Я не п’ю.

Візьми і випий, а то сам напою.

— Ден, припини. Їй і без того не легко, - зауважив Том. Та старший Реісендер взяв силоміць мою руку і в долоні затиснув склянку піднісши мені її до вуст.

— Ден… - Рей спробував перешкодити хлопцю та той виявився сильнішим і відштовхнув чоловіка.

— ПИЙ!!!

Я глянула на склянку знесиленим поглядом. Мені пригадалося як Альда давала мені також міцний напій у подібній ситуації. Зараз, це був Ден. Тому я покорилася і випила вміст склянки. Гаряча рідина розлилася середині. Як і тоді, мої думки відволікла дія міцного напою. Розум, почав по троху бачити все з іншого боку. Але цього було недостатньо.

— Ще! – коротко попросила я. Ден тим часом випив на пару зі мною вміст склянки яку тримав.

— Елінор, не варто. Це не допоможе. Ти лише собі цим нашкодиш, – та я як і Ден пропустили сказане старим мисливцем.

Старший Реісендер налив мені ще повну склянку і я одним ковтком її випила. Напевне дійсно мені цього не вистачало. Втомлено але з полегшеннм глянула на чоловіків. Принанні зараз у мене виникло бажання ніпрощо не думать.

— Дякую, Ден.

— Тобі порібно відпочити тепер. Лягай спати, – більш приказним тоном звернувся до мене мисливець.

За декілька хвилин чоловіки вийшли.

Лежала в роздумах я не довго. Втома плюс міцний напій зморили мене і я заснула.

Прокинулась я в повній тиші, лише голова страшенно боліла і в шлунку бурчало. Хоча слабкість у тілі також не минула.

Лежачи ще на ліжку і пригадуючи неначе в тумані вчорашні події, я зрозуміла одну просто річ. ЦЕ ВЖЕ СТАЛОСЯ. Чому, навіщо і інші запитання були марними. Я вже маю те, що маю. Це як і те, що лишилася в цьому вимірі, живу з братами і дружу з агентом.

Дивно. Але як і тоді мені допоміг алкоголь.

Мій шлунок забастував ще сильніше і я покорилася інстинктам пішла робити звичні вранішні процедури.

Здавалося в будинку нікого не було. Годинник показував 3-тю дня. Не дивно, що я зголодніла.

Пізніше, я так і лишилась сидіти на кухні, коли зайшов, Ден.

— Привіт, Ден.

— Привіт. Заспокоїлась?

— Так.

— Тобі ще налить?

— Ні. Чесно, вже не потрібно, – хлопець підійшов до холодильника і взявши пляшку пива сів за стіл з іншого боку від мене. - Ти сам? Де всі?

— Рей до дому поїхав. А Том, Колін і Дар на полювання відправилсь.

— Ти їх відправив?

— Ну, так.

— Чому сам лишився. Чому зі мною не хтось інший?

— Ти моя відповідальність. А вони самі розберуться там.

— (йго відповідальність!?) І ти довірив машину Тому?

— Довірив.

— Ден, я хочу попросити в тебе пробачення за вчорашнє. Та і взагалі за все. Зі мною лише одні проблеми.

— Проблеми? То ти ще не знаєш, що таке проблеми!

— Нічого, не буду вам тягарем в подальшому. Скоро мають прийти агети з Корпорації.

— Так значить. Корпорація, – хлопець надпив пива і по моєму з образою глянув на мене. – Вважаєш себе тягарем? Втікти хочеш? Що ж, давай.

— Я не тікаю, - ледь тихо сказала я. А в голосніше сказала: - від мене у вас і так самі неприємності.

— Неприємності у нас були і до тебе.

— У мене зараз така каша в голові.

— Розберемся. Головне зроби правильний вибір.

— Правильний вибір. Так просто? А який насправді вибір правильний? Правильно було погодитись на експерименти? Правильно було ще тоді відмовитись працювати в Корпорації?

— Я просто не хочу щоб ти потім шкодувала.

— Шкодувала?

— Невже ти шкодуєш, що зараз знаходишся тут? - прямо глянув на мене Ден. А потім відвів погляд і додав, - хоча може й так. Компанія, яка тебе оточує - ще та, – усміхнувся із сарказмом в голосі хлопець.

— Не шкодую! – вигукнула я не встигши Ден навіть договорити. – Не шкодую. – повторила я більш спокійніше, коли глянув на мене запитально із під чола, хлопець. – Як я можу шкодувати. Тут я не трудяга, а людина. Мене оточують такі люди… тут так…

Повисла мовчанка, під час якої Ден допив пиво і поставив пляшку на стіл.

Я й так і не змогла сказати про всі почуття які переповнювали мене. За ці два роки я йтак і не навчилася цього робити. Ден також більше нічого не сказав.

Ми просиділи ще трохи, потім, я все ж вирішила зайнятися своїми звичними домашніми справами.

Вечеряли ми разом. За вечерею я попросила хлопця, щоб той ніяких сцен не влаштовував коли з’являться з Корпорації. Я вирішила підти добровільно разом з ними.

— Як хочеш, – на що послідувала відповідь. Мені тоді здалося, що він таки образився на мене.

З Корпорації з’явилися спозаранку. В дорогу Ден попросив мене лише про одне, щоб я зробила правильний вибір. Слова мисливця про правильний вибір в мені розбудили роздуми. Мені потрібно було розібратися в собі.

Зараз, я знала лише одне напевно. Корпорація могла запропонувати конкретну допомогу і можливо роботу по новонабутій силі.

Опинившись в стінах Корпорації я знову спілкуваляся з ти самим спеціалістом, що і вперший раз. Інформації, щодо моєї сили, вони фактично не надали, проте знову мене обслідували.

Як я і думала, Корпорація була дуже щедрою. Вони запропонували мені навчання, повне забезпечення і звісно роботу. А ще, гарного дракона. Ось саме це мене і змусило добре замислитися і подумати більш детальніше над вибором.

Я лежала на ліжку у виділеній мені кімнаті. Попри виснаження, я зрештою мала витішити те моє важливе питання. Що далі робити? Ден казав про правильний вибір. А вибір у мене зараз між, фактично ідеальними умовами від Корпорації і хтозна якими умовами, будучи самостійною.

Роздуми мої почалися із спогадів приємних і не дуже. Та зрештою, я все ж дійшла до важливих питань.

Корпорація, неймовірна структура. Ті, хто працює тут, можна сказати – багатії. Але… щось не тягне мене зразу погодитись на їхню пропозицію.

Інша справа навчатися самостійно.

Чи зможу я сама опанувати цю силу? Як тоді суміщувати повсякденне життя і силу… силу Тру? А дракон? Звісно, Корпорація надасть надасть мені гарного дракона, а …

(при згадкі архангела, я посміхнулася сама собі)

Варахеіл шукає мені зараз дракона. Можливо, про цей правильний вибір казав Ден? Ця моя сила вплинула не лише на мене, а й на них.

Ці чоловіки пережили не менше потрясіння за мене. Якщо я вибиру Корпорацію, чи це не означатиме, що я їх зрадила? Зараз, ставлення чоловіків змінилося до мне. Тепер нас всіх пов’язує дещо більше.

Зараз, десь там, Варахеіл шукає мені дракона, а я егоїстка. Що б сказала на це Альда? Вона б наперно схиляла мене на сторону Корпорації. Але, все ж Корпорація…

Правильний вибір.

Якщо я вибиру Корпорацію, то напевно не побачу більше братів Реісендерів, Даріеля, Ремонда. Як би я тоді не розсердила Варахеіла… якби не була такою егоїсткою…варто було просто поговорити з ним.

І Ден. Він… він… (думаючи про цього чоловіка, моє серце забилось чомусь швидше. чомусь по іншому.) Чому саме він? Чому Ден?.. Було б легше якби це був Том чи Колін. Не розумію! Навіщо моя доля звела мене зними?!

… Ні, я не зможу бути в Корпорації. Не знаю, можливо «правильно» - це і є ця глобальна структура? Але там Варахеіл і… і… За такий короткий час ці чоловіки стали мені не чужими. Я втратила Цистіо, втратила своє минуле життя. А брати і Варахеіл… вони не лишать мене. Я впевнина … Так, тепер я точно впевнина, що саме про цей вибір казав Ден. Я прсто не маю права після цього всього пережитого всіма нами навіть думати про якийсь там вибір. Будь-що-буде. Лишаюся в світі мисливців.

Мені подумалось про те, що Вара буде радий і обдарує мене солодами : - ) Як же я зможу його віддячити? Як зможу їм віддячити?

З думками про це я заснула.

З самого ранку я повідомила про своє рішення агенту який працював зі мною.

Як виявилось, вони очікували, що я зроблю такий вибір. На мій подив попри мою відмову я була для них ще корисна. І це було сказано мені прямо. На це я навіть не знала чи дивуватись мені, чи радіти, чи взагалі насторожитись.

Я запитала в них, що ж далі? На що вони мені відповіли, що те, що я вже маю, вони не заберуть. Робота і будинок залишаться мені. А ось Альда не буде біля мене більше агентом. Від нині я сама буду піклуватися про себе. Вони ж будуть вести за мною дистанційне спостереження.

На це я подумала, що хлопці будуть раді. Але з іншого боку я могла більше не побачити Альди.

Альда… я її люблю але свій вибір уже зробила.

Минуло 18 днів як я лишила дім. Свою нову силу я не опанувала і мені терміново все ж потрібен був дракон. Та я поверталася додому. Нехай навіть ще не законного дому. І навіть якщо я буду в ньому абсолютно сама. Це був мій вибір. І на скільки він буде првильним лише час покаже.

- 12 -

Я підійшла до дверей будинку і витягла ключі. Дивлячись на двері мене чомусь охопило дивне хвилювання. Я прибула додому на світанку. На дворі було доволі прохолодно, та думка про те, що я можу не розчарувати тих, хто мені став дорогими, зігрівала трохи душу. Так тривало довгих декілька хвилин, поки не почула помах крил. Те, що він інший, я зразу не помітила та лише обернулася.

Переді мною стояла молода дівчина років 18. Вона була дуже гарна і десь краєм душі відчула, що порівняно з нею я зовсім не приваблива.

У дівчини були вузькі очі з великими віями, довжелезне товсте руде волосся заплетене високо яке було нище сідниць. А в зрості сягала не менше Тома Реісендера. Прямо модель із подіуму. Та і вдягнена дівчина була в класичний брючний костюм чорний з фіолетового кольору блузкою.

- Доброго ранку! Ви ДрайнКрофт Тру? Я гадала ви старші! - звирнулася вона до мене. І ось тут почалося.

Відкрились двері і вних виник архангел, трохи пізніше – Том, Колін і Ден. Але старший Реісендер постоявши трохи розвернувся і пішов. Проводячи його поглядом моїй душі щось неначе згоріло.

Після уходу хлопця прийшов Рей. Він нагнав обох Реісендерів в середину. А із того як велася розмова між дівчиною і чоловіками, я зрозуміла, що вона не взахваті від спілкування з мисливцями, оскільки вела з ними розмову в якомусь офіційно-арестократичному тоні. Та і погляди які сипались з її сторони в них свідчили, що вона високомірна щодо них. А ось поведінка її щодо Варахеіла і містера Конрада була іншою.

Я ж весь цей час стояла мовчки і навіть не знала толком, що і сказати. Такого я точно не очікувала. І зовсім не зрозуміла, хто ж це за дівчина.

— Досить на марне язиками молоти, ви, двоє! – суворо глянув старий мисливець на архангела і дівчину. Потім він окинув поглядом мене, – Елінор он зовсім замерзла і вся знервувалася. Краще давайте всі зайдемо до будинку і там розберемося.

— Ні, Панове. Я тут і зараз мушу зясувати одну важливу річ.

— Дитино, я розумію, що ти холоднокровна але Елінор людина, а на дворі осінь і їй дійсно потрібно зігрітися.

— Солоденька, не будь така вперта.

— Я ж сказала, Панове, це для мене дуже важливо, - і дівчина окинула чоловіків таким поглядом, що аж мені стало не пособі. Потім, вона звернулася до мене.

— Ви, ДрайнКрофт Тру. Вам потрібен дракон. Я – дракон-превертень. Я тут по запрошенню архангела Варахеіла. Стати на пряму щитом-захисником для Кроф Тру з переданою силою, я не можу. ДрайнКрофт Тру має узгодити дракона. То ж я Вас зараз питаю, чи приймаєте Ви мене як свого дракона щитом-захисником? Та прошу Вас не поспішати і все ж обдумати своє рішення щодо мене, попри те, що все ж вам як найшвидше потрібен щит-захисник. У вашому праві відмовитися від особисто мене і обрати іншого дракона, – закінчила дівчина. Я була шокована. Дракон-перевертень. …Дівчина дракон-перевертень питає мене про те, щоб я її узгодила як свого захисника!? О_0 Та я про таке навіть мріяти не могла! Який міг бути вибір? Про що я мала думати? Яка зміна дракона?

Дракон. Мій. Варахеіл знайшов мені дракона. Дівчина-дракон. Я дивилася на неї і дивувалася сама собі. Як таке може бути? Що взагалі за запитання? Потрібно було опанувати себе і дати як найшвидше відповідь.

— Я приймаю Вас як свого дракона щита-захисника, – якось офіційно відповіла, хоча радше протараторила я. Дівчина посміхнулася і від її посмішки мені стало легше.

— Все, розібралися? Тепер марш до будинку грітися.

— Рей, приготуй каву, а я організую тортик. Будете тортик, дівчата?

— З позаранку надщесерце не дозволю їсти солодке, – суворо глянув на крилатого вусань. – Ходіть, ходіть в середину дівчата.

— Це ще не все, – глянула на мене дівчина.

— Що там ще? – якось дивно глянув Рей на дівчину-перевертня.

— Тепер, для повного затвердження мене як дракона щита-захисника ДрайнКрофт Тру, Ви, - дівчина м’яко подивилася з посмішкою на мене, - маєте дати мені ім’я.

— У тебе немає імені? – напевне дурне запитання прозвучало з мого боку )

— Немає. Є певні дракони, які чекають на своїх Крофт Тру. Коли дракон вибирає собі такий шлях, він втрачає ім’я і всі дракони які оберають такий собі шлях знаходять своїх Господарів Тру. Тому мені потрібне ім’я.

— Оооо! – виразила я своє здивування дівчині.

— А це можна зробити в середині?

— Впринципі, можна.

Ритуал надання імені драконові-захиснику.

— Ви маєте пертворитися.

— А як це зробити?

— Розкрийте свої крила і взмахніть ними.

— Крила?

— Так. Вони одне ціле з Вами. Це як кінцівки ще одні. Просто не видимі для інших. Ви можете їх відчути. Уявіть, що вони за спиною і вони мають зявитися. Не хвилюйтеся, Елінор, я буду Вам допомагати.

— А якщо в мене не вийде?

— Вийде. Це дуже просто. Ось побачите.

Я подумала про крила. Весь цей час, я їх не відчувала, а як зараз зможу відчути?

Мені пригадалося, як я перетворилася із тої правди, що побачила в Денові. Великі, гарні крила.

Дивно, я почала їх відчувати. Такі легкі і мої. Незвичне відчуття але дуже приємне. Я посміхнулася.

— Відчули їх?

— Так. Вони є.

— Я ж казала, що це просто. Зараз, вони не видемі але ви легко зможете контролювати їх. Тепер, легенько змахніть ними. Має зявитися хмаринка з примарних пір’їнок і окутати Вас. Так ви перетворитеся в Тру.

Я так і зробила. Не розумію чому, але це все виходило так легко і природно, що мене аж трішки стало не пособі десь в глубині душі. Адже пригадувалися слова Цу-інфонета: «зараз буде дуже важко. Їй буде в усьому відкриватись правда». Та мені правда ще нічия не відкривалася. Можливо, це через дівчину-дракона?!

— Добре. Тепер зробіть свої крила видими. Я стану навпроти Вас і Ви скажете, що приймаєте мене як свого дракона щитом-захисником і наречете мене ім’ям. Хоча, я можливо поспішаю і Ви б напевне забажали б подумати над ім’ям, Елінор. Але боюсь, що вам прийдеться тепер придумати якесь мені ім’я сходу.

— Та нічого, нормально. У мене є гарне їм’я для Вас. Гадаю, воно Вам сподобається.

— Правда. Добре.

— А що буде опісля?

— Коли ви нададете мені ім’я? Я скажу, що приймаю його. На тому і все. Ви перетворитесь і можете підти і відпочити.

— Зрозуміло.

— Скажете коли будете готові.

— Добре.

В вітальні нікого не було. Я помітила, як із прочинених кухних дверей виглядали Колін і Вара. Із кімнати поруч з кутнею, також шпигували. Хоча кімната була для двох ангелів, із неї шпигував Том з Реєм. А крайня ближня спальна кімната біля прихожої, була зачинена. Там я зрозуміла, що знаходились двоє; Даріель і Ден. Я кинула погляд на ці зачинені двері. Щось шкрябнуло мене по серці при цьому.

— Елінор! – окликнула мене дівчина і я гланула на неї. Вона була спокійна – це придавало впевненості.

— Так, звісно. Зараз, - я зрозуміла, що маю знайти правильні слова. Подумавши трохи, всетаки знайшла потрібні слова. – Готова.

— Доре. Кажіть слова. – І я сказала:

— Я, ДрайнКрофт Тру, закликаю мною прийнятого дракона бути щитом-захисником і нарікаю імя’м – Назіра. Погляд. Нехай твій погляд, дракон, змушує ворогів тиримтіти не менше від їх кари.

Дівчина подивилася на мене і в її очах я побачила здивування. Дивлячись зараз на неї, я раптом відчула всю її силу дракона і здалося, неначе величезна тінь її істинної суті падала тінню на вітальню. Далі йшла її репліка.

— Я, наречена Назірою, буду до кінця днів своїх служити ДрайнКрофт Тру яка дала мені ім’я.

Так, в моєму житті з’явилася Назіра, дракон-перевертень і мій щит-захисник.

Назіра.

Назіра появилася в нашому житті не менш неочікувано як і я в свій час в житті мисливців і двох ангелів.

Особисто в мене уявлення про драконів було зовсім інше. З того, що я встигла дізнатися про них, Назіра ніяк не вписувалась. Тож як і їй, так і мені довелося в подальшому добре попрацювати.

Із прибуттям дівчини довелося вирішити ряд питань. Щоб бути блище до мене, їй виділили кімнату, в якій мешкали ангели. (та, що біля кухні). Варахеіл звісно протестував. Він хотів бути блище до мене але крапку поставив Реймонд. Тож місцем проживання тепер для ангелів була кімната для гостей, де час-від-часу мешкав старий мисливець.

Що ж стосується Назіри як особистості, то тут виявилось досить цікаво. Дружня, мила проте таки з твердим характером, вона була зімною. З чоловіками, дівчина, була іншою.

Щоб у мене не виникало ніяких питань щодо її минулого, Назіра розповіла лише мені про своє минуле. Тож знаючи це, я не дивувалась тому, що вона до братів звирталася лише «Містер Реісендер». Коли ж брати знаходились разом, а їй потрібно було звирнутися до одного з них, вона звиталася : «Містер Томас Реісендер», «Містер Колін Реісендер», «Містер Ден Реісендер». Цікаве ставлення було в дівчини до Даріеля. Назіра всіляко уникала ангела. Власне як і він її. Ця дивна поведінка цих двох була поміна всім. Та все ж, коли вкрай було потрібно вона зверталася так: «ангел Даріель».

Сталення в Назіри до Реймонда було м’якшим, але ніяк по іншому як «пане Конрад», вона до нього не зверталася.

Що до Варахеіла, то зверталася до нього просто і досить м’яко, лише на «Ви». Лише з архангелом вона могла зійтися в суперечкі. Ці двоє по силі були майже рівні і один одного не боялися.

Назіра була до всіх вимоглива і вперта. Вона не грубіянила і до чоловіків зверталася в дивній офіційно-арестократичній формі. Її ж погляд міг будь-кого поставити на місце. Всі чоловіки окрім Варахеіла ставилися до неї з пересторогою. Всетаки її основна суть була дракон.

Сила Тру. Вона потрібна була мені самій, тому і прийняла її тоді. А завдяки Денові – втримала.

Першої ж ночі по прибутті до дому із Корпорації, лежачи в ліжку поринула в думки про цей минулий день. Пригадуючи як Ден уникав мене весь день, я зрозуміла одну річ. Мені здавалося, перед уходом в Корпорацію, що ставлення старшого Реісендера до мене змінилося але напевно все ж помилилася. Я для нього з першого дня була демоном. Демон – не людина. І його ставлення ніколи не змінеться. Тим паче, після побаченого.

Багато подій… постійний поклик до врятування невинних. А в Корпорації зрозуміла, що не змогла втримати в пам’яті всю правду яку показав мені мисливець. Багато чого не пам’ятаю…

Там, в Корпорації, я роздумувала не лише над вибором і стосункими з Деном, а й про свою силу. В Корпорації були також здивовані, що я змогла отримати і утримати в собі цю силу. Інформації вони мені також не надали про ДрайнКрофт. Та я і не очікувала. Проте, дещо вони мені скзали. Сказали, що найстаршим воїном якому була передана сила, було 24 роки.

24 роки. Мені 26. 26.

Щож я таке, якщо змогла втримати в собі таку силу?

Спочатку, вона мене дуже сильно лякала. Я боялася, що зі мною буде (адже я її зовсім не хотіла). В що перетворюсь. Томущо ті червоно-фіолетові очі переслідували мене в нічних жахіттях. Я боялася, що як тільки побачу якусь істоту, перетворюсь в кровавого воїна. Воїна помсти. Воїна, який знищує в ім’я правди.

Але правда? Що вона несе в собі? Що означає прада? Що є правда для мене?

Коли я дала відповіді собі на ці запитання, мене вже не лякала істота з червоно-фіолетовими очима. Адже я зрозуміла, що правда для мене, це те, що вже було і відбувається в даний момент. І знищити її не можливо. Правду можна або забути, або використати як зброю. А якщо правда це зброя, то для мене вона має вигляд караючого меча.

І тут постає вибір. Цим мечем можна або вбити, або залишити так як є. Так як вже сталося.

Моя істота знищена і для себе я вибрала шлях не смерті. Я вибрала шлях «вже сталося». Вона в мені.

Сила. Там, в тій структурі, я не розуміла як вона мене ще не розірвала, не знищила. Але з прибуттям Назіри я почала розуміти. Вся справа була в тому, відкого і з ким провела першу добу після отямлення.

Цей висновок, це відкриття в мені чомусь боліло. Тож я вирішила заглушити його роботою.

Навчання, дім, навчання. Виходити на роботу Назіра заборонила мені в перший день нашого знайомства. То ж роботи довелося звільнитися. Тому мені залишалося лише трудитися, що було сили. Тепер, моєю роботою було це.

Домашні повсякденні турботи, які від мене нікуди не ділись і важке виснажливе навчання. А тим паче, коли за декілька днів у мене відкрилась і допоміжна сила психокінетики. А ще пізніше моя сила втілилася в вигляді караючого меча. Моя захисниця сказала, що такого взагалі не може бути в воїнів ДрйнКрофт. І це наслідок того, що я стала аномалією в даній касті сили. Тож наші занняття були більш посиленні.

В перші тижні такого темпу, Варахреіл сильно сварився з Назірою. Він стверджував, що вона знущається надімною. Тому часто викрадав мене. Та дівчині не доводилося вертати мене. Я сварила витівки друга тому він мене вертав. Зрештою, архангел змирився з моїм вибором і не заважав. Ба, навіть набився в помічники. Він виявив бажання бути моїм випробовувачем, (потрібно було ж на комусь тренуватися у психокінетикі і битві з застосуванням меча).

Через довгих три місяці, по словах Захисника, я була вже більш-менш готова для того щоб заявити себе як воїн у магічному світі. По суті, мій дракон поставила

мене перед фактом цього. Хоча я сама не відчувала, що була готова.

Після звичайних домашніх справ, о 23.00 ми вийшли з дому. В місто було вирішено підти пішки. Моєму хвилюванню не було краю, та я всіма силами намагалася його не показувати Назірі. Та вдвох ми йшли зовсім не довго.

— І куди це дві Цукерочки зібралися проти ночі?

— Вара, - зраділа я.

— Добре, що Ви тут. - Дівчина звирнулася до мене,- я на розвідку, а ти стань невидимою і перетворись.

— Угу.

— Гей, хвостата, залишеш Елінор саму?

— Ні, з вами, - відповіла дівчина і зникла.

— Потрібно було тобі, все ж іншого дракона знайти.

— Вона хороша.

— То куди направляємось?

— Назіра сказала, що я вже готова щоб заявити себе як воїна.

— Ти давно була готова.

— Знаєш, зізнаюсь, мені давно з голови не виходить той факт, що я надто доросла для цієї сили. Та і до того ж… я як представник свого виміу… моя раса дуже слабка…

— Що за маячня! Елінор, ти в першу чергу вже не представник «свого виміру», а людина. Ти вже представник Землі і цього виміру.

— Але..

— Елінор, - архангел зупинився і із суворим виразом обличча взяв мене за плечі. - Не бажаю такого більше чути від тебе. ТИ - ЛЮДИНА! Сильна і розумна. І я зараз знаходжусь тут лише завдяки тобі. І знаєш, - я вперше вдячний Батькові, що він дав мені останній шанс і звів мене з Реісендерами.

— О, Варахеіле! – я не знала як ще виразити мою вдячність і дружні почуття до цього чоловіка. Після втрати Цистіо і відїзду Альди він тепер залишився єдим завдки якому я все ще живу.

— Елінор, ти ще й досі не перетворилась?

— Проблеми, хвостата?

— Я миттю.

Світ магії.

За ці три місяці я не лише навчалася опановувати свою силу, атакувати і захищатися завдяки їй, а ще й дізналася, що змогла про цей ще один світ цього виміру.

Три світи на одній Землі. Світ людей, світ надприродного, світ сили.

Як і в світі надприроднього в світі сили також кожного дня були свої битви.

В той день я не вступила в бій. І це було моє рішення.

Коли ми подорожували з Цистіо по вимірам, то, щонайменше з днів 4 вели спостереження. Вивчали поведінку мешканців і навколишнє середовище. І лише опісля вступали в їх світ. Ця стратегія мені подобалась. Тож моєму захисникові довелося прийняти таку позицію. Обережність завжди була для мене на першому місці.

За дні спостережень я помітала, що це маленьке містечко охороняють четверо. Два аврора, сейлор та воїн Небесного Благословіння. Ну ще деякі відьми та чаклуни.

Роботи навіть в цьому містечку для всіх них вистачало. І вони не погано справлялися з усіма магічними істотами, демонами, чаклунами та іншими створіннями. Спостерігаючи за цим всим, я була здивована тому, нас кільки багато навіть тут магічного зброду. Тому я ніяк не могла збагнути, чому так? І якщо тут так багато магічних ворогів то в більших містах їх значно більше. А Корпорація, така велика та могутня… Чому в такому випадку їх так багато? Невже Корпорація це не може усунути? … Покищо це питання лишилося для мене відкрите.

За дні спостережень я втамувала безліч емоцій. Спостерігаючи за боями - робила висновки. Готувалася до власного бою.

Перший мій бій відбувся на 8 день спостереження.

На юну відьму напала істота. Ми прибули коли поранена, закривавлена дівчина намагалася зібратися з силами і вдарити закляттям по істоті. Та я їй не дала використати своє заклинання. Я відчула, що саме зараз прийшов мій час для битви і вдарила кулею психокінетики в чудовисько. Створіння магії від удару відлетіло, вдарилось об стіну і заревло. Та я його не вбила. Чекати, доки істота очуняє я не збиралася.

Спускаючись із будівлі я викрикнула істоті : - Цієї ночі ти більше не прольєш крові!

Коли я спустилася чудовисько вже очуняло і направилось до жертви. Та я не дала йому пройти. Великі, як блюдця, жовті очі блиснули у місячному світлі.

Відвівши руку в сторону, в ній з’явися мій меч і я вдарила ним по істоті тильною стороною. Мій погляд був твердий і ніс в собі мій вибір. Сьогодній моїм вибором було покарання породження магії і врятування невинного.

Від удару чудовисько заревло. Хоча я намагалася бути твердою і незворушною, та все ж від цього реву мені стало страшно.

Неначе примара із пітьми ночі з’явилася у всій своїй драконячій красі Назіра і кігтистими лапами схватила істоту полинувши в глубину неба. Там, вона вже по своєму розібралася з нею. Я ж не стала також затримуватись і через хвилювання, навіть не допомігши відьмі, просто зникла.

Зробивши висновки з першої «битви» я вибудувала собі нову тактику.

2-3 години щоночі я вела спостереження. Втручалася лише коли нападали на Невинного, а поруч нікого не було. Або ж при можливості допомагала відьмам та чаклунам які потребували допомоги. Претензій щодо моєї такої діяльності поки що не було від Захисників містечка. А підтримка з боку Назіри та Варахеіла давали мені впевненість в тому, що я роблю все правильно.

- 13 -

На Землі я почула таке прислів’я: «до доброго швидко звикаєш».

Спокійний, розмірений, занурений в постійну роботу, без яскравих емоцій і почуттів. Де батьки з дітьми розлучаються після закінчення школи і фактично не спікуються після… я любила його. Сприймала його як і всі мешканці нормально. Я була однією з них. І навіть подорожуючи по вимірах все одно вважала той вимір кращим.

Та той вимір, з кожним днем прожитим на Землі, ставав мені чужим і не зрозумілим.

Попри те, що я була страшенно налякана прибувши в цей вимір, прбувши тут певний час змогла полюбити його.

Тепер я знала напевне. Якщо станеться так, що мене вигонять з цого виміру, то я точно не повернуся в той вимір, в якому народилася. Не зможу. Томущо, навіть такий короткий час залишив на мені свій вплив і я більше не зможу бути такою як була до зіткнення із цим світом. Тим паче, після того, як признала, що в мене тепер є моя родина.

Більш-ніж пів року тому, моєю родиною була лише Альда. Ставши добрими подругами мені було важко відпускати її. Але вже минуло більше пів року, а Альди так і не має. За цей час моє життя набуло певних змін. І в ньому з’явилася нова родина.

Дивне оточення надприродного, яке було до мене спочатку ворожим з часом стало мені дорогим і любимим. Та я не відразу змогла назвати його своєю родиною.

Через три дні після мого повернення із Корпорації, двох братів забрав Даріель на другий кінець країни. Мовляв, там катастрофа всесвітнього масштабу і без їхньої допомоги ну ніяк. Том сказав, що вони як найшвидше розберуться їз справою і повернуться. Та скоро у них не вийшло повернутися.

Реймонд і Колін також не змогли затриматись в моєму будинку на довго. Тож дуже скоро мій процес навчання проходив в оточнні лише архангела і дракона. Та старий мисливць і Колін мені телефонували періодично, що мене заспокоювало. Та і Том коли-не-коли та зателефонував.

Так, за кілька днів після моєї першої битви, мені як завжди зателефонував Рей. Здавалося нічого особливого, але піся тієї розмови мисливець перевіз все своє майно до мого будинку і вони з Коліном остаточно оселилися в мене.

За тиждень, після приїзду мисливця і хлопця, за вечерею ми вели розмову.

— Щось хлопці затримуються, - хвилювався чоловік. – Вони мали приїхати ще вчора, та зараз жоден телефон не відповідає ні в того ні в того. Та і Дар не відгукуюється.

— Ніде вони не дінуться. Просто знову в якусь історію вляпались. Ці троє просто не можуть не сунути свої дупи куди не треба.

— Давно Том телефонував? – поцікавився Реісендер у мисливця, не зважаючи на сказане архангелом.

— Днів три тому. Доню, - звирнувся Рей до мене,- а тобі не телефонували ні Том ні Ден?

— Нііі … - коротко, але із здивуванням в голосі відповіла я.

— Їй останній раз містер Томас Реісендер телефонував ще до вашого переїзду, містер Конрад.

— Дивно. Том каказав, що Ден постійно розпитує про тебе.

— Ден цікавиться Кицюнею!? Ха! – єхидно посміхнувся Вара. – Гарний жарт.

— Я не жартую. Власне тому і питаю Елінор, чи не телефонував Ден.

— Слухайте, чи мені здається, чи Ден дійсно якийсь дивний останні місяці? – я глянула на Коліна. Його щось хвилювало. Та я не могла зрозуміти, що саме.

— У старшого Реісендера мозги коли потрібно тоді і на місті, а коли і зовсім того, тю-тю.

— У Дена, Варахеіле, просто свої погляди на життя.

— Ти надто добра до нього, Кицюню. Він до тебе як до дряні якоїсь ставиться, а ти терпиш.

— Нічого, я Вара не терплю. Просто сприймаю все як є.

— Елінор слабохарактерна. Якщо вона не випрацює в собі твердість, то в подальших боях їй буде важко, - виказала свою думку дракон.

На це зауваження я багато чого могла б відповісти. Але Назіра була права і доказувати, що бути мякою також не погано, я не стала. Тож просто вирішила змінити тему.

— Я хочу влаштуватися на роботу! – повідомила я.

— Роботу? Навіщо тобі робота, Кицюню?

— У мене, як дракона, достатньо коштів для нас двох.

— Ел, здається в тебе і цієї роботи навалом, - зауважив Реісендер.

— Цікаве рішення, доню. Може поясниш причину такого вибору?

— Просто… тут справа не вгрошах. Та і не в тому, що мало зайнята, чи не зайнята. Просто… мені 26…. Я не кажу про повний робочий день! 2-3 години. Ну… це…, - я потупила погляд в тарілку ковиряючи лишки їжі, тим самим уникаючи погляди присутніх. У мене були проблеми. Ще ті проблеми із висловлюваннм своїх думок. Я так поки що і не навчилася цйого робити. Реймонд погладив мене по спині і звернувся до мене.

— Все нормально, доню. Ти жінка, а в жінок як і в чоловіків свої потреби.

— Їй не потрібна робота. Я забезпечую Кицюню всім необхідним враховуючи і розваги.

— Варахеіле, ти бовдур. Кажучи так, ти запираєш Елінор в невидимій кліткі. Вона не маленька дівчинка щоб за нею постійно приглядати. Та й до того ж, вона не мисливець і вправі жити нормальним людським життям. Ходити по магазинам і сидівти в кав’ярнях.

— Це вона може робити і зімною. Правда, Кицюню? – я посміхнулася і ледь виказала своє здивування архангелові.

— Ей, ти не вкрай обнаглів! Вона не твоя власність і не твоя дівчина! – вступив в дискусію юнак.

— Їй не обов’язково бути моєю дівчиною щоб я міг нею піклуватися.

— То звідкіля такі заявочки?

— Підростеш, малий, узнаєш.

— Панове, вам не здається, що це безтактно говорити такі речі в присутності обговорюваної вами особи.

— Не влізай в розмову, хвостата! – глянув на Назіру спопеляючим поглядом Вара.

— Все, припинили базар, – позатикав всіх вусатий мисливець. Архангел у відповідь хотів щось сказати але і в Конрада був такий погляд, що міг змусити того замовкнути. Тож під цим поглядом Варахеіл спасував.

Рей подивився на мене з усією турботою.

— Я можу тобі щось підшукати, доню, за роботу. Потрясу зв’язки і найду щось для тебе гідне. Дійсно, нема чого тут гнити разом з нами.

Надалі вечір проходив без подібних дискусій.

В ночі наступного дня приїхали брати і ангел. Та про це я вже довідалась зранку. Вперше за догий час ми сиділи всі разом і вечеряли. Поставивши останню страву на стіл, зрештою і сама сіла на відведене мені місце між Варахеілом і Деном. Мені аж не зручно стало.

— Елінор, давай швидше повечеряємо і підемо на полювання. В місті, я розвідала, з’явився якийсь чаклун, який у молодих відйом забирає силу.

— Не гони її, хвостата. Нехай спокійно поїсть. І взагалі, може нехай вона сьогодні нікуди не піде? Мають же бути в Кицюні вихідні, - завели свою розмову архангел і дракон. А тим часом, Реісендери намагалися відчипитися від вусатого мисливця.

— О, Елінор, ми вчора бачили як ти розправилась із чудовиськом, – повідомив мені Том, тим самим знайшовши спосіб як втікти від нарікань Рея.

— Звідкіля це вже ви бачили Елінор? Ви ж вроді як цілу ніч їхали?

— Білі крила ДрайнКрофт важко не помітити серед темної ночі, - відповів замість Тома Даріель своїм розміреним голосом. А Вара і Назіра все сперечалися не почувши як менший Реісендер до мене звирнувся.

— Не сердись Рей. Ми просто не могли не подивитись. Тим паче коли в нас є така можливість, на відміну від інших.

— Нема чого вам на неї витріщатися, телепні. Я Коліну заборонив і вам забороняю. Не відволікайте її своєю присутністю.

— Чого ти, Рей. Ми ж один раз. Вона ж не твоя донька щоб ти забороняв.

— Не моя. Та я її давно люблю і був би радий такій донькі, - заявив старий мисливець. Тут лишив сварку Вара, звирнувши увагу на останні слова чоловіка.

— Гарно жартуєш, Конрад!

— Та я хотів вам пізніше це повідомити… - затнувся мисливець. За столом раптом повисла тиша.

— Повідомити, що, Рей?

— Не дивись на мене вовком, Ден. Нічого протизаконного я не зробив. Просто після того як Елінор отримала силу, я добре задумався над своїм і її життям. Я старий уже, а вона однісінька. Тож коли Елінор вибрала життя з нами, а не Корпорацію, я рішився.

— На що рішився, старий алкаш?

— Рішився на удочеріння Елінор. Я посмикав за деякі ниточки, тож за декілька днів документи будуть готові, - повідомив чоловік.

— Що, як ти міг!? Ти ж алкаш, грьобаний!!!

— Заспокойтеся, Архангеле!

— Ого! – виразив свою думку в такий спосіб, Колін.

— А як же думка Елінор, Рей? – глянув на старого мисливця Ден. Тут я зрозуміла, що мені час втрутитись в цю розмову.

— Рей, зімною говорив на цю тему.

— Що? І я не знав, Кицюню! Я тобі друг чи не друг?

— ЗАСПОКОЙТЕСЯ! – різанула поглядом Варахеіла дракон. Той знову поступився. Тепер всі погляди були спрямовані на мене.

— Невдовзі після вашого відїзду, Рей мав до мене розмову з пропозицією мого удочеріння. Я трохи подумала і погодилась, – коротко пояснила я.

— Он воно як. То ти незабаром будеш Елінор Конрад?

— Власне так, - відповів за мене Рей.

— А я все гадав, що це ти останнім часом кидаєшся на всих. А воно он де собака зарита.

— Кидаюсь я, Колін, не на всіх. А на одного надто нахабного архангела. І від тепер маю офіційне право, щоб знав! – глянув на Вару мисливець.

— А що я? я нічого. Вона моя Кицюня, я її ангел-хранитель. Правда Кицюню? – на це я лише посміхнулася.

— А ти, Назіро, бачу не здивована?

— Не здивована, містер Ден Реісендер. Якщо Вам цікава моя думка щодо того, що Елінор буде донькою містера Конрада, то гадаю, це нікому не зашкодить.

— Я дуже радий за вас. Це дивовижне рішення. Вітаю вас Рей, Елінор!

— Дякую, Том.

— А я все ж не розумію дещо.

— Ден, ти знову за своє, – глянув на брата Колін.

— Що саме тебе цікавить, Ден.

— Я звісно нічого не маю роти Елінор, та скажи: чи тобі Коліна не вистачає? За ним ще варто приглянути. Він ще не готовий бути мисливцем…

— Гей, Ден, я давно готовий і вже не на одному полюванні був з вами!

— Помовч, Колін, коли дорослі розмовляють, – присадив менчого Даріель.

— Та знаю це. Але Колін це одне, а Елінор зовсім інше.

— Ми вроді як для тебе сини і ти жодного разу не заікався після смерті нашого батька про усиновлення.

— Це тому що ви, Ден, хлопці. А я весь час мріяв про доньку.

— Що? Ти нам цього не казав, Рей, - здивувався Том..

— А що тут було казати. Ми мисливці. А в мисливців не має бути родини. Самі пробували будувати. І що з того вийшло? Після смерті Карен я заборонив собі думати про таке. Та я все ж час-від-часу задумувався. Як не можна задуматись про таке, коли бачиш як навколо тебе живуть звичайні люди і вних звичайні родини. Я ніколи не казав Карен про те, що хотів би доньку. Після смерті Джона ви стали моєю ріднею. А створити нову я дозволити собі не міг. Елінор з’явилась в нашому житті як дарунок небес. Я багато думав про неї піля нашої першої зустрічі. Якби на мою доньку так накинулись і я б довідався про це, то напевно б знайшов того хто образив мою дитину і розірвав би в хлам. Тож коли Варахеіл з’явився з Елінор напорозі в друге, я почав вірити в долю. А чим білеше дізнавався про неї, тим страшніше мені було думати про її життя. Елінор дуже турботлива. Ніколи не просить нічого на взаєм і дуже безкорисна. Та жити в цьому світі самотньою дуже важко. А тим паче вживатися з мисливцями і ангелами під одним дахом. Хто про неї попіклується? По справжньому? Хто буде чекати її з роботи? Хто буде турбуватися про неї коли вона захворіє? З ким вона поділиться своїми бідами і втіхами? В Елінор я побачив ту доньку яку всесь час хотів. Донечка, це дещо особливе для батька. Що син? Поки молодий поки і син. А як виросте, то і дорогу до дому забуде. Донька не така. Донька завжди хоче порадувати батька. Все робить лише з любов’ю. Вона робить все можливе, щоб батько менше хвилювався за неї. А батько для донечки хоче лише найкращого. Щоб у неї всього вистачало. Щоб частіше вона посміхалась. Уберігає її від всіляких напастей. Батько турбується про те, щоб в його донечки був лише гідний із кандидатів в претенденти в чоловіки. А яке щастя, коли його донечка дарує своєму батькові втіху-внуків. Я вже старий. І хто зна скільки мені ще лишилось. То бодай повтішаюсь з того, що можу піклуватися про свою дитину. Про свою Елінор.

Рей подивився на мене не приховуючи всієї ніжності, що він відчував в ту мить. А я відчувши своєю новою силою всю правду сказаного, заледве стримала сльози виражаючи все своє тепло і вдячність до цйого чоловіка.

— Елінор?

— А?

— Через дві години вирушаємо на полювання, - повідомила мені дівчина. Вирішивши змінити тему, яка їй явно вже набридла.

— На полювання? А може дійсно сьогодні не варто? – запитав Назіру мій названий батько.

— Ми тут здається про інше розмовляли, - зауважив Даріель. Та на нього ніхто не звернув уваги.

— Ніякого полювання. Ти вбиєш її. І взагалі, якого хрена ти тут приказуєш? В цій грі - ти пішак. Кицюню, постав цю хвостату на місце. Розкомандувалась тут.

— Вас, Варахеіле, ніхто не просить бувати разом з нами на полюванні.

— Все гаразд, Варахеіле, Рею.

— Що це вони? – запитав тим часом Том у меншого брата.

— Вара постійно свариться щоб Елі нікуди не йшла. Але Назіру не переспориш, - пояснив юнак.

— То ти всетаки підеш, доню?

— Так. Варто провірити. Це здається серйозним. Так що заспокойся, Вара. І сьогодні можеш не йти з нами.

— І лишити тебе з цією? – чоловік митнув жалючий погляд в дівчину, - нізащо! Я їй не довіряю.

— Повірте, це взаємно.

— Сука! – вилаявся в сторону Назіри друг.

— Все, досить. Припинили.

— На кого ти полюєш? – поцікавився Ден звертаючись до мене. Це запитання саме від нього мене здивувало, то ж не відразу відповіла.

— Нууу, наааа…. Поки що на істот породжень магії. Та і то, це не зовсім полювання.

— На таких як на тебе напав? – запитав своїм звичним спокійним тоном Дар, який намагався услідкувати розмову за столом.

— Все, поїли? Вимітайтеся із-за столу. Елінор ще до полювання готуватися, - почав всих квапити Рей.

— З вашого дозволу я відлучуся. Елінор, буду чекати тебе на звичному місті, - як завжди була вічлива дракон.

— Добре, Назіра.

За 20 хвилин я вже стояла на кухні сама і мила посуд. За цією звичною справою я роздумувала про сьогогоднійшній день і цю розмову. Так я не помітила, що в кухню зайшов Ден.

— Елінор? – він стояв з пляшкою пива і фактично уникав мого погляду.

— А? – мені також було не дуже зручно знаходитись з ним на одинці.

— Я хотів сказати…. Я взвгалі радий, що Рей тебе удочерив.

— О. Дякую, - розгубилась я. Що між нами дуже натягнуті стосунки видно було навіть не озброєним оком. Та йти мисливець не поспішав. Здавалося у нього було ще щось на думці. Та я вирішила, раз він ще тут, то розмову маю продовжити я.

— Ваше полювання… воно було довгим. Сподіваюся було успішним?

— Так. Там нас були в майбутнє закинули. Дар ледве витяг, - зробивши коротку паузу він і продовжив. – Я помітив ти в битві мечем орудуєш. Цу, вроді не згадував меча в силі Тру.

— Його і не повинно бути. Та я щось накштал аномалії і це мені своєрідна допомога за віком. Як ціпок калікам.

— Ум. Але ж ти не каліка?

— Не каліка. Але для цієї сили застара. Та власне я і не проти меча.

— Ти гарно ним орудуєш.

— Дякую.

— Десь раніше вчилась. Певно Альда вчила.

— Ні. Назіра.

— Вона ще й на мечах знається?

— Вона ж дракон ДрайнКрофт Тру.

— Дивна вона.

— Її потрібно просто краще узнати щоб зрозуміти. Якщо захочеш якось розповім про неї.

— Добре. Якось…. – я поставила посуд в шафу і вже збиралась іти. Та зловила дивний погляд хлопця і зніяковіла чомусь.

— Знаєш, я хотів сказати, що радий, що ти не вибрала Корпорацію. Тут твій дім. І… я багато думав про моє…

— Вибач, мені вже час, - не дала договорити йому, сама не знаючи чому. Тож худко вийшла з кухні лишивши чоловіка одного.

Дивно було якось все далі. Можливо, це через те, що я стала прийомною донькою Реймонда, чи на те були інші причини. Але ставлення Дена Реісендера, почало змінюватись. Коли брати знову відправились на своє полювання за декілька днів після цієї розмови, то зі мною попрощався не лише Том, а й і Ден. А коли я розповіла братам, про те, що влаштувалась на роботу, то вони обоє мене підтримали. Та така зміна у цьому чоловікові мене чомусь мене трохи лякала.

Із колегами по своїй новій роботі я досить швидко роззнайомилась і вони мене запросили на вихідних в кіно. Цим я виришила поділитися з присутніми за вечерею.

— А як же чаклун? Ми ж збиралися на цих вихідних зустрітися з іншими ДрайнКрофт.

— Я передумала, Назіро. Чаклун нікуди не дінеться. Поїдемо в понеділок.

— Ти не серйозно ставишся до до своєї сили і своїх обов’язків.

— Я її не просила. Та і окрім того, я втомилася і хочу відпочити. Тобі, до речі, також не завадить.

— Ми тут не вкурсі, може пояснете?

— Це не ваша справа, містере Томас Реісендер.

— Назіра, ти знаходишся в моїй родині, а одже вони вільно можуть бути свідомі у мої справх.

— І відколи це присутні стали родиною для тебе?

— У?- глянула я на дракона і помітила, що чоловіки дивляться на нас. Повисла якась не зручна мовчанка. Тут я зрозуміла, що маю пояснити присутнім, вище заявлене мною, Назірі. Відвівши погляд від дівчини, я подивилась на батька Рея.

— Родина, так. Ви для мене стали родиною. Батько і… і брати. –Я глянула на Дена, - ти казав про правильний вибір. Зрештою, я зрозуміла, що родина важливіша від усього. А ви для мене стали родиною ще з тої миті як оселилися в цьому будинку. І я дякую, Ден, що допоміг мені зрозуміти це, - з теплотою глянула на хлопця.

— Родина, так? Брати, значить? – Варахеіл повернув мене до себе. (я знову сиділа поруч з ним). – Ні, Кицюню. Так не годиться. Нехай вони будуть твоїми братами, а я претендую на роль твого хлопця! – заявив мені архангел. Чим привів в шок не лише мене, а й присутніх.

— З якого переляку ти таке заявляєш?

— Не доріс ще, малий, щоб дойшло, – глянув на Коліна архангел. І неочікувано встав із-за столу. Я глянула на нього з низу до гори і подумала, що він зараз пійде до юнака. Чого б з ним ще не трапилось. Архангел все може. Та я помилилась. Замість того щоб направитись до найменшого Реісендера, він ривцем підняв мене із стула і я опинилась біля нього в його міцних обіймах. Я була ошелешена. А з рук випала виделка.

— Ану забери від неї свої лапи! - встав Том. Слідом за ним піднялися Колін з Реєм.

— Чуднінько. … Повечеряли, - обурився старший Реісендер і також встав.

— Відпусти мою доньку, Варахеіле!

— Та ніхто із вас на неї не заслуговує. З якого дідька ви раптом всі стали такі праведні? Елінор заслуговує на краще!

— А цим «кращим», ти себе називаєш?

— Ой, хто б оце озивавася. Я б на твоєму місті, Ден, взагалі заткнувся. Ставишся до Елінор, як до останньої погані і ще озиваєшся.

— Вара, Вара відпусти, я дихати не можу.

— Мені здається, ця розмова до добра не доведе, - зауважив Даріель який так і сидів спостерігаючи за тим, що відбувається.

— Елінор буде зі мною щаслива. Я всім зможу її забезпечити. Ніхто з вас на неї не заслуговує.

Тут встала і Назіра.

— Вара, Вара відпусти! – уже почала вириватися я. Та чоловік був дуже сильним і мої пручання для нього не важили.

— Я-яй! – закричав раптом мій друг. Його обійми розчипилися і однією рукою мене відштовхнула мій дракон з рук архангела. Іншою рукою вона міцно стиснула кисть Варахеіла. Тож від нестерпного болю він попустив свої обійми. Я подалася назад і ледве не впала. Та за декілька секунд відчула як мене хтось підхопив. Наші погляди зустрілися і я занурилася в зелень очей Дена Реісендера. В ту ж мить серце шалено забилося в грудях і не лише від страху чи несподіванки.

— Спіймав, - вимовив мені в обличча збентежений чоловік. Тоді ж ми почули шурхіт відлітаючих крил Назіри. Моя захисниця відлітаючи захватила і архангела.

— Елінор!

— Доню, як ти?

Ден допоміг мені стати на ноги і я глянула на чоловіків втамовуючи емоції.

— Добре, дякую. Все гаразд. Не варто турбуватися, - спокійно почала запевняти я присутніх. А потім худко сіла за стіл мов нічого не було і почала їсти те, що не доїла. Чоловіки тим часом все не вгамовувались і напирали на поведінку архангела. Коли вони зрештою всілись, я звирнулась до братів.

— Не хочете завтра зімною в кіно сходити?

Хоча цією пропозицією я викликала здивування, та Рей мене підтримав. То ж наступного дня я пішла з трьома хлопцями в кіно.

Цих чоловіків я назвала своми братами, тому хотіла поводити себе з ними бодай як добрий друг.

З кожним днем я помічала як ставлення старшого із братів до мене змінювалось. Та і я стала дізнаватися про нього більше. Том з радістю ділився зі мною інформацією. Також, середній Реісендер, почав називати мене сестрою і більше спілкуватися. Не кажучи уже про Коліна.

Моє життя круто повернуло і навіть Назіра почала звертатися до чоловіків не так офіційно. Тепер вона звертатися до них на Ви і просто на повне ім’я.

Трохи пізніше у мене відбулася серйозна розмова з Реєм з приводу заяви Варахеіла. Як батько, він почав дуже перейматися цим. Та я запевнила батька, що одружуватися ще не збираюсь і ставлюся до архангела лише як до друга. Такою відповіддю я втішила старенького батька. А ось з Варахілом виявилось важко.

Після того як я поговорила з ним на цю тему повідомивши про те, що він мені добрий друг, архангел неначе з ланцюга зірвався.

Він постійно сварився з Деном, обзиваючи того бабієм і пиятиком. Том з Коліном заспокоювали брата. А Даріель заспокоював разом з Нзірою Варахеіла. Я ж не розуміла чому так мій друг ставився до Реісендера.

Зрештою, мисливцю набрид архангел, і він почав його просто уникати. Тому, останнім часом виходило так, що чоловік ішов мені допомагати в домашніх справах.

Таким було моє життя в моїй новій родині. І досить скоро воно зробило ще один крутий поворот.

- 14 -

ПРИМІТКА

Розділ буде вистися особисто героєм цього розділу. Оскільки так побачила цю правду Елінор.

Періщив сильний дощ. Ми вийшли з машини. Я був злий і лаявся що сили. Збитою мною була дівчина. За сварками було вирішено забрати її до Рея і там уже розібратися. Дар перемістив Коліна, який і тимав дівчину, в зазначене місце.

За 4 з гаком години ми з братом прибули до Конрада.

Ні Рей ні Колін не перевіряли її. Мені ж ця дівчина не внушала довіри попри її безпечний вигляд.

Перш-ніж Дар її зцілив, я перепробував на ній все. Святу воду, сіль, залізо, срібло та іше. Навіть попросив Дара перевірити на наявність в ній душі. Та Рей і Колін наперли на мене, а Дар запевнив, що якби з її душою було щось не те, то він би відчув.

Елінор Прайс – так вона назвалась. Мої підозри, що в цій дівчині щось не так виправдались. Та чому я був не здивований, то це тому, що за неї вхопиться фокусник.

А ось прив’язаність Конрада мені була не зрозуміла. Старий постійно просив щоб я приязніше до неї ствався. А я не міг.

Ангели, демони, - я їх знаю. Знаю чого від них очікувати. А ця Прайс… Яка з цієї дівчини людина? Зараз вона сумирна, а надалі може показати своє справжню свою суть і вона буде гірше самого диявола. Я навіть з нею в одній кімнаті не міг знаходитись. Вона мені огидна була. Тож вертатися в той будинок у мене бажання не було. Нехай з нею архангел панькається. Я не нянька.

Який же я злий був на крилатого, коли мені довелось підти за цією дівчиною в ніч. Мої думки були заповнені тим, як я дам прочуханки фокуснику коли побачу його. Та побачив я інше.

За свій вій вік я бачив різного. Бачив як знущалися і із жінок. Але…

Елінор попала в пастку. І я був зовсім без силим щоб якось зупинити той ритуал.

Дійство, яке відбувалося в ту ніч, було наскільки жахливим, що якщо і можна було назвати щось пеклом на землі, то це безпорадно спостерігати як знущаються самим огидним способом з жінки.

Дивлячись тоді на дівчину, я вперше звирнувся до Бога, благаючи її скорої смерті. Тому що після такого, про життя не просять.

Закривавлена, під тілом тієї істоти вона мала вигляд маріонетки якій обрізали нитки. А я нічого не міг вдіяти.

В ту ніч, за її відкрими, повними болю очима, я побачив в перше і саму Елінор.

Елінор Прайс. Тиха, спокійна, непомітна. З іншого виміру? Щож, - нехай. Ця дівчина перижила те, що не всилах пережити пересічна людина. І дивом було те, що вона так швидко оговталась.

Дівчина вже не була для мене демоном. Особливо після того як стала ДрайнКрофт Тру. Після того як опинилася в моїх руках.

Я не знав, що відчуваю ще до неї. Але точно відчував нестерпне і дивне бажання захистити її. Можливо, то розповідь інфонета Цу так на мене подіяла, про втрату його сестри. Та дивлячись в зелені очі Елінор тоді під зливою, і того дня коли вона відправилась в Корпорацію, я відчув чітко одне. Я не хочу втратити ці очі і цей погляд.

Після всього того жаху, що ми пережили тієї ночі, і тих важких днів до її відбуття в Корпоріцію, вона не виходила з моїх думок. Спочатку я хвилювався за те, що наговорив зайвого перед її уходом. Вона була засмучена, а я ці дні вів себе якось навіть жорстоко з нею. Хоча прагнув бути більш чуйнішим.

Коли Елінор вернулася із Корпорації, я чомусь ображався на неї. Її довго не було і цей дім став пустим і сірим без неї. Я так був звик, що вона постійно десь тут. Якось спокійніше навіть було. Тоді, коли вона пішла, я дав собі клятву, що ніколи її не пробачу якщо вона вибере Корпорацію. Та Корпорацію вона не вибрала. А я не міг все звикнути до того, що вона була такою сильною. Навіть дракона собі підкорила. Мені потрібно було відволіктися і тут вчасно нагодився Дар із новою справою.

Поки ми були на полюванні, Том не раз до неї телефонував. В її очах, я напевно був покидьком, тому і не наважився навіть по телефону розмовляти з нею. Що і казати, я себе вів з нею як скотина. А ось із братом вона завжди як і зараз по телефону, розмоляла легко і не вимушено. Тому я лише що і робив, то і випитував брата, про їх розмови. А в тих розмовах, вона завжди питала в Тома про полювання. Цікавилася як ми харчуємося і як наше здоров’я. Мені аж подекуди заздрісно ставало. Мне дивувало, що вона навіть в цих коротких розмовах з братом залишалася така ж турботлива і щира. Під час цього полювання я був думав про те, що вона весь час турбувалалася про нас як про рідних. Як мати, чи сестра. Та я не заслуговував на таке тепле ставлення від неї. Я спричинив їй скільки болю. Краще було б якби вона мене зневажала. Тому повертатися до дому в мене великого бажання не було.

Коли ми верталися втрьох додому, то побачили Елінор-Тру в бою. Ми спостерігали за цим дійством певний час, а коли бій скінчився, поїхали до дому. Коли ми дісталися будинку, то Елінор ще не було. Лежачи в ліжку довго не міг заснути. Все думав. В основному, про те, як виправитися мені в її очах. Досить вже поводитись як покидьок.

Та за вечерею, коли Рей повідомив про удочеріння Елінор, я знову був грубим. Від чого мені аж самому стало бридко. Тож після вечері, я вирішив поговорити з Елінор.

Як же ж мне брав за душу її спокій. Вперше, на одинці в цей раз я відчув як їй важко. Вона прожила на Землі так мало часу, а на її шляху вже було багато випробувань.

То була тоді коротка розмова. Вона буквально втікла від мене не давши сказати те, що вона для мене зовсім не демон. Що хотів би дізнатись про неї побільше. Та не сказав. Напевно я таки дійсно її лякав. Але все ж в наступні дні я з усіх сил намагався показати своє справжнє ставленя до неї.

На цей раз мені захотілося побути довше в дома. Та робота є робота. Під час цього полювання мене зовсім не тянуло по барам. Мені нецікаві стали жінки. Та і пити я став менше.

В ночі заривався дивитись анімехи. А в день телефонував їй по декілька раз. Я бачив її бій і це було небезпечно.

Коли ми вернулися, Елінор зустріла Тома обіймами, а мене простим потисканням руки. Її долоня була маленька і тепла. При потиску руки вона мені сказала : «- з поверненням до дому, Ден ». І я зрозумів, що ні на яке полювання мені більше не хочеться їздить.

За цією вечерею, вона заявила, що ми стали для неї родиною. Братами її. Тут в мені дещо прокинулось. Мій внутрішній звір, який заявив, що не бажає бути її братом. Хоча того вечора, попри зіпсований настрій, Елінор опинилася в моїх обіймах. Вона оступилася і я її співмав. І знову її спокій пронизав моє серце.

Після тієї вечері почали відбуватися зміни в стосунках між нею і всіма нами.

Том почав її називати ніяк інакше як «сестричка». Коліна більше не цікавило полювання на демонів і монстрів. Він почав цікавитись магією Елінор і перечитував літературу яка була в неї в наявності. Тож цим двом також було прощо спілкуватися. А архангел взагалі з катушок з’їхав. Пізніше я від Коліна узнав, що Елінор йому заявила, що одружуватися не збирається. Не розумію, на що крилатий розраховував. Та мій внутрішній звір радів з того, що крилатий отримав облизня.

Ставлення Елінор і до мене змінилося. Ми все частіше всією кмпанією ходили по барам і кафе. Із одного боку вона частіше була зі мною. Але було і інше. Я почав помічати, що на неї задивляються чоловіки. І зрештою, мене це почало бісити.

Якого….вони лізуть до неї?!

Здається я почав ревнувати до неї.

Думка про те, що її спокй буде належати комусь іншому…, що хтось інший також може відчути тепло її обіймів…

І ось ми знову в барі.

Таке не часто буває, але в цей раз ми лишилися в барі в двох.

Зараз вона сиділа не подалік від мене за стійкою тихо сидячи допиваючи свій сік. Я ж познайомився з одною дівчиною і вона мене намагалася з усих сил спокусити. Та я в пів ока спостерігав за Елінор. Минулої ночі я вирішив, що мені потрібно з нею поговорити. Тож зараз, сидячи з цією дівулею, я підшуковував влучні слова для Елі.

Тут я помітив як до неї підсів якийсь мудак. (Елінор ми ніколи більше не лишали саму. Поруч постійно був чи Том чи Колін. Найчастіше крутився поруч з нею Варахеіл. Ми розуміли, що вона не маленька і їй 26 років. Та і впринцепі, вона могла постояти за себе. Але як сказав Рей, - Елінор, не звичайна жінка. Тому охорона для неї зайвою не буде. А ще Рей турбувався щоб до неї не приставали всілякі покидьки. Рей став дуже уважним і турботливим. Він дійсно її любив). А зараз з нею був я. І мій внутрішній звір мало не рвався із грудей, коли до неї підсіло те падло.

Тієї ж миті я лишив свою співрозмовницю і звирнув увагу на покійничка. А він уже почав свої залицяння в сторону Елі.

- Дівчина ви така гарна. Не скаже мені як вас звати?

- А вас це цікавить?

- Так, а що не можна? - Він присів поруч нахабно розглядаючи її. При тому був явно п’яний. А Елінор як завжди спокійна. Ось мене і прорвало.

- Не можна, раджу валити на всі чотири сторонни! - вона обернулася і побачила мене.

- Взагалі-то, можна! – неначе якось мстиво відповіла вона. Що це? О_0. (на мить я здивувався, та покійничок ще сидів). На мудака, який сидів поруч з Елі, я подивився загрозливо. І зрештою, той все зрозумів і зробивши правильний висновок змитися куди подалі.

- Значить, тобі можна спілкуватися з всякими швабрами, а мені ні? – в її тоні читалася явна ревнивість, яка як я думав могла бути зараз лише в мене. Та і сидячи за стійкою, я лише зараз зрозумів, що таке вже не раз було, коли вона бачила мене повсяк час з іншими жінками. Їдкі, колючі погляди які вона весь час намагалася приховати. Невже вона відчуває те саме, що і я до неї? (моє серце шалено почало калатати в грудях і я зрозумів, що маю надію.)

- А ти ревнуєш? – не втримався я. -Я ж бачу як ти тут вже пів години сидиш кидаючи в мій бік злісні погляди.

- А ти прям все помічаєш?- випалила вона і тут же спалахнула вся і знітилася від своїх слів. І це було вирішальною крапкою для мене.

- Елінор, я ж люблю тебе! - якнайлагідніше сказав я і провів рукою по її волоссю. А вона так і не підняла голови. Здається я її сильно вразив.

Вона сиділа зараз вся така тиха, беззахисна. Як маленька дівчинка. І тут мені нестерпно захотілось її обіняти, поцілувати. Та вона не глянувши на мене так і встала зібравшись підти.

— Я на полювання, - сказала і буквально втікла від мене.

Тут я був вражений не менше за неї саму.

Наступні три дні Елінор буквально мне уникала. А я хотів з нею поговорити. Правда всі слова розсипались в голові.

Я дивився знову до своєї машини Шеві. Хоча вона і була налагоджена і це був лише привід просто втікти від своїх думок.

— Ден, що відбувається між тобою і сестричкою? – глянув на мене Том, який прийшов в гараж.

— Нічого.

— Я й бачу, що нічого. А було все добре. Ти їй щось наговорив?

Я трохи подумав, тоді вирішив, що бадай з братом варто поговорити.

— Ден?

— Я їй в коханні зізнався.

— Що зробив?

— Томмі, я сказав, що кохаю її.

— О! Он воно як.

— Ось так.

— Неочікувано.

— Неочікувано, - погодився я з братом.

— І вона тобі відмовила?

— Та ні. Втікла тоді. А тепер, ось, уникає.

— Ііі… давно ти її покохав?

— Та ні… але… Я ревную її. А ще хочется обійняти і не ідпускати її. Я хочу з нею поговорити. Хочу щоб вона повірила. Я вже давно такого не відчував, Том.

— Зразуміло. – Між нами повисла мовчанка. Я розумів, що і брату також це потрібно переварити, та зараз, його мовчанка для мене була зайвою.

— Том, скажи бодай щось. Я розумію, що те, що я щойно сказав шокує. Та хоч щось скажи, лише не мовчи.

— Ну…. Що тут можна сказати. Тут головне Елінор. Хоча вона і людина, та все ж з іншого виміру. А там хтозна як воно у них. До тогож, Елі не так давно на Землі і певно багато чого не знає.

— Напевно.

— Її добивався Варахеіл і вона йому відмовила.

— Відмовила. … Том, ти вважаєш, що я збожеволів?

— Нууу … ні. Але я все ніяк не можу в’їхати... Так, твоє ставлення, Ден, до неї змінилося в кращу сторону… але щоб ти закохався в Елі? Нащо ти розраховуєш? Я навіть уявити не можу які можуть бути стосунки з Елінор. Та і навряд чи вона взагалі відчуває щось до тебе окрім доброти. Та проте вона добра до всіх. Ти взагалі думав про це?

— Не думав. Хоча ти правий, Том, в усьому. Та що мені робить в такому випадку? Що робти із своїми почуттями?

— Поговори з нею.

— Як? Я ж казав, вона мене уникає.

— Тоді я поговорю з нею.

— Про що? Про те, що я до неї відчуваю?

— Ні, Ден. Про те, що ти хочеш з нею поговорити.

— Думаєш, якщо ти їй це скажеш, вона погодиться?

— Варто спробувати.

Зрештою, через два дні ми змогли поговорити віч-на-віч. Том таки домовився з Елінор і вона погодилась поговорити. Передавши, що буде чекати на мене в своїй кімнаті.

— Елінор? – навіть не постукавши увійшов я. Вона обернулася і ми стояли навпроти вікна. – Нам потрібно поговорити.

Вона була така ж спокійна як завжди і старалась на мене не дивитись. Вона нічого не відповіла, тож я продовжив: - Ти мене уникала останні дні. Якщо я тебе своїм зізнанням образив, то вибач.

— Ти не образив, – не дала договорити вона мені. А потім додала, коли я на сказане свою увагу, - я просто думала.

— Якщо ти сумніваєшся у чесності мого зізнання, то можу запевнити тебе, що я не брешу. Я дійсно тебе кохаю, Елінор.

— Я знаю, що ти кажеш правду. Відчуваю це.

— Елінор, я хотів би знати… я бачив там у барі…Чи я помилився? Мені здалося, що ти щось подібне відчуваєш до мене?

— Це все так складно. В вимірі з якого я прийшла, там всі емоції і почуття…все було надто приглушено, за своїми законами й моралями. А тут… тут все вибухає. Все наскільки вільно!.. Те, чого я не могла собі дозволити там, - на Землі це природно. Те, що я відчуваю зараз, я відчувала лише подібне один раз. І то, мені довелося заборонити собі ці відчуття.

— Знаєш, ти можеш не поспішати. Але мене це трохи мучить.

— Вибач.

— Не вибачайся. Напевно я дійсно … не варто було тоді тобі цого казати.

— Варто! – збентежливо глянула вона на мене. Та я не зовсім зрозумів до чого вона це. Проте я вирішив промовчати. Та зрештою вона таки підібрала потрібні слова. – Варто. Я також… також тебе кохаю. – На останніх словах наші погляди зустрілися. Взаємно? Вона відповідала на мої почуття? Кохає мне? Я дивися на неї здивовано не вірячи почутому. – Мені ще важко висловлювати свої почуття. Я все ж не так довго живу тут щоб надати всьому, що в мені відкривається правельні назви, - продожила вона більш твордо і впевненіше. – Та те, що відчуваю зараз до тебе, не менше почуття ніж у тебе. І я з впевненістю можу сказати, що кохаю тебе. Твої обійми палкі і затишні. А очі неначе ліси. І я дійсно тебе ревную до інших жінок. Я б хотіла, щоб тобі зі мною также легко як із ними. Хочу, щоб єдиною жінкою, про яку ти думав, була я.

— Ти і так зараз єдина в моїх думках, - відповів на що я. А потім підійшов і обійняв. А коли відчув її руки на своїй спині, то зрозумів: - ось воно, щастя )))

Та наша розмова на тому не закінчилась. Обіймаючи Елінор, я вирішив їй запропонувати зустрічатися. Щоб все було як в нормальних стосунках. Хоча ми і мешкли в одному будинку, та я знав, що в неї ніколи не було нормальних стосунків.

Та Елінор попросили відстрочити наші побачення. Вона не сказалі «ні», на мою пропозицію, тож я не заперечив. Ажде все ж у неї були вагомі причини на це.

За три тижні ми не лише почали зустрічатися але й жити окремо від інших. Жити окремо ми почали завдяки Назірі. Вона купила Елінор будинок і ми мусили туди переїхати. (у дракониці було своє бачення на стосунки між чоловіком і жінкою. І куча грошей, які, оскільки вона являлась власністю Тру, розділяла із своєю господинею). З нашим рішенням зустрічатися погодилися фактично всі. Навіть Рей. Хоча я очікував, що він на мене накинеться. Всетаки як-не-як а він батько Елі. А він навіть зрадів і підтримав.

З Варахілом у Елінор була окрема розмова. І вона попросила, щоб я не втручався в це. Елінор мені нічого не казала. Та я і так все бачив. Вона ставилася до нього як до друга, а він, певно, бажав більшого. Тож незабаром як ми переїхали в двох в новий будинок, архангел зник. Елінор була засмучена таким вчинком друга, хоча намагалася бути як завжди спокійною.

Заради цих стосунків я на певний час вирішив відійти від справ і присвятити себе лише їй. І брати, і Рей та і Дар мене в цьому підтримали.

Наші побачення були скромними. Попри те, що я намагався завалювати її цукерками, квітами, різними сувенірами… а ще прогулками по парку і посиденьками в кафетеріях (що на мене зовсім не було схоже), вона постіно повторювала, що не варто так багато тратити на неї коштів. Що вона і так була щаслива поруч зімною і без цього всього. Та я хотів щоб вона була дійсно щаслива. Щоб частіше посміхалася. Хоча вона і так посміхалася. Спокійно, скромно, сором’язливо. Навіть з осторогою. Все, щоб вона не робила тепер було саме таким. Хоча всіма силами намагалася бути розкутішою, вільнішою. Елінор силкувалася і це навіть я помітив.

Для нас обох ці стосунки були вперше. Для неї зрозуміло чому вперше. А в мене в перше, тому що я толком раніше ні зким не зустрічався.

Елінор була не звичною жінкою. Навіть мені стало важко звикнути до її такої поведінки. Хотілося, щоб вона була більш жвавіша. Та нічого їй не говорив. Адже саме такою особливою, не схожою на інших жінок, вона припала мені в серце. І саме за це мені хотілося її оберігати. Хоча я і задавався питанням, чи всі такі жінки в інших вимірах? В її вмірі? Чи Елінор – унікальна? Хоча чим довше ми були разом, тим більше розумів, що реально щасливчик, томущо Елінор була моєю унікальною жінкою.

Наші стосунки вибудовувались досить цікаво. Я тримав її заруку, обіймав, пестив. Поцілувати себе вона дозволила лише через певний час. На своє день народження 27 квітня. І я зрозумів, що був першим чоловіком який поцілував її за 27 років. І це було вражаюче. Хоча тоді ж до мене дійшло, що не лише перший цілунок належатиме мені, а й все інше.

Було і ще дещо. На відміну від мене, Елінор не кинула своєї справи. Тож з 23 по 3 годину ночі ми робили вилазки. Саму з Назірою я її від тепер не відпускав. Тож моя Елі придумала як я міг пиресуватись так швико як і вони. Адже сама вона була не проти.

За цей час я бачив яка вона була в битві. В своїй справі моя Елі була вражаюча. Сильна, тверда і строга. Та ці її битви були і небезпечні. Монстри з якими вона билася були потворнішими і набагато більшими. І хоча моя Тру була доволі сильна і вправна в своїй силі, та чим більше я спостерігав за її нічним життям, то більше хвилювався за неї. Хоча її дракон була дуже пильна.

Впринципі, я мав би радіти і гордитися з того, що в мене така неймовірна дівчина. Хтось би сказав, що якраз під стать Дену Реісендеру. Та любив я її не лише за це. Тому чим далі, тим біше мені не подобалось, що вона веде таке небезпечне нічне життя. І мені хотілося їй про це сказати. Та мене випередила з розмовою Назіра. В нас з нею була не легка розмова. Вона просила мене щоб я поїхав бодай на певний і час, і дав Елінор трохи позайматися, а то я відволікаю її від її прямих обов’язків. Мені такий розклад не подобався. Але в нашій розмові я дещо зрозумів, тому вирішив поговорити з Елі. Я зрозумів, що із своєю дівчиною я ще ніразу не розмовляв на цю тему.

В вечері, коли ми пішли по парку я завів надуману розмову.

— Елі, я б хотів з тобою про дещо поговорити.

Ми йшли по алеї парку і я тримав її за руку. Вона мені нічого на це не відповіла, а лише як завжди легко посміхнулась у відповідь.

— Ми ніколи не говорили про товою силу. Ця сила твоя, вона така небезпечна. Ти її не боїшся? Вона тобі подобається?

— Моя сила? Нуууу… не знаю. Я просто сприймаю її ось і все. Мені подобається бачити врятованих мною. Думка про те, що я змогла врятувати їх, гріє моє серце. І це чудово. Моя сила…я від неї ніколи не відмовлюсь. Завдяки тобі я вижила і впустила в себе цю силу.

— Завдяки мені?

— Так, я помирала тоді. Але відчула чиюсь потребу в мені. Чиєсь бажання щоб я залишилась. І коли під дощем я дізналась всю правду то побачила, що то я саме тобі була потрібна. Що то ти не хотів мене відпускати. Можливо… точно. Так точно тоді коли я побачила цю правду мої думки і серце заповнив ти. З цього розпочалося моє кохання до тебе. Тільки тоді ще зізнатись не могла сама собі.

— Елінор, – я проигорнув її прямо по серд алеї не зважаючи на прохожих. Вона пригорнулася міцніше. Моя крихітка, будучи поруч зі мною звикла не зважати на прохожих. Вона дуже любила бути в мох обіймах, тож зараз я лише так міг виразити сої почуття на її зізнання.

— Я не жила до зустрічі з тобою, я існувала. Тепер з тобою мені байдуже на майбутнє. У мене є ти і я живу для тебе. – Елінор глянула на мене і я занурився в усю її любов яку передавали її очі. Тоді я зрозумів, що не маю права просити лишити її справу. Вона цим живе. Вона живе цим для мене.

Більше на цю тему ми не розмовляли.

За декілька днів я з Томом відправився на своє полювання лишивши Елінор на Коліна і Назіру.

Так я не раз після пошкодував, що пішов на полювання. Потрібно було лишитись з нею.

— Ден, нам потрібно поговорити.

Я приїхав до дому і вона чекла на мене. Це в перше я приїхав в робочий день і Елінор була не на роботі. Та мені було байдуже. Я з порога її поцілував і потягнув до нашої кімнати. Мені зараз хотілося цілувати і не відпускати з обіймів. Я скучив за її теплом, хоча і нещодавно чув її голос в телефоні.

— Про що моя люба? – ми сділи на ліжко, оскільки вона не дала себе обійняти. Я сидів поруч з нею і поправляв волосся з її спокійного як завжди обичча. Мені так не вистачало її спокою.

Та раптом щось трапилось. Вона накрила схилене обличча долонями і заридала.

— Про… про… пробач мені Дееен. Але я так більше не можу. Не можу… - Я був шокований.

— Елінор, що трапилось? – я не знав як вести себе зараз. Я просто дивився на неї в збентеженні.

— Не можу так… нам потрібно розрозлучитись, - в риданнях сказала вона.

— Що? – не зрозумів я. Щось останні її слова здавалися нереальними. Елінор не припиняла ридати.

— Нам потрібно розлучитись, розлучитись! – повторила вона. В мені від сказаного щось вибухнуло. Я спробував забрати її долоні з обличча. Мав побачити її очі. Та вона відскочила із ліжка і стала біля стіни.

— Елінор, поясни? Я нічого не розумію? Чому ми маємо розлучитись?

— Я так не можу. Твої дзвінки…надмірне хвилювання. Я задихаюсь. Вибач, не можу. Це так важко для мене. Я думала, що зможу. Та не можу. …маємо розлучитись.

— Через мої дзвінки? Чому не сказала? Чому нічого не кажеш? Чому вирішуєш сама?

— Ти кохаєш мене, я знаю. І я тебе кохаю. Але я не можу. Знаю, обом болітиме. Але… я піду від тебе. До батька…

— Що? Що ти вирішуєш за нас двох! - вона ледь говорила в риданнях, а я переходив на крик уже стоячи поруч з нею. Чи може вже давно кричав. – Не варто так, Елінор! Чуєш? Не вирішуй за нас! Так не правильно. Ти не маєш права!

— Я піду зараз. Мені так важко. Але я більше не можу.

— Підеш? Ти розумієш, що кажеш?

— Це так складно… складно для мене.

Мені хотілося щось зробити. Переконати її якось. Тому я віддер буквально її долоні від обличча і при піднявши грубо за підборіддя її обличча, фактично силоміць поцілував.

— Елінор, - майже проричав я їй в вуста після поцілунку. З її очей не припинялись литись сльози і я відчув присмак її сліз на вустах, - ти хочеш від цього відмовитись? Від нас відмовитись? від того що вже є між нами? Ти добре подумала? Ти розумієш, що «Нас», більше не буде? – Вона дивилась заплаканими очима на мене і її ридання продовжувалаись. Та я нічого не відчував. Я вже злився.

— Це так важко… я не можу. Відпусти, прошу тебе. Я не можу… я піду.

— Ти підеш? – злість в мені закіпала. – Ні, - кричав я на неї, - ні, я піду. Це твій дім! Раз я тобі не потрібен, то я піду! – відштовхнувши її, я різко повернув з кімнати, не помітивши в злості, що вона впала.

Вишішує за нас двох? Як вона так може? Чому нічого не каже?

Який же я був злий. Вмикнувши в машиніні гучність музики на всю, я їхав не думаючи куди. Мені потрібен був час. Адже я зовсім не розумів її. За скільки часу я й так і не зміг узнати Ел.

Вона знехтувала всим тим, що було між нами. Просто перекреслила. Чому вона це зробила? Я гадав вона інша. Не така як всі жінки. І, що взагалі означає її оте: «я задихаюсь». Були ж чудові стосунки. Ми любили… НІ – ЛЮБИМ! Любим один одного.

Мені потрібно було розібратися. І я їхав. Згадував нашу сварку, її слова. А це ж її перша сварка.

Дивно. Ми ніразу не сварлися. Її спокій мене іноді вбивав. І на речі які я реагував емоційно і бурхливо, вона сприймала із спокоєм. Я навіть не знав, чи вона взагалі щось відчуває в цей момент. Я міг і не раз з нею за це посваритися. Та не сварився. Спокій Елінор передавався і мені дивним чином, як тільки дивився на неї.Тому не міг з нею сваритися.

Елінор, певно не хотіла щоб так все вийшло. Можливо вона і хотіла все пояснити. Та я не стерпів. Вона нічого не робить не обдумано. Їй важко живеться на Землі. Вона підлаштовувалась під наші стосунки. А щоб навжитись на таке, їй ой як важко було. І напевно вже ж я її таки довів до цього рішення.

«Я задихаюсь».

Пробувши вдалі від дому декілька днів, вбивши декількох демонів і вампірв я таки зрозумів, що мають значити ці слова.

Ці дні я не телефонував їй. Не чув її голосу. Хоча при кожному полюванні те тільки і робив, що раз-за-разом телефонував Ел. Хоча Том мене і попереджував. Я не давав довгий час нормально жити брату, а тепер втратив кохану через свою надміну опіку. А вона ж по силі не менша за нас з братом.

Ох, Реісендер, який же ти йолоп.

Зараз я їхав додому. Бажання перепросити, вибачитись горіло в мені вогнем. В нашій сваркі я знову повіся з нею грубо. Налякав. Та вона точно нічого не скаже. Буде як завжди спокійною. Іноді, мені хочеться щоб вона накричала на мене. Вдарила. Я робив помилки, знаю. Та вона мовчала. Мій поспіх і наполегливість….

Знову Ел плаче через мене, знову відчуває біль. І чому вона покохала мене?

Приїхавши в місто, я не відразу з нею зустрівся. Мене небуло більше двох тижнів і тепер чекав слушної миті.

Я пійшов до неї коли вона йшла з роботи. Побачивши мене, Ел знову заплакала. Мені ж здалося, що я можу приносити в її життя лиш сльози. Та то виявились сльози надмірного хвилювання за мене.

По дорозі ми говорили про все, що було. Вона не захотіла ні в кафе ні додому. Тож зрештою наша розмова дойшла до головного.

— Ні, Ден. Я …я не готова поновити наші стосунки. Ти вибач але ми можемо лишитися друзями.

— Лише друзями?

— Пробач.

«На що ти розраховував, Реісендер? Елінор не всі жінки. Вона інша. Радій з того, що маєш. Сприймає як друга? – добре. Головне, що ти все ж поруч будеш! »

— Але ж ти мене ще кохаєш?

— Кохаю.

— І хочеш щоб ми лишалися друзями?

— Пробач.

— Нічого. Я розумію. Та знаєш, Елінор, мене дуже тіше, що ти мене ще й досі кохаєш, - заявив я їй. Її, мої слова явно здивували і я ледь стримався щоб не поцілувати. Спокій змінився емоцією і її обличча мало приголомшливий вигляд. Та я стримався, натомість додавши, - твоє кохання дає надію на подальше поновлення наших стосунків. Знай, я не збираюсь здаватись. Мені ніхто не потрібен окрім тебе.

Так ми з Елінор лишились друзями. Та вперше я чітко відчував, що наші стосунки ще поновляться.

Був час, коли я зневажав Елінор Прайс і за людину не сприймав. Та тепер я ладен чекати на Елінор Конрад. Ця жіка, змінила своє прізвище і мій світогляд. І, разом з тим і я змінився. В моєму житті з’явилась ще одна людина окрім Тома і Коліна, за яку я ладен віддати життя.

- 15 -

— Привіт, моя люба!

— Альда!!!

— Угу. Ти не рада мене бачити?

— Рада. Але… але… Ми що, на човні?

— Ага.

— Альда, чому? Ти ж знаєш як я не люблю велику воду!

— Це, моя мила, щоб ти не втікла. А то не встигла я прибуть на Землю, як на мене скирта новин звалилася. І самі вражаючі серед них дві. Перша – ти стала однією із ДрайнКрофт Тру. Друга – ти зустрічалась з Реісендером. Старшим Реісендером!

— Альда, я…

— ТИ, МОЯ МИЛА, зараз мені в усих подробицях розповіси абсолютно все. І щоб ніяких відмовок я не чула. ДАВАЙ!

— Але вода…

— ПЕРЕТЕРПИШ! Давай. Ато катувати лоскоткою буду.

— Добре, - здалася я.

Альди не було маже рік . Хоча я думала часто про неї і бажала бачити. Проте після інциденту з Корпорацією, уже припинила і надіятись на це. А сьогодні вона появилася саме той момент, коли ми всією родиною сиділи після вечері і обговорювали ситуацію з оточуючими монстрами. Це вперше я рішилася поділитися з усіма тим, що відбувається в магічному світі. А ще я хотіла поговорити з Деном. Сьогодні я побачила його правду на те, як він у мене закохався. Він закривав цю правду раніше не навмисне. І лише зараз я змогла все побачити. По цій причині хотіла поговорити. Щоправда побоювалась і вагалась. Тому, з одного боку, моя подруга вчасно знагодилася.

Ми сиділи в каюті якогось лайнера. Номер був явно із класа «люкс», а із відчиненого вікна віяло сольоною водою. Знаючи Альду, вибору в мене не було. Тож я розповідала.

Коли я розповідала про життя в будинку разом з братами і янголами, то моїй подругі це було мало цікаво. Вона просто мовчки слухала. Мовчки слухала вона і про те, як я стала Тру, як Ден мене врятував, як я відмовилась від Корпорації і в мене з’явилась Назіра.

Пару запитань в неї пролунало коли я розповідала про те, як стала донькою Рея і те, як почала сприймати мисливців за свою родину. І це була лише частина нашої довгої розмови.

— Все, а тепер давай саме цікаве. З усіма подробицями і повним букетом емоцій, що в той час ти відчувала.

— Ем…

— Гаразд, я допоможу. Так, я хочу знати з першу, як ти умудрилась закохатись в мисливця?

— Це так складно.

— Часу в нас багато, - розкладуй.

— Альда….

— Що, Альда? ДАВАЙ!!!

Я задумалась на декілька хвилин складаючи все по порядку.

Моє кохання до Дена… з першого дня нашого знайомства, моє серце забилося шалено. Попри те, що він вів доволі грубий допит, я відчула навіщо він це робив. Я чужинка, а він звик захищати найрідніших. Він вважав мене загрозою для своєї родини. Тому і на далі уникав мене.

Коли я тоді відчула, що комусь потрібна і схопилася за це, то навіть і не уявляла, що це Ден буде. Тоді, під час дощу, коли він мене втішав і я побачила правду, то відповіла тоді на його обійми. Він припинив стававитись до мене як до загрози і просто прийняв. В його обіймах я потонула і відчула захисток. Не такий як було з Варахеілом. Відчуття були зовсім різні. Архангела я не боялася, а в обіймах мисливця моє сеце зберігало острах. Але все ж, від тоді я більше не могла без нього. Цей чоловік став для мене моєю фортецею.

- Да, мала, легко тебе закохати. Обійняв мужик і ти розстала.

- Варахеіл і Колін мене також обіймали. Обіймав і Том. Але… Але… Розумієш, лише з Деном я відчувала, що я людина яка стла частиною життя. Частиною його життя.

- Ти останній романтик, Ел.

- Цe не романтика, це правда.

- Отже ти закохалася в нього через обійми?

- Та ні ж, Альдо!

- Тоді я не розумію.

- Я закохалася в нього за його відданість родині. За те, що я стала частиною його рідні. Що я потрібна йому. І за вияв його емоцій. Біль, злість, хитрість, стриманість, задоволення, радість, ніжність.

- То ти його ще й досі любиш? Не хочеш відповідати? Гаразд. Наступне запитання. Як зізнався він тобі в коханні і що ти взагалі тоді думала?

Я розповіла все, що тоді було. Моя подруга явно була здивована .

— І не знайшов же він кращого часу щоб тобі зізнатися. А ти? Про що ти взагалі тоді думала? А?

— Я давно почала його ревнувати. Вперше коли я побачила як до нього липнуть жінки і який він з ними привітний, мене пробрала жахлива образа і лють на тих жінок. Я ходила з ним по барам лише для того щоб не втрачати його з поля зору. Так, було боляче, та все ж він проводив лише одну ніч з наступною жінкою, а потім вертався додому.

— Отже він гуляв во всю, при тому, що кохав тебе, а ти тут мучилась?

— Його також можна зрозуміти…

— Пофіг мені він! Ти страждала. Ну от, Ел, поясни мені ще навіщо ти оті слова випалила?

— Я … ну… напевно це все одно рано чи пізно тарапилось.

— Як все зрозуміло.

— Альдо!

— Я чекаю!

— Уф…

— Давай тільки без цього.

— Ну… то певно була остання крапля. Він відігнав хлопця і це мене взбісило. Мої емоції перемогли здоровий глузд.

— Ммм-да. Не думала, що це так скоро станеться. І як же дійшло до того, що ви почали зустрічатись і жити під одним дахом?

Я розповіла подрузі все як було. Розповіла і про архангела.

— Сказала йому, що кохаю Дена. Що хочу бути з ним. Вара сердився. Казав, що Ден злодій. Що він не гіден мене і, що я не буду його. Я просила Варахеіла прийняти той факт, що я і Ден кохаємо одн одного і будемо разом. Та Варахеіл не зміг. Він просто зник. Я звала його, молилася, та він не відповідав. Варахеіл мій друг і я не хотіла його втратити. Мені було з ним…. Він…він просто був почуч і мені було спокійніше.

— Ну, тут все зрозуміло. Елі, а ці стосунки з Реісендером, що вони були для тебе? Як тобі було в цей період? Що відчувала? В тебе ж такого не було ніразу.

— Наші стосунки з Деном були казкові. Він поводився зі мною не так як з тими жінками. Ці стосунки неначе частина якогось написаного роману. Мені було дуже добре з ним. Ми майже весь час були разом. Час – від – часу ходили до батька з братами. Але в той же час мені було і важкувато. Я постійно боялася, що нароблю помилок. До жаху не хотіла його засмучувати. Намагалася бути розкутішою і на привселюдні його поцілунки не шарахатись, а відповідати. Я багато читала і дивилась фільмів.

— Ну ти даєш!

— Я не знала до кого звирнутись в цьому питанні ось і викручувалась як могла.

— Лади. А далі що було?

— Далі він поїхав на полювання а мене лишив на Коліна.

— О, це цікаво. Цей малий мені подобається. Розповідай.

Ден поїхав і я лишилась з Назірою. Переїзжати на цей період до батька я не хотіла. Не маленька дівчинка. Та і не беззахисна. Натомість в мене посилився Колін.

За період полювання разом з Томом, в Коліна з’явилась подружка. Самльма. Колін мене відразу і познайомив з нею. Кароока, струнка, висока з довгим кучерявим чорним волоссям. Вона також була мисливицею. І вона була дивнувата. Не схожа на мисливицю зовсім. По паспорту була старша за Коліна. А по спілкуванні, здвалося не більше 15 років. З дивними захопленнями. Вони з Коліном були повними протилежностями.

Наше знайомство розпочалося з її обіймів. Це було також для мене дивно. А ще ця дівчина багато говорила. Та пропри те, Сальма мені сподобалась.

Ця дівчина приєдналася до Тома з Деном і із легкістю лишала мене з Коліном. Коли наші кохані відправлялися на полювання ми також не сиділи без діла. Колін допомагав Рею, а я надолужувала втрачені години навчання + вивчаючи нові прийоми і опановуючи нову зброю. Назіра хотіла щоб я була готова до всього.

Проте і відпочивати ми не забували з Коліном. Ходили в кіно, інколи в гуляли в парку, а ще і він мене підсадив на перегляд фільмів онлайн через інет. А інколи і взагалі вечорами просто розмовляли про різне. Про коханих, про минуле, про наші захоплення. Про мою любов до доща.

Він жартував. Казав, що мені варто жити в Англії. Там ідуть часті дощі. І в мені пркидалось бажання побувади в містах тієї крани де йдуть часті дощі. Та Сальма, дізнавшись про мою маленьку слабкість, порадила мені побувати в штаті Флорида. Особливо місто Джексонвіль, по її словах, неймовірно гарне. А в літку там часто ідуть дощі. Це місто виявилось одним із її улюблених місць в цій країні. Вона навіть фото мені показувала парків, музеїв і пригарного центра міста. Тож я дала собі обіцянку якось там побувати.

Дивно якось це було. Я добре потоваришувала з Коліном і була з ним більш відкритіша. Почувала себе вільніше чомусь. Хоча наша дружба не була схожою на мою дружбу з Варахеілом. З архангелом мені було дуже легко. Він показував мені свій веселий світ і я постійно від цйого в захоплені. Не кажучи вже про те, що він любитель мене побалувати солодким.

Коли він зникає, я починаю трохи сумувати.

Сумувала весь цей час я і за тобою.

— Ага, я і бачу!

— Що?

— Як ти за мною сумувала.

— Я справді за тобою сумувала і мені не вистачало тебе.

— Угу. А як же Назіра? Ідеальна подружка.

— В нас з Назірою такі стосунки….Ми ліпше схожі на колег по роботі. Мало спілкуємось і фактично нічого не знаємо про одна одну.

— Добре-добре. Я зрозуміла. Ти лише не ображайся, мила. Розкажи мені ліпше чим же тебе таким довів Реісендер, що ти вирішила з ним порвати?

Мені було важко про це згадувати. Але я вже почала складати цей пазл. І хоча це була важка частина пазлу але без неї не буде повної картини.

Коли Ден поїхав на перше полювання, я дуже хвилювалася за нього. Його полювання були більш травматичнішими і небезпечнішими. Хоча як виявилося моє хвилювання за нього було меншим ніж його до мене. Перші дні ми обоє часто, дуже часто телефонували один до одного. Потім я не встигала йому сама телефонувати. Він виявлявся швидшим. Зрештою, Ден почав так часто мені телефонувати, що я збивалася в своїй роботі роблячи помилки. А постійні думки про те щоб він не зателефонував мені під час бою призводили до моєї неуважності і я отримувала травми.

Коли ж Ден приїжав до дому, ми наскільки належали один одному, що не вистачало часу мені побачитись з Томом. Тож чим далі наші стосунки ставали тіснішими, тим більше вони починали мене душити і я потихеньку задихалась. Задихалась від його надмірної уваги і турботи.

Я кохала його але те, що відбувалось між нами для мене було дуже важко. Тож одного із його полювань я почала задумуватись на розривом наших стосунків. Та остаточну крапку поставило його бажання щоб Даріель мені поставив захист на ребрах від янголів.

Який захист від янголів? З моєю силою надприродні істоти мені нестрашні! Травми я отримувала останнім часом лише через нього. Та і надприродні істоти завдають йому більше поранень. Та як я могла Дену це все сказати? Адже сама була ладна накласти на нього з Томом якесь захисне закляття. Я не наважувалась йому це все сказати. Натомість, перед його приїздом вирішила, припинити стосунки. Мене це так виїдало з середини. Що навіть дихати було важко.

— І ти звісно нікому про це не сказала?

— У них свої проблеми. Доля мисливців не легка. До того ж, багато хто таке самотушки переносить. Чим я особлива? Я доросла людина і маю вирішувати таке сама.

— Дать би тобі за такі слова… та що толку. Гаразд, далі давай. Виклала ти йому це все з горем навпіл. Поставила всі крапки над «І». Тобі ж певно боляче було. Як перенесла розлучення?

— Ну.. коли він виходив з кімнати, то ненавмисне штовхнув мене. Я навіть не помітила, що забилася. – На сказані мною слова моя подруга стримано вилаялась в сторону Дена і я продовжила після її коментарів. – Я не помітила, що забилася. Я лише бачила як він пішов. Фактично зник. Як Цистіо. Для мене це було дуже важко. Цистіо зник… він зник назавжди з мого життя. І мене охопив великий страх. Втратити Дена для мене рівносильно смерті.

Я в одну мить підхопилася і побігла за ним вигукуючи в слід його ім’я. Та було вже пізно. Я лише побачила як зникала Імпала. Поїхав. Що я накоїла. Я впала в риданнях на коліна. Зник. Він зник! Це так було боляче. Душа розривалась на частини. Сама зруйнувала все, що було.

Не знаю скільки ще була в такому стані але згодом відчула в своїй долоні склянку. Її вміст я без роздумів випила. Випивка трохи привела мене до тями і я побачила, що моїм рятівником був Колін. Після ще одної склянки міцного я заснула. Прокинулась я в своїй кімнаті. Трохи згодом Колін витяг з мне всю правду.

— Стій, а я к там Колін опинився?

— Назіра. Вона бачила все, що трапилось і вирішила, що мені потрібна допомога. От вона і привела Коліна.

— Аааа. Не дура. А що далі було? Він втішив тебе?

— Втішив.

— Це певно важко було. Ти все тримаєш в собі і із тебе потрібно все лещатами доставати. Та він певно постарався.

— Постарався. Та і Сальма допомогла. Сказали, що правильно все зробила. Що йому давно казали про те, що це так довго тривати не може і, що вони самі бачили як він сам на мене напосідав. Вони казали, казали, та мені від їх слів легше не ставало. Я фактично не чула їх слів. Його не було і я відчувала жагучу провину. Мені хотілося щоб Ден вернувся. Хотілося, щоб нічого того всього не було. Щоб все було як раніше.

— Зрозуміло. І довго ти була в такому стані?

— Довгенько. Декілька днів. А потім Назірі набрид мій стан. Вона мене на полювання витягувала. Я йшла з великим небажанням. Та все ж це допомагало. А трохи згодом з’явилося декілька інших воїнів і вони нас забрали з собою. Разом з ними я відправилася на першу свою війну.

— На війну? Війна це хринова справа. Та іноді корисна. Що було після війни? Я так розумію і тобі війна дала свій урок?

— Так, винесла і я свій урок. Попри те, що все ж це війна, та і там в мене час був подумати. Послухати інших. Переключитися на інше. І це допомогло. З війни я вернулася з іншими емоціями. Уже вдома, коли я дізналася, що Ден ще не вернувся подивилася на все з іншого боку і добре подумавши вирішила важливі для себе питання. Я кохаю його, але я правильно зробила. Він помилився, - не я. Я і так намагалася попри його наполегливість втримати те, що між нами було. І тепер, єдине що могла собі дозволити, то це те щоб ми лишилися просто друзями. Звісно мені не було байдуже як він відреагує на мої ось ці слова. Та тільки тепер я була готова до будь-яких наслідків. Щоб не сталося, готова була прийняти все.

— Ого. То тепер ви друзі?

— Друзі.

— І скільки він линдав?

— ?

— Скільки часу минуло поки він перебісився?

— Два з половиною тижні.

— Ніх…. собі. А скільки разом були?

— Ми були разом 7 з половиною місяців як пара. До того як я розірвала наші стосунки.

— Н-да. Знаєш, а ти умнічка. Освоїлась непогано і вже встигла романчик замутити. І до біса, що з Реісендером. Зараз ми тобі замутим нові стосунки. Нема чого тобі в дівках сидіти. Небуде нічого страшного в новій інтрижкі. Я тобі якогось вояку знайду. У мене чимало всіляких хлопців знайомих є. А деякі навіть ще із непоганим статусом. Притиндувати я на тебе не можу то нехай хоть допоможу з іншим.

— Припини Альдо. Нікого мені не потрібно. Я Дена кохаю і це нічого не змінить. Не зможу я бути з іншим.

— Ну це ми ще побачим. А кохання така штука… я своїх обох чоловіків також кохала, а тепер он в тебе закохалась.

— Аль, я дуже за тобою скучила, чесно. Але може ти все ж припинеш мене катувати і ми відправимся додому? Батько хвилюється певно, місця собі не знаходе. Та і брати певно шукають. А в середині в мене такий страх сидить.

— Ел, чим тобі тут не подобається? Океан, номер люкс для молодят і спека. Не те що там у твоїй Мінесоті. Грудень місяць, а неначе льодовиковий період.

— Але сніг це так гарно. Неначе дощ набув кольору. І як і дощ не виділяє нікого окремо. Як під дощем, під снігом всі люди однакові. Стираються всі статуси. А мороз, це частина нменучого і цілісного.

— Я ж кажу, ти останій романтик, Елі.

— Та ні. Просто це неймовірне явище. Лід, мороз, бурульки.

— Бурульки? Гаразд, Бурулька, не буду я тебе більше катувати. З цим більш-менш розібралися пора із іншим розібратися. Познайомиш мене із своєю родиною і драконом.

— А Корпорація?

— А що Корпорація?

— Нуууу, я ж уже не співпрацюю з Корпорацією.

— Ааа, це. Та не парся. Ти тепер цивільна. А як я проводжу свій вільний час не їхня справа. І взагалі, - я у відпусткі.

— Правда? Це ж чудово! А де ти так довго пропадала?

— В полоні. Ну у мене така задача була. Потрапити до ворогів у полон. Здобути потрібну інформацію. І мене через пару місяців мали врятувати. Та мій отряд по спасінню був знищений, то ж довелося самотушки вибиратися. А без зброї виявилось це важкувато.

— Умм. Добре, що ти повернулась ціла і здорова.

— Ну гаразд, давай додому, Бурулька.

Ми повернулись додому Рея не без шуму.

Альда з моїми рідними познайомилась мало не із стрільбою. Та на далі моя родина сприйняла подругу добре. Адже по моїм розповідям вони вже були знайомі з нею. А ось Альді не всі сподобались. А точніше лише Ден. Та вона не виказувала виразно свого невдоволення через мене.

За декілька днів після Альди з’явився і Варахеіл. Моя подруга зустріла крилатого боєм. Він отримав від дівчини за те, що не догледів за мною. За то я через це була дуже зла. Ці двоє билися в будинку Рея. Вони дуже розгромили будинок. І мені було не пособі від того скільки буде коштувати ремонт будинку. Та наприкінці тої бійки вони примирилася томущо в них виявився спільний ворог. Ден.

Мені було дуже прикро, що ці двоє не сприймали Дена як належне. А боротися з ними було важко. Та Назіра мене кожного разу виручала. Вона була рівна що Альді, що Варахеілу по силі, тому вони зайве не наривалися на гнів моєї дракониці.

З приходом Альди змінилось і ще дещо. На мій привеликий подив я помітила, що за цей досить короткий Альда здружилася з архангелом, а моя дракониця з Даріелем. Чого раніше не було.

Мої брати проводили багато часу на полюванні і я майже їх не бачила. Та я не нудьгувала.

В моєї подруги з’явилася навязлива їдея мене звисти з всілякими своїми знайомими. Як і обіцяла раніше. Та мені це зовсім було не потрібно. І я, яка завжди намагалася бути спокійною і стриманою часто почала сваритися з нею. Зрештою мені і в цьму допоміг батько. На мій подив Альда його послухала.

Це був важкий і виснажливий час. Та невдовзі Альду призвали в Корпорацію, а Варахеіл відправився за декілька днів після Альди і собі в справах. Наступного ж дня ми всі відчули полегшення.

Невдовзі після нового року Том, Ден і Даріель знову відправились на полювання. І я зраділа з того, що нарешті зможу здійснити те, що так давно хотіла.

Відсвяткувати по справжньому День народження Дена.

Коли всі погодились з моєю ідею я була дуже щаслива.

Моїй ідеї був здивований лише Том. Та всеж він мене також підтримав.

Моє бажання зробити Дену День народження було обумовлено тим, що мій ДН він зробив казковим. І я також хотіла щоб він був щасливий.

Перед Томом та Даром була поставлена задача прибути додому точно 24 січня.

Все ішло по моєму плану.

Вітальня в повітряних кульках. Всі приготували подарунки. І я на кухні. У мене було заплановане велике святкове меню із смачним пирогом замість торта.

Оскільки Сальма не вміла готувати то у свої помічники я взяла лише Назіру.

В ДН Дена о десятій я почула з кухні, де робила останні приготування, знайомі голоси. Кинувши все вийшла з кухні посміхаючись на зустріч тому, кого кохала і заради кого затіяла все це свято.

Та посмішка моя сповзла коли поруч з старшим Реісендером побачила незнайому жінку. Ден те і робив, що посміхався і зиркав на неї щось там кажучи. Мене аж по серці різануло від цього.

- Елі, пробач. не було можливості тобі повідомити. Вона прибула сюди...

- Том, Том! все гараз, - не дала я договорити брату.

- Я не занав, що так вийде.

- Нічого Том.

- Елі, тут ще дещо. Вона...Хезер колишня дівчина Дена. Після Лінди він не бажав нічого ні з ким заводити. Але так уже сталося...

- Сталося! - можливо трохи грубо обірвала я молодшого Реісендера.

- Ти ревнуєш?.

- Не знаю, Том.

- Ти ж ще кожаєш Дена?

- Немає значення. Я розірвала наші стосунки,- та мені ставало дедалі больніше. - Том, пора уже на стіл наставляти.

- Добре. А де Назіра?

- На діжурство відправилась. Дала мені можливість відсвяткувати разом з усіма.

- Ти маєш втомлений вигляд.

- То пусте.

- Елі..

- Том, не варто.

- Добре. Тоді я позву Сальму нехай допоможе.

Ми з Сальмою розстравили страви на стіл, а Колін допомагав. Ден так і не звирнув на мене за цей час уваги. Він весь свій час приділяв тій Хезер. Як виявивилось вона також була мисливецею. Хоча чому я дивуюсь?

- Елінор, доню, сідай уже до столу, - подивився на мене лагідно Рей.

- Зараз тату. Ще одну страву донесу, переодягнусь і прийду.

- Навіщо тобі переодягатися? Ти і так гарна, - здивувався Колін.

- Нічого ти не розумієш, - дорікнула Сальма меншому Реісендеру.

За 5 хвилин я уже була в кімнаті. Зайшовши, простояла не рухаючись декілька хвилин. Просто потрібно було опанувати себе. Та зрозуміла, що знаходитись в одній кімнаті з його колишньою я не зможу. Хоча чудово розуміла, що і я в статусі його колишньої знаходжусь. Та мене почала з’їдати ревність. Ця жінка мені до жаху не подобалась. Вона вся надто була мисливиця, яка як я ще і зрозуміла обожює Денову Шеві.. (І в моїй уяві я вибігла з кімнати, зхватила ту жінку за патли і ... добре, не буду про це.

Переодягнувшись я покликала Даріеля який не був приутній весь цей час.

— Елінор?

— Даріель. Вибач, що заважаю. І вибач за моє нахабство. Просто я збираюсь підти і..і.. ти не міг би передати дещо пошіпки Рею?

— Добре.

— Ой, дякую. Ти справжній друг.

— Що передати?

— Скажи, що за мною Назіра прийшла. І забрала на важливу битву. Що там без мене аж ніяк. Скажи, що я попросила щоб він не хвилювався. Обіцяю вернутись цілою і неушкодженою.

— Але ж це неправда?

— Неправда, - признала я.

— Отже так потрібно.

— Дар, я кохаю його, а він там з тою жінкою…

— Розумію. Не хвилюйся, я все передам.

— Даріель, дякую велике.

Подякувавши другу я зникла.

Джексонвіль. Ось що перше мені спало на думку. І хоча коли я туди прибула дощ не йшов, проте просте блукання по місту мене втішало. Ось куди мене завела мене моя ревність. І тут було чудово. Я не знаю скільки часу в цьому місті провела але саме тут до кінця склала свій пазл. Тепер все боло зрозуміло і в собі і в своєму майбутньому.

- 16 -

Я ішла із моєї уже колишньої роботи, своїм звичним маршрутом, як помітила знайому постать яка йшла мені на зустріч. За декілька метрів ми зустрілись.

— Елінор.

— Ден, як чудово, що це ти.

— Якого дідька, Елінор! Ти зникла на 4 дні. І зараз якби мені не зателефонували з твоєї роботи, що ти була в них, я б взагалі не знаю щоб робив!!!

— Нам потрібно поговорити. Але не тут. Давай до мене поїдемо? Ти на машині? – спокійно запитала в чоловіка.

— Що ти взагалі робиш!!! Хочаб Рея попередила!

— Назіра попередила. Може всетаки поїдемо? – мої слова його заспокоїли щодо батька. Та все ж він явно був сердитий, а тому опановував себе декілька хвилин.

— Поїхали.

Ми знову були в кімнаті де я розірвала з ним стосунки.

— Ден, ось твій подарунок, - я простягнула чоловіку невелику коробочку. Він здивовано подивився на мене. Відчувалося, що Реісендер ще сердеться на мене. – Подивись.

— Ти про це зі мною хотіла поговорити?

— Ні, але… я… це мій подарунок. Будь ласка.

Ден взяв коробочку і вийняв з тудова срібний кулон краплеподібної форми.

— Він срібний, омитий святою водою і відкривається. В середині ладанка. Тикий собі оберіг. Це мені дівчата бойові воїни підказали. У них в кожного своя віра і власна релігія. Досить цікаво. Це для більго твого захисту. А то я також за тебе хвилююсь. А ще срібний ланцюжок. Ти звісно можеш не носоти. Твоє право.

— Я буду його носити. Він чудовий, – чоловік надів прикрасу чим дуже мене порадував. Я посміхнулася, а він заспокоївся. – Дякую. Та… ти ж тоді втікла з мого Дня нардження?

— Я…я… так.

— Чому?

— Зараз. Я зараз все тобі поясню, – довелося зробити коротку паузу. Мала зібрати всі потрібні слова. Щоб нічого не забути і не пропустити. – Справа в тім… Коли ти тоді поїхав я боялася, що ти зникнеш назавжди з мого життя. Я не хотіла тебе втрачати. Проте минули дні і Назіра сказала, що з тобою все гаразд. Я боялася, що з поновленням наших стосунків знову буде все так само. Що не зможу далі витримати твого шаленого темпу. Тому запропонувала бути друзями. Ми з тобою дружили і я тебе тихцем собі кохала. Я була задоволена таким станом речей. І десь в глубині душі таїлася надія, що так і буде надалі. Та коли побачила ту Хезер… в менеі пробудилася жахлива ревність. А коли узнала, що вона твоя колишня то і взагалі захотілося врізати їй. Це дивно, знаю але нам з тобою так добре було. Дуже добре. І я була ідіотка. Мені раптом стало образливо, що ти знову можеш бути разом з нею. Забудеш про мене. А я цього не хотіла. Не могла бачити як ти з нею розмовляєш. З такою всією ідеальною. Тому і зникла. Знаєш, за цей час я зрозуміла, що мало тебе кохала. Не по спарвжньму. Не з усією силою. Тепер все по іншому. Я кохаю тебе, і це не пусті слова. Зараз, моє кохання наскільки сильне до тебе, що я ладна навіть бути просто твоїм другом. Лише б тебе не втратити. Розумієш, я зрозуміла, що наше життя дуже мінливе. Та попри те, я просто нікого більше не зможу покохати. В моєму серці немає місця більше нідлякого. Лише з тобою я бачу соє майбутне і старість. Тому зараз я кажу, що кохаю тебе. Але не буду наполягати на поновленні наших стосунків. Я завдала тобі болю, тому не заслуговую на твоє кохання.

— Завдала мені болю? – Реісендер мене міцно обійняв і легенько поцілував. – Елінор, це не ти мені завдала болю. Я просто великий ідіот. Я не помічав нічого, а ти мені дала гарний урок. Я багато чого зрозумів. Я дуже кохаю тебе. І втратити тебе рівносильно смерті. І знаєш, - я також думав про те, що не достатньо сильно кохав тебе, тому і наробив багато помилок. Тому лише я винен, що ти розірвала ті стосунки. Не картай себе за це. Давай просто почнем все з самого початку.

І ми почали все з початку. Хоча те, що між нами було раніше добре на нас відбилося.

Новину про те, що ми знову разом ми повідомили за спільнльно вечерею. Як я і очікувала в кожного була своя реакція. Та проте очевидна. Том, Колін і Сальма за нас були дуже раді. Батько, Даріель і Назіра поставились із розумінням. А ось парочку Альду і Варахеіла довелося довго переконувати в тому, що між нами все доволі серйозно. Мій друг требував від мене доказів мого кохання до Дена. І я намучилась йому доказувати. А ось з Альдою розмову вів Том. Томущо вона зовсім не сприймала Дена. І його намагання були б просто марними. А ось до Тома подруга ставилася добре. Йому довелося її переконати спочатку в тому, що Ден не такий уже поганий, і що мені кращого не знайти. А потім, що ми дійсно будем щасливі і Ден буде паінькою в наших стосунках.

З моїм Реісендером ми жили громадським шлюбом. І все, що було зараз зовсім не було схожим на те, що було раніше. Ми стали більш відкритіші і більше довіряли один одному. Ден більше не надокучав мені частими телефонними дзвінками, а я поруч з ним не була більше скута. Ми вправно поєднували особисте життя з роботою.

Хоча про наш шлюб всі лишень і мріяли. Особливо яскраво свої мрії виражали Сальма, Колін і Том. Та ми мовчали про це. Я навіть і мріяти про таке не могла, а Ден мовчав. Це був надто серйозний крок.

Ми розпочинали наші стосунки з чистого аркуша. Хоча не лише стосунки. Я зробила в Джексонвілі важливий для себе вибір. Мені довелося звільнитися з роботи. І це було нелегке рішення. Але суміщати реальне життя з магічним виявилось доволі нелегко. Та без грошей я не лишилася. Назіра знайшла цікавий вихід і за згодою своєї родини за пів року я вже мала своє власне детективне агентство з двома працівниками. Один із них займався клієнтами, а інший вів фінанси.

Моє агентство займалося справами як звичайних людей і людей магічного світу. Це була цікава і корисна робота. Не кажучи вже про те, що це виявилось прибутково. Хоча спочатку мені було важко. Адже за правду я не карала, а брала гроші. А деяка правда мені відкривалася ще та. Завдяки моєму власному агентству у мене по суті був вільний графік. Трохи згодом я вже співпрацювала і із Міністерством Магії і із Корпорацією. Лише не особисто. З ними працювала Альда яка спочатку мені допомагала просто так, а потім і взагалі звільнилася з Корпорації і стала мої партнером в подальшому. Як і люди, так і маги з усім манічним світом легко розставалися з грішми і не минуло і року як агентство почало отримувати стабільний прибуток. Тож згодом я зробила своїм мисливцям по кредиткі на які клала гроші щоб вони за необхідності ними користувалися. (правда з Деном на цю тему довелося добре посперечатися.)

Не минали мене і міжнародні магічні війни. Я була одним із небагатьох ДрайнКрофт які були на Землі. Тож мала як на захисника цієї планети доволі велику силу. Тому просто немала права не йти в бій для захисту моєї батьківщини.

За битвами і війнами зовні (магічного світу) слідкувала Назіра.

Такі битви були не частими. Та коли все ж були то я про них розповідала спочатку Дену, а потім іншим чи він чи я повідомляли. Коли вирушала на зовнішню битву, то в агентстві були вихідні, а Ден чекав на мої повідомлення. При тому він міг бути і на полюванні коли я повідомляла про битву. Моєму Реісендеру було важкувато сприймати мої бої, та все ж він просто мовчки хвилювався і боявся за мне. А я боялася не мененше за нього. Так ми і жили в страхі за один одного.

Подія яка знову змінила моє з Деном життя, сталася після мого 29 Дня народження.

Про те, що цей вимір не омине Поглинач уже давно пліткували. І з кожним разом плітки були дедалі страшнішими. На початку квітня місяця я вперше брала участь на зборах зовнішнього світу планети, які організувала Корпорація. Збори відбувалися в Академії Магії і Чаклунства «Уолдмедж». На диво на велетенському стадіоні не було вільних місць. Промову вів представник від Корпорації.

— Всі плітки які ви чули про Поглинача – правда. Поглинач – це велика нещадна сила сила яка поглинає як чорна діра виміри. Ця страшна сила уже знищила майже тритину вимірів і невпинно наближається до нашого виміру. Попри те, що наш ворог неймовірно сильний, та і його можна знищити. Заздалегідь узнавши про можливість бути знищеними, ми почали закликати на допомогу всіх хто може відгукнутися. Нажаль на наш поклик майже ніхто не відгукнувся. Окрім Принцеси Історії. Принцеса з Принцом і їх Легенями Історії радо погодилися нам допомогти. Хоча їх спроби самостійно знищити ворога зійшли на нівець. Знаємо, цієї сили скоріш завсе буде недостатньо щоб знищити такого могутнього ворога. Тому ми зібрали вас тут. Зібрали тут не лише щоб повідомити про Поглинача і закликати на бій. А й з метою дати вам можливість вибрати. Оскільки майбутня битва фактично не дає нам шансів на перемогу, ви – присутні, можете зробити вибір між шансом вижити і смертю. Або ви будете битися проти грізного противника до смерті, або ж візьмете разом з собою своїх рідних і евакуюєтесь в інші виміри. Ми не будемо перечити вашому вибору. Просто хочемо щоб ви знали. Але той, хто зголоситься на бій має знати, що ця битва буде значно страшніша ніж релігійний Апокаліпсис. Кожен хто все ж рішиться лишитись в цьому вимірі з вас має бути готовим до програшу і, що скоріш завсе Поглинач поглине вимір. Але якщо нам все ж вдасться прогнати нашого ворога з виміру, то наш зовнішній світ сили змінеться. І це вплине і на звичайних людей і на внутрішній світ Релігійний (мисливців). Як світ змінеться, що буде далі, ніхто не може передбачити. Надалі все залежатиме від результатів війни. Тому вирішуйте. Робіть свій вибір. Наступні збори і підготовка до війни відбудеться 8 червня. На цих зборах мають бути присутні ті, хто зробить вибір боротися із загрозою. Ми не пликаємо великих недій, тому просто бажаємо вам зробити свій вибір.

Ми були всі збентежені. Не лише збентежені, а й налякані. Для багатьох Земля була батьківщиною, а для інших – стала. Перед нами був не легкий вибір. А точніше – найвищий вибір.

Свій вибір я зробила після свого Дня народження.

Останні місяці поруч зі мною крутився мій архангел. Разом з Назірою він часто бував і на війнах в яких я брала участь. Ден не заперечував і навіть підтримував. Здавалося ці двоє зрештою поладнали і мойому Реісендеру було якось навіть легше від того, що він знав, що крилатий за мною приглядає. Та на ці збори я відправилась сама. Мій друг останній тиждень був зайнятий чимось своїм. Тому лише Альді розповіла про що йшла мова на зустрічі. Моя подруга будучи колишнім агентом Корпорації зразу зробила свій вибір. А я все обмірковувала, чому Корпорація повністю не евакуює весь вимір? Та відповідповідей навіть у мене було декілька на це.

Зрештою, я як і моя подруга вирішила підти на цю останню велику війну. Альда не заперечувала і не зупиняла мене в моєму виборі. Зауваживши всі «за» і «проти» мій вибір був саме таким. Та своїм рідним я вирішила не казати, що це за війна. Для них це був ще один наступний мій бій.

Я дуже хвилювалася. Проте навіть Дену не казала нічого про цю битву. Не хотіла його зайве турбувати. Я не любила його обманювати але хвилювати його не любила ще більше. Тож я вже худко собиралась.

Зараз, коли я собиралася, до нас приїхали Том з Коліном і ще з пару мисливцями. Тож мій милий не був присутній коли я собиралася.

— Так, це взяла, це взяла і це взяла, - перераховувала я.

— Привіт моя Кицюню! – архангел з’явився зневідкіля і я навіть не почула в своїх клопотах його помаху крил. Мій друг будучи відсутнім значний час, зараз зразу повів себе самим нечуваним способом. Варахеіл різко мене розвирнув до себе і фактично притиснув. Наші обичча стали дуже близько і він говорив видихаючи мені в вуста. Мені стало не зручно і це було зовсім не смішно. А ще від нього несло далеко не цукерками і шоколадом.

— Вара, ти п’яний?

— П’яний, Кицюню, від кохання до тебе.

— Ми вже говорили на цю тему. А тепер відпусти мене.

— Не відпустю. Я знаю кудти ти собераєшся. Небось своєму Милому не сказала?

— Повернусь, тоді скажу. Відпупути, прошу. Це не смішно.

— А я і не жартую, - і він впився в мої мої вуста неочікуваним поцілунком. Я була шокована, а його поцілунок ставав наполегливішим. Хоча і не відразу, та все ж я почала вириватися з усієї сили з обіймів архангела. Та тут зявилася Назіра і побачивши цю картину вона просто врізала чоловіку, що той аж упав.

— Зараз я вернусь, а ти щоб була готова, - сказала мені дракон і захвативши п’яного архангела зникла.

Я хоча і була ще торохи шокована, та швидко зібралася з емоціями і написала худко записку Дену. У мене було в запасі хвин з 20. Та коханому я мала все пояснити. Не могла по іншому.

— Даріель! Дар, прошу з’явись. Дддуже потрібно, - зашелестіли крила і зявився ангел.

— Елінор?

— Дар, у мене дуже мало часу. Ось лист. Якщо мене не буде більше 10 днів, передай, будь ласочка Денові. – Ангел глянув на листа і повільно взяв, глянувши на мене своїми блакитними очима. А в мене раптом винекло жахливе відчуття, що я їх бачу в останнє. – Слухай, і ще. Раптом що, я буду в Болгагії. Там мене зможеш знайти. Чи Ден, - добавила я.

Тут з’явилася Назіра і ми відправились.

Блакитноокий так і залишився там стояти.

Все так швико відбулося. Я навіть і подумати нічого не встигла. Та моя битва затримувалася. І в цьому затишші я раптом усвідомила, що маю розповісти все Коханому. Адже це мало вигляд зради. Цей поцілунок зводив мене з розуму. Я не могла зосередитись і як би Назіра мене не стимулювала на бій та моя зрада виїдала мене. І зрештою, свій бій я програла. Мене було важко ранено, а мого дракона було вбито. Та хвилювало мене лише те, що я так і не попросила свого Єдиного пробачення за заподіяне. Адже собі я так і не змогла пробачити.

Коли я робила свій вибір, переживала втрату Назіри і виїдала себе за свою зраду, мій мисливець мав свою історію в той час. Мав свою правду.Тепер наші дві правди переплітались в одну історію.

Все почалося, коли я вже збиралася. Він ледь відчипився від братів і тих двох нахаб, що сьогодні завалились до нас. Йому хотілося попрощатися зі мною. Хлопець підійшов до кімнати де збиралась я. Двері кімнати були прочиненими. Він хотів зробити мені сюрприз тому і пійшов до кімнати тихцем. Коли він почув підозрілу возанину в кімнаті. Тож заглянув у прочинені двері. Та кращеб Ден взагалі не йшов проводжати мене.

Через прочинені двері він побачив як я цілуюся з архангелом.

В одну мить в йому вибухнув гнів. Реісендер ладен був увірватися і добряче врізати триклятому. І він би так зробив. Та в мить опинився в іншому місті. А саме в Рея. Туди його переправив Дар. Старший Реісендер був злий. Він посварився з Даром при Реєві. Вимагав, щоб той негайно вернув назад. Кричав ангелу, що має начистити рило архангелу. Дар довго Дена не вислуховував. Потерпівши його крики певний час, він зник. Повернувся десь за пів години на Реісендерові вимагання повернув його до дому. Коли Ден зайшов в кімнату, то там уже нікого не було. Я не попрощалася. А я завжди була чесна перед ним. І він чекав, що я перш ніж підти, прийду з ним попрощатися навіть де б він не був, а за походом і розповім, що ж то всетаки було. Та мене не було. Я пішла і він навіть Назіри не зміг докликатись. Докликатись Ден не зміг і архангела.

Перший день він був дуже злий і все гукав Варахеіла. Дар більше також не появлявся. Ні братові, ні Рею, Реісендер не розповів про те, що трапилось. За два дні він з Томом і Коліном поїхали на полювання. В тому містечку вони провели шість днів. На останній день він таки не втримався і до чортиків напився. Біля нього в барі сиділа дівчина яку він вирішив був пригостити, тому що йому здалося, що вона така ж сумна як і він і їй потрібна компанія. Так п’яним Ден і не помітив як з’явився Дар.

— Ден, що ти робиш?

— Іди гуляй полем, крилатий зрадник.

— Ден, а як же Елінор?

— Елінор тут нема! – заявив чоловік другу.

— Зупинись, Ден. Ти зараз накоєш дурниць, а потім шкодувати будеш.

— Іди туди з відкіль прийшов!

І ангел пішов. Він пішов за мною. Тому що єдине, що йому прийшло на думку, то це те, що лише я зможу його зупинити.

Він знайшов мене знівичину і закривавлену. Та я його ще ледь притомна впізнала. Дару довелося добре потрудитись щоб знайти швидко спосіб як зцілити ледь живу мене. Зціливши, він коротко на мою вимогу сказав, що йому здається, що Ден ось-ось зробить якусь помилку.

А Ден був дуже п’яним і таки вчинив необачну дурницю.

Нас з Даріелем помітила перша дівчина з якою Ден втішався.

— Ха, звідкіля взялися ці двоє? - запитала старшого Реісендера дівчина яка тільки що ласкала спину мого милого. Він оглянувся і затуманеним поглядом побачив спочатку Дара.

— Дар, знову, якого….- та той не дав йому договорити і підійшовши в мить отрезвив Дена. Тут він і побачив мене. Я дивилася на нього як завжди спокійно. Щоб не трапилось, я була спокійна. Це його завжди не покоїло в мені. Але зараз, побачивши мене, хлопець пригадав той мій поцілунок з Варахеілом. Він сів на ліжко і дівчина яка була з ним також сіла.

— Елінор, – глянув він на мене.

— Елінор, ти ж усе бачила тільки що. Скажи щось Денові, поки він не зробив помилки.

— А? – глянула я на ангела. А потім на милого спрямувала своє спокійне обличча. – Нічого, все правильно. Мені краще підти, – сказала я і розвирнулася до дверей, щоб вийти з номера.

— Елінор, ти сама винна. Не варто було цілуватись з тим пернатим! – випалив він мені в спину. Та я не відповіла і просто вийшла.

— Це що, твоя дівчина була? Ота сама, Ден? – запитала його оголена дівчина яка ще й досі була в номері. Він глянув на неї і раптом все усвідомив.

ЩО ВІН НАКОЇВ??? НАВІЩО ТАКЕ СКАЗАВ???

Його в мить підірвало з місця і він вибіг з кімнати гукаючи мене на ім’я. Та мене ніде не було.

«Що ж я за пянь така кончена, – думав Ден. - За ревнував, не дочекався її пояснень. А тепер вона десь там плаче. Як я міг заподіяти їй болю? Щоб тебе, Реісендер. Ти більше і краплі в рот ніколи не візьмеш, скотина невдячна! Вона певно думає, що я не знаю, як вона дивиться на мене, коли я сплю. Не пам'ятаю, як вона кидається мені на шию і обіймає мене, коли я повертаюся з полювання. А я знаю, як вона мене любить, і відчуваю до неї те ж саме. І вона знає, що це правда. Хіба що утаїш від Правди?»

Біля нього знову з’явився Даріель. Ден нічого не помічав. Його розум неначе затуманився.

Ангел дав йому в руки якийсь конверт.

— Дар, відчипись.

— Здається ти зробив помилку, Ден. Чому не послухав мне?

— Дар, згинь і без тебе тошно!

— Гадаю, цей лист тобі дещо пояснить. Хоча б зараз послухай мене і прочитай його, - сказав друг і зник.

Через декілька хвилин вун все ж відкрив листа і прочитав.

«Буду банальною, мій коханий. Якщо ти читаєш цього листа, значить я таки загинула. Саме перше, щоб я хотіла зробити, то це попросити в тебе пробачення за мою зраду.

Варахеіл з’явився раптово і дуже п’яний. Він зізнався мені в коханні і силоміць поцілував мене. Я такого не очікувала, а тому була шокована. Не зразу почала оборонятись. Я так шкодую, Ден, що зрадила тебе. Так шкодую, що не змогла тобі все росповісти. На небі, тапер мені спокою не буде. І я вічно буду картати себе за цю зраду. Благаю, мій коханий, пробач мене. Я так завинила.

Завинила я ще і перед тобою тим, що не сказала, про цей смертельний бій. Я так не хотіла щоб ти хвилювався. Повір, я намагалася з усих сил вижити. Так не хотіла тобі щей моєю смертю завдавати болю!

О, Ден, від мне у тебе лише одні проблеми. Кращеб я вибрала тоді всетаки Корпорацію і не завдавала тобі скільки болю і розчарувань.

Ніколи, ніколи не зможу собі цього пробачити.

Я і на тому світі буду тебе кохати, мій єдиний. »

Ден декілька раз перечитав листа і перед його очима виплило те чудовисько, яке зробило з його єдиної - воїна правди. Тепер він почав відчувати себе цим чудовиськом. Неначе сам надімною жахливо познущався.

«ЯК Я МІГ НАВІДЬ ПРИПУСТИТИ, ЩО САМА ПРАВДА МОЖЕ МЕНЕ ЗРАДИТИ?

Чорт, що ж тепер буде?! Я самозакоханий егоїст, якщо думаю, що вона зможе мене пробачити? Я ж не зможу без неї. Вона така рідна і домашня, коли готує нам з Томом сніданок, відразу забуваю про всю чорноту навколишнього світу. Про всіх привидів, ругару, перевертнів і довбаних чорнооких.

ЯК Я ТЕПЕР САМ СОБІ ЗМОЖУ ПРОБАЧИТ?

Що ж тепер роби?

….. Потрібно її знайти. Потрібно спробувати бодай вибачитись перед нею! Та де її шукати? Куда вона могла підти? Я навіть не знаю, де вона знаходе віддушину коли їй боляче. Не знаю, яким чином вона заспокоює свої рани. Єдине, що я завжди знав, що вона неймовірно спокійна. ТА Я ЇЇ ВЗАЛІ НЕ ЗНАЮ!

Вона не хотіла завадати мені болю, а я їй наніс пекельну рану.

Елінор не зможе себе пробачити? Як я взагалі жити далі буду?»

Я стояла разом з ангелом в готельному номері і не вірячи власним очам спостерігала страшну картину. Я гадала, що мій поцілунок з архангелом то і є зрада. Про зраду як таку я знала мало. Мене особливо не цікавило таке. А зараз, я дивилася, як мій милий, з усією пристрастю виціловував тіло такої ж як і він напів оголеної дівчини. За цією справою, він навіть не помітив мене. Моє серце, забилося так шалено, що здавалася, ось вирветься з грудей. А в душі, неначе щось розбилось.

Чому воно так б’ється швидко? Чому мені зараз стало так боляче?

Я хотіла підти. Не було сил дивитися на коханого.

Зрештою, дійсно. Я сама була винна. Я програла в битві магії і ось тепер відчувала, що програю і в коханні.

Вибігши з готельного номера я поринула в нічне небо.

Мені не хотілося ніпрощо думати. Лиш би заглушити стук нестримного серця. Лиш би зникла та жахлива картина оголених тіл. Я летіла так швидко як лише могла. Не відчувла ні втоми ні болю в виснаженому тілі. Все стерлось. Лишилась лише нестерпна біль в душі і різюча біль в серці.

Так я летіла доки не потрапила під дощ. Потужний вітер збив мене і я вдарилась об щось. Опритомніла я в лісі. Разом з дощем прийшла до тями. Моя душевна біль нікуди не ділась і разом із тілесним болем вирвалась назовні потоком сліз і відчайдушним криком. Для мене весь світ зник. Лишились лише дощ і біль.

Він… зрадив… мене.

Все правильно. Я винна. Я скільки болю йому принесла. Я винна. ВИННА!!!

Нічого не хотілося. Лише ця нестримна злива і біль.

Трохи згодом зрозуміла, що провалююсь в чорну безодню. Чи то від нестримного болю душі і тіла, чи то від виснаження і втоми.

Ден стояв в пасткі болю куди він сам себе і загнав. Його погляд був спрямований в далечінь, а на очах блистіли сльози. Тепер він не знав що робити. В перше в житті чоловік відчував наскільки велику провину, що не бачив нічого далі.

Поодаль в тіні стояв ангел. Він і раніше бачив біль в очах друга але зараз це було дещо сильніше. Даріель знав лише одне. Потрібно допомогти Дену. Ангел хвилювався також і за мене. Він знав, що мене також потрібно знайти. Ангел вдчував і свою провину про те, що сталося. Дар стояв і думав як діяти далі. У нього було безліч варіантів як бути далі. Хоча він вперше зіткнувся з таким. Та друга звинувати він не міг.

Ангел відправився за Томом який був неподалік в іншому готелі. Він вирішив, що лише брат може допомогти брату. Дар коротко розповів всю ситуацію яка була, Реісендеру. Менший брат був шокований. Його охопила біль за сестру і лють на брата.

— Дар, знайди її! Знайди і будь з нею. Елінор зараз нестерпно боляче. Перениси мене до Дена і знайди її!

— Добре, - коротко відповів ангел.

Він худко переніс Тома до старшого брата і відправився за мною. Хоча і сам уявлення не мав де шукати. Та він ангел і в нього мало стати сили пошукати мене всюди. Тож він шукав.

Том зустрів брата сильним ударом у ніс. Він був злий. Його рідний брат зрадив дорогу йому жінку.

- Ден, ти ...- почав він.

- Том? – здивувався брату Реісендер. А глянувши на нього він зрештою побачив ображенго хлопця. – Том! Знаю, Том, що я п'яниця і тварюка остання.

- Що ти накоїв недоумку! Я гадав, що в тебе все серйозно до неї, а ти он як? Та що на тебе найшло!

- Том я… - спробував щось сказати старший брат меншому. Та Том зустрів брата новими ударами. Ден ще не бачив брата таким розлюченим.

- Скільки ти їй ще болю принесеш? Скільки вона ще буде мучитись? Слухай, не чіпай ти її, якщо не любиш. Та чи кохав ти її по справжньому? Відпусти, Ден, її якщо вона лише для забави. І взагалі, зрозумій нарешті, Елінор – не всі інші жінки! Якщо Дар її не знайде! Якщо з нею щось трапиться!!! То я.. я..

- Але я кохаю її! Я.. Не знаю що робити без неї! – старший Реісендер ледь піднявся з асвальту, стираючи кров з носа.

Том тільки ще раз на ньго осудливо подивився і просто пішов геть. Він зловив таксі і доїхав до готелю. Там він ще декілька раз вилаявся на брата і декілька раз вдарив кулаком об стіну. Зрештою він сів і вирішив зателефонувати і розповісти про все, що трапилось Рею. Старий мисливець був моїм батьком. Про те, що чолівк засмутиться і буде злитись на його старшого брата, Том знав. Тож коли розповідав мисливцю, його серце розривалося. Мій батько після цієї розмови був злий на Реісендера і ладен роздерти власноруч на шматочки. Та зрозумів, що толку з того не буде. Єдине, що лишалося люблячому батькові просто чекати. Та на тепер Реймонд Конрад був глибоко розчарований в хлопцеві, якого сприймав за зятя.

Невдозі до Рея приїхав Том. Він підтримував старого як тільки міг. Втішав, запивняючи, що зімною все буде гаразд. Що Дар знайде Альду, та допоможе і я в усьому розберусь. Та все одно це мало втішало.

Та Даріель навіть не думав шукати Альду. Він коли шукав мене на полі бою дізнався, що моя подруга також на цій війні але на іншому фронті. Турбувати ангел її не бажав. І вона ще не скоро дізнається про це. Чи й взагалі дізнається.

Колін і Сальма також не знали про те, що трапилось. Рей направив їх на термінове завдання. Там було велике полювання на перевертнів. Потрібна була підмога. Ось мисливець і відправив молодих.

Ангел довго шукав мене. Він хвилювався. Не відчував мене. І зрештою здався. Дар вирішив, що легше знайти брата Варахеіла. І він таки його знайшов.

— Варахеіле, ти маєш все виправити.

— Що виправити?

— Свою помилку. Ти поцілував Елінор і вона ледве не загинула на війні. Ти розумієш, що вона сприйняла це за зраду.

— За зраду цьому Реісендерові?

— Я гадав ти вже змирився з тим, що вони разом.

— Я кохаю її, як я можу змиритися?

— Це не кохання, Варахеіле. Те, що ти відчуваєш до Елінор не кохання.

— Як ти можеш так казати?

— Ти не розумієш! Ден бачив як ти її цілував. А Елінор бачила його з іншою жінкою…

— ВІН ЇЇ ЗРАДИВ!!!

— Ти не чуєш мене. Прошу, брате, почуй!

— Та я вб’ю його!!!

— ПРИПИНИ І ЗРЕШТОЮ ПОСЛУХАЙ!

— Що слухати? Я завжди казав, що він бабій. Мало все йому.

— Та це все тобі мало. Все жарти та жарти. Нічого не помічаєш. Вони кохають один одного. Уяви, що буде з нею далі. Ерінор була надто спокійна коли побачила те дійство. Вона зникла в ночі і я не можу її знайти. Вона виснажена. В бою Елінор мало не загинула. До того ж в битві вона втратила Назіру. Елінор змучена і із великою душевною травмою, та ще й без дракона. Зараз, я прошу тебе брате щоб ти зайшов її. Елінор близький твій друг. І раз ти кажеш, що кохаєш її, то ти не змусиш її страждати. Прошу тебе.

— Добре. Я знайду її. Але я нічого не обіцяю, Дар. Не зможу його пробачити.

— Тоді просто знайди її.

Брати подивилися один на одного і архангел відправився на мої пошуки.

- 17 -

Попри-те, що Варахеіл не видав своїх емоцій брату, та слова ангела його вразили. Він шукав мене з думкою про те, що я важлива для нього. Що він врятує мене з будьякої біди. Та архангел переоцінив свої можливості. Він гадав, що бистро мене знайде і з легкістю переконає, що зрадника не варто пробачати.

Про те все вийшло не так як він гадав. Чоловік відправився мене шукати притому уявлення не маючи навдь де саме. Варахеіл розпочав пошуки на емоціях, а коли вони вгамувалися, він усвідомив як довго мене шукає без результату. Тут і почав турбуватися. До нього мене шукав ще і Даріель і це ще більше непокоїло архангела. Та йому потрібно було найти мене пропри все. Тепер мій друг вів пошуки майже з відчаєм.

Коли Варахеіл мене знайшов, минула майже доба після того, що трапилось.

Дощ все не минав. Я лежала непритомна і бліда. Мій друг був нажаханий від побаченого. Мої білосніжні крила були видимі і дивом цілі. Давно архангел не переживав таких емоцій. Та опанувавши себе, чоловік вз’яв мене обережно на руки і переніс на пляж в одну із теплих країн.

Архангел любив бувати в цій країні. Гарні краєвиди і зручні маленькі будиночки. В один із цих будиночків ми і перемістилися. Він поклав мене на ліжко, обережно поправляючи зручно мої крила. Спокійна і бліда. Я ледь була живою. Це лякало чоловіка. Мені потрібен був лікар і негайно. Та зараз, єдине, що він міг зробити то це бодай сцілити своєю власною силою. Він знав, що це мало чим допоможе, проте дасть йому трохи часу.

Друг погладив мене по обличчу.

Людина як людина, жінка як жінка. Здавалося б, нічого особливого. Та дивлячиь на мене в архангела почала пробуджуватись провина. Провина за те, що я зараз була в такому стані. Адже він зовсім не хотів мене скривдити. Не хотів, щоб я через нього страждала. Та лише зараз він почав розуміти, що мені болю завдавав не лише мисливвець, а й він сам. Що ж він за друг такий? Так, Даріель був правий. Він нічого не помічав.

Його брат просив виправити все. Виправити заради мене. Так, він має все виправити. Варахеіл кохав мене. Але у нього був суперник. І з цим суперником потрібно було розібратися. Він має вирішити проблему раз і назавжди. Має зараз з’ясувати все з Деном. Адже він так і не говорив жодного разу щодо свого кохання до мене з тим, кого кохала я. Хоча від розмови з мисливцем мій друг нічого не очікув.

Архангел позвав свого брата щоб той побув зімною пока його не буде. На питання Даріеля, що він збирається робити, той відповів коротко – вирішити проблему.

Знайти Дена виявилось просто. Після того як поїхав Том, старший брат вирішив, що вже пора щось зрештою робити. Хлопець думав про те, що заслужив бути не лише побитим від брата, а й значно гіршого. Він зрадив свою кохану. Але стояти тут і на щось сподіватися також безглуздо. Я зникла, а отже він має спробувати мене знайти. Або ж принанні заспокоїтися і поміркуати, що робити далі. Тож він сів зрештою в машину і просто поїхав прямо. Це його завжди заспокоювало, давало змогу подумати і знайти правильне рішення.

Ден їхав в машині з думкою про те, що ми зможем пройти цей шлях. Ми подолаєм все. Адже він так мене кохає. Вперше, старший Реісендер подумав про те, він мене більше кохає ніж рідного брата. Точніше це інша любов, проте якби в нього зараз був вибір, то він би точно вибрав мене , а не барата.

Та в своїх думках чоловік не помітив як на сусідньому передньому седінні машини з’явився архангел.

— Привіт Ден. Гадаю нам варто поговорити. Та щей дуже серйозно.

Мисливець побачивши крилатого різко загальмував. У ньому почала прокидатись лють на архангела.

— Якого дідька ти тут робеш! Забирайся! Ти все зруйнував! Не можу тебе бачити! ЗАБИРАЙСЯ!!!

Довго довелося Варахеілу переконувати Реісендера, що розмова таки ця потрібна. Та з рештою мисливець здався.

— Точно з нею зараз все гараз?

— З нею не все гараз. У неї нема дракона і в неї тіло і душа понівечені. Але зараз їй нічого не загрожує. Вона просто в спокої. А я не відстану від тебе пока ми не поговоримо.

— Добре. Якщо ти гадаєш, що це допоможе, то нехай так і буде. Але я перед тобою свою душу не буду розкривати. Тільки не перед тобою.

— Я не прошу тебе виливати все, що в тебе на душі на мене. Ця розмова також потрібна і мені. Пора вже в усьому розібратися. А то ми обоє змушуємо лише страждати кохану нами жінку.

Мисливець подивився на крилатого який сидів поруч з ним і задумався про своє. «Розібратися? Так, потрібно розібратися. Зрештою, чом би й ні? Адже я і так хотів поговорити з архангелом. Він каже, що кохає Елінор, то побачимо, до чого приведе ця розмова.»

— Отже, ти кохаєш Елінор, - завів розмову Ден. Вони так і стояли на узбіччі дороги. Тепер у Дена не було бажання кудись їхати. Якщо вже розбиратися то тут і зараз.

— Кохаю. Знаєш, дурню кажуть, що ангели не можуть кохати. Не вір цьому. Нефіліми з відкілясь то беруться?! Я кохаю Елінор, і цього не змінити.

— І тобі байдуже, що вона тебе не кохає? Чому ти взагалі її покохав?

— Ти бачив її? Коли ти знею познайомився сприйняв за демона. Ніхто не розумів як їй знаходитись тут. А коли я побачив Ел, то відразу відчув як їй важко. Вона потрапила в цей світ раптово, без попереджень. Без права вибору. Ми не знаємо в яких їй світах довелося побувати але точно знаю, наш світ не приклад для наслідуваня. Жорстокий і безжальний. Любому б чоловіку було б легше вижити всюду. Але жінкі в сотні разів важче. Це неначе опинитися в одному човні з тигром по серед тихого океану. У чоловічих руках більше сили. Він турбується лише про виживання. Жінки значно вразливіші. Більш емоційні. В чоловіків на першому місті просто виживаня, а жінки виживають в цьому світі заради майбутнього. Заради дітей. Тож уяви, як важко довелося бути Еінор, яка народилася і виросла в фактично в ямі, не знаючи світу, опинитися в одному човні з тигром. Якою сильною вона має бути. Притому, Елі не просто умудрилася вижити в цьому світі, а й побачити те, що можуть бачити незвичні люди. Вона побачила серед сірості й жорстокоті всю красу нашої планети. Така звичайна й одночас наскільки незвичайна. За свої роки я зрозумів, що кожна жінка унікальна. Проте в Елінор … в ній неначе весь світ. Я кохаю її за те, що вона наскільки ж сильна, наскільки ж вразлива. Проте знаєш, хоча я кажу, що я її кохаю і цього не змінити, та знаю точно, моє кохання ніколи не буде наскільки сильним як її до тебе.

— У? – останні слова архангела Дена збентежили. Він уважно слухав мого друга і усвідомлював наскільки правий той. Та ті слова чоловіка змусили битися серце мисливця сильніше.

— Елі, неодноразово доказувала мені, що її кохання до тебе наскільки сильне, що мені просто доводилось примирятись з її вибором. Я просто не міг бачити її сліз. Робив одну за одною помилки. Завдав їй скільки страждань.

— Чому? Чому ти її тоді поцілував?

— Той бій. Все через тої бій. Знаєш, що це був за бій? Це бій у сотні разів гірший за Люциферів апокаліпсис. Велика, могутня сила яка як розчинник стирає все на своєму шляху. Та подолати його могли лише вищі сили. Цей бій на смерть. Та я дізнався, що у них був вибір. Такі воїни як вона могли взяти всіх своїх рідних і перебратися в інший вимір. Адже ті хто вибирав бій прирекали себе на смерть. А Елінр вибрала варіант смерті. Коли я узнав, що вона збирається на цю війну… я…я розізлився на неї. Я дуже був злий. Напився, і хотів примусити її своїм коханням змінити рішення. Боявся втратити її. Я зовсім не розумію її вибір. Та вона не змінила своє рішення. І гадаю ніколи б не змінила. Елінор точно занала нащо йде. Тепер я розумію, що як би я нестарався та навіть ти, то вона не змінила свій вибір. Це дійсно диво, що Дар її знайшов ще живою.

— Дар, врятував Елінов від смерті?

— Врятував. Вона сказала де її шукати. Та лише йому вона це сказала. Не знаю, можливо щось відчувала.

— Он воно як.

— Я зараз тут тобі розповів, за що покохав Елінор. Розповів, що вона доказала мені своє кохання до тебе. Та я ніяк не можу зрозуміти чи кохаєш ти її? Як можна поводитись з жінкою яку кажеш, що кохаєш, ось так? Дідько, Реісендер, докажи ти мені, що твоя зрада була помилкою! Докажи мені, що моє кохання ніщо проти твого. Бо клянусь, Богом, ти її більше не побачиш.

— Погрожуєш?

— Попереджую. Та якщо ти її бажаєш втрат…

— Не бажаю. Елінор… - як же ж йому важко зараз. Варахеіл із своїм зізнанням, та і його власні почуття. Єдине, що знав хлопець, то це те, що не хоче втратити мене. Тож, поклавши руки на кермо і дивлячись у далечінь вперше, за весь час хлопец розповідав щиро і відверто про все що відчував до мне. - Вона … вразлива і ніжна. Знаш, складно не звернути уваги на настільки беззахисну натуру. Не знаю, вона в мені викликає почуття безмежної відповідальності. Залишити її одну - рівносильно смерті. Я дбаю про неї як можу. Звичайно, я не вмію цього робити, все ж єдиними кого я оберігав були Том з Коліном, і вони були хлопчиками, а вона ... Мені не хочеться її в тягувати ще й в те, як нелегко нам буває на полюванні. Вистачає і того, що збіговисько мисливців і ангелів клубочиться біля неї, – тут Ден зробив коротку паузу потім мовив далі. - Адже вона не така як всі. Її емоції, відчуття, бажання перемішуються між собою і створюють це диво - Елінор. Завжди приголомшувався тому, якою різносторонньою вона може бути. Недавно я побачив павука на капоті Імпали і хотів його убити, але вона не дозволила мені це зробити і посадила його на найближчу вітку. Дивно. Інколи я думав, що вона така із-за походження.

Одного дня я жартома сказав, що вона мене зачарувала. Елінор розсміялася і сказала, що все може бути. Я насторожився. Хіба мало-що спаде в голову магічному воїнові. Тоді вона поцілувала мене. Ніжно, з безмежною любов'ю. І сказала: « По очах бачу, Реісендер, що любиш. А таку любов, як у нас ні за що не підробиш».

Інколи я дивуюся з того, яка вона романтична. Вона так любить природу, ніжність, легкість, свободу, – мисливець замислився. Йому пригадалося моє обичча. - М’яке волосся, ніжні риси обличча і спокійність. Такою я побачив її тоді в ту ніч коли напала на неї та істота. І наранок, під зливою, в мох обіймах. Такою ж вона була з першої нашої зустрічі.

Відколи я побачив її посправжньому, мене постійно дивувало як можа бути постійно такою спокійною людиною. А коли почали розвиватися наші стосунки, то я і взагалі задався питанням, чи всі жінки її виміру такі ж, чи Елінор просто унікальна? Я дивувався з цього і це мене турбувало. Здавалося, її зовсім нічим не можна засмутити. Елінор ніколи не відстоює своєї думки і дивиться на світ здається не так як всі інші.

Та з кожним днем на далі, я відчував як разом з нею в мою душу проникає спокій і забутий затишок. Я давно такого не відчував. З нею, я почав розуміти, що знайшов його.

Елінор. Коли мої почуття до неї так змінилися? Коли я почав відчувати те, що відчуваю зараз? Я задавав собі ці питання сотні разів раніше. Але задаючи їх, чи кохав я цю жінку раніше по справжньому? Чи кохав я її раніше так, доки не усвідомив, що можу втратити її?

Ні, не кохав. Вона завжди кохала мене сильніше. Моя ревність затьмарює головову. Я то надто турбуюся про неї, то надто ревную. А вона ж сильніша від мене по силі. В усьому сильніша. А найгірше те, що я до сьогодні не розумів, що вона – Правда. Як правда може зрадити? – тут він глянув на архангела, неначе очікуючи від нього найголовнішої поради. А потім знову нахиливши голову мовив, - я ніколи не намагався зрозуміти її. Я зовсім не знаю жінку яку кохаю. Думав, що знаю. Але насправді, не знаю.

Я не зню, що допомогає їй вгамувати емоції які вона отримує під час своїх битв. А в неї не просто битви, а й подекуди вона приймає участь у різних війнах. Ти ж сам знаш, що війна несе за собою свої наслідки.

Не знаю чого вона посправжньому бажає. Я раніше якось не запитував, а вона і не каже. Та і не скаже.

А її страхи? У кожного є свої страхи. І Елінор не безстрашна. Та чого вона боїться посправжньому, я не знаю.

Елінр старається нікому не завдавати труднощів. Нікому не бажає нав’язуватись. Хоча вона зовсім не гордяка. Просто вона турбується завжди про інших…

Знаєш, завдяки тобі, я зараз багато чого усвідомив. Я так боюся її втратити…

Ти кажеш, що ти наробив багато помилок? То як назвати те, що із-за свого страху, що вона може бути твоєю, я зрадив її? Я почуваюсь тим жахливм чудовиськом, яке зробило з неї воїна.

Навіщо казати, що вона стала для мене більш важливішою від Тома з Коліном. Навіщо казати, що я за неї душу і життя віддам? Слова. Навіщо казати, що якщо Елінор зникне з мого життя, воно назавжди втратить сенс. Чи варто буде взагалі тоді навіщо жити?

Ні, не кохав я її раніше так. Не кохав так, щоб усвідомити чому вона вибрала той бій. А тут все дуже просто. Ти ж правду казав, - подивився чоловік на крилатого, - їй важливе майбутнє. Я не зміг зразу прийняти її. Її, - такою як вона є, спокійною і тихою. І як назвав в останній сварці, «байдужою крижинкою», - випливло із спогадів чоловіка, - а як би я сприйняв чужий вимір? Вона хотіла подарувати життя, майбутнє всім нам, ціною власного. Вона йшла на бій в останнє. Як завжди хвилюючись і оберігаючи всіх нас. Для неї кожен бій як в останнє. Та вона робе свій вибір заради майбутнього.

Не помічав, не бачив.

Знаєш, я тільки що зрозумів. Дещо важливе я тільки що зрозумів, Варахеіле. Зараз, єдине, що я можу, просто відпустити її. Коли Елінор не буде поруч зімною, вона згодом знайде іншого. Вона перестане так страждати. Я ж бо їй приносю лише одну біль в життя. Таким не має бути кохання. Не має бути, - ледь тихо повторив мисливець. З його очей стікали сльози. В середині душі, він уже відпускав ту, яку кохав більше за життя.

В салоні машини повисла тиша. Те, що казав Реісендер, багато чого пояснювало і архангелу. Тепер він усвідомив, що це він весь час помилявся.

— Ден, Елінор кохає тебе, і відпустивши її ти ні їй ні собі не зробиш послуги. Чи можеш ти надалі жити як жив до тепер? Точно ні. Навряд чи ти покохаєш ще так сильно як кохаєш Елінор. А вона? Ти знаєш, що вона також не зможе покохати нікого. Не зможе бути нізким. В доказ свого кохання до тебе, Елі розповіла мені свою таємницю. Хоча вона і має тіло людини, та все ж у них … в її раси, в їх тілах закладені певні гормони задопомогою яких обранець оберається на все життя. І щоб там не було але ніхто цього не зміне. Це в її природі, в організмі бути вірною лише одному чоловікові. Так що…неварто. Неварто змушувати себе і її ще сильніше страждати. Тепер і я дещо зрозумів, Ден. Я ніколи її не кохав. Те, що я відчуваю до неї не кохання. Тепер я бачу. Я помилявся. Тільки тепер я більше не помилюсь, – мій друг взяв Дена за руку і подивився йому в очі. – Послухай, я все виправлю. Я не дозволю зруйнувати ваше майбутнє. Я все, все виправлю. А ти просто вір. Вір в кохання. Вір в неї, вір в себе, вір ВАС. Не здавайся. Чекай. Можливо знадобиться декілька днів. Але я все виправлю.

— Ти… ти даєш мені надію?

— Я даю тобі віру. Ми ніколи друзями не були але повір. Прошу, повір. Просто десь перечекай. Я прийду до тебе, коли вона буде готова з тобою говорити. А вам поговорити потрібно буде обов’язково. Домовились? Ти мені віриш?

— Вірю. Я чекатиму.

— Добре. Добре.

Архангел в усьому розібрався. Тепер він знав одне. Потрібно переконати мене, що кохання Дена не менш сильніше за моє.

Глянувши в останнє на мисливця Варахеіл зник.

Ден ще певний час сидів в машині. Він перекручував розмову в голові. Хлопець ладен був чекати скільки потрібно.

Доки Варахеіл вів розмову з Деном, ангел був поруч зімною. Він не зводив з мене очей. А в думках чоловік роздумував про те, що трапиполось. Даріеля не покидало відчуття, що і він винен в тому, що трапилось.

Так минуло декілька довгих годин. Для чоловіка вони були вперше дуже довгими. Якби він просто чекав, то було б одне. Але бездіянно чекати бачучи як гасне та, яку він ледве врятував і яка була йому другом, було нестерпно. Важко. Та йому нічого не лишалось. Ангел також був безсилим.

Коли Варахеіл повернувся, Даріель не став його закидати питаннями. Зараз ангела хвилювало інше. Я не приходила до тями і навіть він відчував чітко, що з мого тіла уходе життя. Про що власне перше він і сказав архангелу.

— Знаю. Їй потрібен лікар. І терміново. Тому побуть, Дар, ще трохи з нею. Я піду за Цу.

Тепер архангел знав кого шукати і де. Тож тепер було не важко. Проте і це зайняло часу. За півтори години Варахеіл з Цу були біля мене. З прибуттям інфонета Даріель відправився до Дена. Він знав, що я тепер не пропаду, а ось його друг там зараз сам із своїми думками. Тому йому також потрібна була підтримка.

Коли Дар відправився до Реісендера, архангел коротко розповів по якій причині він викликав молодого інфонета. Цу ця коротка розповідь стривожила. Хоча особисто він не був зімною знайомий, проте хлопець усвідомлював, що я одна була із тих небагатьох хто вразила і зацікавила його. Тож без зайвих запитань хлопець погодився знову допомогти архангелу. А те, що мені потрібен був лікар терміново, він і сам зрозумів.

Не минуло і декількох хвилин як Цу сказав, що знайде мені лікарку, коли він прибув з цілителькою.

Цілителька не зволікала. І дізнавшись саме перше, що я із ДранКрофтів, наказала знайти мені дракона. Адже в основному я була без сила саме через втрату свого щита.

На пошук дракона рвався Варахеіл. Та Цу його переконав в тому, що знайти нового дракона мені буде простіше тому, хто знає де водяться дракони які предназначені саме для такого типу воїнів як я. Тож на пошук дракона вирушив юнак.

Приблизно через півтори години інфонет прибув з жінкою драконом-перевертнем. Чому мій друг був здивований. Та на дивування часу не було. Адже цілителька відразу пийнялася за сцілення мого тіла. Вона пояснила, що чим швидше я прийму дракона, тим краще буде для мене. І то, з втратою дракона я змогла протриматися так довго будучи ослабленною лише завдяки моєму мечу, який тримав в собі заряд сили. І точно без цього важливого додатку я б впала в глибоку кому з якої важо було б вийти. Тож зціливши моє тіло четверо чекали коли я прийду до тями.

Попри все до тями я прийшла доволі швидко. А ось все, що відбувалося надалі було мені сприймалося важко.

Спочатку, навколишнє здавалось якимось туманним, не справжнім. Та реальність виявилася жорстокою. Я зрозуміла, що останні події таки сталися зі мною. І смерть Назіри така ж реальна як і Ден з тою жінко в готельному номері. Тепер мені здалося, що все зупинилося. Мій рух вперед припинився. І припинив мій рух не жахливий Поглинач, а коханий чоловік.

Мене привів до тями юнак. Як я впізнала з випливших спогадів то був інфонет Цу. Всі свої емоції я придушила тоді в одну мить і стала спокійною як завжди. Я мала щось робити і мені здалося, що поки що я можу лише плити за течією. Тож познайомилася з Цу уже по нормальному. Та видавити з себе посмішку так і не змогла. Хлопець сказав, що знайшов мені дракона і я маю його як найшвидше прийняти. Я не заперечувала. Небажала зараз думати про минуле. Для мене було лише те реально, що відбувалося саме тут і зараз.

Мій новий дракон, а точніше дракониця, також буда драконом-перевертнем. Ця жінка була прямо таки – кремезна. Схожа на якусь жінку вікінга з кам’яним обличчям проте з м’яким поглядом. І хоча мені знову не було часу думати над влучним вибором імені для дракона, та тут ім’я саме напрошувалося просто дивлячись на цю жінку.

Я нарекла її Карою. Кара меча правди, кара дракона захисника. Так, це ім’я підходило цій жінкі.

Чомусь задніми думками я гадала, що щось може змінитися чи то в мені, чи то бодай в моєму організмі після прийняття нового дракона. Та нічого не змінилося. Абсолютно нічого. Я була вражена. Та все ще тримала себе в руках. Томущо знала, що десь там ще вирує війна. І я маю бути зараз там, а не тут.

Подякувавши за все, що зробили для мене цілителька (яка пішла відразу лиш встигла я їй подякувати), архангел і інфонет, я подумки сказала Карі, що нам пора. Адже наша війна ще не завершена. Та як виявилося все було не так просто. І зрозумівши куди я направляюся мене зупинив Цу.

— Я так зрозумів ти збираєшся на війну? – запитав мене хлопець. Я здивовано глянула на нього, - Елінор, ти не загинула, а війна виграна.

— Що?

— Так. Я дізнався про це коли шукав Кару.

— Як? Сили ж були не рівні. Нам відмовилися допомогати.

— Відмовилися. Та я знаю, що багато хто в ході війни приєднався до борьби і війна була виграна. Поглинача було знищено. А основну долю перемоги принесла Принцеса Історія з її Легенями. Зараз всі приходять до тями і лікують ранених. Я не знаю, що там буде далі, та зараз на полі битви по закінченні війни точно підраховують втрати і розприділяють всіх по лазаретам. Тож вам там робити нема чого.

— А… то… то що ж робити далі?

— Елі, у тебе є зараз одна важлива річ яку тобі потрібно вирішити.

— Ні, Варахіле. Нііі.

— Так, Елінор. Це потрібно.

— Я полечу туди. Ми з Карою спробуємо чимось допомогти там. Так, Кара?

— Я не проти. Як скажеш.

— Дурепа. У тебе, що своєї думки нема, чи ти не відчуваш, що в неї на душі? Я гадав, дракон відчуває почуття свої Тру?

— Відчуваю. Та силувати я її не бажаю. Це вибір Елінор.

— Маячня! Елінор, я знаю точно, що тобі зараз має бути дуже боляче. Ти жінка. А побачити на власні очі як тебе зраджує твій коханий це напевно не стерпно. Навіть я знаю, що таке біль зради. Непотрібно притвоюватись сильною і байдужою. Душевна біль не сміття. Її не можна просто змисти і викинуть з життя. А тимпачече біль від зради.

— Зрада, так. Це я його зрадила, а не він мене. Тому і не бажаю розмовляти на цю тему. Тут і так все зрозуміло. Йому без мене буде краще, - прямо відповіла я другу. Та в очі так і не глянула.

— Елінор, я допомогти хочу. Я друг твій. Пам’ятаеш як в перший день?

— Ти мені і так уже багато в чому допоміг. Я завжди буду вдячна за твою підтримку.

— Ти доросла людина, Елінор, тож давай вирішувати проблему по дорослому.

— Я не бачу ніякої проблеми.

— А те, що тобі болить то ти вважаєш не проблема?

— Як кажуть: «час лічить». Усіх виліковує і я не виняток. Вилічить.

— Час виліковую коли розбираєшся із бідою. Час не вілічить той біль від якого ти втікаєш. Він буде лише переслідувати.

— Ей, Елінор, - втрутився в суперечку інфонет, - Варахеіл правий. В усьому правий. Тобі потрібно розібратися із справми сердешними. Світ нікуди не дінеться як і твоя біль.

— Так, я все зрозуміла, - не витримала Кара і таки втрутилась. – Ану давайте вимітайтеся з відсіля. Мені з подругою поплакатись потрібно. Киш-киш!

— Ти що це собі надумала? – суворо глянув мій друг на драконицю.

— Ви – мужики, нас не зрозумієте. Лише баба бабу зможе зрозуміти, - дівчина підійшла до мене і плеснула по плечу. – Ми будемо розбиратися по своєму. Ваш примітивний мозок цього не зрозуміє.

— Хіхі, - засміявся Цу але все ж прикрив вуста долонею. А ось мій друг архангел починав злитись на мою нову крилату подругу.

— Я просив допомоги, а не нахабства! – і його повний уже люті погляд був спрямований на крилату. Кара це так звісно не залишила. Вона стала загрозливо навпроти чоловіка і неначе як скеля нависла над ним.

— Я знаю в що я влізаю, пір’я. Тож краще не чіпай мене. Я тобі не якийсь там рядовий дракон. І мені до одного місця ким ти там являєшся моїй подрузі. До того ж я знаю, що я роблю. А втрутишся – пиняй на себе. Я попередила, обскубаний божкуватий пернатий.

— Варахеіле, нам краще підти. З Карою Елінор не пропаде.

— Ага. І винця з закусончиком матереалізуй сюди. І по швидше.

Під таким напором мій друг мусив відступити. Кара, можливо і була рівна з Назірою по силі, проте по загрозливості ця дракониця явно переважала. Навіть я вірішила змовчати і не перечити їй. Я її ще сама толком не знала, тож мала також поки що бути по обережнішою. Цікаво, де Цу її відкопав?!

Архангел і інфонет зникли, лишивши по собі велетенський кошик повний всякої всячини.

Коли хлопці пішли я так і лишилась сидіти на ліжку. Мій рух було обірвано і надія забутись на полі битви також була зруйнована. Бажання розбиратись в тому, що для мене й так було очевидно, зовсім не було.

А ти часом Кара провіряла вміст кошика і щось собі бурчала. Я і не помітила як вона мені дала бокал з вином. Я його прийняла. Вона присіла біля мене і задумливо посміхнулась дивлячись на мене.

— Що?

— Давай випєм. Випєм за наших…твоїх друзів. За тих хто тебе любе.

— Це ти так намагаєшся розпочати розмову? Я випю. Та якщо ти гадаєш, що зможеш змінити моє …моє рішення, розвівши на сльозливу розмову, то навіть ти, дракон, помиляєшся. Все не так просто.

Карі явно не сподобалось, що я сказала. Вона одним котком випила вміст бокала, а потім наповила ще і так же випила. Вставши вз’яла з кошика гроно винограду і вже з виноградом в роті нарешті сказала:

— Не так все просто, значить? А по моєму все дуже просто. Кохання і зрада вони в усіх всесвітах однакові. Зараз я лише узнаю тебе і зовсім не знаю його. Та це і байдуже. Адже тут і так все зрозуміло.

— Зрозуміло? Зрозуміло? Ти…ти нічого … НІЧОГО не розумієш!

— Та ну нафіг. Всі ви люди однакові. І розуміти тут нічого. – Кара знову налила собі ще і знову випила. – От скажи, чи тобі не хочеться так іноді закричати, виплеснути все, що в тебе накопичилося в душі? Розповісти комусь про свої проблеми, поплакатися в чиюсь жилетку. Але ти боїшся здатися дурною, не такою як усі, зломленою. І як усі люди душиш все це в собі, закопуєш в глибину душі і не даєш показувати. І гордо піднявши підборіддя, продовжуєш жити, поки твоя душа рветься на частини.

Слова Кари мене приголомшували, пронизули душу і змушували задуматись над життям.

Чи мені не хочеться іноді закричати? Хочеться. Дуже хочеться. В цьому… в моєму житті тепер є не лише світлі і яскраві барви. Тепер моє життя сповнене різною палітрою барв відчуттів і емоцій. І іноді таки хочеться закричати від задушливих темних барв. Та здається, я вже кричала. Чи то мені лише марилось?! Хоча я відчувала як дракониця пробуджувала в мені ці яскраві темні барви.

Я випила вміст бокалу.

— Я не буду казати, що тобі робити чи як бути. Зрада це звжди хриново. Слухай но, а пішли до моря?

— Я не люблю велику воду.

— Полюбиш. Пішли.

Незнаю чому але я її послухала.

Було дуже гарно. Легкий вітерець, теплий пісок, гарне море. Не думала, що так буде. В моїй душі боліло і велика вода втратила страх.

Певний час ми йшли мовчки повільно роздивляючись краєвид. Та мовчанку порушила перша я.

— Мені здається проблема в мені. В тому яка я.

— Яка ти? А яка ти?

— Я? Я взагалі людина спокійна. Мене важко вивести з себе.

— Я помітила. А ще ти в біса вперта.

— На мене дуже вплинули наші подорожі з Цистіо. Він вічно по дрібницям панікував і нив, а мені приходилось приводити його до тями. Тому для мене так краще. Знати, що за мене зайвий раз не хвилюватимуться. Що б не було, як би не завертало життя, я стараюсь бути спокійною. Хоча в мені і вирує палітра емоцій. Та уже в перший рік прожитання на Землі я зрозуміла, що спокійний вираз обличча запобігає багатьом проблемам і зменшує бажання хвилюватися без причини за себе оточуючих. Тому я постійно спокійна. А ще, досвід показав, що це до того ж набагато сильніше діє на почуття провини людини ніж скандали. Та і доказувати свою правоту в будь чому я не люблю. Я ніяк не можу звикнути, що свої переконання потрібно відвойовувати. Зрештою, навіщо? Жити можна і без доказів своєї правоти. Принанні саме так живу я.

Відволікшись на пролітаючу пташку на горизонті, я зробила паузу. Та потім все ж вирішила продовжити і розповісти все, що накипіло на душі. Зрештою, Кара була права.

— Знаєш, ми з Деном фактично не сваримось. Всі пари сваряться, а ми –ні.

— Це ж добре.

— Мені також так здавалося.

— Що змінилося?

— Мені просто здавалося, що він прийняв мене такою як я є. Та я помилилася. – Мені виявилося дуже важко розкривати все те, що на душі. Я знову зробила паузу. – Ден із братами часто їздять на полювання як і я на битви зовнішнього світу. Вони вимотують його. А тим паче зараз, коли він ще й хвилюється за мене. Він приїжджає додому і часто сварить життя. Він не панікує як Цистіо. Ден бореться і я розумію як йому важко. Тому і стараюся нічого на нього не взвалювати. Заспокоїти його і розділити всю його важкість. Тому із розумінням ставлюсь до сварок із братами чи із батьком. Нещодавно, перед моїм днем народження Ден повернувся із Томом з полювання. Полювання було дуже важке і Ден з Томом повернулися злими на один одного. Ми були у батька. Там Ден посварився ще із Коліном. Найменшим своїм братом. Я намагалася їх обох вгамувати і Ден мене випадково в серцях штовхнув. Я не росердилась, не накричала за це на нього. Була як завжди спокійна. Нехотіла, щоб він по дрібниці хвилювався. Адже для мене це дійсно була дрібниця. Я не бачила причин для сварки. Та вперше за весь час будучи зімною він зірвався. Був тоді розчарований, вражений своїм безсиллям. І накричав на мене. Назвав тоді мене байдужою крижинко і ще якось. Я злякалась спочатку. А потім мені стало боляче. Неначе по серцю ножом. Я ж ніколи не вважала свій спокій недоліком, а тут… я навіть не встигла опам’ятатися від такого шоку, як Ден почав вибачатися. Оскільки сердитись я довго невмію, то зразу все пробачила. Та його слава…ті його слова про «байду крижинку» змусили мене задуматись. А потім нам повідомили про Поглинача. Я люблю Дена. Дуже його люблю. Та вибираючи чи йти мені на битву чи не йти, я зважувала багато факторів. Знаєш, я зрозуміла одну річ: помилкою були наші стосунки. Я певно не створена для кохання. Дену потрібна інша жінка, не така як я.

— Хей, з чого ти взяла? Чим ти гірша за інших жінок?

— Дін мисливиць і він спілкувався з багатьма мисливицями. Вони імпульсивні, стервозні і розкуті. У них великий досвід і вони безстрашні. Я бачила як Ден спілкувався з мисливицею Хезер. Так вільно і невимушено. Я ревную і заздрю. Я ніколи такою не буду. Не буду поруч з ним. Лише в битвах я дію як ті мисливиці. Але то битви. А життя не битва. Життя це щастя. І потрібно якомога частіше нагадувати собі про це. Я хочу щоб Ден забував про весь біль і чорноту з якою він має справу щодня будучи поруч зімною. Хочу щоб він бачив, що світ наповнений різнокольоровими барвами і вони оточують нас. Треба лише побачити. Я хочу, щоб він бачив їх разом зі мною. Тому, мені здається, що лише зупинившись, заспокоївшись, можна насолоджуватись життям розрізняючи роботу і особисте. Лише так можна побачити майбутнє. Лише в яскравих палітрах можна віднайти себе в майбутньому. Та я розумію його. Ден живе з цим все своє життя. І лише так він бачить світ. Я намагалася йому показати як я його сприймаю. Та він правий. Те, як я сприймаю світ…світ із своїм спокоєм, має вигляд крижаної байдужості. Його життя дорога і розкуті жінки. Він легко з ними спілкується. Він би зміг легко зависти нові стосунки. З нормальною жінкою. А я лише демон. А демонів не можна кохати. Тому вибрала битву. Він житиме як вміє. І, насправді байдуже наскільки в мене болить серце, Ден правильно вчинив. Він мусить бути з нормальною жінкою. І в цьому зради я його не бачу. Йому нема за що вибачати. Це ж бо я його перша зрадила. Той поцілунок Варахеіла був помилкою. Та певно це було також правильно. Я зробила вибір. Це мені нема пробачення. Ми не мали зустрітися на одному меридіані.

— Хе. Демон значить. Не знаю який з тебе воїн але як жінка то ти цілковита дура.

— Можливо.

— Мужик зрадив тебе. Казав, що кохає проте зрадив. Який би там йому привід для цього не давала але це Він порушив слова кохання.

— Я цілувалась з Варахеілом. Я не хотіла проте так получилось.

— Я тобі ось що скажу, - ти не демон. Просто у кожного свої прибабахи. І якщо той твій не може прийняти тебе таку яка ти є, то тут не в тобі проблема, а в ньому. Можливо він не наскільки тебе кохав. Або взагалі не кохав. Не потрібен тобі такий. Ти заради його життя на смерть ідеш. А він…

— Закрий пасть, крилата! Ти не смієш такого казати. Не знаєш їх обох і ще порадами розкидаєшся! – заявив Вара, який з’явився перед нами.

— Якого лускатого в розмову встряєш! Крила підсмажити, німбокрилий!

— Спробуй. Та я не раджу.

Такого злого друга я ще не бачила. В ньому одразу прокидалися архангел і Бог Локі одночасно. І я зрозуміла, якою б сильною не була Кара але архангела в люті їй не перемогти. Тож Кара спасувала.

— Що хочете те й робіть, - і дракониця перетворившись полетіла. Я ж лише дивилася їй в слід. На душі ставало пусто.

— Вона повернеться, не хвилюйся. Кара прив’язана до тебе. Нікуди не дінеться.

— Вара я…я не можу до нього повернутись, - ледь тихо сказала я не дивлячись на друга. Той взяв мене за плечі і я таки глянула йому в очі.

— Я чув вашу розмову з Карою. Тепер я знаю, що в тебе на душі. Повір. Я щиро кажу. Хоча мені зараз дуже сильно хочеться тебе переконати в протилежному. Сказати, що твій спокій це не недолік, а навпаки – дар. Та ти мене все одно не будеш зараз чути. Добре це знаю. Тому, просто послухай мене. Твого друга. А потім уже вирішиш сама, що робити далі. Добре? – я нічого не відповіла. Навіть не знала, що архангел може мені ще такого сказати. Та зараз я була цим пов’язана, тож не сперечалася. Варахеіл зрозумівши, що я не заперечую, продовжив далі. – З самого початку я помилявся. Щодо всього помилявся. А особливо щодо Дена. Ден чудовий хлопець. І як ніхто заслугоговує на тебе. Ти весь час намагалася це мені довести, а я сліпий і глухий був. Та тепер все по іншому. Ден Реісендер кохає тебе понад усе. Цей мисливевець змінився завдяки тобі і я ніколи його таким не бачив. А в тому, що трапилось винен лише я. Мені так хотілоя щоб ти була щаслива, що я осліплений не розумів, що ти і так уже була щаслива. Елі, все, що трапилось…це все…все щоб він бачив як ми з тобою цілуємось, підлаштував я. Я не бажав щоб ви були разом. Та ще я дізнався про ту твою війну і довідався від Альди, що ти йдеш на неї. Але зараз я все знаю. Знаю, що ти весь цей час відчувала. І тепер я бажаю іншого. Тепер я знаю, що лише з Деном ти будеш щаслива. Що ваше майбутнє бути разом. Тому, Елінор, прошу, не рубай з плеча. Не вирішуй за вас двох. Не вирішуй все почуттями. Тобі варто з ним поговорити. Томущо, несказані слова, забуті фрази пригнічують, змушують людей втрачати один одного.

Останні слова Варахеіла мене вразили. Пригадалося як після першої нашої невдалої спроби стосунків, Ден просто поїхав і я так боялася, що він зникне з мого життя. Пам'ять повернула забуті почуття і тепер у мене загорілось бажання бути поруч з коханим. Але те, що бажало серце, почало суперечити розуму. Моє минуле почало путатись із теперішнім і я просто стала відчувати як щось мене роздирає на частини. Потім я відчула теплі обійми друга і його поглажування по голові.

— Ти певно запуталась. Та боюсь, тобі ніхто не допоможе в цьому. Елінор, тобі доведеться самій в усйому розібратись. А я буду завжди на твоїй стороні щоб ти не вирішила. А тепер давай я перенесу тебе додому. Все ж дома буде тобі краще. І весь час в твоєму розпорядженні.

— Ой, Вара, дякую, - хрипло сказала я, глянувши на нього. А на очі, зрадливо підступили сльози.

Мій будинок. Наслідство Назіри. Він такий рідний. Пам’ять про подругу-дракона. А я навіть не оплакала її. Бездушна.

В цьому будинку скільки спогадів. Та я зовсім не знаю, що мені робити далі. Ніпрощо не хочеться думати ось уже пару днів.

Я весь час сижу обпершись об вхідні двері і мовчу. По ту сторону сидить Ден і також мовчить. А від цього ще важче. Але я не можу вимовити йому а ні слова.

— Елінор, відчини, будь ласка. Це я, Том. Прошу.

Середній із братв Реісендерів прийшов на 4 день мого перебування вдома. Та я не відразу відчинала. Моє тіло чомусь стало важким.

Я впустила Тома не дивлячись на нього і відразу закрила двері. Точно знала, Ден десь там.

Мій друг вз’яв мене заплече і повернув до себе. Лише тоді я повільно підняла на нього очі.

— Привіт Том, – ледь видавила з себе слова щоб він почув.

— Привіт Елі. Ох яка ти бліда. З тобою все гаразд? У тебе хворобливий вигляд.

— Все гараз, – відповіла як завжди спокійно я. Та по іншому і відповісти не могла.

— Пішли на кухню. Чогось вип’ємо. Ти взагалі щось їси? – уже йдучи в напрямку кухні запитав мене хлопець. Я слухняно йшла за ним. А на кухні сіла на найблищий стілець. Він же заглянув в мій холодильник.

— Чим ти харчуєшся? У тебе тут нічого нема.

— Я не голодна. Зовсім апетиту нема.

— Так неможна. Здоров’я це не жарти.

— Том, все гаразд. Чесно.

— Елінор, не я ж один за тебе хвилююсь. Рей той взагалі божеволіє від хвилювання.

— Ой, я так багато клопоту завдаю. Від мне лише всі страждають. Потрібно було зателефонувати і заспокоїти тата, та я щось зовсім забулась.

— Нічого Ел. Все нормально. Він чекає. Не хоче тебе хвилювати. Хоча і божеволіє та все розуміє до того ж я з ним поруч.

— Рей усе знає?

— Так. Я був злий на Дена. Поїхав до Рея і все розповів. Він зараз дуже розчарований в братові. Бачити його не бажає. Та і я ще дуже злий на нього. Він не мав ніякого права так чинити. Ти – не всі жінки, ти – особлива.

— Ні Том, ні. Все правильно. Просто я йому не підходжу. Йому потрібна інша жінка. Я мала це зрозуміти після нашого першого розриву. Та я дуже сильно його кохаю. Якби я загинула таки на війні, все б було набагато простіше. Він би був щасливий з іншою.

— Ні, Елінор, не кажи так. Ніколи коли так не кажи і навіть не смій думати про таке. – Том взяв мене за плечі і з острахом вочах подивився на мне.

— Я знаю, це звучить дуже егоїстично. Забуваючи про всіх хто мене любить. Та я також заню, що більшість проблем у вас появилось із моїм приходом. То ж було б значно краще, якби я взагалі зникла.

— Ти зараз кажеш в манері Дена, – Реісендер присів навпроти мне і із сумом оглядав мне, – хоча я ще й досі на нього злий, та він мій брат. І я знаю його какще за всіх. Мені зараз зовсім не хочеться його захищать. У нього тепер є два захисника. Дар і Вара. Але те, що ти кажеш, це не правильно. Ти кохаєш його, а він кохає тебе. І ні він, ніхто із нас, ніколи не буде вважати тебе помилкою в нашому житті. Ти навіть не уявляш наскільки ти змінила життя кожного знас. Тому… можливо це ми були лише помилкою в твоєму житті. Але не ти в нашому. – Том казав щиро. В його словах була вся правда. І я б не повірила його словам якби не мала силу правди. Та зараз, я навіть не знала, що йому відповісти на це.

— Я так запуталась. Том, я повинна була думати про …про… Та в мою голову весь час лізуть інші думки. Про загинувшу Назіру, про Альду на війні. Про нового дракона Кару. Про інфонета Цу. І…і ти скзав, що Варахеіл поруч з Деном?

— Так. Задається ці двоє здружились. Дар каже, вони часто тепер розмовляють. Вара постійно зараз спостерігає за Деном. Не тривожить, а лише спостерігає. І, Дар каже, що Ден вроді як знає поро це.

— Он воно як, – це мне трохи здивувало. Та пригадуючи нашу останню розмову, я почала догадуватись, що архангел все ж розмовляв з Деном. А Тому сказала: - знаєш, піди зараз до батька. Скажи, що бачив мне і, що зі мною все гаразд. Скажи, що я скоро зателефоную. Нехай не хвилюється. Добре.

— Добре, Елінор. Я все передам.

Уже доходячи до дверей Том сказав: - головне ти ні закого не хвилюйся і знай, що і знами все гаразд.

Я нічого не відповіла просто закрила двері за хлопцем.

Десь там, я тепер точно знала, що окрім Дена, за моїми дверима спостерігає і ще она пара очей. Він терпляче чикає чим все закінчеться. І тепер я знала одну важливу річ для себе. Закривши очі, про себе подумала. «Варахеіл значить. Я малася б злитися на на нього. Бути дуже зла. Адже це він в першу чергу посприяв тому, що зараз відбувається. Та я не можу на нього злитися. Від першого нашого знайомства він був дуже привітним зі мною. Він допоміг мені звикнутися з світом мисливців, а потім і із світом магії. Він вів мене, вчив як жити в цьому світі, як маленьку дівчинку. Цей архангел багато чому мене навчив і багато чого дав мені. Я навіки буду йому вдячна. І попри всі його недоліки і вчинки я ніколи не зможу відмовитись від нього. Можливо, лише від нього одого».

Незадовго після ухода Тома я почула голос Дена. Я так і стояла як вкопана навпроти дверей, та голос Реісендера змусив мене віступити на крок.

— Елінор.

Після ухода Тома, Ден наважився перший поговорити. Певно, прихід брата його на це наштовхнув. Я почула, як за дверима починалась злива.

Декілька секунд я стояла втупившись в двері, а потім ледь тихо вимовила його ім’я. Через декілька секунд, почула як він обперся об двері.

— Елінор, – почула тихо вимовлене знову моє ім’я. Я також сіла обпершись об двері.

Ми мовчки сиділи на холодній підлозі по різні сторони вхідних дверей мого будинку, притулившись до неї спиною, і кожен мовчав про своє.

Я думала про ці роки, проведені в компанії з ним, і ці думки гіркою грудкою з невиплаканих сліз вставали у мене в горлі. В моїх мріях ми були щасливі - і поступово мрії стали центром мого Всесвіту, поступово поглинули всі марні доводи розуму.

На вулиці лив дощ - ніби небо оплакувало ту гарячу цілеспрямованість, з якою я губила себе і руйнувала не тільки своє життя, але і його.

Ми не могли бути разом, і я знала це з самої першої нашої зустрічі, з самого першого погляду, кинутого ним на мне, від якого, як за помахом чарівної палички, в моїй душі розгорівалася небувалої сили пожежа.

Це було полум'я, що охоплювало все моє єство, гарячою хвилею прокочувалося по тілу, варто було мені лише ненароком глянути в його бік.

Я обхопила голову руками і заплющила очі, сподіваючись, що все це лише страшний сон, від якого я ніяк не можу прокинутися. Але це не було сном, і, відкривши очі, я знову побачила затишну обстановку свого будинку, лише світлі крапки затанцювали в очах, малюючи хитромудрі візерунки у повітрі.

По інший бік від дверей почувся шурхіт і я судорожно зітхнула, затримавши дихання і прислухавшись. Я молила Бога про те, щоб Реісендер зараз пішов, взвизгнув шинами Імпали, вз’яв і мовчки покинув би моє життя. Щоб не було довгих прощань, з'ясувань, що та як - він повинен був просто піти. Давно мав.

Я і так не мала ніяких прав на нього і його серце.

Я увірвалася в його життя як ще один із тих, на кого він полює. А потім стала тягарем в його житті. Його полювання, до зустрічі зі мною, поглинало його самого з головою, затьмаривши всі інші принади життя, ставши метою його існування. І зміти його світогляд, із своєю крижаною байдужістю, я не могла. Та і якби ми зійшлися знову, пережити наступне розлучення я б більше не змогла. Те, що зараз відбувалося і так було надто важко для мене.

Певно, саме це і стало моїм з ним каменем спотикання.

Я кинула погляд на важкий підлоговий годинник. Маятник гойдався з боку в бік, несучи з собою дорогоцінний час, який ми могли б провести, насолоджуючись товариством одне одного. Я б знову жартувала з приводу його любові до пирогів, а сама б весь ранок стояла біля плити, намагаючись порадувати його якимось кулінарним шедевром. А він би відпускав колючі, але абсолютно нешкідливі жарти на мою адресу, а зелені очі з танцюючими в них бісиками ловили б кожен мій рух.

Був час, коли ми були щасливі.

Ми двічі починали будувати стосунки. І мені є за що його кохати. Ті спогади назавжди залишаться в моєму серці і їм я буду вірна.

Я вже дано перестала за нього хвилюватись. І його смерть не лякала більше мене. Адже і я так само можу загинути в одній із своїх битв. Та я завжди буду для нього лише байдужою крижинкою.

З-за дверей долинув хрипкий голос:

— Впусти!

Моє серце пропустило удар і відчайдушно забилося об грудну клітку, ось-ось готуючись вискочити з грудей. Воно рвалося до нього, наказуючи мені скочити на ноги, відчинити двері і обійняти його, щоб більше ніколи не відпустити. Зваживши всі за і проти, я прошепотіла так, щоб він мене почув, майже притулившись лобом до одвірка:

— Ден, я не можу. Не хочу так більше. Будь ласка, йди. Ти будеш щасливішим без мене. Можливо, знайдеш когось ще. Я тягар для тебе. Йди. Будь ласка ....

Відповіді не було, і я, хоч і всім серцем бажала, щоб він пішов заради свого ж щастя і блага, раптом відчула, як страх знову втратити його липкими лапками підбирається до горла.

— Ден ...?

Знову немає відповіді. Я схопилася на ноги і тремтячими руками відкрила двері.

Він стояв там, обпаливши мене поглядом зелених очей. Такий велично-прекрасний, він, не кажучи ні слова, підійшов і уклав мене в свої міцні обійми, зариваючись носом у волосся у мене на маківці.

- Дурненька, дурненька моя маленька. Не хочу більше чути від тебе подібних слів, - прошепотів він, відсторонюючись на пару сантиметрів.

- Ден ... - тихо протягнула я, все-таки боячись поринути з головою в цей вир, який так вабив мене. Реісендер похитав головою.

- Знаєш, я зрозумів, що за щастям не треба далеко ходити. Воно завжди знаходиться поруч. І, напевно, якщо б я був трохи розумніший, я б закохався в тебе впершої ж секунди нашого знайомства. ... Чуєш? Ти потрібна мені. А я не звик розкидатися щастям, якого в моєму житті і так недостатньо. Тим паче, я вже знайшов ту, яку шукав так довго, і вже точно нікуди її не відпущу! Знаєш, ми знайшли один одного в цьому житті на одному меридіані. І це і є найбільший дар життя. Ти – найбільший дар мого життя.

Я пінняла на нього повні сліз очі, але це вже були сльози щастя.

— Ти весь промок. Застудишся, – пригадалося мені.

Дивно все якось було. Я скільки думала, скільки сумнівалась. Але почувши його голос. Почувши його слова… я таки дуже боюсь його втратити. Та тепер щоб не сталося, я точно знаю, я його більше не втрачу. Сама не відпущу. Можливо, не я дар його життя, а ми один для одного стали таким ДАРОМ.

І як часто трапляється, люди шукають кохання не там де треба, а воно терпляче чекає десь поруч. Та ми, з Деном, точно не пройшли повз нього.

- 18 -

— Пригадала?

— Так. Як і тоді, зараз також іде дощ. Лише в цей раз, ти був на дощі.

— Здається дощ, наш талісман.

— Здається так.

Ми стояли обійнявшись в темному коридорі. Говорили ледь пошіпки і від його мокрого одягу була і я вже змокла.

Ден гладив мене по голові, а я пригорнулася до його грудей. Я не знала яким може бути наше майбутне але точно ми будемо надалі разом. Зараз хотілося щоб ці хвилини були вічними але за дверима шуміла злива нагадуючи, що ми обоє промокли.

— Пішли переодягнемося, а то дійсно похворіємо.

— Ти руйнуєш таку романтику. Але суперечити не буду. Я тепер постійно буду тебе слухатись і слухати.

Мій милий був серйозний. Він глянув на моє обличча і провів по ньому тильною стороною долоні. Його очі були такі глибокі…

— Яка ж ти бліда.

— То нічого, - відповіла я на що. Потім ми пішли в нашу спальню кімнату де переодягнулися.

Ніпрощо не хотілося думати. Було лише це і зараз. Тому саме це і мало найбільше значення. Цю обстановку порушило зрадницьке бурчання в моєму шлунку. Ден в мить опинився поруч зімною і повернув моє обличча до себе.

— Елі, як давно ти їла?

— Давно. Все якось не хотілося, - винувато опустила очі я.

— Елінор, - суворо глянув на мене чоловік.

— А ти наче їв. Сам он також білдий, – дорікнула і я його.

— Я все ж голодним не лишався. Розумів, що голодовкою тебе не верну. А ти певно зовсім нічого не їла.

— Ну…мне певно підтримувала сила Кари.

— Магією ситий не будеш. Так нікуди не піде, - Ден обернув голову, - Дар, Вара, матеріалізуйтесь сюди. Я знаю, що ви шпіонете, – гукнув Реісендер. На його оклик з’явися архангел.

— Ми не шпигували і навіть не піддивлялися. Ми радше підслуховували. Дар, досить ховатись.

— Ми вибачаємось, – з’явився ангел. Він опустив винувато очі.

— Привіт Даріель, Варахеіл, – привіталася я з друзями.

— Ех, Елі, - втомлено посміхнувся мені Вара.

— Вара, організуй нам чогось поїсти. А то тут ця розумниця магією харчується.

— Вже зроблено. На кухні на вас чекає вечеря при свічках, - посміхнувся друг. А потім уже серйозно додав, - я хотів попросити у вас обох пробачення. Я помилявся і в усьому, що ви пережили лише моя провина.

— Вара, припини.

— Ні, Елінор. Я помилявся і я …я хотів сказати, що усвідомлюю ціну кохання.

— Кохання безціненне, Варахеіле. Ним не варто розкидатися на дарма. Як і родиною.

— Тепер я це розумію.

— То ти, Елінор, пробачила Денові зраду?

— Що? Ні! Ні, Дар. Не взраді була проблема. Зрада була лише поштовхом для того щоб нарешті зрозуміти, що наше кохання це наш дар. Денова турбота дар для мене…

— … А спокій Елінор, дар для мене, – закінчив мою думку мій Реісендер.

— О, зрозуміло.

— Ну раз все зрозуміло, то давайте вимітайтеся звідсіля.

Ден довго церемониться не став і по швидкому розпрощвся з друзями. Та попередньо в мене до них було дві прозьби. Я попросила, щоб ті знайшли мою загублену і ображену дракони цю Кару. А ще запевнили Рея, що зімною все гаразд. Все ж я розуміла, наскільки він хвилюється за мене і наскільки я погана донька.

Зрештою ми таки добралися до вечері. Варахеіл гарно постарася. Все було вишукано як в ресторані. Квітка в вазі і свічки. Вмів коли хотів. Тож я про себе посміхнулась.

Хоча це мала бути проста вечеря.

Ми сіли за стіл і я задумливо глянула на коханого. Все ж важкий день мене догнав і вже зовсім інші думки почали приходити на серце.

— Знаєш, це так дивно… ця вечеря на двох зараз. Її могло не бути зовсім. Ми як зазвичай сидимо за одним столом. Дивимся один на одного. Та ось так ми ще сиділи в двох тижнів зо два тому. Хоча таке відчуття неначе минула ціла вічність. І здається все по іншому якось. Невже може якась дурна ситуація змінити звичне?

— Ні, дурна ситуація змінити звичне не може. Просто завдяки цій ситуації ми виросли. І наший світогляд змінився.

— Ти правий. Ми виросли.

— Знаєш, перш ніж почати трапезу дозволь зробити те, що я так давно хотів зробити але все чекав слушної миті.

— Давай, - і я очікувала поцілунку. Та Реісендер мене здивував простягнувши відкриту коробочку з обручкою. – Деееен?....

— Я давно її купив. Ще коли ми були посварилися і я зник на два тижні. В одному містечку випадково зупинився поруч з ювелірним магазином і відразу подумав про тебе. Тоді я не сумнівався уже. Правда я тоді був на мілі і тому обручка така проста.

— Ден я….

— Нічого не кажи. Звісно окрім єдиного слова - «так». Ну звісно якщо це буде саме саме «так». Ну а якщо ти не хочеш виходити за мене заміж то будем жити як жили до цього.

— Знущаєшся?

— Це не слово «так». То… Елінор Конрад ти вийдеш заміж за бабія, алкоголіка, причепу, який коїть багато помилок, - я засміялась.

Про який спокій зараз може бути мова. Це було схоже на сцену банального фіналу. Я розридалась на радощах і йому довелося мене заспокоювати. А за походом мій Реісендер таки почув моє «так».

То був чудовий вечір.

Втомлені попередніми подіями, ми з Реісендером вляглися на ліжко вдягненими і просто відпочивали.Тієї ночі я думала лише про те, що я тепер наречена. Пригорнута до коханого я заснула лише аж під ранок.

На далі по логікі все мало бути просто. Весілля і щасливе життя. Та реальність була не така. У мене були обов’язки і вони наздогнали мене. Хоча першопочатковий план був такий: зібрати всіх разом і повідомити напряму про наше рішення. А потім уже і Рею розповісти. Та своєму батькові я лише зателефонувала і заспокоїла. Ми вирішили з Деном, що поки я не розберуся з прийдешніми справами розповідати про заручини поки що не будем йому. А ось іншим Ден сам новину цю повідоме.

Мій новий друг Цу віднайшов Кару і разом ми допомогли чим могли розібратися з наслідками війни. Там же я довідалась і про те, що на війні загтнула Альда. Було важко і боляче. Альда і Назіра вже були для мене частиною моєї родини. Та життя продовжувалось. Тож я оплакала свою втрату і зібравши волю в кулак, рушила далі по життю.

А далі мене очікувала розмова з батьком про заручини з моїм Реісендером.

Мисливець так і не наважився поговорити з Реєм про нас. Він добре знав, що сильно образив того. І вперше в житті не зміг себе перебороти. Хоча з батьком він таки більш-менш нормально все ж спілкувався. А сам батько тему того, що відбувалося між мною і старшим Реісендером не займав. А всі інші навіть ненаважувались заікатись на цю тему. Хоча розповідь Дена Коліном і Сальмою була сприйнята по різному. Колін радів з заручин, не зважаючи на попередні передряги в нашому житті. А ось Сальма, яка вже стала частиною нашого життя, трохи ображалась на Реісендера.

Вибравши вдалий час, я позвала Рея на чай. Хоча і відчувала, що чаєм наша розмова не обмежиться.

— Я тебе слухаю, доню.

— Рею, ти лишень сильно не сердись. Добре?

— Як я можу сердитись на свою дитину.

— Тату, я… я…я кохаю Дена Реісендера і уже ось 4 місяці як ми з ним заручені, - і я показала обручку яку до того приховувала від батька.

— Он воно як, - схоже було, що я таки засмутила батька своїм повідомленням. – В тебе нема чого міцного? – наша розмова продовжилась пивом.

— Тату, я знаю, що … помилка Дена на тебе дуже вплинула.

— Дуже вплинула? Ну це м’яко сказано. Він скривдив тебе. Ти мало не загинула. Ден встромив мені ножа в серце і лише Том мене стримав щоб я йому голову не відірвав.

— Але все гаразд, тату. Ми поговорили і все з’ясували. Зрозумій, ми не можемо жити один без одного.

— Та я розумію. Тому стриманий в його присутності. Ти ж сама бачила, що я уже з ним спілкуюсь. Хоча спілкуюсь з Деном лише через тебе.

— Тату, прошу, зміни гнів на милість. Ден же був тобі як рідний син. А коли я зним одружуся, то він стане повноправним твоїм сином.

— Елінор, це було до того, як він зрадив тебе. Ти моя гордість, моя радість. І знати, що ти плачеш через чоловіка якого ти понад усе кохаєш – це нестерпно. ТИ - моя донька і лише про твоє щастя я буду піклуватися.

— Тату, але Ден і є моє щастя.

— Я тобі вірю. Та поприте подумай добре, яке майбутнє чикає на вас. Ти – воїн. Ти не можеш кинути своєї справи. А Ден все життя був мисливцем. І лише таке життя він знає і не дозволить братові самому полювати. Ден не кине полювання і не стане гарним сім’янином.

— Я знаю це. Розумію, що буде важко. Та ми кохаємо один одного і як до цього так і на далі по ходу будем розбиратись із своїми проблемами. Ти головне підтримуй нас. Свари як потрібно.

— Ну то зрозуміло. Буду сварити. Ще й як. Та я хвилююсь за тебе, Елінор. І твій вибір мене тривожить. Та і сказати, що я не радий, також не можу. Нехай уже буде Реісендер, якого я знаю, ніж якийсь незрозуміло-хто і з якими тараканами. Я дам вам своє благословення. Але спочатку нехай Ден сам повідоме мені про своє бажання. А потім, як батько я б хотів з вами обома поговорити.

— Добре, тату. Дякую.

Ден не відразу сам наважився поговорити після моєї розмови з батьком. Минув ще деякий час і походу вирішились ще нові прийдешні справи. Та зрештою я довідалась правду від мого мисливця якою ж була довгоочікувана розмова між ним і Реймондом.
І це виявилось цікаво.

Ден з Реєм сиділи на кухні, пили пиво. Батько переглядав якусь книгу, одним оком поглядаючи на знервованого хлопця.

- Рею, ти тільки сильно не кричи, - зрештою завів розмову Ден і подивився на нього очима кошеняти.
- Що знову накоїв, бовдур?

- Нічого я не накоїв, - ображено промовив Ден.
- А що тоді?

- Я хочу одружитися на твоїй дочці, - обережно промовив хлопець, уважно спостерігаючи за реакцією свого співрозмовника.

- Ден ... - Рей підвівся з-за столу. - Біжи, поки можеш.

- Рей, але ...

- Біжи, Ден, а то я за себе не відповідаю! - Рей почав загрозливо насуватися. В мого батька ой як уже накипіло на душі. І коли нарешті мій милий наважився на крок із своєї сторони в Рея здали нерви.

- Зрозумів, не дурень, - Ден схопився зі стільця і ​​побіг у бік вхідних дверей. Рей кинувся за ним.

У цей момент Том зайшов у будинок, побачивши, що біжить на нього брат, ледве встиг відскочити убік. Слідом за Деном біг Рей з кочергою в руках.

- Рей, що сталося? - Том з подивом спостерігав за цією картиною.

- Цей паршивець надумав одружитися з моєю дочкою.

- Рей, заспокойся. Вони дорослі люди, люблять один одного. Тим більше ти знаєш
Дена ...

- Так, я знаю Дена. Тому-то і проти!

- Рей, повір, Ден любить її більше всього на світі. Він нікому її в образу не дасть. По-моєму, вони прекрасна пара.

Ден посміхнувся і підняв руку, вимовляючи клятву:

- Клянуся, що буду захищати її від будь-якої небезпеки, буду любити її і оберігати і буду приділяти їй часу більше ніж Імпалі.

- Гаразд, телепні ... Зроблю вигляд, що ви мене переконали. Але якщо ти, Ден, її хоч чимось скривдиш, ти знаєш, що я з тобою зроблю. Зрозумів мене?

- Так, сер! - Реісендер посміхнувся.

Рей хмикнув і пішов в іншу кімнату.

Незадовго після того як Ден попросив моєї руки в батька, ми вирішили не відкладати нашу спільну розмову з Реєм якої він так бажав.

Весь цей час ми жили з Деном разом неначе нічого і не було. В будинку подарованому нам Назірою. Після того як батько сказав, що хоче з нами поговори, я почала задумуватись про що саме. Хоча одна здогадка була. І на неї мене наштовхував наш будинок. І це було дуже очевидно.

До зради ми жили в цьому будинку разом. У нас були як і в усіх негаразди в стосунках. А подекуди він пустував. Та було і багато днів, які пам’ятав цей будинок, коли ми були дуже щасливі. То ж відмовитись від всього-того рідного, що вже було нашим, навіть тоді я не змогла б. Навіть якби ми все ж розлучилися з Деном, моє кохання до нього не дозволило викинути все, що було в будинку те, що було Денове. Не змогла … не відразу. Тому моє серце завмерло як Ден роздивлявся свої речі в гардеробі коли ми збиралися на зустріч з Реєм. Він робив це сотні разів, та лише зараз мені спало на думку те, що він давно був ЛИШЕ МОЇМ. І жодна інша жінка все ж не змогла б дати те, що він відчуває находячись в цьому будинку. Лише зараз дивлячись як він переодягається, я усвідомила яке сильне його кохання до мене. Якою ж сильною має бути людина щоб у демоні побачити жінку за яку борешся більше ніж за життя рідних братів. Саме за відданість і боротьбу за родину я покохала цього чоловіка. Як я могла про це забути?

Нещодавно я бажала щоб Ден зник і був щасливий з іншою. А тепер точно знала, що він нікуди більше не зникне з мого життя. Хоча по переду на мене очікували ще сотні проблем. І як би я того не бажала але вони мене наздоженуть. Та зараз я щаслива. І спробую збергти це щастя всіма силами.

Ми сиділи з Деном перед Реєм, як підлітки, очікуючи вердикта.

— Ви обоє дорослі люди і я з вами саме як з дорослими хочу і поговорити. Зараз мене хвилюють дві теми. І я не заспокоюсь поки для себе все не з’ясую.

— Добре сер, - перебив батька Ден. Та Рей не звирнув на це уваги і продовжив.

— Як би ми цю тему не оминали але фактом являються на зараз три речі. Елінор моя донька. Ви кохаєте один одного. І ти – Ден, зрадив Елінор з іншою жінкою. Тож беручи до уваги все вище зазначене я хочу почути ваші думки по поводу того, що відбулося. Саме так, Ден. І не поглядай на мене так. Але кохання коханням, та коли ти кажеш, що кохаєш Елінор, а йдеш в обійми іншої жінки, то я бажав занти чому саме і взагалі твої думки. І ти, Елінор, щоб не казала, проте коханий чоловік зраджує тобі з іншою жінкою це все ж лишає відбиток на серці.

Запитання і тлумачення його було шокуючим. Я ж бо намагалася про це не думати і дивитися на зовсім іншу сторону проблеми. Запитання батька пробуджувало болючі неприємні спогади. Проте Рей був правий. Потрібно було зрештою розібратися і в цйому питанні. Тож краще так і зараз, ніж якось, під час сварки. Я задумалась над словами батька і вже хотіла висловити свою думку. Та мене опередив Ден.

— Так Рей, ти правий. Впринципі, чом би й ні. Ти маєш на це право, та і ми з Елі про це так і не розмовляли, - ми з милим переглянулися невесело. Те, що ми так оминали, зараз мало вирватися назовні.

— Я слухаю, Ден.

— Про те, що я відчуваю зараз до Елі, ми і так знаєм. Я вирішив зробити найважливіший крок в своєму житті і як ніколи в ньому впевнений. На той же час я також кохав Елінор. Проте тоді моє кохання таки значно відрізнялося від тих почуттів, що в мені зараз. На той час я не так віддано кохав Елі через Варахеіла. Ти ж знаєш Рею, як я з ним не ладнав. Та і не думав навіть і не збирався нічого з’ясовувати. Тип паче на Елі і так багато хто на той час кидав свої погляди. Мене це зачасту бісило. А особливо бісило те, скільки з нею часу проводив Вара. Хоча відпускати тебе, - Ден глянув на мене, - на битви, я знав, що лише з ним ти будеш більш-менш захищена. Тому просити Елі щоб вона трималась подалі від Вара я не міг. Проте я весь час боявся, що Варахеіл тебе переконає, що я недостатньо хороший, а краща партія він для тебе. Цей страх час-від-часу не давав мені спати. Тож побачивши той поцілунок я піддався страху і на той час побачив, що моя кохана уже належить іншому чоловіку. Я…я сприйняв це як зраду. Власне, з моїм характером це не дивно. На той час друг добився того чого бажав, - з гіркотою пригадував Ден. – Я не думав, що до того дойде. Та я був злий і ображений. А саме в такому стані ми найчастіше робимо такі вчинки, які потім самі собі пробачити не можем. Хоча Дар тоді мене зупиняв. Ти хотів знати, Рей, чому? Ось чому. Тому, що я ідіот. І ніякі виправдання тут не допоможуть. Не допоможуть і запевнення, що я більше такої помилки не вчиню. В моїх обіймах була інша жінка. Я визнаю свою помилку. Вона вже сталася, - Ден нахилив голову і важко видихнув. По його шоках стікали сльози. Ми з Реєм а ні слова не сказали. – Все, що я можу на даний час, то це створити з Елінор родину. Нашу родину, за яку я буду боротися і яку я так давно хотів. І всі випробування які будуть надалі в нашому житті, я буду з спокоєм долати.

Так, ця розмова була дуже важка. І якщо я раніше бачила як Дену важко, то тепер я точно відчувала, що в нього на душі. Цей чоловік який безжально знищував все своє життя надприроднє, що в нього траплялося на шляху, зараз був щирим і відкритим у своїх почуттях.

— Твоя помилка, Ден, ще довго буде вигризати тобі душу. Та це дуже добре, що твій погляд спрямований в майбутнє. Хід твоїх думок прийнятний для мене. Але є ще сторона Елінор. І нам всім трьом буде корисно знати і твою думку, доню, щодо цього, - погляди чоловіків були в цю мить спрямовані на мене. Я мала зараз виразити те, що відчувала. Ден мав право знати. Адже він був чесний зімною. А я – правда, мала бути чесна з ним. Зробивши коротку паузу, підбираючи коректніші слова, я мовила.

— Я б збрихала сама собі сказавши, що не думала про зраду якою вона була на перший погляд. Адже бачити як коханий, який ти вірила всим серцем, що він належить лише мені одній, так же с пристрастю ласкає тіло іншої жінки, дуже боляче.

Він вибрав іншу…. Йому не вистачає того, що я даю…я не така як інші жінки…..я демон….йому потрібна нормальна жінка…. Така як Хезер…. Мисливиця…

Це все так. Та я знала в кого закохалась.

Ден, дуже привабливий чоловік і кожна жінка на нього кидається. А будучи вільним мисливцем ти користувався такою своєю привілегією. І надалі, я не здивуюсь, якщо одна із тих дівчат на одну ніч знайде тебе і заяве, що в неї дитина від тебе. Це цілковито може бути.

Ден зробив помилку. І …я ще довго буду …буду змушувати себе бути більш розкутішою і впевненішою. Змушуватиму себе не думати про ту іншу з якою ти був таким же ніжним. Я буду змушувати себе. Томущо знаю, що ти тепер мій. Що ти зробиш все можливе щоб я забула про це. І я забуду зрештою. Томущо Ден Реісендер віднині належить лише мені як душою так і тілом.

Хоча ця інша жінка таки вплинула на нас двох. Вона принесла як і біль так і дала можливість розібратись в наших стосунках. Дурна витівка Варахеіла навчила нас коханню, того якого у нас раніше не було. – Таким було моє зізнання.

— Дурна витівка? Дійсно. Та я радий, Елінор, що ти також думала про зраду з такої сторони. Я хочу, щоб ти зрозуміла і те, що в першу чергу ти пробачила Денові іншу жінку, а потім все інше. А ти, Ден, ніколи не забувай це і цінуй людину, яка дала другий шанс. Це означає, що її любов настільки сильна і важлива, що в серці вистачило сил дати нову спробу.

— Я не забуду це. Не хвилюйся. Ми подолали цей шлях і тепер наші погляди спрямовані в майбутнє. І ти … ти правильно зробив, що вирішив поговорити на цю тему. Для нас з Елінор це надто делікатна тема і якби ми якось самі розворушили ці спогади то болю було б значно більше. Тому, дякую, Рей.

— Бачу, ти, Ден, став уже зовсім дорослим і відповідальним чоловіком, - Рей глянув спочатку на мене потім на Дена. Розмовою він явно був задоволений. – Після нашої розмови вам доведеться ще не раз поговорити щодо цього. Та ви з цим розберетесь. А я… я рададий за вас. І тепер точно впевнений, що ви впораєтесь надалі з усіма випробуваннями життя. Тож я даю вам, діти мої, своє батьківське благословення. Знаю, ваше сімейне життя буде дуже не легким. І я не раз ще вас буду сварити. Та тепер я знаю точно, що все буде гаразд надалі, - м’яко із посмішкою сказав батько.

Так ми з Реісендером отримали батькове благословення. Попереду в нас було весілля.

Надприроднім і неосяжним можна назвати саме значення і факт подружньої пари мисливця і магічного воїна. Це суцільний нонсенс. Та не в нашому випадку. Томущо наше життя і є нонсенс.

Зрештою і нам з Деном повезло відчути щастя весілля. А надалі, життя дарувало нам ще не раз приємні і не приємні сюрпризи. У нас була дивна родина. Не схожа на інші. Проте це була наша родина і саме в такій родині було наше щастя.

В КІНЦІ

Я була ніким.

Я прибула в вимір ГЗ-175 як на один із об’єктів дослідження. Цей вимір з цією Землею мав стати одним із тих які я просто перевіряла. Та по дивним, незрозумілим обставинам з самого початку все пішло не так. І саме за таких непередбачуваних обставин я лишилась сама відірвана від свого дому в чужому вимірі. Спочатку Земля для мене була чужа і жахлива. Мене лякала повна палітра барв і метушливість. Я була збентежена магічним світом цієї планети і всим надприроднім. Я сахалася всього нового і зовсім небачила свого майбутнього.

Я була ніким. Я була ніким раніше і на початку.

Тепер все поіншому.

Я Елінор Прайс.

Я Елінор Конрад.

Я Елінор Реісендер. І я щаслива.

В цйому чужому вимірі я віднайшла своє щастя. Віднайшла родину і кохання. Мій шлях був довгий, сповнений сотнями проблем і жахливих обставин. Омитий сльозьми. Та те що я маю зараз того коштувало. Я Елінор Реісендер володарка сили ДрайнКрофт Тру, заміжня за мисливцем Деном Реісендером. Маю двох прекрасних діток, гарну роботу і живу в невеличкому чудовому містечку. Я живу повним життям Людини.

Я Елінор.

Зараз я щаслива. І спробую збергти це щастя всіма силами. На своїй Землі. У своїй родині. На майбутнє.