І. Література по історії українського права.

Вступ.

Російське царське правительство, як відомо, ставилося надзвичайно вороже до українства. Політика російського уряду що до України і до українства була здавна ясно визначена: Українського народу, яко народу окремого від "русскаго", московського царський уряд не визначав. Для російського уряду не істнувало ні окремих від російської історії народу українського, ні права, ні навіть мови. Все, що нагадувало про Україну, про її історію, її осібну від московської культури, в очах царського уряду російського і його агентів вважалося за "сепаратизм", майже за державний злочин. І уряд, виходячи з цієї засадничої, що до українства точки — сиcтематично майже від смерти Богдана Хмельницького до революції 1917 р. — вживати всіх можливих від нього заходів, щоби припинить розвиток на Україні національної української свідомості. В школах, в війську, в урядових інституціях, в офіціозних і офіціяльних органах російської преси — де тільки можливо, всюди провадилася на Україні агентами царського уряду ця політична тенденція. Над нещасною Україною наче простяглася страшна лапа жорстокого ведмідя, що своїми пазурами рвав змучене і безсиле народне тіло, душив систематично день у день протягом двох з половиною віків народню свідомість. Відомо добре до яких ступенів в своїй ворожості до українства доходив російський уряд. Иноді урядові заходи проти українства доходили до таких ступенів, які

межували з варварством. Відомо, напр., що за часи "гуманного" царя Олександра ІІ був такий період, коли в сфері України — в Київі на концерті не можна було проспівати української народньої пісні мовою українською і українську пісню перекладали на мову італійську або французьку; і відомо що слово Боже — Євангєліє — в перекладі на українську мову до самої революції 1905 р. було заборонено друкувати. Автор цих рядків добре памятає той час, як в Херсонщині в книжних крамничках, навіть "земських", продавали селянам твори народнього українського поета Шевченка в перекладі на мову російську, і "Наймичку" Шевченка українські селяне примушені були читать в досить невдалому перекладі — замісць української "Наймички" читали "Батрачку".

Такі факти свідчили не тільки про ворожість до українства, але й про політичний фанатизм агентів російського уряду, який в переведенні в життя своєї політичної тенеденції доходив иноді до божевілля.

Тяжко приходилося в той час свідомим синам України! Стоять на варті національного руху, його активно підтримувать було майже геройством, бо ми-ж добре знаємо, як жорстоко крав московський уряд українських діячів, які одверто боролися за національну українську ідею. Зокрема "терниста" путь впала на долю наших письменників. Страждання велетня нашого слова — Тараса Шевченка є живий символ тої муки, котру поділили з ним всі вжиті письменники і літератори. Така-ж сама путь була й уділом наших вчених. Чого-чого, а живого слова, живих думок, ясних промінів науки, більш над усе боявся царський уряд, бо він добре знав, що живе слово і наука єсть сама страшна для його сила, перед якою безсилі й безліч озброєних військ і твердині та перед котрою впадуть навіть і єрихонські стіни.

Розуміючи це добре, московський уряд майже цілковито усунув українознавство із всіх шкіл на Україні і середніх і вищих. Цілі галузі науки, які торкались України, були виключені із програми російських вищих шкіл — наче України і українського народу не істнувало. Коли-ж де-які наукові в російських університетах на Україні, то часто вони викладались призначеними від уряду вченими, пройнятими загально-російською централістичною

ідеольогією. Для цих мужів науки українського народу, яко окремого від московського, не істнувало, як не істнувало його і для царського уряду. Слова "Україна", "український" ними не вживалися — замісць "України" був "Ю-Россіи", "наш юг", "южно-руссій народ" і лише в крайнім разі "Малороссія". Дякуючи цензурним умовам і політичному становищу і тогочасній Россії ці терміни аби уникнути всяких "непорозумінь" вживали иноді в своїх працях при їх виданню мовою російською і де-які українські вчені.

Зокрема таких вчених, що свідомо чи не свідомо в своїх наукових викладах підтримували політичні тенденції московського уряду, було чимало на правничих факультетах російських університетів на Україні. Треба щиро визнати: були серед них і люде талановиті, а високою науковою ерудицією, з іменем в науці, але, на превеликий жаль, більшість з них була пройнята загально-російською ідеольогією, тенденції якої просвічували яскраво в їх працях та підбивали иноді в самій основі вартість їх наукових положень. Зокрема це можна сказать про професорів історії "русскаго" права, які між иншим під назвиском історії "западно-русскаго" права викладали в російських університетах (але тільки по части) власне історію українського права. Значна більшість цих професорів цілком не рахувалась з українським народом, яко з народом окремим від московського, і навіть тоді, коли їм приходилося спинять свою увагу на самих оригінальнійших памятниках права чисто української правної творчості. В досліджуваннях цих вчених, ці памятники права, як і вся иньші "Західньо-руські" памятники, було виявою і продуктом творчости единаго русскаго народа. Західньо-руське право — це була лише галузь одного дерева, одного загального цілого, місцева, може й досить кольорова своєрідність творчої діяльности одного народу — "русскаго". Треба тільки придивитись до праць по історії руськаго права російських вчених і там на протязі соток історичних не зустрінеться не тільки назва "Україна", але й не знайдеться жадної думки, котра б свідчила, що автор точно відділює український елемент, яко окреме поняття, що має свій визначений зміст. Під визначеним централістичним поглядом, з ясним підкресленням ідеї о єдиної неділимої Росії і єдности цілого "русскаго" народа,

проходила діяльність всіх тих російських вчених, які були пройняті пануючою в російськім суспільстві національно-політичною тенденцією.

Але недивлячись на всю цю пануючу в Росії "казенну" ідеольогію, що до українського питання, яка зосередилася і в російських "императорских" університетах — на щастя України на наукове українське поле вийшла ціла низка видатних наукових робітників, які, переборюючи ріжні перешкоди, що їм ставив в їх діяльности російський уряд, положили разом з трудами галицько-українських вчених міцний фундамент українській науці. Як того й вимагала жива дійсність, політична ситуація і становище України під пануванням царя Московського — наукова праця українських вчених знайшла для себе перш над усе широке поле в области української історії і фільольогії. Славетня і яскрава історія нашого народу, що на протязі століть боровся за свою національну ідею, історія — повна надзвичайного трагізму, цілої низки драматичних ментів, не могла не спинить на собі перш над усе наших вчених. Питання про те, хто ми, чиї ми діти, яких батьків, ким, за що закуті — це й було те перше питання, розвязати котре стало питанням національної части. І ми бачимо, що всі свої сили, всю свою енергію, наші славетні вчені вжили власне на розвязання цього основного питання, а також і питань, які торкалися української етнографії, літератури, мови, археольогії і т. д.

Я не буду торкатися історії української історіографії, яка вже й значно раніш, хоча би в трудах Бантиш-Каменського і Маркевича, мала своїх представників і яка вела свою традицію від відомої "исторіи Руссов" Полетики (по новітніх досліджуваннях автором "Исторіи Руссов" був не Георгій Конинський, а Гр. Полетика, див. Д. Дорошенко: "Исторія Руссов" — "Хліб. Укр." 1921 кн. 3, зб. 5 і 6.) — ці труди не мали характера наукового. Я не буду й викладати історії української історії — це не входить в наше завдання, але я не можу не згадать тут таких імен, як проф. М. І. Костомарів, В. Б. Антонович і М. С. Грушевський, які — кожний в свій час — заклали своїми трудами по історії українського народу мішаний науковий фундамент взагалі — "українознавству".

Ще в розцвіт діяльности проф. В. Б. Антоновича фундамент був покладений такий значний, що в 70-х роках минулого віку в Київі був відкритий так званий "Юго-Зап. Отдђл Геогр. Общества." В цьому науковому товаристві, що відкрилося під російською назвою (Юго-Зап. Отдђл), стали працювать українські вчені. Дякуючи невпинним трудам вчених, що згуртувалися коло цього "відділу" Геогр. Т-ва", стали тоді виходити "Записки юго-западного отдђла" і "Труды экспедицій в юго-западный край". Після того, як російське правительство зачинило "Юго-Зап. Отдђл", наукова діяльність була зосереджена в рідній Галичині, де в 1873 році було засновано Товариство імені Шевченка, котре потроху й поширило свою наукову діяльність. Зокрема-ж поширилася діяльність цього Товариства з того часу, як на чолі його став наш видатний історик проф. Михайло Грушевський і славнозвісний письменник і вчений небіщик Іван Франко. З 1907 р. після першої революції в Росії, коли була вже можливість провадити більш організовано наукову діяльність на наддніпрянських теренах — в Київі було відкрито окреме від Львівського "Київське Наукове Товариство".

Трудами наших видатних вчених — Костомарова, Анто-новича, Драгоманова та їх учеників разом з трудами цілої низки українських істориків, фільольогів, етнографів, археольогів і т. д. — був покладений остільки міцний фундамент українській науці в межах бувшої Росії, що український національний рух одразу набрав високоідейного науково-обгрунтованого змісту — національного і соціяльного розкріпощення багато-міліонового українського народа із тяжкої неволі. Одночасно труди галицьких письменників і вчених ширили національну свідомість на теренах галицької України, а ідейний звязок між ними і культурними робітниками Над-дніпрянської України ще більш поглиблював національну свідо-мість на теріторії обох Україн.

Що торкається нашої науки — історії українського права — то значний фундамент для її розвитку був покладений на теріторії був. Росії головне в Київі.*) З основанням Університета Св.

*) Визначним осередком наукового досліджування нашої історії і права в Київі зробилася і т. зв. "Комміссія для разбора древних актов", на чолі котрої довший час (1863-1882) пробував проф. В. Антонович.

Володимира в Києві відомий вчений професор Данилович присвячує чимало енергії на дослідження памятників "Західно-руського права. Значно сприяв вже в 50-х роках минулого віку розвиткові нашої науки відомий київський професор теж давно небіщик Іванишев. Зокрема видатною працею цього вченого по історії українського права була його відома розвідка про громадські (Копні) суди, які ще в литовський і польський період нашої історії одбувалися на Україні; праця ця — "О древних сельских общинах юго-зап. Россіи" звернула на себе в свій час особливу увагу вчених. Видатне та почесне імя придбав собі вже з 60-х років ХІХ віку своїми працями по історії "Західньо-руського" права і професор Леонтович ("Русская Правда и Литовскій Статут", "Крестьяне юго-зап. Россіи по литовскому праву ХV и XVI в." "Сословный тип терит.-админ. состава литовскаго государства и его причины". "Право-способность литовскаго государства и его причины", "Право-способность литовско-русской шляхты" і багато инших. Крім того вже в 1869 р. проф. Леонтович видав і курс "Исторіи русскаго права", який містить в собі багато цікавого матеріялу для українського правника для вияснення старовинного періоду нашого права.

Зважаючи на те, що історія українського права є наука, яка дуже тісно звязана з історією українського народа взагалі, величезний вклад в першу внесли своїми працями, зокрема монографіями і наші видатні історики: Костомарів, Антонович, Грушевський і їх ученики. Із праць професора Антоновича, що торкаються "українського" права зокрема відомі: "Очерк исторіи вел. княжества Литовского", "Изслђдованіе о городах юго-зап. края", "О происхожденіи шляхетських родов юго-зап. края" і др. Із праць проф. Грушевського "Історія Київської землі", "Барское староство" і др. Почесне імя собі в ХІХ віці завоював в науці історії укр. права київ. проф. Кістяківський. Видатним вкладом його в науку нашого права з'являється його відома праця: "Права, по которім судится малороссійскій народ". Серед вчених, що присвячували свою енергію "західньо-руському" праву видався значно Іван Новицький (дуже відомий, напр., його твір по історії "зах.-руського" права: "Очерк исторіи крестьянскаго сословія юго-зап. Россіи в XV-XVIII в.") Так само відомі праці по "зах.-руському" праву праці

московського професора Любавского — одного із компетентнійших знавців цього права; вкажемо тут хоча-би на відому його працю; "Областное дђленіе и мђстное управленіе Литовско-русскаго государства"; також на "Литов.-рус. сейм". Своїми працями по історії Жидів в Литовсько-Українській державі придбав собі в науці почесне імя відомий професор петербурського університету, давно вже небіщик Українець Бершадський. Із київських професорів-Росіян видатне в науці становище займає проф. історії "русскаго" права, небіщик Владимирський-Буданов; вкажемо хоча-б на такі його роботи, як "Нђмецкое право в Польшђ и Литвђ", "Помђстья Литовско рус. государства", "Формы крестьянского землевладђнія в Лит.-рус. государствђ XIV в. і др. Сприяли розвиткові "зах.-руського" права і вчені школи професора Владимирського-Буданова: київ. проф. Ясинський ("Главній Литовскій трибунал", "Уставныя земскія грамоты" і др.), проф. Малиновський ("Ученіе о преступ-леніи по Литовскому статуту", "Рада велю княжества Литовс-каго")*), Максимейко ("Сеймі Лит.-рус. государства", "Источники Литов. Статута" и др.). Відома також і праця професора київ. університету Демченка; "О наказаніи по Литовскому статуту". Чимало також сприяли своїми працями розвиткові нашої науки і такі видатні вчені, як Олександер Лазаревський, проф. Лучицький ("Матерьялы для исторіи общины и общественных земель в лђвобережной Украйнђ XVIII в.", "Сябринное землевладеніе в малороссіи" і др.) Орест Левицький ("Очерки народной жизни в Малороссіи" і багато инших) а також в більшости ученики професора Антоновича: Іванів — відома його праця ("Исторія Волынской земли"), Данилєвич, Дашкевич, Довнар-Запольський ("Государственное хозяйство вел. княжества Литовскаго"), Голубовський і др. Відомі труди також і одеського професора Линниченка; вкажемо хоча-би на його "Черті из исторіи сословій в юго-зап. галиц. Руси XIV-XV в. і др.

Дуже поважний "вклад" в історію українського права внесла своїми працями по історії України небіщик Олександра Єфименко ("Дворищное землевладђніе в Южной Россіи", "Копные суды в

лђвобережной Украйнђ" "Народн. суды в зап. Россіи" і др.).

*) Професор Малиновський залишив після себе і цілий курс по історії русскаго права.

Крім вище згаданих авторів — в більшості істориків і істориків права мають значіння для нашої науки також праці таких вчених, як Срезневський (перегляд літописів), Бодянський, Максимович, історичний письменник Куліш. Власне для вияснення історії козацтва, козацького устрію на Україні і боротьби козацтва нашого за права і вольности, крім поодиноких монографій Костомарова, Антоновича, Грушевського, прав Куліша, О. Лазаревського, Уманця і др., відомі праці і таких авторів, як Стороженко, К. Каманін, М. Любавський, Рудницький, Лининський, Волк-Карачевський, Доманицький і др., зокрема-ж для вияснення устрою і організації Запорозської Січи чималий інтерес і для правника містять в собі такі роботи, як "Исторія Новой Сђчи" Скальковського, "Исторія Запорожских казаков" Еварницького, розвідки проф. Біднова і др. Для ознайомлення з організвцією судівництва на Україні в ріжні доби, крім згаданих вже вище трудів Іванішева і Єфименко, заслуговують уваги праці И. Лаппо: "Земскій суд в В. Княжествђ Литовском", "Гродскій суд в Вел. Княжествђ Литовском", "Подкоморскій суд в Вел. Княжествђ Литовском"; дуже цікава також робота Д. Милєра: "О судах земських, гродських и подкоморских в Малороссіи в XVIII в.". Про працю проф. Ясинського "Главній литовскій трибунал " ми вже згадували вище. Багато цікавого матеріялу що торкається організації судівництва на Україні мається в поодиноких трудах таких авторів, як Владимирський-Буданов (зокрема про організацію судівництва по Магдебургському праву — див., напр., "Нђмецкое право в Польшђ и Литвђ"), Леонтович, Любавський (див., напр., "Областное дђленіе и мђстн. управленіе Лит.-рус. государства"), Орест Левицький і др. По історії кодифікації укр. права, крім згаданої вже вище праці проф. Кістяковського (проф. Кістяковським власне і виданш "Права, по которім судится малороссійскій народ"), відома спеціальна розвідка Теличенка: "Очерк кодифікаціи малорусскаго права до изданія свода законов". По історії таких памятників українського права, як "Рус. Правда", відомі зокрема праці проф. Вл.-Буданова, Сергєєвича, Калачова, Мрочек-Дроздовського, Бєляєва і др.; по історії-ж Литовського Статута відомі праці Д. Даниловича ("О Лит. Статутђ"), Леонтовича ("Рус. Правда и Литов. Статут"), Чарнецкого ("Исторія

Литов. Статута"), Вл.-Буданова ("Отношеніе между Литов. Статутом и Уложеніем царя Алексђя Михайловича"), А. Квачевського ("Литов. Статут, как источник мђстных прав", "Законы Черн. и Полт. губ."); безпосередне відношення до Лит. Статута має і згаданий вище видатний труд проф. Кістяковського "Права по которім ... "Вкажемо також і на працю проф. Бершадського "Литовскій Статут и польскія конституціи". Взагалі-ж можна сказать, що Литовського Статуту не обминав ні один автор, який присвячував свої труди історії т. зв. "Литовсько-руськаго" права.*) Так само в своїх монографіях і окремих розвідках присвячували більшу чи меншу увагу всі ці автори і історії та змісту т. зв. магдебургського права, що довгий час примінювалося у нас на Україні. Із спеціальних-же розвідок, присвячених цьому праву, вкажемо хоча би на праці Ф. Тара-новського "Обзор памятников магдебургскаго права зап.-рус. городов литовской эпохи" і Д. Багалія: "Магдебург. право в лђвобережной Малороссіи".

Про організацію і устрій церкви на Україні, про правне становище українського духовенства в ріжні доби і церковні відношення чимало цінних данних містять в собі труди таких вчених — в більшості Росіян, як митрополит Макарій, преосв. Филарет, проф. Голубинський, Милютін, проф. Павлов, проф. Голубів, Г. Карпів, Ейнгорн і др.; Із українців вкажемо Ор. Левицького, проф. Біднова, Лотоцького.

Освітленню правно-побутових стосунків на Слобожанщині, її кольонізації і т. д. чимало допоміг проф. Багалій; видатне місце в науці займає також і проф. Сумцов. Зокрема земельних порядків на Слобожанщині — в т. зв. "Слободських полках" — торкнувся досить глибоко Шиманів в своїй відомій праці "Главнђйшіе моменті в исторіи земелевладђнія в Харьк. губерніи". Взагалі-ж по виясненню характеру українського землеволодіння, крім трудів Лучинського, О. Єфименко, Ф. Щербіни ("Очерк южно-рус. артелей и общинно-артельнихъ форм", "Земельная община в Днђпровском уђздђ", "Кубанская земельная община" і др. відомі також і праці проф. Максима Ковалевського; вкажемо, напр., на його відому розвідку:

*) По історії "Лит. Статута" відомі і праці польських авторів — Чацького, Лінде, Ярошевича і др.

"Труд, как источник права собственности на землю в Малороссіи и на Украинђ". Багато данних що до українського землеволодіння в добу литовську містять в собі труди таких авторів, як Любавський, Новицький і др. Для вияснення процесу закріпощення нашого селянства в лівобережній Україні в XVIII ст. для правника виявляє інтерес також праця В. Мякотина: "Прикрђпленіе крестьян в лђвобережной Малороссіи в XVIII в.".

Для вияснення і вивчення українського звичаєвого права багатий ще малооброблений матеріял мається в поодиноких українських збірниках і журналах — "Основа", "Кіев. Старина", "Літ.-Наук. Вістник" і др. Чимало українських авторів присвячували звичаєвому праву нашому спеціяльні розвідки, вкажемо хоча-би на "Очерк народных юридических обычаев и понятій в Малороссіи" П. Чубинського, "Обычное право малорусскаго народа" П. Єфи-менко: "Изслђдованіе народной жизни" О. Єфименко; торкається і українського звичаєвого права і Качаровський; глибоко торкнувся в своїх поодиноких працях українського звичаєвого права та його форм і академіик Ф. Щербіна. До речі зазначимо тут, що в наш час для науквового досліджування українського звичаєвого права при Українській Академії Наук у Київі утворилася в 1919 р. спеціяльна комісія, що складена із українських працівників, під головуванням акад. Павлова-Сільванського. Наша національна Академія з перших-же днів по своєму утворенню справі наукового розроблення українського звичаєвого права надає першорядне значіння.

Взагалі-ж по історії українського права багатий матеріял містять в собі вступні статті в "Арх. ю.-з. Россіи", де друкувалися твори таких вчених, як проф. В. Антонович, О. Левицький, Ів. Новицький і др. Чималий матеріял також мається в "Чтеніях Московс. О-ва Истор. и др. Рос.", "Записках И. Р. Геогр. О-ва, Харьк. Истор.-фил. О-ва, в Запис. Черн. Стат. Ком-та; в таких журналах, як "Основа", "Кіев. Старина", де друкувало свої праці чимало із вище згаданих нами авторів — "Літ-Наук. Вістник" і др. Чимало праць і поодиноких розвідок, які безпосередньо або посередньо торкаються українського права, містять в собі і російські журнали, що присвячені історії, археольогії і праву, як "Истор. Вђстникъ", "Рус. Архивъ", "Юрид. Вђстникъ", "Право", "Журнал М-ва Юстиціи".

Дуже цінні матеріяли по історії укр. права містять в собі і книги "Журн. М-ва Нар. Просв.", де друкували свої праці такі автори, як проф. Леонтович, И. Лаппо і др.

В тих умовах, в яких ми тепер перебуваємо, трудно подати вичерпуючі і систематичні данні по літературі українського права, і ми, на жаль, примушені поки що обмежитися цією далеко неповною і несистематичною "сводкою".

По історії "русскаго" (московського) права в Россії вже мається досить багата література — продукт наукової діяльності російських вчених-істориків та істориків права. Вже починаючи з XVIII віку — з Татищева, (що відкрив "Рус. Правду") Шлєцера, Милєра і др. російські вчені досліджували історію (Карамзин, Полєвой, Солов'єв, Бестужев-Рюмін, Ключевський, Милюков, Платонов і багато инших). Власне досліджування по історії "русскаго" права почалося науково в Росії з першої половини ХІХ віку (в 1826 р. з'явивсь на німецькій мові труд професора Дерптського (Юр'євського) університету Еверса: Das дlteste Recht der Russen). З тої доби в Росії і з'являється ціла низка вчених, які присвячували свій труд розробленню положень "русскаго" права. Вкажемо хоча-б на імена: Неволіна, Кавеліна, Чисерина, Сергієв-ського, Градовського, Дювернуа, Бєляєва, Загоскина, Романовича-Словатинського, Латкина, Дьяконова, Филипова і др. Одно з видатніших місць серед цієї низки російських вчених власне в історії російського права займають київ. проф. Владимирський-Буданов, праць котрого по історії "зах. рус." права ми вже торкнулися і професор петербурського університету Сергєєвич. Першому з цих двох вчених, крім спеціяльних монографій по історії "зах.-рус." права, належить капітальний труд "Обзор исторіи русскаго права" і "Христоматія рус. права", а другому, крім відомої праці "Лекції и изслђдованія по исторіи русскаго права," де-кілька томів так званих "Руських юридических древностей" і окремих монографій, як, напр., "Вђче и князь."

В своїх працях російські вчені (принаймні значна їх більшість), торкаючись норм "зах.-рус." права, розглядали їх — як ми вже вище зауважили — як явище одного походження і порядку з

нормами права московського, ведучи правну традицію цього останнього від часів київської держави і "Руської Правди".

Через це користуватись трудами російських вчених при вивченню українського права треба з великою обережністю, відсуваючи в кожному окремому випадкові пануючі в російських наукових колах тенденції від вислідів чистої науки.

Теж саме треба сказать і про праці, які торкаються і історії "зах.-руського " права вчених польських: Маціовського,*) Чацького, Стадницького, Прохаски, Ярошевича, Олександра Яблонського, Балзера, Барановського, Кутшеби і др.

Нарешті вважаємо необхідним зауважити, що історія українського права — наука зовсім молода. До цього часу ні на території бувш. Росії ні в Галичині — історія українського права, як окрема наука, в вищих школах — власне на правничих факультетах університетів зовсім не викладалась. В Росії — як ми вище відмітили — викладалося по части лише зах.-рус. право, в тенденційному освітленню його, як галузі права загально-російського, московського.

<< Змiст  |  Далi >>