Біль, що пронизує душу

Трагічні долі репресованих поетів ХХ століття глибоким болем пронизали серце кожного, хто прийшов до ОУНБ імені Д.І.Чижевського 28 листопада на поетичний вечір “Розстріляне коло”. Адже завдяки талантам молодих студентів-філологів Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка глядачі ніби вдихнули атмосферу кривавої віхоли сталінського терору. Саме тоді нищили найцінніше — життя, душу й розум!

Страшно від того, що назавжди зникли з лиця землі безліч служителів української Музи — поетів, прозаїків, драматургів, гумористів, критиків. Через це духовна скарбниця нашої рідної землі, та й усього людства втратила надзвичайно багато.

Одним із центральних дійств літературно-музичної композиції стало «Розстріляне коло». Постать НКВДиста — уособлення тоталітарної машини, що нищила паростки живого... Це коло складалося з семи осіб, руки яких зв'язані грубою мотузкою. І в цьому своя символіка — трагічна доля, що поєднала молодих співців, їхня вірність ідеї, незламність і гірка безвихідь, страшний замкнутий простір...

Їх семеро... як куль у барабані револьвера.

Кожен постріл - це один з тих самих поетів, яких стерли з лиця землі. Стерли – та не безслідно… Микола Зеров, Майк Йогансен, Михайло Семенко, Євген Плужник, Марко Вороний, Павло Филипович, Олекса Стороженко. Це ті герої, які померли не від смерті, а від життя. Їх катували, били, залякували. Лише заради одного підпису під зізнанням в зраді Радянському Союзу. Підпис, який вів за собою найвищу міру покарання – розстріл. Експресію почуттів підсилювала сумна мелодія скрипки — ще один образ — образ невідворотного фатуму...

Розстріл юних талантів увійшов у душі сучасників, пронизуватиме він і серця всіх прийдешніх поколінь...

Єднання акторів і глядачів у високій миті співстраждання й поклоніння талантам береже світлу пам’ять про українських митців — жертв кривавого терору.

₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪