«На своїх полотнах я вільна, як бог...»

Художниця-аматор Надія Іванівна Падурська.

Бібліографічний покажчик.

Александров В. Людина із зором художника / В. Александров // Кіровоградська правда. – 1989. – 23 серпня. – С. 3.

Босий О. «На своїх полотнах я вільна, як бог» / О. Босий // Молодий комунар. – 1991. – 13 липня. – С. 6-7.

Корінь А. «Це все до кінця зі мною» / А. Корінь // Кіровоградська правда. – 1991. – 22 серпня. – С. 4.

«...на полотнах Надії Падурської переважно веселі, світлі, райдужно-оптимістичні фарби. І мріється їй у білих віршах і кольорових картинках із півниками, айстрами, хрещатим барвінком, зеленим хмелем, сонячними чорнобривцями, поважними індиками та легковажними качатами, бабусею на припічку, весіллям і застіллям...»

«Намалюю дощика веселого...
Й розповім, як на вранішє небо
Сходить сонце, як діжка, червоне....
Намалюю, як кумкають жаби,
Ой, яка їхня пісня чарівна!»

(Н. Падурська. З листів.)

Лапа Л. Талант – то її нагорода і мистецтво / Л. Лапа // Сільське життя ( Добровеличківський р-н ). – 2005. – 12 листопада. – С. 2.

Не з пустими руками // Сільське життя. – 2003. – 4 грудня. – С. 1.

Проскаченко Л. Пісня в кольорах / Л. Проскаченко // Сільське життя. – 2004. – 8 січня. – С. 3.

«Таке поєднання пісні і фарби не випадкове. У картинах багато спільного – в метафоричному мисленні Надії Іванівни, її поетичному відтінку народної пісні. Та й духовне підгрунтя у них спільне – рідна земля, рідна мова, рідний народ ... коріння одне. Міцне, глибоке. У Надії Іванівни воно сягає наших цілющих степових джерел.

... люди дивляться, слухають і доторкуються душею до потаємних і відкритих всім думок автора, відобрахених у художніх полотнах.»

Селезень В. «Частіше згадуймо: життя прекрасне...» / В. Селезень // Кіровоградська правда. – 1990. – 4 лютого. – С. 2-3.

«Світ – очима Надії Падурської. ...То світ, у якому живе її дитинство: стара перекособочена хата, двір, повен всілякої живності, а над усім тим – мати... І знайомі й незнайомі люди. Прийшовши з життя на ті полотна, люди повертаються у цей світ уже іншими. Художниця висвітлює у них те, про що, можливо, самі вони й не здогадуються.

...Він, той світ, до болю реальний і на диво одухотворений. У ньому стільки знайомого, рідного, традиційно народного і в той же час – піднесеного, філософського, у чому поєднано душу людини з усім живим і неживим, мудрим і просто вічним, як вічні біль і мука, радість і спокій...»

Селецький П. «Нехай при тому не згаса надія...» / П. Селецький // Народне слово. – 1991. – 7 травня. – С. 2-3.

Френчко Л. Мир за окном / Л. Френчко // Ведомости. – 2009. – 27 ноября. – С. 6; 4 декабря. – С. 7.

«Ее тяга к творчеству огромна, работы интересны не только любителям живописи, но и профессионалам.
«Нужно смотреть на мир глазами ребенка и замечать только интересное и смешное» – одно из любимых высказываний Надии Ивановны. И на ее картинах и предстает мир интересный:он то возвышенный и вечный, то мудрый, живой и неживой – мир, наполненный теплотой и оптимизмом.»

«І я якщо в когось серце спочине,
Хтось зрадіє, своє щось відчувши,
А в моїх прочитає картинах
Мій неспокій, мій біль і тривогу
Про природу, братів наших менших
(Може, навіть заплаче тихенько),
Значить, я працювала немарно,
Значить, все ж таки щось і здійснилось!»

“Кожної весни, коли починають квітнути сади, з новим щемом і болем чекаю батька. Він, у вилинялій пілотці, кожної ночі й досі приходить до мене ось уже стільки літ. Вже й матері не стало, а я все чекаю. А може, он той, сивочолий, з орденами? Заглядаю в очі, молю бога... Нема й не буде...

Минають роки, шкрябаю милицями, лікарі давно махнули на мене рукою, рекомендувавши терпіння і “кріпись”. А ще маю протез на грудній клітці і заказано спокійне життя, не напружуватись. Вже був інфаркт, значить, треба готуватися в “дорогу”, туди, звідки ще ніхто не повертався. Та я не візьму чорної фарби. Я видавлю з тюбика голубий колір надії. Голубе небо, значить – це свобода, це життя.

Намалюю телятко на леваді і хлопчик напуває коника. А ще намалюю дядька з батогом на возі і собаку, що біжить слідом. Намалюю дітей у сільському дворі. Жінка варить вечерю на кабиці, корова мукає, котенятко грається, у дворі кури, півень – такий поважний пан, такий хазяїн. Курка закудкудакала, а він уже й біжить з зернятком у дзьобі назустріч.

Я малюю квіти і трави, а сама гукаю до людей: “Радійте, що ви є на цьому віті! Бережіть все, що оточує вас, бо то є теж жива природа. Не дайте загинути Природі, земля прекрасна, але вона беззахисна...” Жаль, почала я малювати, коли за мною вже з гуркотом зачинилися двері, і попереду вже нічого не світить... Ще й почала сліпнути, така біда. Та коли випаде здорова часинка, я знову беру фарби, мию пензлі...Квадратик полотна в рамці – це мій храм Добра, Гідності, Правди. Я почуваюся тут Людиною.Ніхто тут мене вже не скривдить і ніколи не зрадить. Хай цей світ простодушний і наївний, як дитяча душа, але нам так бракує саме оцього чистого почуття. І якщо хтось відпочине душею, дивлячись на мої картини, скаже “спасибі” або усміхнеться радо і тишком витре сльозу, значить за моїми мазками, рисочками і кружечками вони знайшли щось своє, заповітне і те моє, чому не судилося здійснитися.

Я все життя намагалася втікати від навколишніх оточуючих і на мене дивилися тільки материні очі, вона була глуха і завжди розуміла мене по губах, хоч сама говорила дуже голосно. Вона мене кляла і лаяла, вона не знала, що їй доведеться доживати біля мене, хоч не любила мене ні краплі.Тільки коти і собаки мене любили, тому я їхній вічний боржник.

А своїх котів, собак, птахів я люблю за те, що вони інстиктивно мудрі й добрі. Тому що це житва частина нашої природи.

Учора зробила ще три заготовки.Поки візьмеш пензля, треба не одну маніпуляцію проробити, починаючи від підготовкм грунта, натягнути, а вже малювання – то простіше. Найважча ота невидима нікому “кухня”. Та ще якби не хворі ноги. Ви кажете: усміхніться. Я намагаюсь, але це не сміх, а якась судорога... Тільки ось як перегорнула збірку поезій Олександра Олеся. Боже, це ж моя стихія: і зайчики, і пташечки, й маленькі комашечки, і жабка, і киця...

Чи тому, що я ніколи не чула ніжностей, а тільки тварини дарували мені свою приязнь, я так люблю ці образи. До Жульки я залазила в будку, і вона мене вилизувала так же ніжно, як і своїх цуценят. Я завжди була одна і одна. Ніхто не пестив і не голубив мене, а кіт проводжав аж до школи, заходив у клас...

Докоряє дехто, що і мазки грубі, і взагалі, мазня і щось таке. Їм треба гладенько і чисто: щоб озеро голубе було, а на ньому – білі лебеді плавали, і “девушки знойные на берегу”... Щоб все було “красивим”. А у мене собаки сині (або рожеві) і голуби червоно-оранжеві... Бо рада я, що хоч тут ніхто на мене не тисне, тільки у своїх стінах ї насвоїх полотнах я вільна, як Бог, і можу малювати все, що мені хочеться. А всі мої тварини, і листочки, і горе стариків – то скрізь – я, і то й є моє горе.

...Вдивіться в мої мазки на полотні і образи. Вони вам розкажуть значно більше про мене.

Взірцем для мене є творчість і життя Катерини Білокур, в якої я багато навчилася і відчуваю близькість її душі до себе. Це допомагає мені долати всі труднощі, не втрачати надію і віру в сенс життя. Підтримую зв’язки з музеєм Катерини Білокур. Зробила для музею кілька замовлеих картин, а також портрет народної художниці.

Закохана я і в творчість геніального страждвальця Ван Гога, який своє життя спалив в полум’ї творчості.

Із розмови Надії Падурської з журналістом-народознавцем
Олександром Босим. (Молдий комунар. – 1991. – 13 липня.)

Самодіяльний народний живопис... Не варто називати його [це мистецтво] ні “примітивним”, ні “наївним”, бо воно сповнене глибокої народної мудрості і великої своєрідної культури зображення. Подібні епітети незаслужено принижують його, не допомагаючи відкрити його сутність. Процитуємо ще...

Д. Шмаринова, який відмітив, що його вразили в творчості любителів “гострота, глибоке знання життя у висуненні нових тем, нових ситуацій, прийомів, художніх рішень” і що “професійним художникам тут можна повчитися бачити нове в житті”. Подібна – об’єктивна – оцінка покриває все: незнання анатомії, перспективи, невмілий малюнок, не витримуючий критеріїв академічної грамоти...

Надзвичайно цікаво уявити собі творчий шлях живописця з народу, що заново для себе відкриває, самостійно засвоює і перероблює різноманітні художні методи живопису минулого і сучасного.

Т.Бельська. [З передмови до альбому “Самодеятельные художники. – М.: Сов. Художник, 1981.”].