В С Т У П

Процес культурного вiдродження в Українi, що розпочався iз здобуттям незалежностi, вимагає об'єктивного вiдтворення iсторiї української духовностi, одну iз складових частин якої становить фiлософська думка. Проте для адекватного осягнення специфiки української фiлософiї та свiтоглядних основ, що її визначають, потрiбне бiльш ґрунтовне вивчення способiв фiлософування, iсторичних типiв свiтогляду, стилiв мислення, шкiл, форм та напрямкiв розвитку української фiлософської думки на рiзних етапах її формування. Дослідження та аналiз усiх цих чинникiв фiлософської культури повинен вiдбуватися, насамперед, з урахуванням нацiональної культурної традицiї, яку слiд розглядати в контекстi свiтової, передусiм європейської, духовної iсторiї. Такий пiдхiд до iсторико-фiлософського процесу в Українi сприятиме подоланню однобiчної схеми, яка досить довгий час панувала в нашiй науцi, з її зведенням історії філософії тільки до опозиції "матеріалізм-ідеалізм", а прогресивних тенденцій - до матеріалістичного напряму. Це неминуче призводило до спотворення уявлень про розвиток та особливостi української фiлософської думки.

Завдяки переосмисленню та логiчній реконструкцiї iсторiї української духовностi стало можливим повернення до актуального культурного процесу творчості видатних українських дiячiв минулого - iсторикiв, лiнгвiстiв, фiлософiв, письменникiв, поетiв, полiтичних дiячiв, iмена яких десятилiттями замовчувалися або дискредитувалися в Українi. Багато хто з них вже давно набув свiтового авторитету, але в себе на Батькiвщинi вони довгий час залишалися незнаними, а їхнi працi зберiгалися в "спецхранах" i були недоступними для пересiчного читача.

До цього кола вчених, яких широкий український загал тiльки нещодавно вiдкрив для себе, належить i один iз видатних iсторикiв фiлософiї, славiст, культуролог Дмитро Iванович Чижевський, людина дивовижної працездатностi та енциклопедичної освiченостi, котра своїми глибокими дослiдженнями вiтчизняної духовної спадщини зробила вагомий внесок у розвиток української культури в цiлому. Дiапазон його тематики багатогранний i рiзноманiтний. Сюди входять ґрунтовні дослiдження української лiтератури, характеристика української нацiональної вдачі, аналiз творчої спадщини видатних українських дiячiв, виокремлення та розгляд рiзних культурних перiодiв, дослiдження етапiв формування та розвитку української фiлософської думки. Щодо останньої, то саме Д.Чижевському завдячуємо першою систематизацiєю iсторико-фiлософського процесу в Українi, яку вiн здiйснив у своїх монографіях "Фiлософiя на Українi (спроба iсторiографiї)" та "Нариси з iсторiї фiлософiї на Українi", виокремивши таким чином українську фiлософiю як своєрiдну i неповторну ланку в нацiональнiй культурi (започаткували цей процес К.Ганкевич та В.Щурат).

Крiм цих ґрунтовних праць, серед його творчого доробку в галузi української фiлософiї слiд видiлити й такi важливi за аналізом, тематикою дослiдження та зiбраним емпiричним матерiалом нариси, як "Платон в давнiй Русi", "Антична лiтература в старiй Українi", "Захiдноєвропейська фiлософiя на Українi в XV-XVII ст.", "Сiмнадцяте сторiччя в духовнiй iсторiї України", "Вплив фiлософiї Шеллiнга в Українi", "Фiлософiя Г.С.Сковороди", "Праця в галузі філософії", "Кулiш - український фiлософ серця", "До характерологiї слов'ян. Українцi" - і це лише коротенький перелiк його наукових праць, у яких досліджується процес зародження, формування та розвитку фiлософської культури в Українi.

З огляду на те, що основний масив своїх праць Д.Чижевський присвятив розглядові різних філософських ідей і течій, аналізові культурно-історичних періодів і творчої спадщини видатних постатей, він передусiм є дослiдником культурної iсторiї східнослов'янських народів - iсториком фiлософiї та культурологом. Щодо власних фiлософських поглядiв, то Д.Чижевський не був схильний розробляти їх у "чистому" виглядi, отож переважно доводиться спиратись на його iдеї, що мiстяться в текстi неявно або данi опосередковано. Хоча його окремi статтi, такi, як, наприклад, "Етика i логiка", "Культурно-iсторичнi епохи", "Про формалiзм в етицi", "Початки i кiнцi нових iдеологiчних епох" та деякi iншi, можна вiднести до теоретико-фiлософських, одначе вони становлять скорiше виняток, нiж правило. Тому моя увага зосереджена не стiльки на виокремленнi теоретико-фiлософських поглядiв самого Д.Чижевського, скiльки, передусiм, на розглядi його постатi як дослiдника української фiлософської думки, а також на аналiзi тих важливих аспектiв, якi були висвiтленi вченим у цiй проблематицi. До них слiд вiднести: характеристику українського нацiонального характеру; фiлософське осмислення надбань доби Бароко та визначення її впливу на подальший розвиток українського духовного життя; висвiтлення релiгiйно-мiстичного підґрунтя свiтобачення Г.Сковороди та систематизацiю його поглядiв; виокремлення "фiлософiї серця" на українському ґрунті; з'ясування ролі античних впливiв у розвитку духовного життя в Українi; дослiдження процесу сприйняття iдей нiмецької класичної фiлософiї в академiчному середовищi України першої половини XIX столiття.

Обмеженiсть обсягу дисертацiйної роботи не дозволила мені розглянути та проаналізувати iнші аспекти наукової спадщини цього видатного вченого. Їхнє дослiдження, можливо, становитиме предмет окремої праці.

Рівень наукової розробки проблеми

Дмитро Чижевський, учений і педагог, - добре знана й шанована в Європi постать. Вiн був дiйсним членом Гейдельберзької й Хорватської академiй наук, а також почесним членом багатьох наукових товариств. Проте в Українi його iм'я та працi були майже не вiдомi до останнього часу. Тiльки на початку 90-х рокiв творча спадщина Д.Чижевського починає повертатися на Батькiвщину. Так протягом останніх років в Україні вийшли три його ґрунтовні монографії: "Нариси з історії філософії на Україні" (1992), "Історія української літератури від початків до доби реалізму" (1994) та "Антична філософія" (1995), а також ряд статей та наукових нарисів, які були опубліковані в різних періодичних виданнях, зокрема "Фiлософська i соцiологiчна думка", "Всесвiт", "Проблеми фiлософiї", "Записки обласної наукової бібліотеки імені Дмитра Чижевського" та інших.

Тематична багатогранність праць Д.Чижевського відбилася в широкому спектрі науково-дослідницьких студій, у яких аналізується його творчий доробок. Отже, вивчення його робіт здійснюється не тільки в різних ракурсах, а й у різних ланках української культури, зокрема філософії, літератури, філології. Так, В.Лісовий у своїх нарисах виділяє онтологічні та гносеологічні підвалини світогляду Д.Чижевського, а також розглядає його філософію культури. Методологічні засади запропонованої вченим концепції розвитку історико-філософського процесу в Україні становлять один з аспектів дослідження В.Горського. А.Погорілий присвятив свою наукову розвідку характеристиці постаті Д.Чижевського як історика філософії. Осмислення Д.Чижевським української романтичної історіософії складає предмет досліджень С.Козака. Специфіка релігійно-містичного світобачення Г.Сковороди в культурологічній концепції вченого аналізується в статті І.Бетко: досліджуючи текст "Саду божественних пісень", авторка вважає цілком правомірною висунуту Д.Чижевським тезу про Г.Сковороду як містичного поета з притаманним йому містико-поетичним стилем, основні ознаки якого становлять універсалізм та антитетичність. Філософському осмисленню виділених Д.Чижевським культурно-історичних періодів, теоретико-пізнавальних засад художньої творчості як духовного життєтворення присвячено роботи М.Мариновича та Г.Сивоконя. Г.Грабович у своїх грунтовних дослідницьких студіях аналізує висунуту Д.Чижевським концепцію періодизації історії української літератури, розглядаючи її позитивні й негативні боки. До історико-літературної періодизації Д.Чижевського звертається у своїх працях і О.Мишанич. Короткий біографічний нарис життя і творчого шляху видатного вченого подається в статтях О.Пріцака, І.Шевченка, В.Янцена.

Поштовхом до подальшого вивчення наукової спадщини Д.Чижевського стали Міжнародна наукова конференцiя до 100-рiччя з дня його народження ( Київ, 23-24 березня 1994 р.) та читання, присвячені пам'яті Д.Чижевського, які пройшли спочатку на батьківщині ювіляра - в Олександрії та Кіровограді, а потім продовжилися у Києві (17-19 жовтня 1994 р.).

Ушановуючи пам'ять видатного науковця, iсторика фiлософiї, культуролога, ґрунтовного дослiдника української літератури та першого систематизатора української фiлософiї, на цих наукових заходах з промовами виступили такi вiдомi українськi й зарубiжнi вченi, як В.Александрович, В.Горський, Л.Довга, М.Дубина, В.Жмир, Т.Закидальський, М.Кашуба, С.Козак, А.Колодний, С.Кримський, О.Мишанич, Д.Наливайко, В.Нічик, Н.Полiщук, О.Прiцак, М.Скринник, М.Шкандрiй, О.Толочко, Н.Яковенко, В.Яременко та iншi. У виступах науковцiв наголошувалось на величезній ерудиції, широтi погляду Д.Чижевського, вмінні глибоко проникати в культурні явища різних народів, а також пiдкреслювався його вагомий внесок у дослiдження української духовної iсторiї.

Проте в науковiй лiтературi й досi вiдсутнi систематичні iсторико-фiлософськi дослідження, в яких би увага зосереджувалась на розглядi постатi Д.Чижевського як дослiдника української фiлософської думки й вiдповiдно аналiзувався внесок вченого в розвиток цiєї проблематики. Тому моя дисертаційна робота присвячується розглядовi наукової спадщини Д.Чижевського саме пiд таким кутом зору.

Об'єктом дослідження є творча спадщина Д.Чижевського в сукупності усіх його робіт - історико-філософських, літературознавчих, культурологічних, філологічних, а також його викладацька та суспільно-наукова діяльність.

Предметом дослідження є праці Д.Чижевського, в яких розглядається розвиток історико-філософського процесу в Україні, визначаються риси української національної вдачі та аналізуються світоглядні засади видатних українських мисленників.

Мета та завдання дисертаційної роботи

Метою дослiдження є розгляд наукової спадщини Д.Чижевського, аналiз його фiлософських поглядів, свiтогляду загалом, виявлення того нового, що внiс учений у дослiдження розвитку фiлософської думки в Українi, та оцiнка творчого доробку Д.Чижевського в контекстi української духовної культури в цiлому.

У зв'язку з цим перед дослiдником постає цiла низка завдань:

- проаналiзувати творчу спадщину Д.Чижевського, зокрема його працi, що стосуються зародження, формування i розвитку української фiлософської думки;

- з'ясувати методологiчнi засади, на якi спирався вчений при розглядi фiлософського процесу в Українi;

- виокремити новi та оригiнальнi аспекти його дослiджень цiєї проблематики;

- спираючись на одержанi при аналiзi результати, визначити роль та мiсце Д.Чижевського в українськiй духовнiй культурi.

Методологiчна i теоретична основа дисертацiї

Теоретичнi засади дослiдження сформовані вивченням та осмисленням широкого кола праць Д.Чижевського, зібраних співробітниками відділу історії філософії України Інституту філософії НАН України для видання чотиритомного зібрання творів Д.Чижевського, та сучасних дослiджень наукової спадщини вченого, а також робiт вiтчизняних та зарубiжних фiлософiв, iсторикiв, лiтературознавцiв, мистецтвознавцiв, релiгiєзнавцiв, iсторикiв фiлософiї.

Методологiчною основою працi є загальнонауковий принцип об'єктивностi та iсторизму, спираючись на який я намагалася уникнути однобiчностi, монологiзму, спрощення та iдеологiзацiї. Задля цього в процесi дослiдження бралися до уваги точки зору багатьох учених та розглядалися рiзнi аспекти фiлософського процесу в Українi.

Крiм того, у своїй працi я використовувала культурологiчнi та методологiчнi розробки з iсторiї української фiлософiї, що мiстяться в дослiдженнях I.Бичко, С.Бондаря, Т.Голiченко, I.Iваньо, Я.Iсаєвича, В.Литвинова, М.Лука, В.Нiчик, А.Пашука, І.Пістрого, Я.Стратiй, В.Шинкарука.

Українська духовна iсторiя, однiєю iз складових частин якої є українська фiлософiя, на мою думку, повинна розглядатися у двох аспектах: як цiлком самобутня культура, що має своє глибоке корiння, i водночас як частка європейської культури (що неодноразово підкреслював у своїх працях Д.Чижевський). Адже європейську культурну спiльноту не можна зрозумiти без урахування внеску слов'янських народiв, зокрема українського.

На цьому тлi осмислення українознавчих праць Д.Чижевського відбувається за допомогою висвітлення взаємодiї рiзних нацiональних фiлософських культур з українською шляхом виокремлення певних взаємовпливiв, ретрансляцiй та запозичень, а також за допомогою компаративного методу, який поєднує в собi синхронiчний пiдхiд з рухом "углиб", у простiр даної традицiї чи культури. Вибрана метода аналiзу праць Д.Чижевського дозволила зосередити увагу на глибинних iдеях ученого щодо формування та розвитку української фiлософської думки та подати його iнтерпретацiю становлення фiлософської культури в Українi.

Наукова новизна дослiдження

Оригiнальний внесок роботи до iсторико-фiлософської науки полягає в тому, що шляхом аналiзу творiв Д.Чижевського висвітлюються теоретичні засади наукового розгляду історії української філософської думки як самостійної дисципліни, як особливої галузі світового культурного процесу. Відповідно простежується взаємодiя української фiлософської культури з iншими нацiональними культурами. З огляду на це визначається й мiсце Д.Чижевського в українськiй духовнiй iсторiї та значення його творчостi для розвитку української культури взагалi.

Основнi елементи новизни:

- Дисертацiя є першим систематичним iсторико-фiлософським дослiдженням комплексу українознавчих праць Дмитра Чижевського в їх цілості.

- В дисертацiї з'ясовано певнi методологiчнi засади, на якi спирався вчений при розглядi української фiлософської думки: вiднесення української культури до середземно-європейської традицiї; розумiння iсторико-фiлософського процесу в Українi з погляду характеристики найвизначнiших iсторичних епох (князiвська доба, епоха Бароко та романтичні часи), видатних мисленникiв (Г.Сковорода, П.Юркевич, Т.Шевченко, П.Кулiш, М.Гоголь) та народного свiторозумiння; поєднання компаративного пiдходу з видiленням глибинних архетипiв української духовностi. - Доведено тезу Д.Чижевського про те, що Бароко для України було не просто окремим стилем у мистецтвi, а становило своєрiдну епоху, яка мала значний вплив на формування ментальностi українського народу i на подальший розвиток його духовної iсторiї.

- З'ясовано, що дослiдження творчого доробку видатних дiячiв української культури привело Д.Чижевського до висновку, що в розвитку української духовної iсторiї вагоме мiсце посiдає "фiлософiя серця". Аналiзуючи тезу, висунуту вченим, я прийшла до висновку, що вона потребує бiльш детальної розробки i, тому я пропоную свою систематизацiю "фiлософiї серця", виокремлюючи в нiй три аспекти: психологiчно-емоцiйний, загальнохристиянський та символіко-антропоцентричний, пов'язаний з "внутрiшньою людиною серця", що має саме українську специфiку (беручи при цьому до уваги той факт, що іноді важко провести чітку межу мiж зазначеними аспектами).

- Аргументовано, що iсторико-фiлософськi дослiдження Д.Чижевського виходять за межi його "Нарисiв iсторiї фiлософiї на Українi", свiдченням чого є, зокрема, його дослiдження античної традицiї в iсторико-фiлософському процесi України. Показано, що в суто фiлософському аспектi це дослiдження є важливим для подальшої розробки даної проблематики в сучаснiй українськiй фiлософськiй лiтературi. Особливо евристичним є в цьому планi дослiдження Д.Чижевським впливiв грецької фiлософiї в схiднослов'янському реґіоні.

Теоретичне та практичне значення роботи

Проведений iсторико-фiлософський аналiз творчої спадщини Д.Чижевського, зокрема його дослiджень української фiлософської думки, висвiтлює вагомий внесок вченого в розвиток української духовної iсторiї. Отже, одержанi в ходi дисертацiйної роботи результати дають можливiсть збагатити загальне уявлення про особливостi формування та розвитку фiлософського процесу в Українi.

Основнi положення дисертацiї можуть бути використанi для подальшого iсторико-фiлософського аналiзу української духовної культури, для пiдготовки лекцiйних та семiнарських занять при вивченнi курсу iсторiї фiлософiї України, в розробцi навчальних посiбникiв з iсторiї української культури, а також для читання спецкурсiв.

Апробацiя дослiдження Основнi положення дисертацiйного дослiдження опублiковано в брошурi "Філософія Григорiя Сковороди в осмисленні Дмитра Чижевського", у збiрках наукових статей та журналі "Фiлософська i соцiологiчна думка". Про окремi результати дослiдження автор повiдомляв у доповiдях на мiжнароднiй науковiй конференцiї, присвяченiй 100-рiччю iз дня народження Дмитра Чижевського (Київ, березень 1994 р.), на мiжнароднiй науковiй конференцiї "Духовнiсть середньовiчної Європи: Схiд-Захiд" (Одеса, травень 1994 р.), на Третьому Мiжнародному Конґресі Українiстiв (Харків, серпень 1996 р.).

Структура дисертацiї

Структура i послiдовнiсть викладення матерiалу обумовлені логiкою дисертаційного дослiдження, яка випливає з поставленої мети й основних завдань роботи. У вiдповiдностi з цим дисертацiя складається iз вступу, двох роздiлiв та висновку. У вступi окреслюються та обґрунтовуються загальнi принципи дослiдження та його актуальнiсть. У першому роздiлi з'ясовуються методологiчнi засади, на якi спирався Д.Чижевський при розглядi фiлософського процесу в Українi, а також висвiтлюється ряд його суттєвих здобуткiв у дослiдженнi української фiлософської думки. Другий розділ присвячено висвітленню внеску вченого у дослідження впливiв ідей європейської фiлософії, зокрема античної та нiмецької класичної фiлософiї, на розвиток фiлософської культури в Українi.

<<< повернутсь | далі >>>