МОЗЕС ГОМБЕРГ

М.Гомберг - один із найвидатніших у світі хіміків-органіків. Народився в Єлисаветграді, 8 лютого 1866 року, а помер у штаті Мічіган, у місті Енн-Арбор, 12 лютого 1947 року. Про його сім'ю невідомо нічого, крім того, що батьків звали Джордж та Марія Резнікові-Гомберг, а молодшу сестру - Соня. У зрілому віці він дуже рідко згадував своє дитинство, і навіть найближчі друзі не знали нічого про його життя до того, як сім'я переїхала до Америки. Відомо тільки, що він ходив до Миколаївської гімназії в Єлисаветграді з 1878* по 1884 р. У 1884 році його батько був звинувачений у таємній політичній діяльності, і, щоб уникнути арешту, він виїхав з Росії до Сполучених Штатів, жертвуючи при цьому своїм майном у Росії.

Після переїзду сім'я Гомбергів оселилася у Чикаго, де батько і син перебивалися випадковими заробітками. І так як Гомберги не розмовляли англійською мовою, це була просто фізична праця. Очевидно, молодий Гомберг працював біля худоби - робота, яка ніяк не підходила до його витонченої натури. Коли Ептон Сінклер відобразив у своїй книзі "Джунглі" неймовірно жахливі умови праці біля худоби, професор Гомберг говорив одному із своїх друзів, щоіможе підтвердити, спираючись на власний досвід, що в описі Сінклера немає перебільшень.

Заробляючи на прожиття, Мозес Гомберг вчив англійську мову і готувався до іспитів, щоб продовжити своє навчання. До університету штату Мічіган він був прийнятий у 1886 році, а у 1890 році закінчив навчання, отримавши звання бакалавра з хімії. Згодом, у 1892 і 1894 роках, він отримав звання магістра та доктора філософії.

У 1893 році Мозес Гомберг отримує посаду викладача вищої школи у штаті Мічіган, а в 1894 р. під керівництвом професора Прескотта захищає докторську дисертацію на тему "Реакції кофеїна".

Доктор Гомберг прагне продовжити навчання за кордоном, і у 1896 році виїжджає до Німеччини. Дослідницькі роботи, які проводив учений у Мюнхені, виявляють його непересічний розум та глибокі знання.

Після смерті професора Кемпбела в 1925 році, д-ра Гомберга запросили очолювати кафедру хімії в університеті. Він дав згоду тимчасово керувати кафедрою, доки не знайдуть іншої кандидатури. Але вийшло так, що кращої людини на цю посаду знайти було неможливо.

Професор Гомберг був не тільки вченим-хіміком, а й цікавою особистістю: розумним, але скромним, сором'язливим, приязним; відомим, але дуже простим.

Не завадить сказати трохи про його зовнішність. Він був середнього росту та комплекції. Чорняве волосся, вуса і незмінне пенсне на чорній мотузці. Він мав короткі, товсті пальці, що дуже дивувало тих, хто знав, які витончені, складні за технікою експерименти йому доводилося проводити. У 70 років професор мав вигляд людини значно молодшої завдяки енергії, завзятості, очам, у яких променилась спрага до життя і відкриттів. Люди, які знали Гомберга, відмічали його скромність, ввічливість, доброту та щедрість. Навіть коли вчений говорив про свої відкриття, то вказував, що це робота всієї лабораторії. Він одержав багато винагород, та ніколи не згадував про них. Гомберг був членом Національної академії наук, почесним членом Товариства хіміків Нідерландів, президентом Американського хімічного товариства, почесним доктором наук Чиказького університету і Бруклінського політехнічного інституту, мав багато інших винагород.

Професор Гомберг щиро цікавився справами своїх студентів: науковою роботою і особистим життям.

Лабораторія, в якій працювали студенти, приєднувалась до приватної лабораторії професора, і він, звичайно, виходив до них п'ять-шість раз на день. Гомберг завжди приходив до лабораторії о пів на восьму ранку, одягав халат і відразу до студентів. Вимогливий до себе, він вимагав і від інших чіткості, скурпульозності та точності, не терпів запізнень.

Професор читав буже багато, і очікував від інших того ж самого. Інколи, обговорюючи із студентами дослідження, він радив проглянути певні статті, і, що цікаво, Гомберг майже завжди міг сказати ім'я автора та точний рік, коли стаття була надрукована.

Він також не радив працювати в лабораторії в неділю, і просив студентів, якщо все-таки так трапляється, закривати штори, щоб не образити релігійні почуття перехожих, які ідуть до церкви, і яким не сподобалося б те, що інші працюють у такий час. Хоча, як розповідає Лі Кон Холт, сам професор у часи своєї молодості і вся його дослідницька група інколи працювали всю ніч і часто брали сніданки з собою в лабораторію на суботу та неділю, щоб працювати весь день без перерв.

В університеті професор Гомберг проводив семінари раз на тиждень з невеликою групою із трьох-чотирьох студентів. Якщо під час дискусії виринало ім'я якогось відомого хіміка, він часто розповідав анекдоти про нього або цікаві випадки з його життя. Яким чином він дізнавався про це, ніхто не міг і зрозуміти, адже він дуже рідко залишав Енн-Арбор, та й гостей приїздило до нього небагато.

Професор Гомберг дуже старанно працював над підготовкою та викладанням лекцій; часто залишав лекційну аудиторію, .вкритий потом від напруження та зовсім виснажений. Хоча інколи він починав жартувати зовсім спонтанно, ті жарти завжди весело сприймалися аудиторією, тому що вони були неочікуваними.

Професор не любив писанини, однак, незважаючи на це, він працював над кожною роботою до того часу, доки вона не була зразком стилю та якістю думки. Коли студенти готували свої кандидатські роботи, він примушував читати їх вголос, бо вважав, що неможливо правильно зрозуміти думку та значення роботи без читання її вголос. Його принцип: скажи тільки те, що треба, і ні слова більше.

За матеріалами бібліографічних спогадів Джона Бейлера
* У спогадах Д. Бейлера ця дата називається помилково

далі >>>