Копія. Надіслано в Генеральну військову канцелярїю при донесенні миргородського полковника Федора Остроградського від 23 лютого 1754 року

[41] Перепись кто именно желает ити на новое поселение в назначенних от черти Новой Сербии в степь местах козаками по примеру слободских полков, а кто пожелает внутрь Малой Россеи на прежние жилище, о том ниже сего значит, 1754 году генваря " " дня:

Григорий Гаврилов.

Итого за Днепр – 177,

на поселение – 174,

в Сечь – 1.

ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3, спр. 12277, арк. 41 – 48.

Примітка:

Як свідчать підсумкові дані Криловської і Кременчуцької сотень, більшість жителів, які до кінця 1753 року ще залишались проживати на місцях, відведених під Новосербське поселення, мали намір повернутись назад у Малу Росію. Але схоже, що такі дані вносились до відомостей скоріше на догоду вимогам полкової і сотенної старшини і в подальшому стали лише додатковою підставою для обопільних звинувачень між адміністраціями Гетьманщини та Нової Сербії стосовно взаємних переходів жителів (див. док. 60).

Дещо іншим був і реальний хід переселеня. Прізвища багатьох жителів, які за відомостями сотенних канцелярій мали намір повернутись назад за Дніпро, у пізніших документах досить часто зустрічаються серед поселенців як Слобідського козачого полку, так і серед жителів Нової Сербії.

За донесенням Полтавської полкової канцелярії на підставі більш реальних відомостей Переволочанської, Келебердянської і Орлянської сотень, відповідно від 20, 21 і 22 січня 1754 року, бажаючих переселитись назад у Малу Росію "было едва десятая часть" (ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3, спр. 12277, арк. 138 зв.). За поіменними списками, які збереглись у цій справі, із 80 дворів села Кам’янки за Дніпро виявили бажання повернутись 21, йти на нове поселення – 59. Із 64 дворів села Калужине, відповідно, – 3 і 61. Відомості Орлянської сотні взагалі містять лише дані про записаних на поселення. З них у Бородаївці і Пушкарівці козаків виборних – 11, підпомічників для внутрішньої служби – 11, для дач належних – 65, посполитих – 13; підсусідків сотника Лаврентьєва – 6 (там же, арк. 143 – 146).

За відомостями, надісланими при рапорті генерал-майора І.Глєбова до Сенату на початку 1754 року, які не завжди збігаються з вищенаведеними відомостями сотенних канцелярій (не виключено, що такі відомості збирались у кілька етапів), переважна більшість задніпрських жителів (2836 дворів проти 992) не виявили бажання повертатися в Малоросію і почали готуватися до переходу на нововідведені місця.