Патерик Печерський.

Іван Огієнко:

Увесь час Лавра якнайбільше дбала про найкращу зовнішність своїх книжок, і в цім відношенні печерські видання не мали собі рівних. Лаврська гравюра придбала собі заслужену славу серед усього слов'янського світу. Спеціальні "ізобразителі" звичайно готували потрібні малюнки, а гравери вирізували їх на дереві (а з кінця 1680 років і на міді); свої рисувальні та граверні має Лавра вже в XVII віці.

Всі печерські архімандрити звертали на зовнішній бік своїх видань якнайпильнішу увагу і не шкодували на це хоч би й великих коштів; про це часом читаємо і в самих виданнях. Так, Памва Беринда заявляє в післямові до "Пісної Тріоді" 1627 р.: "многою ценою книгу сію изобразихом, зане далече городом великим торговим от нас отстоящим, зело драго всякая матеріа снабдевашеся й художник обреташеся". На початку прикраси київських видань були переважно стрятинські (пор., наприклад, орнаментовку київського Служебника 1620 року та стрятинського 1604 р., або гравюри Часослова 1617 р. та Требника 1606 р. і т. п.), але пізніше Лавра має вже свої власні розкішні прикраси - мініатюри, заставки (пралози), ініціали та кінцівки. І Лавра випустила в світ довгу низку розкішних видань, таких видань, яких ви ніколи не забудете, раз побачивши, наприклад, "Бесіди на ап. Павла" 1623 р., "Бесіди на Діяння" 1624 р., "Тріодь Пісна" 1627 р., "Тріодь Цвітна" 1631 р., Требник 1646 р., "Патерик Печорський" всіх трьох видань - 1661 р., 1678 р., а особливо 1702 р., "Апостол" 1695 р., Напрестольне Євангеліє 1697 та 1707 р. і т. п.- все це пишні видання, з силою гравюр, часом більше сотні, видання одне одного розкішніше, одне одного дорожче, з яких кожне єсть гордість того чи іншого архімандрита-видавця. За сто років своєї найкращої праці Лавра мала декілька десятків дуже гарних граверів, серед яких часом бували й такі талановиті та многоплідні працьовники, як монах Ілля (1636-1663), Леонтій Тарасевич та Інокентій Щирський.

Печорська графіка цінна особливо тим, що вона постійно базується на своїй рідній традиції. Ще в "Тріоді Пісній" 1627 р. П.Беринда підкреслював, що книжка ця "искусне украшена зографскими начртанми, от них же множайшая древних отеческих єще звод имут свидетелства". От це базування на "древніх отечеських зводах" і привело печорську гравюру до чисто національного українського характеру.

Розпочинаючи з найперших печерських видань, національний характер прикрас не втрачався аж до кінця цеї давньої доби. В печерських гравюрах усе своє,- гравери матеріал для малюнка беруть собі з свого оточення; так робив, скажемо, Ілля свої гравюри для Требника 1646 р. та для "Патерика" 1661 р.; і як багато українського побуту в гравюрах, скажемо, Требника 1646 р., наприклад, в малюнку похорон; або погляньте на воли з плугом на гравюрі в "Учительнім Євангелії" 1637 р., або на пророка Іллю (на офорті Анфологіона 1619 р.), що мчить по небі парою добрих коней - все це чисто національне, своє українське.

Дуже любила Лавра давати на гравюрах своїх видань свій печорський побут. Так, часто бачимо на цих гравюрах малюнки Успінської церкви, печер, лаврський іконостас, Антонія й Феодосія, образи з печорської церкви і т. п. Взагалі, печорські гравюри дають багатий та цінний матеріал для вивчення тогочасного українського життя та культури.

<<< - на попередню