Чуємо тебе, брате!

Понад півстоліття твори цього самобутнього талановитого поета-лірика, представника романтичної молоді 20-30-х років ХХ ст., оригінального художника не друкувалися. З ним не знайомі навіть старші покоління любителів художнього слова. Адже останній раз збірка його віршів, повістей і оповідань "Дні юності" та роман "Сходило сонце" вийшли у світ у 1930 році.

Між тим Петро Голота належав до когорти перших українських поетів, які прийшли в літературу після революції і були її співцями. У подальшому більшості з них довелося сповна випити гірку чашу тієї жорстокої дійсності, яку вони оспівували і в яку свято вірили.

Народився Петро Іванович Мельник (Голота - то його літературний псевдонім, інші псевдоніми - Петро Балашівський, П. Балаш) 12 липня 1902 року в передмісті Єлисаветграда Балашівці (тепер у складі Кіровограда). Селянська сім'я Мельників бідувала. І Петро не міг ходити до школи. Читати й писати навчився самотужки, випасаючи днями череду. Над книжкою засиджувався ночами. З дитячих літ виявився у здібного малюка також потяг до малювання. Опанувавши курс необхідних дисциплін, Петро склав екстерном іспити за курс навчання в Єлисаветградській чоловічій гімназії. Йому не виповнилося й дев'ятнадцяти, коли у Єлисаветграді вийшла друком перша збірка віршів "Тернистий шлях до волі і освіти". То були ліричні рядки автобіографії юного поета.

Книжка послужила своєрідною перепусткою автору до поїздки в Москву, де він відвідував літературний семінар російського поета Валерія Брюсова . А коли у Харкові виникла Спілка українських радянських селянських письменників "Плуг" (1922 рік), Петро Голота одним з перших вступив до неї. Членами новоствореної письменницької організації стали Олександр Донченко, Іван Сенченко, Петро Панч, Леонід Первомайський, наш земляк Іван Шевченко, інші поети і письменники. Це були, за визначенням Сенченка, трохи незграбні, але щиро прекрасні, юні, повні енергії та радісних сподівань молодики, що сміливо взялися до творення літератури нової доби. Скільки наївного, незрілого було написано у ті двадцяті роки. Просто всі намагалися відбити у своїх перших творах найбільш животрепетне в становленні молодого суспільства. Бракувало знань, умінь, досвіду, глибини й широти бачення життя.

Але була жадоба творення, пафос нового життя. Петро Голота посідав провідне місце в "Плузі", активно писав. Результатом творчої роботи стала збірка поезій "Степи - заводові", що вийшла у світ у 1925 році. У тому ж році видано збірку нарисів П.Голоти "В дорозі змагань". А вже наступного року Петро переходить до нової літературної організації "Молодняк". Очолював її поет Павло Усенко. До неї входив ще один наш земляк - Сава Голованівський. Він залишив цікаві спогади про поетів "Молодняка", яскраво відобразив будні цієї творчої організації.

Одна за одною впродовж трьох років виходять збірка поезій Голоти "Пісні під гармонію", книга поем "Будні", дві збірки повістей і оповідань. Він писав казки для дітей, ліричні вірші поета перекладав на музику композитор П.Сениця. Крім всього цього, Петро займався малюванням, ілюстрував свої твори, оформляв декорацію для театрів. Як зазначав Петро Панч, уявити собі творчий процес тих років у "Молодняку" без Петра Голоти неможливо.

А потім настали 30-ті роки. Почалися жорстокі розправи з національною інтелігенцією України. Було закрито більшість творчих письменницьких спілок, журналів, видавництв. Йшли нескінчені судові процеси над представниками культури, освіти, літератури. Для надання безчинствам "правового" відтінку вигадувалися міфічні "ворожі" організації . Такі, наприклад, як "Спілка визволення України", "Український національний центр" та інші.

"Протягом років 1934 - 1938, - згадує І.Сенченко, - по Україні, по її містах і селах гуркотіли спеціальні тюремні машини, так звані "чорні ворони", хапали свої жертви. Хто потрапляв туди, як правило, назад не повертався. Заарештованих морили голодом, піддавали страшним тортурам, розстрілювали тисячами і десятками тисяч із кулеметів, топили в старих баржах у Білому морі, біля берегів Соловецького монастиря. Зокрема, там були потоплені Григорій Епік, геніальний наш драматург Микола Куліш, видатний режисер Лесь Курбас. Топили їх в інших північних і далекосхідних морях". Не стало Хвильового, Зерова, Вороного. Із 193-х членів та кандидатів у члени Спілки радянських письменників України, які були прийняті до неї під час Першого з'їзду письменників, репресованими виявилися 97. Загалом же, за твердженням деяких дослідників, під час беззаконня репресували близько 500 письменників, які жили і працювали на Україні.

Не уникнув переслідувань і Петро Голота. Щоправда, вижити йому випадково пощастило. Можливо, тому, що він потрапив за грати ще до масових репресій тридцять сьомого і його просто не встигли "записати" до названих вище "ворожих" спілок. Про ці роки він писав у невеликому вірші "Почуй мене, брате":

… Весна десь шумить                    робітнича, А я у залізнім полоні … У мене ось на долоні Веселий од сонця                    промінчик. Я руки свої простягаю, Крізь грубі, заржавлені                                грати, До сонця привіт посилаю:         - Почуй мене, брате!

Звільнився з неволі Петро Голота перед самою війною, під час якої працював у редакції прифронтової радіостанції "Дніпро". Після війни був кореспондентом газети "Соціалістична Харківщина". А далі творчі шляхи привели його у м. Снятин Івано-Франківської області. Його полонив цей чарівний прикарпатський край. Полонила творчість співця цього краю Марка Черемшини. Він і сам радісно оспівував його:

Моїм думкам немає краю. Стою, дивлюся - вдалині Хати під снігом                    спочивають І гай дріма в зимовім сні. Співець, як горді                     Ми з тобою! Слова твої, твої почуття, Будили піснею палкою Людей до щастя і життя.

Ці ліричні рядки свідчать про талант і творчі можливості поета-земляка.

А був же він, як вже мовилося, і здібним художником. У цьому переконається кожен, хто відвідає літературно-меморіальний музей Марка Черемшини у Снятині. Там експонуються ілюстрації до творів письменника. Їх створили відомі українські художники В. Касіян, І.Їжакевич, Ф.Коновалюк. Близько сорока акварелей написав Петро Голота.

Рано обірвалось життя поета і художника. Помер Петро Іванович 8 листопада 1949 року. Останнє своє пристанище знайшов він у Снятині - краї, який любив і оспівав. Довгі рокі зі злої волі перебував наш земляк у забутті. Шість десятиріч не видавались його твори. Лиш у 1981 році журнал "Жовтень" (тепер "Дзвін") видрукував невеличку добірку віршів, уривки з яких тут наведено. Та віриться: почують тебе, брате! Ще на Україні зазвенить твоє поетичне слово, прочитаємо ми твою творчу біографію, пізнаємо твої художні полотна.