В умовах реформування вітчизняної освітянської галузі вивчення і використання історичного досвіду розвитку освіти має непересічне значення. Відтак деякі проблеми, що виникають під час реалізації реформаторських задумів на регіональному рівні можна розв’язати, використовуючи надбання земської освіти. Виходячи з цього, аналіз діяльності культурно-освітніх установ, форм та методів популяризації різного роду знань, підвищення загального рівня культури населення на рівні окремо взятого регіону має важливе наукове та практичне значення. Крім того, актуальність дослідження посилюється ще й тим, що окреслена проблема не знайшла відображення у науковій літературі. Метою пропонованої роботи виступає вивчення ролі культурно-освітніх установ Олександрійського повіту в справі поширення знань серед дорослого населення Олександрійщини.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття Олександрійський повіт був одним з найбільших в Херсонській губернії. Його територія охоплювала 446  населених пунктів, серед яких було 1 заштатне місто, 10 містечок, 378  сіл, всі інші – складали слободи і хутори. Найбільшими населеними пунктами були Олександрія, Нова Прага, Новий Стародуб, Єлисаветградка, Красносілля, Вершино-Кам’янка, Цибулів, Губівка, Аджамка [1, 54 – 55].

На початок 1913 року мережа земських навчальних закладів краю нараховувала 137 однокласних і 18 двокласних шкіл на 446 населених пунктів. Лідерами серед сіл по кількості навчальних закладів були Новий Стародуб (5 шкіл), Красносілля (4 школи), Аджамка (3 школи) [2, 34 – 54].У межах повіту основними осередками поширення знань серед дітей шкільного віку були однокласні та двокласні земські школи.

В середньому слухачі закінчували школу у віці 10 – 15 років. Дослідження земської статистики показують, що значна кількість дітей після закінчення школи, не маючи можливості читати і писати щодня, згодом частково, а то й повністю забували вивчене й знову ставали неграмотними [3, 80]. До того ж не всі сільські діти мали змогу сидіти за партами впродовж навчального року. Значною проблемою залишалася і неграмотність дорослого населення, деякі селяни навіть не могли самостійно написати власне прізвище. Куди більшою була проблема обмеженого світогляду, а звідси – тривале несприйняття нового, маловідомого і т.д. Виходячи з цього, дедалі актуальнішим ставало питання позашкільної освіти спрямованої на масове поширення елементарних знань. Членам повітового земства покращення окресної ситуації вбачалося в організації мережі бібліотек. Саме вони мали стати своєрідними центрами поширення знань для дорослих, де б активно проводилися уроки лікбезу, народні читання, виставки та показ кінематографа, що дозволяло б якомога скоріше освоїтися селянам в умовах нових економічних реалій.

Бібліотеки в селах Олександрійського повіту було вирішено відкривати 1884 року при земських школах при яких вони потім і діяли [4, 2]. Офіційно вони стали називатися бібліотеками-читальнями. Відомо, що вже впродовж 80 – 90-х рр. ХІХ ст. бібліотеки було облаштовано у Красносіллі, Кам’янопотоцькому, Михайлівці, Павлиші, Губівці, Диківці, Федварі (Підлісному), Стецівці та Новгородці. Всього у них на 1901 рік нараховувалося 9 488 книг [6, 215 – 216]. Крім того, кожна читальня отримувала періодичні видання “Читальня народной школы”, “Детский отдых”, “Свет”, “Юг”, а також “Народное здравие” [6, 216].

На початку ХХ століття мережа бібліотек у повіті дещо розширилася. Зокрема, нові бібліотеки-читальні були відкриті в Інгуло-Кам'янці, Аджамці [5, 25], Верблюжці, Петровому [2, 9], Протопопівці й Табурищі [7, 95]. Таким чином, напередодні Першої світової війни в селах Олександрійського повіту діяло 15 бібліотек. Як правило, їхні фонди охоплювали книги з історії, географії, природознавства, основ сільськогосподарського виробництва й промисловості, книги релігійного змісту та художню літературу, яку тоді називали белитристикою [2, 9]. Разом із тим, усі вони щороку отримували газети й журнали – “Свет” (з додатком романів), “Сельский вестник”, “Русское чтение”, “Вокруг света”, “Природа и люди”, “Родина”, “Русский паломник”, “Нева”, “Хлібороб”, “Хуторянин” [7, 95] та “Новороссийский край” [5, 25].

Роботу сільської читальні з видачі книг впродовж року можемо розглянути на прикладі красносільської бібліотеки, що почала працювати першою в повіті 1886 року. На початку ХХ століття читальня у с. Красносіллі працювала від 302 до 333 днів на рік [5, 25; 2, 9], при цьому її відвідувало від 1 280 до 2 339 осіб [2, 9; 5, 25]. У цей час у згаданому селі проживало 8 тис. чоловік [7, 151]. З огляду на це відсоток грамотних людей на селі був не низьким. Така ж статистика характерна й для інших сільських населених пунктів краю.

За задумом повітового земства бібліотеки на селі мали широко займатися просвітницькою роботою. Вони влаштовували на базі земських шкіл народні читання та вечірні заняття – своєрідні уроки для дорослих, що проводилися для бажаючих у вихідні та святкові дні. Відомо, що наприкінці 80-х років ХІХ ст. культурно-просвітницькі заходи бібліотеками регулярно влаштовувалися у Головківці, Зибкому, Новосавицькому, Цибулевому, Березівці, Богоявленську, Боковому, Братолюбівці, Вершаці, Гурівці, Дубовому, Кам’янопотоцькому, Косівці, Куколівці, Первозванівці, Сентовому, Спасовому, Стецівці, Суботцях, Бережинці, Варварівці, Диківці, Новій Празі, Новоскалевому, Таловій Балці та Чечеліївці. Всього у 27 однокласних школах повіту [2, 6 – 7].

Наприкінці 80 – на початку 90-х років ХІХ ст. бібліотечні установи на селі активно допомагали проводити т.зв. читання при “волшебном фонаре с туманными картинками”, на яких до уваги слухачів пропонувалися лекції, що супроводжувалися ілюстраціями за допомогою спеціального лампового проектора в який вставлялися малюнки на склі або папері для демонстрації їх на стіні чи спеціально облаштованій білій завісі. Варто зазначити, що на той час Російська імперія включала 360 повітів на які поширювалося “Положение о земских учреждениях” і лише в 10 – 15 з них регулярно проводилися читання для сільського населення з метою поширення знань. Читання ж з допомогою “волшебного фонаря с туманными картинками” у цей період відбувалися лише у Петергофському, Московському та Олександрійському повітах [4, 1].

Вперше “волшебный фонарь с туманными картинками” для читання у школах Олександрійського повіту або бібліотеках при них був допущений у січні 1889 року [4, 7]. Як правило вони відбувалися у святкові та недільні дні. Слухати пропоновані теми могли всі охочі. Це були своєрідні уроки для дорослих. Їх коментували двоє досвідчених педагогів. Впродовж 1889 р. читання були проведені в 47 школах у 45 селах повіту [4, 8].

Тематика для читання з “фонарем” була доволі широкою і, як правило, предбачала нести селянам знання з історії, географії, астрономії, релігії, основ ефективного ведення сільського господарства і т.д. Читання були на такі теми “Ветхий Завет”, “Новый Завет”, “Святая земля”, “Повествование о Святых Кирилле и Мефодии”, “Житие святых”, “Начало Руси”, “Нашествие татар”, “Из времен покорения Сибири”, “О смутном времени на Руси”, “Царствование Михаила Федоровича”, “Царствование Алексея Михайловича”, “О Петре Великом”, “О преемниках Петра”, “Отечественная война 1812 года”, “Рассказы о Севастопольцах”, “25-летие царствования императора Александра ІІ”, “Коронование императора Александра ІІІ”, “Крушение императорского поезда 17 ноября 1888 года”, “Об устройстве человеческого тела”, “О насекомых вредных для полей и лесов”, “География”, “Астрономия” [4, 16] “От чего происходит снег и дождь”, “О том какого вида Земля и как она велика” і т.д. [4, 61 – 71].

З 1889 року читання в селах Олександрійського повіту проводилися щороку – як правило, у січні, лютому, листопаді та грудні. Вони користувалися шаленною популярністю. Для прикладу, лише за чотири дні січня 1895 року у Красносіллі їх відвідало 787 чоловіків і 192 жінки [4, 74]. Іноді число відвідувачів читань було ще більшим. Але попри таку популярність, читання дуже часто сприймалися населенням як щось надзвичайне і містичне. Ось як про це говорить сучасник: “Слово “волшебный” – магическое для тёмного деревенского люда. Нашлись такие, которые после первого чтения с туманными картинками, побоялись прийти на второе чтение, мотивируя тем, что в фонаре сидит чёрт; другие говорили, что всё это волшебство, а на волшебство смотреть или присутствовать при нём – грешно, и выражали свое удивление присутствию местного священника…”[4, 21].

Про те, як відбувалися перші читання з фонарем у селах повіту, маємо витяг зі звіту директора Красносільської школи Антона Олександровича Усачова від 12 грудня 1889 року. Ось як він про це розповідає. “13 февраля 1889 года получен был мною волшебный фонарь с картинками и двумя чтениями, а 14 – 18 числа были устроены чтения. Первые чтения были специально для детей 14 февраля на котором присутствовали ученики земской и церковно-приходской школ, а также неучащиеся дети, всего 150  человек. Оно детям очень понравилось и от них нельзя было отбиться во время следующих чтений. Остальные чтения были для взрослых. Слушателями были пожилые и молодые люди ... На каждом чтении присутствовало до 200 человек, но больше, чем могло слушать чтения уходило домой, потому что войти ещё хоть одному человеку не было никакой возможности. Давка и духота каждый раз была невыносимая; от громадного скопления углекислоты лампа в фонаре тухла, потому приходилось продолжать чтения при открытых дверях.

Фонарь был получен с двумя чтениями “Начало Руси” и “Владимир Святой”, “Нашествие татар” и “Михаил Тверской”. Народу очень понравились как чтения, так и картинки. Мало того: не одна сотня крестьян-слушателей теперь может рассказать, кто были наши предки, о религии славян, откуда взялась религия, при ком и где крестили славян и прочее. Из второй книги “Татарская неволя” они могут сказать в общих чертах какое несчастье тяготило Русь более 200 лет. Многие говорили, что нужно сложиться и возвратить земству деньги, а фонарь оставить за собой. 29 февраля фонарь был отправлен в Иванковцы, но и после того толпа валила к школе, думая увидеть и услышать то, о чем так много и хорошо говорят в селе.

Прочтя первую книжку, я спрашивал слушателей, не утомительно-ли для них, на что мне отвечали, что такое чтение готовы слушать хоть всю ночь. Получив такой ответ, после пятиминутного отдыха, я продолжил чтение. Слушатели мои даже высказывались, что если-бы устраивать чтения и без фонаря, то они всегда с великою охотою приходили бы слушать. Из наблюдений своих вывод могу сделать такой: результаты чтений получились самые удовлетворительные, даже хорошие; чтения и картинки народу нравятся” [4, 40 – 41]. Як бачимо, читання були значно корисними у плані поширення елементарних знань серед дорослого населення повіту й користувалися неабиякою популярністю серед селян.

Впродовж 1889 – 1892 рр. читання “при волшебном фонаре с туманными картинками ”регулярно проводилися в Аджамці, Андрусівці, Богоблагодатному, Братолюбівці, Богоявленському, Боковому, Високих Байраках, Верблюжці, Вершино-Кам’янці, Варварівці, Губівці, Григоро-Денисівці, Григорівці, Гурівці, Диківці, Дмитрівці, Єлисаветградці, Звенигородці, Іванківцях, Інгуло-Кам’янці, Кам’янопотоцькому, Красносіллі, Калантаєвому, Митрофанівці, Новому Стародубі, Новогригорівці, Новгородківці, Новій Празі, Миколаївці, Онуфріївці, Орловій Балці, Піщаному Броді, Петровому, Покровському, Павлиші, Спасівці, Стецівці, Субботцях, Таращанці, Таловій Балці, Цибулевому, Чечеліївці та Шамівці. У більшості названих сіл читання відбувалися двічі на рік, а в деяких і тричі [4, 25 – 61]. Впродовж 1894 – 1895 рр. у 47 навчальних закладах повіту було проведено 148 читань, якими було охоплено 21 269 чоловіків і 6 469 жінок, з них 18 028 – люди старшого віку [4, 75 – 77].

Не залишалися земські школи й бібліотеки осторонь і під час показу в селах кінофільмів. 1914 року села Олександрійського повіту вперше побачили кінематограф. Зусиллями земства для сіл повіту було придбано пересувний кіноапарат з підібраними для показу кіноплівками. Оскільки в той час кінематограф був німим, то бібліотека-читальня щоразу підбирала текст стосовно фільму, який виголошувався кимось із учителів або бібліотекарів під час його перегляду селянами, аби для них було більш-менш зрозуміло, що відбувається на екрані. Глядачам пропонувалися фільми “Пётр Великий”, “Ермак – покоритель Сибири”, “Торжество 300-летия дома Романовых”, “На крайнем Севере”, “Водопад Иматра”, “Жители поднебесья”, “На Волге”, “Типы России”, “Живописная Россия”, “Слоны Индии”, “В Дании”, “Прокатка железнодорожных рельс”, а також невеликі ролики комічного змісту [5, 95 – 96]. За словами директора школи “выбор картин происходил с таким расчётом, чтобы избежать грубой пошлости и чтобы смех толпы был здоровым, а не придурковатым” [5, 95]. Найбільшою популярністю серед селян користувалися історичні фільми та коментарі до них.

Підсумовуючи зазначимо, що в селах Олександрійського повіту земські школи й бібліотеки читальні при них наприкінці ХІХ – на початку ХХ  століття відігравали роль провідних культурно-освітніх осередків діяльність яких спрямовувалася не лише на організацію дозвілля освіченої частини сільського населення, а й на поширення знань серед малограмотних і неписьменних селян.

1. Александрийский уезд / Георгафическо-статистический словарь Российской империи / Сост. П. Семенов. – СПб., 1863. – Т. 1. – С. 54 – 55.

2. Народное образование в Александрийском уезде за 1912 г. – Александрия, 1913. – 74 с.

3. Трутовский В. Современное земство. – Петроград, 1915. – 288 с.

4. Борисов Н.И. Волшебный фонарь в народной школе. ( По данням Александрийского уездного земства за 1889 – 1895 гг.). – Херсон, 1896. – 78 с.

5. Александрийское уездное земское собрание ХLVІ очередной сессии 1910 г. – Александрия, 1910. – 290 с.

6. Александрийское уездное земство. Сборник за 1903 год. – Александрия, 1903. – 362 с.

7. Александрийское уездное собрание. Доклады управы, журналы заседаний, протоколы сметно-ревизионных комиссии. – Александрия, 1914. – 387 с.

Чорний О. В. Поширення знань культурно-освітніми установами Олександрійського повіту наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття / Гуржіївські історичні читання: Збірник наукових праць / Ред. кол: В.А.Смолій, О.І.Гуржій, А.Г.Морозов та ін. – Черкаси: Черкаський національний університет ім. Б.Хмельницького, 2011. – Вип. 4. – С. 159 – 161