, быв командирован от Куортане к Ландулакской дороге с двумя ротами егерей и встретясь с неприятелем, опрокинул и преследовал его до дороги, где соединился с авангардом, и потом при атаке на Сальме, вскочив с двумя ротами в неприятельское укрепление, много способствовал к одержанию победы”. На момент описаного подвигу наш герой мав чин штаб-ротмістра, якого був удостоєний 12 липня 1808 р. Після описаних вище подій, 30 серпня 1808 р. Микола Данилович Кудашев був призначений ад’ютантом до Великого князя Костянтина Павловича – брата імператора Олександра І 25.
Після шведської кампанії у військовій кар’єрі майбутнього генерала спостерігається невеличке затишшя. Мається на увазі те, що аж до 1812 року він не брав участі в бойових діях. Попередні заслуги дозволили йому 1 квітня 1810 р. отримати чин ротмістра, а 12 жовтня 1811 р. – звання полковника. При цьому він продовжував залишатися ад’ютантом Великого князя Костянтина Павловича. Очевидно, що 1810 року він одружився. Його обраницею стала донька генерала М. І. Кутузова – Катерина. 16 серпня 1811 р. в них народилася донька, яку вони назвали Катериною. На скільки це був щасливий шлюб судити важко, оскільки подружжя в ньому прожило лише три роки, два з яких Микола Данилович воював. Однозначним є лише той факт, що на військовій кар’єрі полковника М. Д. Кудашева факт родинних зв’язків з головнокомандувачем російської армії в оцінках офіцерів відображався не завжди добре. Принаймні є підстави про це говорити, але на цю проблему ми звернемо увагу читача далі. Сам же М. І. Кутузов був задоволений зятем. В листах до дружини він неодноразово зазначав: “Кудашевым очень доволен” 26, “Кудашев ходит с партией и служит отлично” 27, “Кудашев также партизанит, и хорошо [это] делает” 28.
Напередодні війни 1812 року наш герой, як і раніше, був ад’ютантом Великого князя Костянтина Павловича 29. З початком війни полковник М. Д. Кудашев служив при штабі головнокомандувача російської армії генерал-фельдмаршала М. І. Кутузова. Це в свою чергу не дуже подобалося значній частині офіцерського корпусу. Микола Данилович знав про це і за кожної слушної нагоди намагався довести, що впливовий тесть ніяким чином не пов’язаний з його службою. Він досить часто рвався в бій, не бажаючи вислуховувати плітки, що він ховається за спиною М. І. Кутузова. Разом із тим, відзначаючи хоробрість нашого героя, не варто забувати про його походження. Хоча він і був офіцером російської армії, але єство його було наповнене грузинсько-татарським духом і кров’ю. У доказ наведемо той факт, що вже на початку війни з французами М. Д. Кудашев особисто відзначився у боях під Вітебськом, за що 14 липня 1812 р. був нагороджений орденом Святої Анни 2-го ступеня 30.
Напередодні битви під Бородіно, Микола Данилович як офіцер штабу головнокомандувача на чолі 200 козаків зробив огляд поля на якому мала розгорнутися баталія 31. Під Бородіно, як інші офіцери, полковник М. Д. Кудашев брав активну участь у битві. Зокрема, в одному з донесень імператору М. І. Кутузов зазначив: “…Псковский драгунский полк под начальством полковника Засса, подкреплённый четырьмя орудиями гвардейской конной артиллерии под командою полковника князя Кудашева, гнал неприятельскую кавалерию до самой его пехоты, смешанною удачным действием нашей артиллерии. При сём французские генералы Коленкур и Монбрен были убиты” 32.
Російський дослідник С. О. Малишкін зазначає, що в ході битви під Бородіно М. І. Кутузов доручив М. І. Кудашеву відправитися на лівий фланг і зібрати інформацію про те, як розгортаються дії у військах під командуванням генерал-лейтенанта П. І. Багратіона. Повернувшись, Микола Данилович доповів головнокомандувачу, що князь П. І. Багратіон отримав тяжке поранення, що його частинам загрожує розгром і що їх “необходимо отвести за Семёновский ручей” 33. Саме на основі цього донесення М. І. Кутузов прийняв рішення про відведення армії П. І. Багратіона з утримуваного нею рубежа. Зараз по-різному можна оцінювати цей крок, але факт залишається фактом – армія була врятована від неминучого розгрому, і в цьому є заслуга й полковника М. Д. Кудашева.
Після Бородіно і здачі Москви М. І. Кутузов організував для боротьби з французами партизанські загони, котрі діяли на території Московської губернії. З-поміж інших офіцерів російської армії, один із загонів очолив полковник М. Д. Кудашев. 26 вересня 1812 р. М. І. Кутузов віддав наказ герою нашого дослідження на чолі загону відправитися в район Серпухівської дороги. Завданням Миколи Даниловича і його бійців (крім знищення ворожих загонів, конвоїв, фуражирів, складів з боєприпасами, харчами й фуражем та звільнення полоненних російських солдатів) була розвідувальна робота – захоплення штабних документів або військових кур’єрів з донесеннями, порушення системи зв’язку між корпусами противника та перешкоджання розвідувальній роботі французьких загонів. На нашу думку, Микола Данилович і його загін, який в означеному регіоні нараховував від 750 до 1000 бійців 34 з усіма завданнями справлялися доволі успішно. Ми не будемо перераховувати всіх заслуг та акцій, в яких партизани М. Д. Кудашева брали участь, але відзначимо, що вже 27 вересня 1812 р. вони відзначилися в районі населених пунктів Нікольське та Алфьорово в ході бою з французьким загоном, який під час сутички відступив до Старої Калузької дороги. М. Д. Кудашев повідомив М. І. Кутузову, що 27 вересня французи втратили вбитими більше 100 солдатів, у полон потрапило більше 200 кірасирів. Разом із тим полковник повідомив, що “атака была стремительна, и поражение неприятеля конечное, ибо он, невзирая на великое превосходство свое (2500 французьких кірасирів проти 300 партизанів – О. Чорний) был обращён в бегство, причём убит французский генерал Бовье, коего лошадь досталась в добычу казакам” 35. Про цей випадок англійський генерал Р.-Т. Вільсон, британський представник при штабі М. І. Кутузова, в листі до лорда Дж. Каткарта від 28 вересня зазначив: “…10 часов. Князь Кудашев, зять фельдмаршала, сей час прислал 180 кирасир и лошадь генерала их, который был взят, но отбит при втором нападении” 36. Більше всього, що британець злукавив, оскільки цього дня друга сутичка загону М. Д. Кудашева з французами також була переможною. В уже цитованому вище документі з цього приводу зазначено, що “неприятель, собрав расстроенные силы свои, ожидал вновь нашей атаки, которая была столь же, как и первая, стремительна и удачна” 37. Всього ж, впродовж 27 вересня – 16 жовтня 1812 р., загін нашого героя чимало зробив для боротьби з противником, за що Микола Данилович отримав у нагороду орден Святого Володимира 3-го ступеня.
Хотілося б навести текст рапорта М. І. Кутузова Олександру І з представленням до нагороди командира партизанського загону полковника М. Д. Кудашева. Ось як написав Михайло Іларіонович: “Не желал бы я никак представлять Вашему императорскому величеству о полковнике князе Кудашеве, будучи связан с ним свойством, но, получа о нём представления от генералов Беннигсена за Бородинское дело и Милорадовича за дело бывшее 17 октября (мається на увазі взяття села Чиріково – О. Чорний), нахожусь в необходимости оное Вашему величеству в оригинале представить; прочая же его служба, яко партизана, видна из журналов, что он с двумя казачьими полками в течении 8-ми дней очистил ввесь Серпуховский уезд от неприятеля и восстановил в оном спокойствие; взял 470 человек в плен, схватил курьеров, обер- и штаб-офицеров с нужнейшими для нашей армии сведениями, коими я руководствовался в движении оной. Во время же сражения 6-го числа (6 жовтня 1812 року бій під Тарутіно – О. Чорний), быв в тылу взял в плен 200 человек и первый дал нам знать об отступлении неприятеля, доставив приказ Давута к генералу Даржану, и бросясь настигать неприятеля к Боровску, взяв множество обозов, артиллерийских ящиков и около 700 пленных” 38. Як бачимо, головнокомандувач російської армії обережно висловлювався в похвалах щодо свого зятя, очевидно знаючи про специфічне ставлення офіцерів до нього. У доказ того, що неординарне сприйняття полковника М. Д. Кудашева й плітки за його спиною були серед офіцерського корпусу, наведемо слова генерала О. П. Єрмолова, який у своїх спогадах охарактеризував нашого героя наступним чином: “…на счёт его относилось по большей части то, что по строгой справедливости принадлежит его достоинствам” 39. Зазначимо, що історики спогади О. П. Єрмолова й оцінки дані ним багатьом офіцерам російської армії, вважають найоб’єктивнішими в мемуарній літературі відповідного періоду.
У жовтні 1812 р. російські частини розпочали контрнаступ проти наполеонівської армії. На початку листопада 1812 року, командуючи одним із загонів у складі корпусу генерала від кавалерії М. І. Платова, Микола Даниловича взяв участь у запеклих боях під Вязьмою, Дорогобужем і Красним, перемога в яких принесла чергову славу російській армії. Щодо участі полковника М. Д. Кудашева у згаданих вище боях М. І. Кутузов у рапорті імператору відзначив: “… 3, 4, 5, и 6 ноября во все дни сражения по дороге к Красному, имея всегда особые команды, употреблялся для открытия неприятеля, что исполнял с личным усердием и мужеством, и между прочим, увидев неприятельскую колону, идущую по дороге, взяв эскадрон лейб гвардии гусарского полка и со свойственною ему храбростью устремясь, опрокинул неприятеля гнал его и, мужественно преследуя, взял одну пушку” 40. І знову М. І. Кутузов, намагаючись уникнути недобрих розмов за спиною свого зятя, і ніби боячись нашкодити йому, не порекомендував нагороди для М. Д. Кудашева. Це питання він залишив на розсуд Олександра І, зробивши у документі в графі “к чему удостоивается” примітку такого змісту: “Передаю на рассмотрение Вашего императорского величества; он же рекомендован по представлению генерала от кавалерии графа Платова” 41. Імператор, ознайомившись з представленням, велів вручити герою нашого дослідження орден Святого Георгія 3-го класу 42, який він отримав 25 березня 1813 р. з формулюванням “в воздаяние отличного мужества и храбрости, оказанных в сражениях при приследовании французских войск от Можайска до Немана”.
29 листопада 1812 р. граф М. І. Платов рапортував М. І. Кутузову, що він “следуя мимо города Вильны прямо на Ковенскую дорогу, 28-го числа нашел неприятеля в пяти верстах от города” 43 й атакував його силами своїх частин під командуванням генералів В. В. Орлова-Денисова, В. С. Рахманова, М. В. Дехтєрєва, М. В. Іловайського 5-го та Д. Ю. Кутейнікова 2-го. Судячи з донесення Матвія Івановича, колона противника “разорвана была на двое и совершенно уничтожена”. В полон було захоплено генерала Серана, до 30 штаб- і обер-офіцерів та більше 1 000 нижчих чинів, а також почесним трофеєм платовців стали два прапори й два штандарти. Після того “неприятель был тесним и поражаем артиллериею под командою полковника князя Кудашева до самой Понарской горы, не доходя коей охвачена была ещё колона и вся почти поколота и порублена; а при самой горе отбито 28 пушек и столько же зарядных ящиков; весь обоз, состоящий во множестве экипажей” 44. Враховуючи цей та інші подвиги, проявлені у ході бойових дій проти французів, 26 грудня 1812 р. полковнику М. Д. Кудашеву було присвоєно звання генерал-майора 45.
Під час закордонного походу російської армії 1813 року генерал- майор М. Д. Кудашев командував у корпусі генерала від кавалерії М. І. Платова кавалерійським загоном, який складався з донських і терських козачих полків 46. У перші місяці 1813 р. воював у складі корпусу поблизу Ельбінга, Марієнбурга й Нейбурга 47. 10 серпня відзначився у ході авангардних боїв під Фалкенгеймом, 13 серпня під Лейбніцем і Стременом, а 10 вересня в районі Фрауенштейна.
У середині вересня 1813 р. загін М. Д. Кудашева, перебуваючи в авангарді корпусу М. І. Платова, рушив з-під саксонського містечка Пеніга в район Альтенбурга, де 16 вересня наніс нищівний удар частинам французького генерала Ш. Лефевра-Денуета, котрі захищали комунікації армії Наполеона 48. На цьому рубежі, за 45 кілометрів від Лейпцига, загін М. Д. Кудашева перебував аж до початку знаменитої битви народів, у ході якої 6 жовтня 1813 р. наш герой отримав тяжке поранення й помер у військовому шпиталі на околиці Лейпцига 28 жовтня 1813 р., так і не отримавши орден Святої Анни 1-го ступеня з діамантами, до якого він був представлений за вдале командування авангардом корпусу М. І. Платова в битві під Альтенбургом. Похований генерал-майор М. Д. Кудашев був з військовими почестями на цвинтарі Святого Йоганнеса в Лейпцигу.
Чорний Олександр Васильович – кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.
У двох інших склепах знайшли останній прихисток А. Т. Юргенєв 1-й – підполковник Таврійського гренадерського полку та І. Є. Шевич – генерал-лейтенант, командир Гвардійської кавалерійської дивізії.
1 Кудашев, кн., Николай Данилович / Военная энциклопедия / Под общ. ред. К. И. Величко и др. – Т. ХІV. – СПб., 1914. – С. 369.
2 История Отечественной войны 1812 года, по достоверным источникам. Составлена по Высочайшему повелению. Сочинение генерал-майора М. Богдановича. – СПб.: Тип. Торгового дома С. Струговщикова, 1859. – Т. ІІ. – 652 с.; Тарле Е. В. Нашествие Наполеона на Россию. 1812 год. – М.: Воениздат, 1992. – 304 с.; Жилин П. А. Гибель наполеоновской армии в России. – М.: Наука, 1968. – 403 с.; Жилин П. А. Кутузов. Жизнь и полководческая деятельность. – М.: Воениздат, 1978. – 399 с.; Бескровный Л. Г. Русское военное искусство ХІХ века. – М.: Наука, 1970. – 360 с.
3 Львов С. В. Действия партизанского отряда князя Н. Д. Кудашева на юге Московской губернии в сентябре – октябре 1812 года: легенды и реальность // Отечественная война 1812 года и российская провинция в событиях, человеческих судьбах и музейних коллекциях: Сборник метериалов ХVІ Всероссийской научной конференции 11 октября 2008 г. – Малоярославец, 2008.
4 Дулин С. В., Первушкин В. В., Шишлов С. П. Князья Кудашевы / Дворянские роды Российской империи / П. Гребельский и др. (авт.-сост.); С. В. Думин (науч. ред.). – М.: Ликоминвест, 1996. – Т. 3: Князья. – С. 165 – 171.
5 Макидонов А. В. Персональный состав административного аппарата Новороссии в ХVІІІ века. – Запорожье: Просвіта, 2011. – С. 52, 62, 63, 85, 109.
6 Карта Новороссийской губернии Елисаветградской провинции с показанием в Черном, Желтом, Молдавском гусарских и Елисаветградском пикинерном полках тож в крепостном и государственных округах всех отводов полагаемых в Черном и Желтом всех угодий на каждый двор по двадцати по шести, а в Молдавском и Елисаветградском и в прочих округах по тридцати десятин. Сочинена декабря … дня 1774 года. Копировал и иллюминировал гусарского полку ротмистр Терентий Мордвинов (Національна бібліотека України імені В. Вернадського, відділ картографії, № 43 529).
7 Васильевич С. Титулированные роды Российской империи. – СПб., 1910. – С. 55.
8 Сенатский архив. – СПб.: Тип. Правительствующего Сената, 1892. – Т. V. – С. 157.
9 1767. – Наказ грузинских дворян Донецкого пикинерного полку депутату подполковнику князю С. Ю. Баратову / Материалы Екатерининской законодательной комиссии (1767 – 1769). Часть 8 / Сборник Русского исторического общества. – СПб., Т. 93. – С. 37.
10 Ордера гр. Румянцева подполковнику Баратову о вынесении ему благодарности за подавление выступления гайдамаков 1769 г. – ЦДІАУК. – Ф. 1392. – Оп. 1. – Од. зб. 21. – Арк. 1 – 2.
11 Полонская-Василенко Н. Из истории Южной Украины в ХVІІІ в. Заселение Новороссийской губернии (1764 – 1775) // Исторические записки. – 1942. – Вып. 13. – С. 151.
12 Плохинский М.М. Поселение грузин в Малороссии в ХVІІІ веке / Труды двенадцатого археологического съезда в Харькове 1902 г. / Под. ред. Графини Уваровой. – Т. ІІ. – М., 1905. – С. 396.
13 Карта Новороссийской губернии Елисаветградской провинции с показанием в Черном, Желтом, Молдавском гусарских и Елисаветградском пикинерном полках тож в крепостном и государственных округах всех отводов полагаемых в Черном и Желтом всех угодий на каждый двор по двадцати по шести, а в Молдавском и Елисаветградском и в прочих округах по тридцати десятин. Сочинена декабря … дня 1774 года. Копировал и иллюминировал гусарского полку ротмистр Терентий Мордвинов (Національна бібліотека України імені В. Вернадського, відділ картографії, № 43 529).
14 Малышкин С.А. Кудашев Николай Данилович / Словарь русских генералов, участников боевых действий против армии Наполеона Бонапарта в 1812 г. / Российский архив. – Т. VІІ. – М.: Студия “ТРИТЭ” Н. Михалкова, 1996. – С. 438.
15 Никифоров В. Село Федварь Александрийского уезда, Херсонской губернии) // Записки Императорского Одесского общества истории и древностей. – Т. ХХІІ. – Одесса: Типография “Экономическая ”, 1900. – [ Раздел ] ІІІ: Смесь. – С. 42 – 44.
16 Полный список шефов, полковых командиров и офицеров лейб-гвардии конного полка с 1731 по 1886 год. – СПб.: Тов-во “Печатная С. П. Яковлева”, 1886. – С. 205.
17 История лейб-гвардии конного полка (1731 – 1848). Составлена полковым адъютантом лейб-гвардии конного полка, флигель-адъютантом ротмистром Анненковым. – Ч. ІІ. – СПб.: Тип. Императорской Акад. наук, 1849. – С. 51.
18 Там само. – С. 56.
19 Там само. – С. 57.
20 Там само. – С. 57.
21 История лейб-гвардии конного полка (1731 – 1848). Составлена полковым адъютантом лейб-гвардии конного полка, флигель-адъютантом ротмистром Анненковым. – Ч. ІІІ. – СПб.: Тип. Императорской Акад. наук, 1849. – С. 82.
22 Бескровный Л. Г. Русское военное искусство ХІХ века. – М.: Наука, 1970. – С. 37.
23 История лейб-гвардии конного полка (1731 – 1848). Составлена полковым адъютантом лейб-гвардии конного полка, флигель-адъютантом ротмистром Анненковым. – Ч. ІІ. – СПб.: Тип. Императорской Акад. наук, 1849. – С. 64.
24 Малышкин С.А. Кудашев Николай Данилович / Отечественная война 1812 года: Биографический словарь. – М.: Росвоенцентр; Кусково поле; Росспэн, 2011. – С. 165.
25 Полный список шефов, полковых командиров и офицеров лейб-гвардии конного полка с 1731 по 1886 год. – СПб.: Тов-во “Печатная С. П. Яковлева”, 1886. – С. 205.
26 М. И. Кутузов. Сборник документов / Под ред. Л. Г. Безкровного. – М., 1954. – Т. ІV, Ч. І (июль – октябрь 1812 г.). – С. 307.
27 Там само. – С. 425.
28 Там само. – С. 431.
29 Там само. – С. 167, 400.
30 История лейб-гвардии конного полка (1731 – 1848). Составлена полковым адъютантом лейб-гвардии конного полка, флигель-адъютантом ротмистром Анненковым. – Ч. ІV. – СПб.: Тип. Императорской Акад. наук, 1849. – С. 174.
31 Там само. – С. 130.
32 Там само. – С. 456.
33 Малышкин С.А. Кудашев Николай Данилович / Отечественная война 1812 года: Биографический словарь. – М.: Росвоенцентр; Кусково поле; Росспэн, 2011. – С. 165.
34 Львов С. В. Действия партизанского отряда князя Н. Д. Кудашева на юге Московской губернии в сентябре – октябре 1812 года: легенды и реальность // Отечественная война 1812 года и российская провинция в событиях, человеческих судьбах и музейних коллекциях: Сборник метериалов ХVІ Всероссийской научной конференции 11 октября 2008 г. – Малоярославец, 2008.
35 Из боевого прошлого русской армии / Сборник документов. – М.: Воениздат, 1947. – С. 166.
36 Вильсон Р.-Т. Дневник и письма 1812 – 1813. – СПб., 1995. – С. 177.
37 Из боевого прошлого русской армии / Сборник документов. – М.: Воениздат, 1947. – С. 166.
38 М. И. Кутузов. Сборник документов / Под ред. Л. Г. Безкровного. – М., 1955. – Т. ІV, Ч. ІІ (октябрь – декабрь 1812 г.). – С. 240.
39 Записки Алексея Петровича Ермолова. Часть I. (1801 – 1812 гг.) / [сост. Н. П. Ермолов]. – М.: Университетская тип. – 1865. – С. 205.
40 М. И. Кутузов. Сборник документов / Под ред. Л. Г. Безкровного. – М., 1955. – Т. ІV, Ч. ІІ (октябрь – декабрь 1812 г.). – С. 361.
41 Там само. – С. 361.
42 Малышкин С. А. Кудашев Николай Данилович / Отечественная война 1812 года: Биографический словарь. – М.: Росвоенцентр; Кусково поле; Росспэн, 2011. – С. 166.
43 М. И. Кутузов. Сборник документов / Под ред. Л. Г. Безкровного. – М., 1955. – Т. ІV, Ч. ІІ (октябрь – декабрь 1812 г.). – С. 492.
44 Там само. – С. 492.
45 История лейб-гвардии конного полка (1731 – 1848). Составлена полковым адъютантом лейб-гвардии конного полка, флигель-адъютантом ротмистром Анненковым. – Ч. ІV. – СПб.: Тип. Императорской Акад. наук, 1849. – С. 174.
46 Битва при Лейпциге 1813 года / Новый солдат. Военно-исторический альманах № 7. – С. 59.
47 Астапенко М., Левченко В. Будет помнить вся Россия. – М.: Молодая гвардия, 1986. – 144 с.
48 Сапожников А. И. Граф Матвей Иванович Платов в 1813 году // Заграничніе поході русской армии 1813 – 1815 гг.: Доклады академии военных наук. – 2004. – № 12. – С. 68.
Чорний О. В. Маловідомий герой епохи наполеонівських війн генерал-майор Микола Данилович Кудашев / Проблеми вітчизняної історії ХІХ – початку ХХ століття. Збірник наукових праць. – К.: Інститут історії України НАН України, 2013. – Вип. 21. – С. 183 – 193.