<<< попередня

В.Свобода був одним з перших членів Української студентської громади Великобританії, заснованої 1948 p. Він студіював на факультеті мов та літератур Інституту слав'янознавства та східноєвропейських досліджень Лондонського університету Русистику вивчав під керівництвом відомого славіста — проф, В.К.Метьюза, україністику — самотужки, бо ж не було тоді в університетах Великобританії ні одного викладача-україніста. У 1953 здобув звання бакалавра, а в 1958 p. — магістра гуманітарних наук. Спершу викладав лише російську мову та літературу в цьому ж Інституті, а з 1973 p. — і українську як факультатив (правда, для дуже обмеженої кількості студентів), ставши усе ж першим викладачем української мови університетського рівня у Великобританії. Було це почесне заняття, але з терновою дорогою. Українська мова — головний чинник формування нашої нації в умовах бездержавності — майже ніколи не мала нормальних умов для свого розвитку в Україні. Ще крутішими були її стежки в інших державах.

У 1955-59 pp. Віктор Леонтіевич працював асистентом, 1959-73 роках — лектором, 1973-1983 — старшим викладачем, а з 1983 р. аж до смерті (1 липня 1992 p.) старшим науковим співробітником в Інституті слов'янознавства. Був довголітнім екзаменатором української мови на державних екзаменах у британських середніх школах, а з 1988 р. — головою Екзаменаційної ради. Завжди готовий допомогти кожному, хто звертався до нього в справах філологічних. Зокрема радів, коли зацікавлення мовою виявляла молодь. Велика заслуга В. Свободи в тому, що він впровадив українську абетку в комп'ютерну систему в Великобританії.

Крім російської та білоруської мов, був також глибоким знавцем і шанувальником англійської мови. Вікторів колега, англієць-славіст Джім Дінґлі писав про нього, що "Віктор володів англійською мовою наче рідною, до того ж, мав чисто англійське відчуття гумору". Дуже добре, на науковому рівні, знав Віктор Леонтійович ідиш. У повному розумінні був мовознавцем. Стояв на сторожі Слова.

Місце в науці здобувається лише напруженою, жертвенною працею, своєрідним щоденним подвигом. Це місце здобути значно важче, ніж місцину десь у президії чи в шерензі титулованих. Причому В.Свобода знайшов у собі достатньо сил та знань, щоб переступити межі вузького зарубіжного українського наукового середовища (у якому затишно, але не завжди корисно для української науки) та піднести україністику на загальнобританський дослідницький та викладацький рівень. Він автор праць, присвячених ранній українській лексикографії ("Слов'янська частина Оксфордського Гептаґлота: Українсько-латинський словник 1 пол. 17 ст.", 1956; "Деякі спостереження над походженням Heptaglot Lexicon", 1961), художньому мовленню О.Гончара ("Мовне новаторство та жива мова роману О.Гончара "Собор", 1983), білорусько-українським ("Дещо з особливостей білоруської дієслівної лексики та її зв'язків з українською", 1971) та ідиш-українським мовним контактам ("Український компонент у слов'янізмах словникового складу ідиш", 1980; "Українізми в ідиш-російському словнику Й.М.Ліфшіца", 1990). Писав також про М.Шолохова й М.Руденка.

В.Свобода був також автором статей про українську літературу до англомовних енциклопедій "Penguin Companion to literature" (1969, крім оглядової статті, 22 гасла про окремих письменників) та "Cassell's Encyclopaedia of world literature" (1973, оглядова стаття та 9 персоналій). Дописував про Україну і до інших довідників, наприклад до збірника "The Soviet Union and Eastern Europe" ("Радянський Союз і Східна Європа"), що його за редакцією Дж.Шепфліна було 1986 p. опубліковано в Лондоні. Про міжнаціональні відносини в СРСР подавав дуже цікаві, зокрема з погляду соціолінгвістики, статті до журналу "Conflict Studies" ("Дослідження конфлікту").

далі >>>