"Планета українського слова”

“Любов до рідної мови —

найприродніше духовне

начало людського життя”

Дмитро Павличко.

Нинішнє 9 листопада звучить як поліфонія святкувань української культури й духовності. В цей освячений осінню день ми вшановуємо пам'ять Преподобного Нестора-Літописця, відзначаємо День української писемності та мови, вперше святкуємо Всеукраїнський День працівників культури та майстрів народного мистецтва. Вся українська спільнота гуртується на шляху відродження духовності, зміцнення державності, стверджується в рідному слові. І тому на книжковій експозиції “Планета українського слова”, запропонованій відділом обслуговування користувачів — неперевершене багатство творчого доробку українських митців, викристалізуване часом. Віртуальний простір цієї планети вбирає в себе художні цінності літературного слова: від найдавніших пам`яток давньоруської літератури — до сучасних постмодерних візій.

Тут — і невмируще видання “Повісті минулих літ”, яку переписував Нестор-Літописець, і “Слово о полку Ігоревім”, й чотиритомник “Слова многоцінного”, впорядкованого професором Василем Яременком і письменником Валерієм Шевчуком. Ці книги ніби вилучені із законів тління. Така геніальна література, безумовно, житиме вічно.

Унікальною сторінкою виставки є видання всесвітньо відомих українських класиків Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Івана Котляревського, Василя Барки, Богдана Лепкого, Івана Багряного та ін. Особливо цінними раритетами в цьому книжковому полі виступають Шевченківські книги. Ще з часів життя поета, як мовив колись Панас Мирний, “всі дивувалися красі та силі тієї простої мови, якою Шевченко виливав свої вірші”. 200-літній ювілей Кобзаря спонукав українських подвижників книги подарувати світові небачені мистецькі шедеври, що вирізняються новими дослідницькими аспектами, неоціненним естетико-художнім рішенням, високополіграфічним сервісом. До таких належать двотомник “Тарас Шевченко в критиці” (ред. Григорія Грабовича), “Тарас Шевченко: невідомі сторінки життя”, тритомне видання Р.Симоненка та В.Берестенка “Тарас Шевченко та його доба” (документально-хрестоматійне висвітлення життя й діяльності Т.Шевченка та найближчих у часі спадкоємців і продовжувачів його справи І.Франка, Лесі Українки, М.Драгоманова), картографічний атлас Н.Крижова “Шляхами великого Кобзаря”, “Тарас Шевченко: мистецька спадщина”, “Кобзарі”, видані різними мовами світу та ін.

частиною експозиції є філологічна література, що відображає національні аспекти українського слова. Адже, за словами Панаса Мирного, “Найбільше і найдорожче добро кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування”. Тут — книги Лариси Масенко “(У)мовна (У)країна”, “Суржик: між мовою і язиком”, “Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду. Документи і матеріали”; Станіслава Губерначука “Прадавність української мови”; колективна монографія Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України “Мовна ситуація України: між конфліктом і консенсусом”; ілюстративне доповнення до І тому двадцятитомного Словника української мови Дмитра Пилипчука “Болять мені загублені слова”; книга-анкета, впорядкована Василем Бондарем “Письменництво: важкий хрест чи лавровий вінець?” та інші.

У канву колоритного вінка українських книг ніжним струменем вплітаються видання, що ретранслюють етнос і фольклор нашого народу. Це унікальні рідкості — “Міфи та легенди давньої України” та “Українська міфологія” Валерія Войтовича, “Українські думи”, “Українські приказки, прислів`я і таке інше”, “Українські билини”, “Українські народні казки”, “Українські легенди” тощо. Якось Микола Гоголь, відчуваючи в своїй душі безмежну любов до всього українського, захоплено вигукнув: “Покажіть мені народ, у якого б було більше пісень. Наша Україна дзвенить піснями”. Тож “Планета українського слова” була б не зовсім заселеною, якби на ній не було збірників пісень: “Співоче поле України”, “Пісенний вінок”, “Золоті ключі”, “Струни серця” та ін. Українська народна пісня, на думку Михайла Стельмаха, “ввібрала в себе і грозовий, і барвінковий ласкавий світ, історію і побут, болючі роздуми і найніжніші почуття”.

Звертаючись до книги, завжди згадуємо слова Миколи Гоголя, який підсумовував: “Література — це храм, куди можна входити лише з чистою совістю і благородними прагненнями”. Тому-то нашу “Планету...” ми заселили виданнями Ліни Костенко, Василя Стуса, Григорія Гусейнова, Володимира Дрозда, Миколи Вінграновського, Василя Симоненка, Володимира Базилевського, Оксани Забужко, Марії Матіос, Софії Майданської, Любові Пономаренко, Володимира Винниченка, Бориса Мозолевського, Ірини Жиленко, Володимира Панченка, Василя Бондаря, Степана Процюка, Олександра Жовни та ін.

Цінними, багатими й унікальними на нашій виставці є збірники й антології. Особливу увагу привертають двотомна поетична антологія, що подає твори ста українських поетів ХХ сторіччя “Чорне і червоне” та ста українських поетес ХХ ст. “Червоне і чорне”; антологія української любовної лірики ХІХ — поч. ХХ ст. “Літургія кохання”; антології літератури для дітей та юнацтва “Дивосвіт “Веселки”” (тритомник), “Зелене око”; багатотомний збірник матеріалів бібліотеки газети “День” “Екстракт + 200”; “Український сатирикон”, “Дивовид”, “Поезія українського романтизму”, “Український вертеп” та ін.

Але ж наша “Планета українського слова” була б не реальною, якби на ній не жили молоді художники слова, творчому стилю яких притаманні свобода самовияву, стильовий синкретизм, модерне й постмодерне віяння, тематична повнота, нетрадиційна заангажованість тощо. Їх сьогодні читають: Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Ірен Роздобудько, Юрій Кокотюха, Володимир Даниленко, Максим Кідрук, Дзвінка Матіяш, Олександр Ірванець, Любко Дереш, Галина Вдовиченко, Андрій Курков, Галина Вдовиченко, Маріанна Кіяновська та ін.

А все ж, якими б творчими стежками не ходили українські молоді чи маститі літератори, які б не сповідували світоглядні позиції, чим би не заповнювали художній простір своїх творінь, вони завжди — вірнопіддані його величності Слова. Тож у душах письменників і читачів нехай завжди живе свідомість того, що, за виразом Василя Липинського, “Мова, слово — це найбільш виразне й найкраще виявлення благодаті Святого Духа в людях”.

Наталія Чуприна, бібліотекар відділу обслуговування користувачів.