Рапорт, коликое число Крыловской дистанции, зачав от Днепра даже до форпоста Трех Малых Могилкив, сколько состоит редутов и форпостов и при оных маяков и в каком ростоянии форпост от форпоста верст, также при оных форпостах лантмилицких полков служителей обретаетца на короуле, и что при них состоит ружей, мундиру и амуничных вещей, також малоросийских полков козаков, значит под сим, сентебря 28 дня 1753 году.

Прапорщик Ушаков.

ІР НБУВ, ф. ІХ, д. 75, арк. 3-4.

Примітка:

У Задніпрських місцях для боротьби з гайдамацтвом з 1751 року крім Криловської діяли також Цибулівська і Петроострівська дистанція форпостів, створених вздовж російсько-польського кордону від Дніпра до Синюхи (Гайдамацький рух на Україні в ХVІІІ ст. Зб. матеріалів. – К., 1970, с. 213-214). У документах вказаного збірника крім назв конкретних форпостів, переважна більшість яких зафіксовано вже на карті Нової Сербії 1752 року (див. док. 45), зустрічається також значна кількість згадок про відомі і маловідомі поселення, інші історико-географічні об’єкти та урочища, при яких вони знаходились. В багатьох випадках такі відомості дозволяють отримати більш чітке уявлення про місця їх розташування, уточнити подвійні назви, час існування та багато інших цікавих фактів з історії краю.

Зокрема, в опублікованих у збірнику гайдамацьких справах періоду до утворення Нової Сербії (за 1749 – 1751 рр.) можна зустріти такі поселення, як Глинське укріплення, містечко Новий Миргород, воно ж Трисяги, сільце Литвинівка (в лісі Чута коло села Ухівки), сільце Гівнянка (можливо хутір полковника Капніста на однойменній річці при селі Дмитрівці), слобода Чернецька (Данилівка); хутори: Миколи Супруна біля полковницької слободи на Чуті, Косминин між Глинським і Стецівкою, хутір на річці Волнавці (очевидно Вовнянці) на віддалі від Калантаєва зо три милі, цибулівського жителя Пузиря, Дерев’янський у напрямку від села Глинського до річки Інгульця; пасіки: Чернецька Городищенського Миколаївського монастиря (поблизу форпосту біля Хреста), Каєва і Галаганова в лісі Чута, городиського сотника Кодинця і козака власівського Бабича в Чорному лісі; форпости: Кременчуцький, Три Бугра і Привороття, Секерянський (очевидно при Секиндринім млині), Плоский і Лісний, при Крутому Яру, в урочищі Ольховатці, міст Кальниболотський, що слугував переходом через кордон на річці Висі між караулами Калниболотським та Кілтенею (на віддалі 28 верст від Петрового Острова, на шляху до м. Архангельська) тощо.

В гайдамацьких справах початку 50-х років ХVІІІ століття, опублікованих О.Андрієвським, згадуються сільце Усиківка (1752, атаман Павло Ревуцький), річка Вербова на Малому Інгульці, урочища Круглий буєрак недалеко від вершини Інгульця, хутори колишнього протопопа сорочинського Григорія Горковського, Назара Устимовича, Свинарний, Зенців біля Стрілецької греблі, Ягідна долина при Омельнику, від неї на віддалі 1,5 гони – урочище Стрілецький місток, де атаман села Кам’янки Потоцької сотні Іван Сандул виставляв караул "против опасной болезни". Цей караул, що стояв на найбільш інтенсивному шляху із Кременчука в Січ, із-за серії гучних пограбувань тут татарських купців і високопоставлених іноземних чинів, періодично то закривали, то відкривали знову. Вже після появи сербів у Кам’янці карантинний форпост зўявляється також в урочищі Онуфріївська гребля. За скаргами проїзджих, розслідувати справу про законність його створення з Кременчука було відправлено вахмістра Кутузова, який повідомив, що при форпості знаходився лише один житель сільця Онуфріївки (потоцький козак Григорій Сидоренко). На вимогу миргородського полковника Остроградського цей карантин було також закрито, про що рапортом від 6 жовтня 1753 року повідомлено київського генерал-губернатора Івана Костюрина (ЦДІАК України, ф. 59, оп. 1, спр. 2421, арк. 1 – 6).

Створені у Задніпрських місцях на рубежі 50-х років форпости наступні четверть століття (фактично до ліквідації Запорізької Січі) поступово стають чи не найбільш характерним атрибутом життя краю і, відповідно, його історичної топонімії, серед якої вже з другої половини 50-х років зўявляються не лише назви новоутворених сербських шанців, а й відповідно перейменованих форпостів, переданих у підпорядкування полків Нової Сербії.