батька між синами і т. д.

Статут поділяється на дві частини. Всіх артикулів меньш 50.

На погляд Губе*) ріжниця між обома польськими Статутами (Вислицьким і Великопольським) покладається головно в тому: 1) що Статут Вислицький регулював і реформував істнуючі звичаї в той час, як у Статуті Великопольському мова йшла не про поліпшення істнуючого, а головне про заховання того, що єсть; 2) Статут Вислицький зачінав головним чином право "судове", а Статут Великопольський торкався в більшості своїх приписів відношень "родових", инші-ж його постанови мали здебільшого характер додатковий до аналогичних постанов Статуту Вислицького. Це все надавало Статуту Великопольському характеру устава місцевого, провінціального. Але між обома Статутами помічалася, крім того, і ще одна істотня ріжниця: в той час, як в Статуті Вислицькому значна частина норм регулювала інтереси селянські, в Статуті Велико-польському центр ваги займало рицарство, шляхта, — як це констатує і Губе, — мається лише один артикул, який безпосередньо відноситься до охорони стану кметей і який був внесений у Статут, — як висловлюється той-же вчений, — по вимозі самого короля і з покликанням на право Боже.**) Артикул цей (ХХХІХ) розповідає про те, "що кари, виміряні на рицаря і зобовязання, що походять з поруки данної рицарем, не мають спадати на неповинних його кметей"*)

Постанови Статуту Великопольського — як зауважено вище — ніби доповнювали Статут Вислицький і в цьому відношенню обидва Статути, що зявилися в результаті настирливих змагань короля Казимира упорядкувати судівництво на теренах Польщі і досягнути можливої одностайности правних приписів в обох частинах його володінь (у Великій і Малій Польщі)**) й можна розглядати, як один памятник права польського XIV в. В науковій літературі польській висловлені були і погляди поодинокими ученими про видання, крім Статутів провінціальних Мало-польського, Великопольського і загально-польського Статуту для цілого краю,

*) Іb. 75 , 76 ст.

**) "Ex jure divino tenetur, quod iniquitasuniusalteri non debeat obesse.", (так починається цей артикул).

який і був оголошений у Вислиці в 1368 р. Цього погляду додержувався між иншим Гельцель.***) Названий вчений висловив власне гипотезу, що були видані 4 Статута Казимира: 2 Малопольських — на законодавчих вічах у Вислиці в роках 1347 і 1354-1356 і один Великопольський, ухвалений в лютому місяці на вічу в Петрокові, нарешті-ж у 1368 р. у Вислиці був оголошений і Статут сводний загально-польський для цілого краю. Але ця гипотеза Гельцеля про істнування чотирьох окремих Статутів короля Казимира, гипотеза, яку між иншим поділяв Маційовський і де-які инші польські вчені, була в свій час опрокинута гр. Стадницьким і пізніше Губе†). В якому саме році з'явився Статут Вислицький, питаннє це в решті спеціальне, яке мусить цікавити польського права; важливо лише запамятати, що Статут цей був складений в XIV віці. На мову-ж польську Статут був перекладений вперше вже в XV в. Із перекладів Статуту на мову польську відомий переклад Свентослава із Воцешина, доктора і кустоша Варшавського костьола св. Іоанна (перклад зроблено біля 1449 р.). Переклад цей надруковано у Лелевеля: "Historyczne pomniki jкzyka i uchwal polskich i mazowieckich z wieku XV i XVI go, t. 1. Ksiкgi ustaw polskich i mazowieckich na jкzyk polski w latach 1449, 1450, 1503, 1451 przekladane". Wino. 1824.

Статути Короля Казимира дійшли до нас в низці поодиноких рукописів XV в.,*) але вже в кінці того віку (XV) появилися в друку два видання Статутів Казимира Відкриття і наукова розробка рукописів провадилася польськими вченими з початку ХІХ в. (Чацький, Бандке, Лелевель). Статут Вислицький по т. зв. Флоріанському рукопису, що знаходиться в бібліотеці Августинів, в Санкт-Флоріанському кляшторі, в Гірній Австрії, видав між иншим

*) Ниве. 1881, 220 ст.

**) У склад "Великої" Польщі увіходили давні корінні польські землі; що-ж торкається до "Малої" Польщі, то із етнографічно-польських земель у її склад увіходили землі Краківська і Сандомирська. Після-ж окупації Польщею західно-українських земель, крім воєводств Краківського і Сандомирського, "Мала" Польща мала в свойому складі воєводства Руське (Галицька, Львівська і Хольмська землі) і Бельзське; також воєводство Люблинське. Воєводства-ж Київське, Волинське, Брацлавське і Підляшське увійшли у склад Малої польщі вже після унії 1569 р., а в 1635 р. ще й воєводство Чернигівське.

***) Див. Antoni Zygmunt Helcel: Starodawne prawa polskiego pomniki. W Warszawie 1856 r.

†) Див. Hube: Ustawodawstwo Kazimierza Wielkiego, 34.

в Празі в 1880 р. Jireиek в свойому "Своді Законів словянських". (Swodzakonщv slovanskэch).

Хоч Статут Вислицький і був писаний мовою латинською, але впливів права римського в ньому майже не помітно. Старое польське законодавство, по виразу проф. Алєксєєва, "в основі своїй залишилось народнім. Воно твердо заховало словянську основу".**)

Статут Вислицький був надрукований у Bandke: "Jus polonicum" (Warszawa 1821), y Lelewela: "Historyczne pomniki jazyka i uchwal polskich i mazowieckich z wieku XV i XVI. Tom I. Ksiegi ustaw polskich i mazowieckich na jкzyk polski w latach 1449, 1450, 1451 i 1503 przekladane" (Wilno 1824). Дивю також: Helzel: "Starodawne prawa polskiego pomniki", W Warszawie 1857; R. Hube:" Ustawodawstwo Kazimierћa Wielkiego" Warszawa 1881.

Також див. в "Своді законів словянських" Г. Ієречека (Svod zбkonщv slovanskэch, zpoшбdal Dr. Hermenegild Jireиek v Praze, 1880).

Вже у XV в. зі Статуту Вислицького (латинського його тексту) для "руських" земель, котрим надавалися привілєї на польське право, був зроблений переклад на мову "руську". Переклад Статута Вислицького з латинської на мову "руську" залишився в де-кількох рукописах. Один з цих рукописів (XV в.) із "Кормчої книги" Новгородського Софійського собору знаходиться в Румянцевському музею в Москві (надруков. в І. т. Актів Запад. Россіи), других (XV в.) в бібіліотеці гр. Замойських, а третій (XVI в.) в бібліотеці гр. Трановських.*) Як свідчить проф. Леонтович,**) мова перекладів більш стара, ніж мова Литовського Статуту. В "руській" мові перекладів зустрічаються цілі вирази і правничі терміни, що нагадують "Руську Правду"; замісць "кметь" вживається, напр., слово "смерд" і т. д. Характерно дуже, що перекладчики мали, очевидно, в розпорядженні не тільки латинський, але і чеський текст Статуту; на жаль, тогочасний чеський переклад до нас не дійшов. "Tyto ruskй texty, — пише Ієречек,***) — maji tu zvlбљtnost do sebe, ћe zpoшнzeny jsou s pouћitнm textu nejen latinskйho, o kterйmћ jinak

*) Із тих рукописів, Вислицького Статуту, що дійшли до нас, на погляд Губе, рукопис видана Бандке (рукопис "В. IV") представляє Вислицький Статут в його орігінальному укладі, який відноситься до другій половини XIV в . (Див. про це у Губе, 16, 47 і др. ст.).

**) Див. Чт. въ Общ. ист. и др. Россіскихъ, 1868, кн. 2, 61 ст.

nijakй stopy neni".

Статут Вартський 1420-1423 р. короля Володислава-Ягайла.

Другим памятником права польського, норми котрого вже з XV століття почали ширитися потроху і в сусідніх з Польщею землях В. Князівства Литовського, був Статут Вартський (Statuta Wartensia) 1420-1423 р. короля Володислава-Ягайла.

Як і Статут Вислицький, Статут Вартський уявляв собою збірник норм старого звичайового польського права і був написаний мовою латинською.†) Статут Вартський був ухвалений на зїзді представників обох частин Панства Польського (Великої і Малої Польщі) у Варті 1423 р. у пануваннє короля Володислава-Ягайла. Це був перший загальний для обох частин держави праводавчий зїзд у Польщі, в котрому брали участь вище католицьке духовенство (архибискуп, бискупи, прелати) і вищі достойники (воєводи, каштеляни, як Великої, так і Малої Польщі): Отже тому і самий Статут виник "z obrad odopolnych dostojnicуw calego panstwa".**) Мета, яку переслідував зїзд, скликаний по ініціативі самих панів, це по можливості привести одностайности право в обох головних частинах Польщі, як у Великій, так і Малій, мета, досягнути якої мріяв ще король Казимир. Матеріял, котрим оперував зїзд, це праводавство Казимира, статути котрого зїзд згідно з інтересами часу змодифікував, зробивши відповідні зміни і додатки. Таким чином між Статутами Вислицьким і Вартським або Вартенським мається тісний органічний звязок.

В свій час Статут цей був перекладений на мову руську, складаючи собою збірник законів відомий під назвиском "Статут

*) Див. Jireиek: Svod zбkonщv slovanskэch. V Praze 1880.

**) Див. Леонтовича: Руськая Правда и Лит. Статутъ.

***) Див. Jireиek, ib. Pшedmluva.

†) Із перекладів Статуту на мову польську відомий переклад Свентослава із Воцещина (1449 р.), перекладчика і Статуту Вислицького.

короля Володислава ІІ, даний Литві 1420-1423 р.".

Як і мова руська, в перекладі Статуту Вислицького старіше мови Статуту Литовського, так само і мова "Статуту короля Володислава 1420-1423" старійша мови Статуту Литовського, причому і в цьому Статуті, по дослідженню вчених (Леонтович), зустрічаються цілі вирази і юридичні терміни, що нагадують Руську Правду. Так, напр., в артикулі 3-му Статуту короля Володислава, артикулі, що розповідає "О жені, у которой муж умреть" і закреслює положення, що, "коли муж жені умрет, тогди жена сядеть на удовьем стольці во всем имєнії", нагадує 88 ст. Троїц. списку Руської Правди; так само 7 артикул Статуту, в якому розповідається про обовязок братів по смерті батька видати сестри заміж ("тогди синове, по смерти отцеві, мають дівки за муж видать подлуг обичая землі" і дати "віно" "винявши материзну"), ніби повторює в своїй основі відповідні положення Правди Руської (Тр., 89).

Статут взагалі заховує низку норм, які стосуються права родинного і спадкового. Так, напр., крім згаданих нами артикулів 3 і 7, досить характерні артикули 4 "О удові, при чому їй зостать, коли муж умреть", 5 "О сиротах, иже нікого не мають, ні отца, ні матери, ні плмемені"; в останньому артикулі законодавець встановлює горожанське повноліття для "мущинок" у 15 а для "дівиць" у 12 р. і підкреслює необхідність встановлення опіки ("опекальників") сирітським майном, поки діти не дійдуть до згаданого вище віку ("докуль доростуть діти тих літ"). В артикулі 6 "О дітях, у котрих умрєть мать", підкреслюється право дітей на розділ майна на випадок одруження батька вдруге і про заховання за ними разом з тим права після смерти батька" во имєніи отчизни і материзни, але не другої жони". В артикулі 8 "О дівках, коториї мають братьї рожоної", розповідається про право дочок при відсутності синів на батьківське майно; в артикулі 9 "О опекаль-никах дівичих" розповідається про право підопічних дівиць вільно виходити заміж навіть і без згоди "опекальників", але за порадою родичів ("але з радою прирожоних своїх"). Це встановлено з огляду на можливості зловживання з боку опікунів відносно підопічних їм дівчат-сиріт: опікун часом перешкоджав своїй підопічній виходити

**) Hube: ib, 84.

заміж, "штоби имєніє її поживать".

В Статуті міститься також декілька артикулів, які стосуються до права річевого. Так, напр., артикул. 10 встановлюється 30-річний строк для "записання" у пєнєзях "именія дідичного" і зазначається про право "обновить" запис в книгах записних. Дуже цікавий артикул 12 "О границах і копцах"; в артикулі цьому зазначається порядок розмежування "правом" при участи підкоморія маєтків сусідніх землевласників і встановлення між цими маєтками певних границь; в артикулі-ж цьому між иншим згадується старе процесійне положення про допущення "ко свідченню" тої сторони, котра "ліпшая знамена укажет". Проф. Леонтович порівнює цей артикул з артикулами 64-66 Троїц. сп. Руської Правди, котрі розповідають про тих, хто "борть разнаменаеть" (64 прт.) "межю перетнеть" (65), "дуб подотнеть знаменьний или межний" (66 арт.). Слідуючий 13 артикул підкреслює між иншим значіння строку давности — три роки і три місяці, яко строку, по упливі котрого той, хто набув маєтність, міг відкидати претензії сусідніх володарів про границі свідками; цей строк таким чином в справах про нерухомість мав значіння римського longi temporis praescriptio. Строк 3 роки і 3 місяці, як строк давности в спірках про нерухомість, згадується і в Статуті Вислицькому Короля Казимира: згідно 42 артикулу згаданого Статуту той, хто мав право на нерухомість і не доходив його протягом 3 років і 3 місяців (tres annos et tres menses), губив цю нерухомість. Характерно, що цей-же строк давности (3 роки і 3 місяці) у відношенню до добр нерухомих, по досліджуваннях вчених, зустрічається і в других правах словянських. Був цей строк, — як гадають де-які вчені, — наслідком тьох-польової системи господарювання. В цьому-ж артикулі розповідається про звичай і самий порядок увязання у володіння нового власника: продавець маєтності був повинен по заключенню акту продажи зробити ввод у володіння того, хто набув маєтність; таке увязання одбувалося в присутности "сусідів того имєнія, аби при том були, как тот имєніє єму виводить". Увязання у володіння нерухомістю, як відомо, було характернійшим із звичаїв литовсько-українського права, корні якого заховані ще в добі княжійю Характерно, що і по ученню права

римського для набуття права власности повинна була обовязково одбутися передача (tradicio): одного договора, одної згоди сторін, не вистарчало. "Важливе значіння надавалося римським правом, — пише проф. Енгельман, — діяльності окремої людини; на випадок підступного продажу одного і того-ж майна кільком особам по положенню римського права, майно повинно було визнати власністю того, хто перший вступає у володіння не залежно од першенства в заключенню договора."*) В артикулі 14 "О хованню книг земських" підкреслюється порядок "ховання" при судах земських"; в книги ці в Польщі заводилися акти про перехід нерухомого майна; під значними впливами польської практики порядок занесення актів про нерухомість у судові книги і був прищеплений і на Україні.

Артикулом 18 на зразок польський встановлюються в кожному повіті для одбування суду сесії, т. зв. "роки"; слідуючий 16, також і 17 артикули зазначають розмір судового мита, т. зв. "памятного", яке стягували з тих, хто тягається, судді од "жалоб" (до 30 гривень) і позвів на суму вище 30 гривень. Артикул 18 опреділює судову компетенцію старост, яким підлягали 4 "великі" справи: "о усилство женское", "о розбої на добровільній дорозі", "о пожогу", і "о квалти домовиї".

*) Див. Енгельманъ: О пріобрітеніи правъ собственности по русскому праву. СПБ. 1859.

В слідуючому артикулі встановлюється розмір прибутків з ріжних "записів" "земського писаря". Инші артикули (20-31) в більшості лише згадують про самий предмет відповідних постанов, що знаходяться у латинському тексті артикулів Статуту Вартського; а про те всіх артикулів у "Статуті короля Володислава, даного Литві 1420-1423 р." — 32, в орігінальному-ж латинському тексті Статуту Вартського всіх артикулів — 31, тому що постанови артикулу 1-го тексту латинського увійшли у два перші артикули тексту "руського". ("Арт. 1 "О роках", арт. 2-й "О наданню роков великих судов земських"), а в дальшому нумерація артикулів Статуту латинського, починаючи од артикулу 4 аж до 27 включно, не відповідає з огляду змісту постанов нумерації артикулів Статуту руського.*)

Самий переклад Статуту Вартського на мову "руську" був скорше дуже стислою по формі переробкою текста латинського, ніж дословним перекладом; литовсько-руський текст Статуту значно коротше тексту латинського і, по опреділенню Г. Ієречека,*) зявляється скорше витягом ("vэtahem") із Статута Вартського.

"Руські" переклади статутів Вислицького і Вартського ("Статут короля Володислава, даний Литві 1420-1423 р.") були зроблені, очевидно, для тих повітів в. князівства Литовського, які одержали привілєї на польське право, де-котрі з них, як повіт Дорогочинський одержали вперше привілєї на польське право ще за короля Казимира Ягайловича (очевидно, в 1444 р.) — в рік повернення Дорогочина Литві. До цих-же повітів, крім повіту Дорогочинського, повітів, що одержали привілєї на польське право, належав і повіт Мельницький, який був разом з Дорогочином повернений Казимиру Ягайловичу Мазовецьким князем Болеславом (1443-1444 р.); до цих-же повітів належав і повіт Більський. Привілєї на польське право повіт цей, як ми і зазначили вище, одержав в 1501 р. від в. князя Олександра, а в 1547 р. повіт цей одержав на польське право вже і підтверджуючий привілєй від короля Сигизмунда-Августа (див. Vol. leg., I. p. 287). От-же, як бачимо, у в. князівстві Литовському привілєї на польське право одержали землі підляшські.

Поширенню ж норм права польського в тих західно-українських змлях, які вже з XIV в. підпадали під безпосередню окупацію Польщі, значно допомагали і самі місцеві руські земяне, які були зацікавлені в урівнянню їх з панами польськими. Так, по дослідуванню проф. Грушевського,*) Галичина вже у другій половині XV ст. уповні організується на польський лад, при чому місцева шляхта засвоює польські права і порядки і разом з тим польонізується. Те-ж відноситься і до землі Бельзької.

Спинившись вище на статутах польських (Вислицькому і Вартському), що були перекладені на "руську" мову і мали чинність

*) Артик. 3-й лат. тексту відповідає почасти артикулу 4-му, 4-почасти артикулу 5-му руського тексту: артикул 5-й лат. — арт. 6-му руському; артикул 6-й лат. — арт. 7-му тексту рус. і т. д. аж до 27-го включно; далі арт. 28 тексту латинського відноситься до артик. 30; 30 до 31 і 32 до 32 тексту руського.

*) Див. Dr. Hermenegild Jireиek: Svod zбkonщv slovanskэch. V Praze 1880 r.

на з.-українських теренах, ми вважаємо необхідним сказать тут, хоч і коротко і стисло, і про дальший розвиток законодавства польського, під чинністю якого пробували довгий час українські землі.

Заведенням права польського в згаданих нами вище землях українських і поширенням в останніх його чинности безумовно переслідувалася політична мета: польонізація краю і переутворення споконвічних українських земель, в яких ще свіжі були спогади про їх політичну самостійність, в польські провінції. Очевидно, в цих з українських землях українське населення і користувалося тими "руськими" перекладами Статуту Вислицького і Статуту Вартського, про котрі ми вище згадували, бо обійтися цілком без перекладів законів польських, писаних до того ще й мовою латинською в краю, де кольосальну тубільну більшість складав собою елемент український, було неможливо. Та і з другого боку усунути одразу національне право в "руських" землях, в яких ще жили традиції "Руської Правди" і діяли звичаї стародавні, було не під силу польській владі.

З протягом часу, з розвитком польської державности, в Річі Посполитій Польській стала гостро вчуватися потреба в зібранні поодиноких статутів і законів польських в один збірник і в перекладі тих законів на мову польську. В 1505 р. з доручення короля Олександра канцлер Ян Ласький, пізніше архибискуп Гніздинський, склав збірник законів польських (Statuta regni Poloniae), що були видані за час з 1347 по 1505 р. Збірник цей був схвалений на соймі Радомському в 1505 році, а в 1506 році був надрукований в Кракові. В збірник цей Ян Ласький вмістив і Вислицький Статут, надавши надрукованій редакції Статуту значіння урядового тексту.*) В 1532 р. в результаті трудів спеціальної урядової комісії з'явився новий збірник законів польських (Statuta inclyti regni Poloniae recens recognita et emendata"), відомий під назвогю Статуту Ташицького (по імені одного із редакторів цього збірнику). Але цей збірник не був стверджений соймом. Так само не був стверджений соймом і збірник законів, що був складений Яковом Пшилуським ("Leges sev statuta ac privilegia regni Poloniae"). Збірник вийшов друком в 1553 р.

З часом мова латинська, що називалася в польському

*) Див. Історія України-Руси, також Очеркъ исторіи украинскаго народа, 182 ст.

законодавстві, стала анахронізмом, і з'явилася потреба в перекладі законів польських з латинської на мову польську. В 1562 році з доручення короля Сигизмунда-Августа була утворена спеціальна комісія для перекладу латинських статутів на мову польську. Головну роботу по перекладу законів виконав член цієї комісії Гербурт з Фульштина, підкоморій Перемишльський. В наслідок робот комісії і зокрема праці Гербурта і з'явився збірник законів польських в мові польській. В 1570 році збірник цей був виданий в Кракові під наголовком: "Statuta i przywileje koronne, z lacinskiego jкzyka na polski przeloџone". Але ще перед тим, крім цієї складної роботи по перекладу статутів на мову польську, той-же Гербурт з Фульштина у 1557 році підготовив для друку і випустив збірник статутів в мові латинській. В 1563 р. — в порядку альфавитному. Але сойм польський не ствердив ні першого, ні другого збірнику.**)

З того часу польська мова стає мовою законодавства в Польщі, і нові закони почали видаватися соймами польськими вже в мові польській. Закони ці звалися "конституціями" (у відрідження од попередніх статутів, що були писані в мові латинській). На решті, вже у XVIII в., в Польщі була розпочата і закінчена робота по зібранню всіх законів польських, починаючи од Статутів короля Казимира. Працю цю, яку розпочали в 30-х роках XVIII в. Іосиф Залуський і Станислав Конаський, закінчив орден піаритів в 1782 році. Збірник законів, що з'явився в наслідок цієї роботи, одержав навзву "Volumina legum". В збірник цей увійшли всі закони польські, починаючи од Статутів, короля Казимира до соймової констітуції 1780 р. У "Volumina legum" мається чимало конституцій, що безпосередньо дотикаються правного життя України оперувати з матеріялом, який містять в собі конституції польських соймів,*) треба само собою обережно, не випускаючи з ока, що конституції соймів польських — продукт законодавства польського, яке у відношенню до України і Білій Руси завше дотримувалося визначеної нацонально-польської провідної лінії, уперто захищаючи на "kresach" інтереси польської державности.

*) Ниве, ib., 94.

**) Крім згаданих тут нами збірників законів польських, були і инші спроби кодифікаційних робот, як, напр., збірник законів, складений Яном Янушевським (1596 р.).

Литовська метрика.

Закінчуючи свій короткий огляд памятників права доби литовсько-польської, вважаємо необхідним згадати і про джерело для досліджування українського і білоруського права характеру архивного — про т. зв. Литовську Метрику.

Литовською Метрикою звався державний архив В. Князів-ства Литовського. Архивом цим завідував Кацлєр В. Князівства Литовського; власне Канцлер завідував т. зв. "Великою Метрикою" (metryka major), а т. зв. "Малою Метрикою" (matryka minor) — Підканцлер. До Литовської Метрики віддавалися на сховання всі офіційні акти, що видавалися в імени в. князів Литовських; ті-ж акти, що видавалися в імени королів польських, складали собою т. зв. "Метрику Коронну".

Крім офіційних актів в. князів Литовських, актів, що складають в наш час в Литовській Метриці архивний матеріял по історії центрального і областного управління В. Князівства Литовського, в Литовську Метрику увійшло і дуже багато документів фінансово-економічного характеру, також чимало документів судового, які мають безпосереднє відношення до освітлення і приватно-правного життя у В. Князівстві Литовському. До таких документів належать: текстаменти, акти купівлі, продажу, даровизни, ріжні листи на володіння нерухомим майном і т. п.

Документи, що знаходяться в Литовській Метриці, обіймають період з 1386 по 1794 р., цеб-то з часу унії Литви з Польщею при Ягайлі аж до часу приєднання В. Князівства до Російської Імперії.

На великий жаль, багато цінного для науки матеріялу, що заховувався в Литовській Метриці, загинуло. Багато документів

*) По акту Люблинської унії 1569 р. для Королівства Польського і В. Князівства Люблинського був встановлений один спільний польсько-литовський сойм ("коронний"), але цей сойм, по виразу проф. Лаппо, був "коронним соймом" лише по імени, по суті-ж він виявляв собою конгрес представників частин з'єднаної Річі Посполитої." (Див. М. И. Лаппо: "западная Россія", Прага, 1924, 148). На погляд названого вченого Річ Посполита після унії 1569 р. организувалася, як "союз держав" (Staatenbund). (Див. іb.) Але по окремих актах на Люблинському соймі від В. Князівства Литовського були відірвані Польщею українські його землі — Підляшшя, Волинь, Київщина, Брацлавщина, на котрі і стали ширитися постанови соймів польських.

загинуло од пожеж і других випадкових причин ще за довго до нашого часу (в XVI, XVII вв.). Так, напр., в XVI в. при пожежі Берестейського замку загинули привілєї землі Київської, в час війни з Москвою — привілєї Полоцькі, "злодіями з великого Новагорода" був захоплений привілєй короля Казимира землі Витебській і т. п.*) Але частина документів, оригінали котрих загинули, дійшли до нас в копіях. Так, напр., з областних привілєїв заховався до нас в оригінальній хартії лише один, але ті, що загинули — правда, далеко не всі — дійшли до нас в копіях, що були записані в книги Литовської Метрики. Однак і той архивний матеріял, що дійшов до нас і мається в Литовській Метриці, дуже великий. Досить сказать, що матеріял цей складає собою 566 т, in-f. Чимало з цього матеріялу вже використано в інтересах науки, але не мала кількість документів ще зовсім не досліджена і чекає і чекає своїх дослідників.

Литовська Метрика з початку до XVI в. знаходилася в м. Троках, біля Вільни, а з XVI в. в столиці В. Князівства м. Вільні. В 1765 р. Литовська Метрика була перевезена до Варшави, де частина Метрики, що обіймала документи з 1386 р. по 1551 р., була переписана літерами латинськими (т. зв. Варшавська Копія Метрики). Коли Варшава була окупована російськими військами (в царюваннє Катерини ІІ), Литовську Метрику з наказу Суворова було перевезено до Петербургу, але в 1807 р. частину Метрики було знову повернено до Варшави. В 1809 р. найбільш рідкі рукописи було передано на сховання в Імператорську Публічну Бібліотеку. В 1828 р. частину Метрики (власне документи, що відносилися до зовнішніх справ Королівства Польського і В. Князівства Литовського) було перевезено із Петербургу до Москви, де і віддано на сховання до Головного Архиву Міністерства Закордонних Справ, частина-ж Метрики була залишена в Петербурзі, в Сенаті.

Нарешті в 1887 р. частина Метрики була передана на сховання до Московського Архиву Міністерства Юстиції. Крім того, частину Метрики було передано Румянцевському Музею в Москві.

Використання матеріялів, що знаходяться в Литовській Метриці, в інтересах наукових почалося з 30-х років минулого віку. Трохи пізніше стали друкуватися і окремі частини Метрики (в

*) И. Якубовський, ib., VI, 246.

"Актахъ Западной Россіи", 1845 р. в "Актахъ для исторіи Южной и Западной Росіи", 1860 р., у виданнях т. зв. "Временной Комиссіи для розбора древних актовъ"). В 1883 р. в Петербурзі метрикант Земверович видав труд "Литовськая Метрика", один том, в котором був надрукований між иншим акт "унії" Любинського сойму 1569 р. В 1887 р. С. Л. Пташицькій видав у Петербурзі "Описаніе книгъ и актовъ Литовской Метрики". В 1888 р. відомий знавець литовсько-руського права професор Петербургського Університету небіщик С. А. Бершадський видав документи і реєстри по історії жидів В. Князівства Литовського; проф. Ф. И. Леонтович підготовив для друку і видав (1896-1897 г.) 2 томи актів Литовської Метрики за час з 1413 по 1507 р. Із других видань актів Литовської Метрики треба згадать видання "И. Археографической Комиссіи": "Книги Суднихъ Ділъ", що були видані під редакцією П. А. Гильтебранта (Русская Историческая Библіотека, т. ХХ); "Книги Записей" (ibidem, т. XXVI) і "Книги Публичнихъ Ділъ" (ibid., т. ХХХ), що були видані під редакцією проф. И. И. Лаппо (б. професора Юрьївського Університету, нині-ж професора Російського Юридичного факультету в Празі). В 1394 р. проф. Довнар-Запольський видав один том документів Московського Архиву Мін. Юстиції і один том актів Литовсько-Руської держави (1897). Додамо ще, що в 1916 році був виданий перший том наукового опису Литовської Метрики (праця провадилася Московським Архивом Міністерства Юстиції при участі С. К. Шамбиного і Н. Г. Бережкова).

Про історію Литовської Метрики див. "Вістникъ Європы", 1875 р., N 5 i 1887 р., N 12.

<<Попередня  |  Змiст