Ніхто не забутий – ніщо не забуто!

I виростають поколiння,
Котрi не чули тишини.
О, найстрашнiше з лiточислень
Вiйна – вiйною – до вiйни!
/ Л. Костенко /

Скiльки iснує свiт – стiльки й iснують вiйни. Свiт дiлили, передiляли, знову дiлили... Жодна держава не iснує вiчно: то приєднується до чогось, то вiддiляється, то її знищують. Iде безкiнечний передiл свiту.

I над цими глобальними катаклiзмами хтось стоїть, комусь не йметься все захопити, пiдпорядкувати собi, володiти.

На жаль, вiйни роблять не народи, а лише окремi постатi. Стiльки iсторiй iснує про те, як iз-за дрiбницi починалися кровопролиття. Так легко пiдбурити на нацiональну ворожнечу - i так важко зупинити кровопролиття.

А життя у людини лише одне, i воно не повториться. Нiхто не має права забирати життя iншого, бо немає бiльшої цiнностi у свiтi, нiж людське життя.

Постiйно на земнiй кулi йдуть вiйни. Кожен день хтось десь воює, помирає. Для всiх навiть спiвчуття не вистачить. Найбiльше болять людинi вiйни на її територiї. Ми вже 75 рокiв без вiйни. Який незвичайний цей день! Весна вже давно почалась, але саме 9 травня все буяє i кипить у цвiту; у цей день найкрасивiша весна, найбiльший цвiт, найчарiвнiшi квiти, наймилiша музика i найдобрiшi люди. Цей день на всiх накладає печатку милосердя, доброти, якоїсь патрiотичностi, урочистостi. Щемно на серцi, боляче дивитись на останнiх ветеранiв. Їх уже зовсiм мало, i з кожним роком вони бiднiшi i бiднiшi. Гiрко i соромно їм дивитися в очi, бо держава зробила їх жебраками. Зносилися костюми, скоро нi до чого буде i ордени чiпляти. Отак ми їх шануємо. А вони воювали за Батькiвщину, за нас. Невже ранiше люди були iншi? Кращi?

Всі, хто здобував Перемогу, навічно залишаться у вдячній пам'яті народів, і спомин про них передаватиметься з покоління в покоління. Подвиги, здійснені нашими воїнами і трудівниками тилу, зробили їх героями. За кожним з них – людське життя, яскраве і талановите, безжалісно обірване у розквіті сил. День Перемоги – справді всенародне свято, яке свідчить, що ніхто з них не забутий і ніщо не забуто.

Запрошуємо до перегляду віртуальної виставки «Автограф війни»:

http://library.kr.ua/exibit/avtograf/index.htm

На всі ці документи не можна дивитися без хвилювання. Вони і сьогодні, через 75 років, тривожать душу, викликають сум, сльози співчуття і великі роздуми.

Також хочемо ознайомити Вас із аудіо проєктом «Голоси з війни» http://library.kr.ua/exibit/holosy/index.html

Ідея проекту – виявити і зафіксувати унікальність кожної долі, кожної особистої історії, болючий відбиток Другої Світової війни в кожній родині України.

Це Війна в Особистих Історіях.

Ми не відбирали певних учасників проекту, ми приймали усі свідчення – учасників Великої Вітчизняної війни, дітей війни, дітей повоєнних часів. Усіх опитуваних ми знайшли у бібліотечному середовищі – це користувачі бібліотеки, працівники бібліотеки, їхні рідні та близькі. Всім опитуваним ми ставили лише одне питання: «Що для вас особисто означає „війна”?

Вдячні тим, хто погодився на участь у проекті, з розумінням cтавимося до почуттів тих, хто відмовився.

Рiзнi часи, рiзнi масштаби, рiзна зброя (вiд кам'яної сокири до мiжконтинентальної ракети) – та лишалася сутнiсть. Адже так чи iнакше, вiйна – це лихо, незалежно вiд того, визвольна вона чи загарбницька, бо страждають простi люди, плачуть матерi i вдови, зростають сиротами дiти.

Немає тепер для жодного народу питання нагальнiшого, важливiшого, нiж збереження миру, забезпечення головнiшого для кожної людини – права на життя, можливiсть щасливо жити й працювати в рiдному краю.

Бородавкіна Анна,
бібліотекар відділу соціокультурної діяльності