<<< попередня ] [ про автора ] [ наступна >>>

Миколо Зерове, втративши сина,
Ти  спромігся написати сонет.
Поможи, це до тебе вимога єдина,
Бо наразі не маю інших мет,
Крім одної:
			  вернути не рівновагу,    
Тільки власне погоду духа
			  (це знає кожен поет).

Цей твір народився у квітні 1964 року, напередодні чергової річниці їхнього з Богумілою шлюбу... А Богдан приїхав до батька наприкінці літа цього ж року, додавши тим самим поетові життєвої сили й душевної рівноваги.

Дбаючи про синову безпеку, запрошення для приїзду до США було оформлене від імені поетової доброї знайомої пані Гайворонської (Пелехович). Пані Гайворонська дуже багато допомогла поетові з його власним облаштуванням на Американському континенті, свого часу вона поручилася у видачі громадянства США самому поетові. Богдан Євгенович називав її не інакше, як батьковим ангелом-охоронцем. А Євген Филимонович з допомогою друзів організував гарну програму для синового знайомства зі США (Нью-Йорк, Вашингтон, Річфільд, Стемфорд, Філадельфія, Ніагара, Буфало, Гантер).

Осінь вони прожили разом, багато мандруючи, а ще більше - розмовляючи. Не маю, та і не можу мати, жодних фактів, що саме ця зустріч із сином додала письменникові тих кілька років життя до лютого 1968 року, але переконаний, що це було справді так. Адже ще в лютому 1964 року поет віршем "Лютий" зробив своєрідний підсумок пройденому і прожитому.

Євген Филимонович чекав від сина листів, чекав на нову зустріч. І вона відбулася влітку 1967 року тепер уже в Європі, у вимріяній поетом ще в польських таборах у далеких двадцятих роках Франції.

Дев'ять днів віддали Парижу. Приймав їх Жуковський, у котрого батько із сином і мешкали у передмісті Парижа Серселі. Там Євген Маланюк зустрівся зі своєю ученицею ще з Варшави, відвідував польський культурний центр, зустрічався з багатьма представниками української, польської, чеської еміграції.

З Парижу батько із сином перебралися до Італії. Це було їхнє останнє побачення. Запам'яталися відвідини Неаполя, Риму, Монте- Карло, папської резиденції у Ватикані. Поет із сином були гостями кардинала Бучка. На його запрошення Євген Маланюк прочитав лекцію для вихованців Української Папської Малої семінарії. Це вже вдруге син слухав виступ батька перед аудиторією (вперше у США на академії науки й мистецтва). Вразило, що виступав вільно, без тексту, а, одночасно, логічно, переконливо. Брав не тільки змістом сказаного, але й голосом, ритмом, логічними акцентами. Мав неймовірне відчуття аудиторії і гарне почуття гумору. Умів заставити себе слухати.

<<< попередня ] [ про автора ] [ наступна >>>