ПОДАРОВАНІ ВИДАННЯ ЗА ЛИСТОПАД 2007 р.

Від Богдана Козака, народного артиста України, декана інституту культури та мистецтва ЛНУ ім. І. Франка:

Паламарчук, Оксана. Музичні вистави Львівських театрів: (1776-2001).– Львів, 2007.– 448с.

На підставі документальних джерел книжка розповідає про становлення театральних колективів у Львові, вокальну і хореографічну, сценічну майстерність виконавців минулого й сьогодення.
Зацікавлений читач переконається, яким насиченим було і є у Львові театральне життя. Сповненими найнесподіваніших емоцій можуть бути факти, цифри і прізвища як широке полотно хвилюючих мистецьких злетів, тріумфів і розчарувань.
Видання розраховане на широку читацьку аудиторію, передовсім на ту її частину, яка не байдужа до мистецького і громадського життя й доброї слави старовинного українського міста Лева.

Ревуцький, Дмитро. Живе слово: Теорія виразного читання для школи: Перевидання. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2001. – 200 с.

„Живе слово”, що пропонується увазі читача, - це перевидання посібника з мистецтва декламації, яку автор – Д. Ревуцький подарував молодій українській театральній педагогіці. Ця книга сприятиме формуванню методичних засад вивчення сценічного мовлення як предмету, як фаху, і як засобу плекання чуттєвого художнього світу людини – учня, студента, актора.
„Живе слово” із вдячністю прочитають не лише студенти спеціалізованих навчальних закладів, а й широке коло любителів художнього читання.

Паві, Патріс. Словник театру. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2006. – 640 с.

„Словник театру” Патріса Паві – перше видання в Україні. Ця праця П. Паві, професора театрознавства Сорбонни, є узагальненим досвідом наукових і критичних знань у галузі сучасного європейського театрознавства. Автор „Словника”, виходячи з базових даних, висловлює власні міркування з приводу тих чи інших понять.
Гасла „Словника” супроводжуються відповідними термінами англійською, німецькою та іспанською мовами, а також бібліографічними та тематичними посиланнями.
„Словник театру” П. Паві перекладено багатьма мовами світу. Розрахований на театральних діячів, а також усіх тих, хто цікавиться театром.

Лужницький, Григор. Український театр: Наукові праці, статті, рецензії: Збірник праць. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2004. – Т. 1. Наукові праці. – 344 с.

До читачів повертається ім’я і науковий доробок Григора Лужицького (1903-1990), видатного українського вченого, драматурга, театрального критика, історика театру, який залишив нащадкам численну творчу спадщину. До першого тому ввійшли засадничі наукові театрознавчі праці з питань драматургії, театру та його історії.
Видання адресоване історикам театру, культурологам, студентам-театрознавцям, усім поціновувачам української театральної історії. Воно покликане поглибити і розширити знання з царини історії національного театру.

Софронова, Людмила. Старовинний український театр. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2004. – 336 с.

У книзі досліджується український театр XVII-XVIII ст., що перебував на перетині таких культурних кордонів, як світське- сакральне, бароко-середні віки, католицизм-православ’я. У ньому – як стверджує автор – чітко виражена суть тих процесів, які відбувалися в історії культури східної гілки слов’янських народів в епоху бароко. Так, цей театр виявився тісно зв’язаним із ритуалом, який був у процесі формування нової художньої мови винесений у верхні шари тексту. Ці зв’язки забезпечили повноцінне існування нового виду мистецтва і поставили його в один ряд із іншими у східнослов’янській культурі. Крізь призму ритуальної природи українського театру у книзі розглядається становище актора на сцені, функції речей, ознаки сценічного часопростору.

Брук, Пітер. Жодних секретів: Думки про акторську майстерність і театр. Пер. з англ. - Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2005. – 134 с.

«Жодних секретів» - книжка англійського режисера, чия творчість широко відома в світі. У ній автор прискіпливо розглядає сутність творчості актора та режисера, підносить на філософський рівень розуміння театру як соціальне, культурне явище, аналізує власний досвід роботи над поставою «Бурі» В. Шекспіра.
Книжка корисна для акторів та режисерів театру, а також може бути використана як навчальний посібник зі спеціальності «Театральне мистецтво» для студентів-театрознавців, акторів, режисерів, культурологів.

Ревуцький, Валеріян. Віра Левицька: Життя і сцена: Монографія. – Торонто-Нью-Йорк: Об’єднання Українських письменників «Слово», 1998. – 267 с.: іл.

Є люди, що намагаються увійти до сценічного мистецтва, не маючи від народження великих здібностей до нього, але мріючи про популярність на сцені. Є люди, що лише користають з праці біля театру, і є люди, що народжені бути в ньому. До останніх належить і Віра Левицька. Вона не мала ні спеціальної театральної освіти, ні середовища, що сприяло б її любові до театру. Школа її була сцена.
Це видання буде цікаве широкому колу читачів.

Стайн, Джон. Сучасна драматургія в теорії та театральній практиці: Кн. 1. Реалізм і натуралізм. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2003. – 255 с.: іл.

Книга перша розпочинається з історії бунту натуралістів у Франції проти стилістики традиційного театру. Коли реалізм перетворюється на загальноєвропейський рух, увага з паризької сцени переміщується на Майнінгенську трупу та творчість Ібсена як режисера й драматурга в Осло, а також Чехова в Москві. Шоу в Лондоні, Сінга в Дубліні. Автор розглядає творчість таких постановників як Антуан, Брам, Немирович-Данченко та Станіславський. Висвітлено початки Ірландського драматичного руху, а також творчість провідних режисерів та критиків, які працювали в стилістиці реалістичного театру в США після Беласко. Прослідковано тяглість традиції в роботах Вільямса й Міллера у США та Осборна й Бонда в Англії.

Стайн, Джон. Сучасна драматургія в теорії та театральній практиці: Кн. 2. Символізм, сюрреалізм і абсурд. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2003. – 271 с.: іл..

В основу другої книги покладено аналіз теорії Вагнера й Ніцше, що їх поширили Апіа та Крейд і які вплинули на пізніші п’єси Ібсена, Метерлінка, режисуру Люнє-По. Жаррі фігурує як предтеча сюрреалізму. Символістичні елементи виявлено також у п’єсах Клоделя, Жіроду, Йєтса, Еліота, Лорки та Піранделло. Театр жорстокості Арто по трактовано у зв’язку з творчістю Пітера Брука. Театр абсурду розглянуто на підставі діяльності Сартра, Бекета, Пінтера та Іонеско. Новітній авангардний театр в Америці та Британії також посідає символістичні елементи.

Стайн, Джон. Сучасна драматургія в теорії та театральній практиці: Кн.. 3. Експресіонізм та епічний театр. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2004. – 286 с.: іл.

У третій книзі розглянуто творчість Бюхнера який був провісником експресіонізму. За ним прийшли Ведекінд та Стріндберг. Далі простежено розвиток цієї стилістики від Кайзера та Толлера до О’Ніла, Вайлдера й пізнього О’Кейсі. Серед провідних постановників розглянуто творчість Райнгардта і Мейєрхольда. Епічний театр автор вивчає від Піскатора й Брехта до Дюрренматта і Вайса, а також Ардена та Бонда. Відзначено його розквіт у новітніх паростках документального театру.

Від родини Тарковських:

Поэзия народов Кавказа в переводах Арсения Тарковского: Сборник. – М.: Дедалус, 2002. – 287 с.

Издание включает в себя значительную часть переводов из классической и современной поэзии Армении, Грузии и Азербайджана, а также народов Северного Кавказа – Дагестана, Ингушетии и Чечни, осуществленных выдающимся русским поэтом, одним из крупнейших мастеров перевода Арсением Тарковским (1907-1989). Сборник включает в себя также избранные стихотворения поэта. Издание приурочено к девяностопятилетию со дня рождения А. А. Тарковского.

Тарковская, Марина Арсеньевна. Осколки зеркала. – М.: Вагриус, 2006. – 415с.: фото

Автор книги – дочь поэта Арсения Тарковского и сестра кинорежиссера Андрея Тарковского. Летопись жизни семьи, из которой вышло много ярких личностей, перемежается собственными воспоминаниями – веселыми и трагическими. В «Осколках зеркала» много персонажей, но главным все же остаются отец и брат. Марина Тарковская точно передает их напряженный диалог, сближения и разрывы, мучительное расставание, происшедшее после того, как Андрей был вынужден остаться в эмиграции – покинуть не только родину, но и самых близких людей. Другая важная линия в повествовании М. Тарковской – история взаимоотношений ее родителей, двух сильных личностей, «которые не могли быть вместе, но и в отдельности не получалось»…

Тарковский, Михаил. Замороженное время: Повести, рассказы. – М.: Андреевский флаг, 2003. – 448 с.

Герои Михаила Тарковского хотят жить, а не умирать. Люди с характером. О таких характерах столичные критики с уважением и удивлением пишут: «будто вырваны из самых глубин народной жизни». Но как раз таких-то и нельзя ни «вырвать», ни «изъять», как невозможно заставить их плескаться на мелководье в поверхностной ряби. Таежники, охотники и рыбаки – они одушевляют нашу общую бескрайную российскую жизнь вдали от больших городов, и там на енисейских берегах, им покаместь хватает простора. Там, в полудеревенских поселениях, каждый новый день жизни – не этакая блестящая и, в сущности, пустая подачка, сброшенная свыше от щедрот, а время длительное – ежечасно и ежеминутно, от зари до зари наполненное терпением, преодолением и любовью. И это время прекрасно и живо описывает Михаил Тарковский в своих повестях и рассказах.

Арсений Тарковский: К 100-летию со дня рождения: Комплект открыток. – М.: Библио-Посткард, 2007. – 12 открыток.

В комплект вошли фотографии из личного архива М. А. Тарковской:
1. Мария Каэтановна, Карл Матвеевич, Надежда Карловна Тарковские (бабушка, дед и тетя Арсения Тарковского).
2. Александр Карлович Тарковский (отец А. Тарковского).
3. Мария Даниловна Тарковская с сыновьями.
4. Семья Тарковских в саду около дома (Елисаветград)
5. Арсений Александрович, Мария Ивановна и Андрюша Тарковский.
6. Арсений Тарковский и театральный режиссер Николай Станиславский, друг юности Тарковского.
7. Арсений Тарковский.
8. Арсений Тарковский у дома своего детства.