НЕВІДОМИЙ ГЕРОЙ ЗАБУТОГО ПОЛКУ.

ГЕНЕРАЛ-МАЙОР О. М. ВСЕВОЛОЖСЬКИЙ 1-й.

У січні 1813 року рядовий і командний склад Єлисаветградського гусарського полку проводжав в останню путь свого шефа – генерал-майора Олексія Матвійовича Всеволожського 1-го, героя битви при Бородіно. На початку ХІХ століття це був доволі відомий та авторитетний в російській армії командир, який тривалий час очолював не менш відомий полк. Минули роки, зникла Російська імперія, забравши з горизонту історичної науки значну частину героїчних і славних сторінок свого минулого. З тих чи інших причин поза увагою дослідників опинилися полкові історії, життєписи генералів і, навіть, фельдмаршалів. Офіційна радянська наука визнала військовий геній М. І. Кутузова, М. Б. Барклая-де-Толлі, П. І. Багратіона, О. П. Єрмолова, М. М. Раєвського. При цьому більшість генералів епохи війн з наполеонівською Францією відійшли в забуття. Нині про окремих полкових командирів залишилися лише поодинокі згадки в дослідженнях ХІХ – початку ХХ століття. В переддень 200-літнього ювілею Вітчизняної війни проблема її детального вивчення загострюється, а відповідно постає питання про підготовку нового об’єктивного дослідження про події 1812 року. Військова персоналістика в такому разі набуває значної актуальності. Виходячи з цього, постать генерал-майора О. М. Всеволожського 1-го буде цікавою широкому колу читачів і науковців.

В історичних працях, присвячених військовій історії Російської імперії кінця ХVІІІ – початку ХІХ століття окремі дані щодо військової служби Олексія Матвійовича зустрічаються в дослідженнях О. І. Михайловського-Данилевського [16; 17], М. К. Соколовського [21], П. О. Жиліна [14], А. В. Воронова [4] та Л. В. Дєгтєрєва [12]. З-поміж названих істориків останній найбільш повно торкнувся біографії генерала, опублікувавши 1984 року в журналі “Вопросы истории” невелику статтю “Малоизвестный герой Бородина”. На жаль, названа праця не охоплює всі факти стосовно життя і військової службу генерала О. М. Всеволожського. Виходячи з цього, його біографія потребує уточнень та доповнень. До того ж життя генерала досить тісно пов’язане з подіями української історії кінця ХVІІІ – початку ХІХ століття.

Згадуване дослідження Л. В. Дєгтєрєав багато в чому стало основою для нашої скромної розвідки. Фактично ми доповнюємо його на основі документів, опублікованих у ХІХ – ХХ століттях [7; 8; 13; 18; 23 – 27]. Наші уточнення й доповнення насамперед стосуються військової служби Олексія Матвійовича в складі Єлисаветградського гусарського полку.

Генерал-майор О. М. Всеволожський 1-й походив зі старовинного князівського роду, який вів свою історію ще від Рюрика. Князі Всеволожські (Всеволожі) мало родове гніздо в Смоленському князівстві, й завдячували своїм прізвищем нащадку Рюрика в 16-му поколінні Олександру-Всеволоду Глібовичу Смоленському. Його діти – Дмитро та Іван в середині ХІV століття, вийшовши за межі вотчини, вступили на військову службу до Московського князя [6, с. 387]. За даними одного з літописів Дмитро та Іван Всеволожі служили воєводами в Дмитра Донського, брали участь у битві на Куликовому полі [6, с. 387]. 1584 року Іван Микитович Всеволожський очолював посланців Московського царя до короля Речі Посполитої. 1647 року Євфимія Федорівна Всеволожська, навіть, була обраницею молодого московського царя Олексія Михайловича, але через двірцеві інтриги шлюб між ними укладений не був. З ХV століття Всеволожські проживали у Володимирі та Володимирському повіті. На середину ХVІІІ століття рід Всеволожських вже не відігравав такої ролі в політичному житті держави як раніше, і його представники як правило були чиновниками середньої ланки або служили в армії.

Герой нашого дослідження народився у Володимирі в сім’ї поміщика Матвія Олексійовича Всеволожського, який на території Володимирського повіту володів невеликими земельними угіддями. Майбутній генерал був нащадком Рюрика в 32 поколінні. Точна дата народження Олексія Матвійовича невідома, дискусійним серед істориків є і рік його появи на світ. У цьому плані дослідники, які торкалися біографії генерала, називають різні дати.для прикладу, А. М. Горшман бездоказово називає 1761 рік [11, с. 346], В. М. Безотосний в одному з останніх енциклопедичних видань, присвячених війні 1812 року вказує, що ймовірними датами народження героя можуть бути 1763, 1767 та 1769 роки [20, с. 78]. Лев Дєгтєрєв, висвітлюючи окреслену проблему, вказує 1769 рік [12, с. 183]. Цю дату він вирахував, користуючись даними першого відомого формулярного списку Олексія Матвійовича, складеного за часів його сержанства в Апшеронському піхотному полку. В документі, який датований 26 грудня 1786 року зазначено, що “Алексей Всеволожский 17 лет вступил на службу подпрапорщиком 1786 августа 26” [12, с. 183]. У всесвітній мережі з посиланням на Російський державний військово-історичний архів нам вдалося відшукати “Список офицеров Елисаветградского гусарского Воропанского полка по состоянию на 1 июня 1798 года” в якому значиться, що “Алексей Матвеевич Всеволожский – майор, 30 лет, из российских дворян” [26]. Це означає, що роком його народження може бути 1768 рік. Таким чином ймовірно, що майбутній генерал народився в межах 1768/1769 років. Точну дату можна встановити лише за даними метричних книг. Відповідно ця проблема ще чекає своїх дослідників і може бути розв’язана за умови, що церковні записи про народження й хрещення О. М. Всеволожського збереглися до наших днів.

Військову службу Олексій Матвійович розпочав 26 серпня 1786 року підпрапорщиком Апшеронського піхотного полку. До присвоєння генеральського звання наш герой пройшов типовий шлях російського офіцера кінця ХVІІІ – початку ХІХ століття. Це означає, що він брав участь у більшості військових кампаній Російської імперії означеного періоду. 7 липня 1788 р. сержант О. М. Всеволожський був переведений на службу в Архангелогордський піхотний полк, у складі якого став учасником російсько-турецької війни 1787 – 1791 років. 1788 року брав участь в облозі й підкорені Хотина, 1789 року – в боях з турками на річках Велика й Мала Салча, після чого відзначився під час штурму Бендер. 26 квітня 1790 року був переведений ад’ютантом в штаб генерал-майора Н. Д. Арсеньєва, брав участь в облозі Кілії та штурмі Ізмаїла. За проявлену хоробрість у підкоренні останнього був похвально відзначений О. В. Суворовим у рапорті Г. О. Потьомкіну. Зокрема, про нашого героя було сказано, що він “с отменным мужеством, храбростию и неустрашимостию отлично себе показал и заслуживает особливого внимания” [12, с. 183]. Нагородою за хоробрість стало підвищення в званні до рівня поручика з переводом на службу в Псковський піхотний полк [20, с. 78] “с уменьшением трех лет ко получению военного ордена Святого Георгия” [12, с. 183]. 1791 року поручик О. М. Всеволожський брав участь у боях з турками поблизу Бідага й Мачина, цього ж року був нагороджений золотим хрестом “За отменную храбрость. Измаил взят декабря 11 1790 ”. По закінченню війни, впродовж 1792 – 1794 рр. служив офіцером Псковського піхотного полку, брав участь у придушенні польського повстання під проводом Т. Костюшка. У ході кампанії в Польщі 5 вересня 1792 року отримав звання капітана. За особисту хоробрість проявлену під час штурму міста Вільно 18 грудня 1794 року йому було присвоєно чин секунд-майора з переводом на службу в Смоленський драгунський полк [12, с. 78]. 23 вересня 1795 р. наш герой був удостоєний звання прем’єр-майора з переведенням у Єлисаветградський кінно-єгерський полк. З цього часу розпочинається його безперервна служба в складі згаданого формування, яке згодом стало іменуватися Єлисаветградським гусарським полком. До цього ж полку було переведено і його молодшого брата капітана Матвія Всеволожського. Очевидно, що з моменту переводу братів у Єлисаветградський гусарський полк Олексія Матвійовича офіційно в офіцерських списках сталий іменувати “Всеволожський 1-й”, а Матвія Матвійовича – “Всеволожський 2-й”. Є підстави говорити про те, що в межах 1795 – 1805 рр. О. М. Всеволожському за відмінну службу в армії було пожалувано землі в селі Безводному поблизу Єлисаветграда. Саме цей населений пункт значився “родовым имением” його сина – генерал-майора Дмитра Олексійовича Всеволожського [22, с. 40]. На цей факт вказував і Л. Дєгтєрєв.

Зі вступом на престол Павла І, в російській армії розпочалися перетворення. Єлисаветградський кінно-єгерський полк став гусарським. 17 жовтня 1799 року герой нашого дослідження отримав чин полковника. В особистій атестації полковника О. М. Всеволожського, датованій 1802 роком сказано, що він “российской грамоте умеет; в домашних отпусках не бывал; в штрафах не бывал; женат на италийской дворянке Бартолице, у них сын Дмитрий четырёх лет, обее живут в полку при нем; повышению достоин” [12, с. 184].

Впродовж 1795 – 1805 рр. Олексій Матвійович проживав у Єлисаветграді. 1805 року став учасником війни Третьої коаліції європейських держав проти Наполеона. Цього року Єлисаветградський гусарський полк був перекинутий в Австрію на підтримку російської армії, яка воювала з французами. Кульмінацією протистояння стала битва під Аустерліцем, в якій відзначився Єлисаветградський полк, діючи в кавалерійській дивізії генерал-лейтенанта Ф. П. Уварова. Вона складала авангард правого крила російсько-австрійської армії, яким командував генерал-лейтенант П. І. Багратіон. У ході битви полковник О. М. Всеволожський 1-й командував одним із батальйонів Єлисаветградського гусарського полку [19, с. 242].

Характеризуючи в рапорті від 25 листопада 1805 р. дії кавалерії в битві, генерал-лейтенант Ф. П. Уваров про гусарський полк із Єлисаветграда зазначив: “…при всех атаках на неприятеля и при отражении оного полк сражался с отличною храбростью… Елисаветградского [полка] генерал-майор барон Сакен 3-й, который при атаке с гусарами был тяжело ранен по голове саблею; полкового командира Елисаветградского гусарского полка Лисаневича; баталионного командира оного полка полковника Всеволожского 1-го, который был прострелен пулей, рекомендовать как офицеров, заслуживших особого монаршего внимания. …” [24, с. 223 – 224].

Спираючись на рапорт кавалерійського генерала Ф. П. Уварова, генерал від інфантерії М. І. Кутузов подав реляцію імператору, у якій зазначив: “Кавалерия, командуемая генерал-лейтенантом Уваровым, будучи теснима неприятельскою, превосходною в числе и подкрепленною пехотными колонами, неоднократно оную поражала, но наконец, принужденною уступить и заняв высоту, удержала оную до самого вечера, чрез что и был прикрыт при ретираде правый фланг части войск под командою князя Багратиона”. Про дії гусарів Єлисаветградського полку під Аустерліцем 20 листопада 1805 р. Михайло Ілларіонович у реляції написав: “при атаке неприятеля сражались с отличною храбростью” [27, с. 253 – 254]. До того ж М. І. Кутузов для нагороди учасників битви подав Олександру І представлення, у якому зазначив нагороди “…барон Сакен 3-й – генерал-майор – Золотая шпага с алмазами “За храбрость”, полковники Елисаветградского полка Лисаневич и Всеволожский 1-й – ордена Святого Владимира 4-го класса” [27, с. 253].

Під час кампанії 1806 – 1807 рр. полковник О. М. Всеволожський 1-й з єлисаветградськими гусарами брав участь в авангардних боях з французами під Морунгеном, Прейсіш-Ейлау, Альткірхеном, Анкендорфом, Гейльсбергом та Фрідландом [15]. За особисту мужність і хоробрість, “оказанных в сражении против французских войск 27-го января при Прейсиш-Эйлау”, полковник О. М. Всеволожський був нагороджений орденом Святого Георгія 4-го ступеня і золотим хрестом на георгіївській стрічці з написом “ За труды и храбрость. Победа при Прейсиш-Эйлау 27 ген 1807 г.”

За подвиги в травневих ар’єргардних боях при Альткірхені та Анкендорфі полковник Єлисаветградського гусарського полку О. М. Всеволожський був нагороджений орденом Святої Анни 2-го ступеня, а за вдалі дії під Гейльсбергом отримав у нагороду золоту шаблю з написом “За храбрость”. Разом із тим, “за отличие, оказанное в кампании 1807 года”, наш герой був нагороджений орденом “Pour le Merite” (“За заслуги”) й 12 грудня 1807 р. удостоєний звання генерал-майора. 13 січня 1808 р. Олексій Матвійович був призначений шефом Єлисаветградського гусарського полку [12, с. 185].

Напередодні війни 1812 року єлисаветградці під командуванням генерал-майора О. М. Всеволожського складали авангард 2-го піхотного корпусу 1-ї Західної армії й дислокувалися в районі Ковно, контролюючи кордон вздовж річки Неман. Впродовж перших місяців війни наш генерал командував ар’єргардом 2-го піхотного корпусу, з яким брав участь у боях поблизу Жижморів, під Свенцянами та Кочергішками [3, с. 34 – 36].

13 липня частина єлисаветградців брала участь у сутичці з французами біля с. Шарковщизна [21, с. 20 – 21], а впродовж 13 – 15 липня 1812 р. полк відзначився в запеклих боях поблизу населених пунктів Островна і Какувячина. За дії в згаданих боях шеф полку отримав орден Святої Анни 1-го ступеня з алмазами. У нагородному листі командувач 1-ї Західної армії М. Б. Барклай-де-Толлі зазначив: “Генерал-майор Всеволожский при отступлении пехоты и артиллерии, соединяя вверенный ему полк с прочею кавалериею, успешно удерживал стремление превосходного неприятеля, что такое исполнял и прежде того на левом фланге нашей линии” [12, с. 185].

Під час подальшого відступу 1-ї Західної армії генерала М. Б. Барклая-де-Толлі Єлисаветградський гусарський полк О. М. Всеволожського постійно брав участь в ар’єргардних боях, прикриваючи відступ основних російських частин [21, с. 22]. Особливо єлисаветградці знову відзначилися 7 серпня поблизу містечка Валутина Гора. В доповідній записці генерал-адьютанта В. В. Орлова-Денисова сказано, що “потивник несколько раз пытался атаковать, но везде храбростию и мужеством нашей кавалерии был отражен и прогоняем с большим вредом. Особенно отличились в сём сражении генерал-майоры: шеф Елисаветградского гусарского полка Всеволожский и войска Донского Карпов – с полками, в команде их состоящими, первые пошли в атаку на неприятельские пехотные колонны и кавалерию и много способствовали мне благорозумными советами и распоряжениями к поражению неприятеля” [12, с. 185].

Напередодні вирішальної битви Єлисаветградський гусарський полк знову, як і 1807 року під Прейсіш-Ейлау, був залучений до відповідальних ар’єргардних боїв. 24 серпня єлисаветградці стримували французів на підступах до Бородіно. У рапорті М. Б. Барклая-де-Толлі так описані події цього дня: “Неприятель 24 числа неоднократно делал усилия овладеть деревней Бородино, но каждый раз был остановлен в сем предприятии храбрыми лейб-гвардии Егерским и Елисаветградским гусарским полками. Сей последний полк, под начальством храброго своего шефа генерал-майора Всеволожского, невзирая на сильное неприятельское нападение и действие артиллерии, удерживал свою позицию и тем выполнил в точности данное ему от меня приказание – держаться, сколько бы ни стоило ему, до самой ночи.” [7, с. 134 – 138]. Цим самим згаданий у цитаті ар’єргард дозволив основним частинам російської армії укріпити свої позиції та підготуватися до вирішальної битви.

26 серпня 1812 р. біля села Бородіно за 124 км від Москви розпочалася одна з наймасштабніших битв світової історії. Головні події битви під Бородіно відбувалися навколо Багратіонових флешей, а потім – батареї генерала М. М. Раєвського. На Бородінському полі Єлисаветградський гусарський полк зайняв позицію за 2-м піхотним корпусом на правому фланзі російської армії.

У ході битви тиск з боку французів на позиції російських частин генералів П. І. Багратіона і М. М. Раєвського все більше посилювався. Побачивши це, М. І. Кутузов віддав наказ генералу від кавалерії М. І. Платову та генерал-лейтенанту Ф. П. Уварову спільними зусиллями провести розвідку й організувати силами ввіреної їм кавалерії атаку на лівому фланзі французів “дабы развлечь силы неприятеля” [18, с. 117]. Виконуючи завдання, корпус Ф. П. Уварова, перейшовши річку Колочу, усіма силами вдарив у французький фланг. Атака вдалася, зав’язався запеклий бій, у ході якого французи почали відступати. Місцями відступ ворога нагадував панічну втечу. Такого ефекту вдалося досягти завдяки раптовості маневру. Удар генерала Ф. П. Уварова змусив Наполеона кинути проти російської кавалерії свіжі сили, тим самим ослабивши тиск у центрі баталії. Генерал Ф. П. Уваров, рапортуючи М. Б. Барклаю-де-Толлі з приводу атаки, зазначив: “…Получив такое повеление перешел речку, повел атаку на неприятеля – Елизаветградскими гусарами и лейб-гвардии казаками, подкрепляя лейб-гвардии полками драгунским, уланским и гусарским и Неженскими драгунами, не смотря на невыгодное местоположение, ибо нужно было переходить чрез глубокий овраг и речку и, поднявшись, тотчас встретить неприятеля, на левой же стороне деревни, а на правой лес был занят неприятельской пехотой, но не взирая на оное атака была учинена в виду всей армии с неожиданным успехом: по встрече неприятель был опрокинут, батарея едва успела уйти, из которой два орудия были отбиты Елисаветградскими гусарами, ежели бы не такое невыгодное место, то были бы увезены непременно; неприятель был преследываем, с большим уроном и почему вынужден был подлинно взять часть сил с тех пунктов…” [8, с. 19 – 20].

З приводу вище викладеного Д. Є. Остен-Сакен згадував: “Сам Наполеон прискакал на угрожаемый фланг, также и вице-король итальянский, который, при атаке Уварова, въехал в один из французских каре. Тогда только наш центр и левое крыло могли вздохнуть свободно. Атака Уварова имела, без сомнения, большое влияние на ход битвы” [19, с. 246]. Гусари Єлисаветградського полку зробили вагомий внесок в успішний характер кавалерійського удару. Шеф полку генерал-майор О. М. Всеволожський “за дело при Бородино” був представлений М. І. Кутузовим на нагородження орденом Святої Анни 1-го ступеня з алмазами [13], який він не отримав у зв’язку зі смертю.

15 вересня 1812 року генерал захворів і був відправлений на лікування у військовий шпиталь у Калугу, де він помер 14 січня 1813 року. Очевидно, що причиною смерті стало ускладнене запалення легень. Поховали героя на цвинтарі Лаврентіївського чоловічого монастиря в Калузі. Нині могила не збереглася. Вона була зруйнована в 30-х роках ХХ століття під час цілеспрямованого нищення монастиря.

Ось такий короткий, наповнений подвигами життєвий і військовий шлях пройшов генерал-майор О. М. Всеволожський 1-й. По закінченню війни за наказом Олександра І в С.-Петербурзі було започатковане створення Військової галереї 1812 року в Зимовому палаці. Над створенням меморіальної портретної галереї працювали відомі художники Дж. Доу, А. Поляков та В. Голіке. 25 грудня 1826 року відбулося її відкриття. Тоді не виконаними залишилися портрети 13 генералів, у тому числі й генерал-майора О. М. Всеволожського 1-го [10, с. 230]. Рами для них затягли зеленим сукном і розташували на стіні. Вважаємо, що саме з цього моменту розпочалося забуття його і його легендарного полку, шефом якого він був рівно п’ять років і один день.

Більше ста років портретне зображення героя нашого дослідження залишалося невідомим, і лише 1914 року воно було опубліковане М. К. Соколовським на сторінках ювілейного видання, присвяченого 150-літтю Єлисаветградського гусарського полку [21, с. 20]. М. К. Соколовський, публікуючи портрет, зазначив, що автор його невідомий. Можемо припустити, що надруковане ним зображення генерала ескізом для написання портрета, який свого часу міг зробити Дж. Доу, або хтось із його помічників. На це вказують деякі композиційні особливості зображення. Разом із тим, мистецтвознавці й історики зазначають, що генерал О. М. Всеволожський зображений на картині французького художника А.-Ж. Десарно “Атака первого резервного кавалерийского корпуса генерала Ф. П. Уварова при Бородине”. Образ генерала вгадується у третьому вершнику зліва від генерал-лейтенанта Ф. П. Уварова. Детально вивчивши обидва зображення, автор даного дослідження зробив власний ескіз портрета О. М. Всеволожського, що додається до статті. Гадаємо, що наша розвідка хоч трохи сприятиме виведенню невідомого героя Бородіно та інших військових кампаній з тіні забуття.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА:

1. Александров И. Род Всеволожских. – Симферополь: Таврическая губ. тип., 1886. – 33 с.

2. Богуславский В. В., Бурминов В. В. Древняя Русь. Рюриковичи. Иллюстрированный исторический словар. – М.: Профіт Стайл, 2009. – 608 с.

3. Вильна в 1812 году. В память столетней годовщины Отечественной войны. Составил Ф. А. Кудринский. С факсимиле Императора Александра I, Наполеона и некоторых русских генералов. – Вильна : Издание Управления Виленскаго Учебнаго Округа Типография А. Г. Сыркина, 1912. – С. 34 – 60.

4. Воронов А. Ольгины гусары : 3-й Гусарский Елисаветградский Ея Императорского Высочества Великой Княжны Ольги Николаевны полк. Страницы полковой истории (1764 – 1964). – М. : “Рейтар”, 1999. – 96 с.

5. Всеволожская (Афимия Федоровна) / Энциклопедический словарь. Том VІІ (Валапюкъ – Выговские) / Изд.: Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. – СПб., 1892. – С. 387.

6. Всеволожские / Энциклопедический словарь. Том VІІ (Валапюкъ – Выговские) / Изд.: Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. – СПб., 1892. – С. 387 – 388.

7. Генерал Барклай-де-Толли генерал-фельдмаршалу князю Кутузову, 26 сентября 1812 г. // Отечественная война 1812 года. Материалы Военно-Ученого Архива. – Т. ХVIII. – СПб., 1911. – С. 134 – 138.

8. Генерал-лейтенант Уваров генералу от инфантерии Барклаю де-Толли, 3 сентября 1812 г. // Отечественная война 1812 года. Материалы Военно-Ученого Архива. – Т. ХVIII. – СПб.: – 1911. – С. 19 – 20.

9. Глинка В. М., Помарнацкий А. В. Военная галерея Зимнего дворца. – Л. : Аврора, 1974. – 203 с.

10. Глинка В. М., Помарнацкий А. В. Военная галерея Зимнего дворца. – Л. : Искусство. Ленингр. отд-ние, 1981. – 240 с.

11. Горшман А. М. Всеволожский Алексей Матвеевич / Словар русских генералов, участников боевых действий против армии Наполеона Бонапарта в 1812 – 1815 гг. / Российский архив. – Т. VІІ. – М.: Студия ТРИТЭ Н. Михалкова, 1996. – С. 346.

12. Дегтерев Л. В. Малоизвестный герой Бородина // Вопросы истории. – 1984. – № 11. – С. 182 – 186.

13. Донесение М. И. Кутузова Александру I о сражении при Бородине. Последние числа августа 1812 // Бородино. Документы, письма, воспоминания. – М. : Советская Россия, 1962. – С. 134 – 141.

14. Жилин П. А. Гибель наполеоновской армии в России. – М. : Наука, 1974. – 404 с.

15. Мегорский Б. В. Арьегардные бои Багратиона у Прейсиш-Эйлау 26 января 1807 года // Новая жизнь. – 2008. – 6 февраля. – С. 4.

16. Михайловский-Данилевский А. И. Описание Отечественной войны в 1812 году: в 4 ч. – СПб. : Воен. тип., 1839. – Ч. 2. – 450 с.

17. Описание второй войны императора Александра с Наполеоном, в 1806 и 1807 гг. по Высочайшему повелению сочиненное генерал-лейтенантом и членом военного совета Михайловским-Данилевским. С двадцатью тремя планами и картами. – СПб., 1846. – 424 с.

18. Описание сражения при селе Бородино, бывшего 26-го числа августа 1812 г. между Российскою императорскою армиею под предводительством генерала от инфантерии князя Голенищева-Кутузова и Французкою соединенною армиею, состоящей из войск всех держав Западной Европы под предводительством императора Наполеона / Отечественная война 1812 г. : материалы военно-учёного архива. – СПб., 1911. – Т. ХVІ. – С. 107 – 120.

19. Остен-Сакен Д. Отрывок из летописи Елисаветградского гусарского полка // Военный сборник. – 1870. – № 10. – С. 237 – 248.

20. Отечественная война 1812 года. Биографический словарь. – М.: Росвоенцентр; Кусково поле; Росспэн, 2011. – 352 с.

21. Памятка 3-го Гусарского Елисаветградского Ея Императорского высочества Великой княжны Ольги Николаевны полка (1764 – 1914) / По поручению августейшего шефа полка составил М. К. Соколовский. – СПб., 1914 – 56 с.

22. Пивовар А. В. Поселення Херсонської губернії за повітовими алфавітами 1856 року. – К.: Академперіодика, 2009. – 91 с.

23. Письмо генерала от инфантерии князя Багратиона военному министру 1 июля 1812 года из Слуцка, № 406 / Отечественная война 1812 года : материалы военно-ученого архива. – СПб., 1910. – Т. ХІV. – С. 4 – 5.

24. Рапорт Ф. П. Уварова М. И. Кутузову о сражении под Аустерлицем 1805 г. ноября 5, г. Голич // Документы штаба М. И. Кутузова 1805 – 1806 гг.  : сборник. – Вильнюс : Госполитиздат, 1951. – С. 221 – 224.

25. Список генералам, штаб- и обер-офицерам, в сражении 22 сентября прошлого 1812 года противу французов отличившимся мужеством и храбростию // М. И. Кутузов. Сборник документов / [под ред. Л. Г. Бескровного]. – М., 1952. – Т. ІV. – Ч. І. – С. 343 – 350.

26. Список офицеров Елисаветградского гусарского Воропанского полка по состоянию на 1 июля 1798 года. – РГВИА. – Ф. 489. – Оп. 1. – Д. 2268. – Л. 2 – 45. (Документ розміщений на сайті “Родовое гнездо”).

27. 1805 г. декабря 26. – Список отличившихся в сражении при Аустерлице // М. И. Кутузов. Сборник документов / [под ред. Л. Г. Бескровного]. – М., 1951. – Т. ІІ. – С. 248 – 254.

Чорний О. В. Невідомий герой забутого полку. Генерал-майор О. М. Всеволожський 1-й / Минуле і сучасне Волині та Полісся. Україна та Волинь у Наполеонівських війнах. Науковий збірник. Вип. 41. Матеріали Міжнародної історико-краєзнавчої наукової конференції, присвяченої 200-річчю війни 1812 р., 11 – 12 травня 2012 року, м. Луцьк. Упорядники А. Силюк, О. Златогорський. – Луцьк, 2012. – С. 85 – 88.