СВОБОДА Віктор Леонтійович (20.02.1925; с. Компаніївка – серпень 1992; м. Кобен, графство Кент, Великобританія).

Роксоляна ЗОРІВЧАК

СИН СТЕПОВОЇ УКРАЇНИ

Все, що мав у житті, він віддав
Для одної ідеї,
І горів, і яснів, і страждав,
І трудився для неї.

Іван Франко

У мовознавстві та літературознавстві Віктор Леонтійович Свобода відомий як україніст Великобританії. Визначення це абсолютно правильне, бо вищу освіту він здобув у Інституті слов'янознавства та східноєвропейських студій Лондонського університету, саме з цією установою був пов'язаний увесь його педагогічний та науковий шлях. Більшість своїх українознавчих праць В.Свобода написав англійською мовою та опублікував їх в англомовних журналах.

І все ж у заголовку помилки немає. Як людина, що досить довго (правда, лише зрідка та й то езопівською мовою) листувалася з В.Свободою і — головне — цілий навчальний рік (і то не просто рік, а 1991/92 н.р., коли так багато вирішувалося в нашій історії) працювала з Ним поруч, насмілююся стверджувати, що все життя Віктор Свобода залишався вірним своєму краю, що вимушене і, здавалося би, досить спокійне й цікаве життя в еміграції було для нього вічним прокляттям. Це не зрозуміти тим, хто тепер у погоні за вигодами життя, дешевенькими принадами намагається, не гребуючи засобами, вибрати нову землю для поселення (не можу написати "Вітчизну", бо святі Симоненкові слова:

Можна все на світі вибирати, сину,
      Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Після Другої світової війни до англомовного світу прибуло чимало українців-інтелектуалів. Одним з них був Віктор Леонтійович Свобода. (Я не зовсім переконана, що було це його дійсне прізвище — можливо, послідовно вживаний псевдонім — у Англії такі випадки були серед українців).

Він народився 20 лютого 1925 р. в родині інтелігентів у селищі Компаніївка на Кіровоградщині. У 1941 році закінчив там середню школу. 1943 року почалися його блукання-поневіряння (не від добра було тоді по світі так багато українських перекоти-поль), що привели його (через Відень) у 1948 р. до Великобританії. Мало доброго зазнав він у рідному краю — то були роки терору й насилля, коли повсюди снував жах, коли вистежували т.зв. "ворогів народу", коли ніхто не був у безпеці, коли спокійними були лише мертві. У 1933 p. пройшов Віктор крізь пекло голоду, а згодом — заарештували його батька, який загинув десь на Колимській каторзі.

Але той рідний край дав йому у мандрівку життя найкоштовніший скарб — святу, одержиму (а отже, не галасливу, не показну) любов до рідного Слова, що керувала всіма його вчинками, була джерелом постійного натхнення. Українську мову В.Свобода знав до абсолютних глибин, до найтонших стилістичних нюансів, працював над нею постійно. Там, над берегами Темзи, серед переважно англомовного населення, він був носієм найчистішої української літературної мови, забарвленої лінгвальними особливостями Степової України.

далі >>>