В кімнаті полковник сказав мені сісти біля столу, поклав передо мною папір, дав пер'їну в руки і почав диктувать. Рука моя набрякла від серпа і скакала, і я ледве удержував пер'їну. "Що, брат, після серпа пер'їна не слухається? Ну, та байдуже, писатимеш. От тільки що в тебе буква "б" і " е " у великій сварці. Ну та нічого, житимем і з такою грамотою. Є багато і промеж панів таких, що обіходяться зовсім без грамоти; а інші, як збираються писать куди-небудь листа, то ставляють скрізь варту, щоб бува ніхто не перешкодив, і пишуть день двоє, або троє підряд по такій науці: півколеса, це буде - С, колесо - О, два стовбця з перекладиною зверху - П, з перекладиною посередині Н і т. д.

Потім провірив, як я щитаю на щотах, спитав декілька молитов, потім додав: "Обідатимеш зо мною, а житимеш в конторі, переписуватимеш відомості, і ще там дещо під доглядом писаря". Після того посідали ми обідать. Полковник згадував про службу батька і шкодував за небіжчиком, я, звичайно, трошки поплакав за батьком, втираючи кулаками сльози. Назначив полковник жалування 25 рублів асигнаціями на рік і звелів двірському кравцеві та шевцеві обшить мене. Пошили мені чемерку домашнього сукна, скількось сорочок та спідніх, чоботи, картуз, жилетку і штани. У скарбу, цебто в дворі, були свої шевці, кравці, сукновали, ткачі і всякі ремесники. Перед Семенським ярмарком, котрий бува у Єлисаветграді в початку сентября, покликав мене Живанов і спитав, чи не хочу я поїхать на ярмарок. "Чому б, кажу, не поїхать, але з чим?" Він вийняв десять срібних рублів і поклав передо мною: "Ось тобі в щот жалування, побачу, що ти за них купиш?" Я подякував і сховав гроші в кишеню. Удосвіта економичеські підводи виїздили в ярмарок, і я повинен був з ними їхать. Цілу ніч не спав я і все думав, що б мені таке купить на ті десять рублів? Удосвіта писар засвітив свічку, підійшов до мене і, побачивши, що я лежу з розплющеними очима, спитав: "Вже прокинувся?" Я сказав, що зовсім не спав, а все думав; писар на мою думку одповів: "Перш усього купиш мені могоричу, бо як же так: помішникуєш вже два місяці, а й досі ні разу не почастував мене. А потім вдвох надумаємо, що купить"... Але могоричу від мене не довелось писареві пити, бо тільки що зупинились на ярмарку, у мене розгорілись очі на коней. На Семенський ярмарок нагонили силу коней, багато загонім переповнено бува татарськими та донськими табунами. Почав я питать про ціни, так куди - і ні приступу з моїми грішми, дешевше як на сорок рублів і не було коня. Постеріг я, що якийсь дядько водить вороненького стригуна жеребчика, і жеребчик все ірже та бадьориться; спитав я про ціну, дядько запросив 13 рублів. "Оце, мабуть, буде мій огир", подумав я і почав гладить стригуна, стригун прищулив вуха, вишкірив до мене зуби і наче усміхався; я глянув йому в вічі і ніби ними він промовив: "Купуй мене, потоваришуєм... " Не довго торгувались, перехрестились на схід сонця і стригун із поли в полу перейшов до мене, а десять рублів в кишеню дядька. Привів я стригуна до підвід, і землячки почали оглядать: інші хвалили, інші хаяли, інші гудили; але я такий радий був, що на всі їх розказні не звертав уваги, тільки й думав: коли б швидше їхать додому, щоб бува не вкрали мого Воронка цигане. Коли полковник довідався, що я купив коня, похвалив мене і совітував частіш його чистить мішком. Раз якось прийшов полковник на конюшню і, побачивши, що я й справді чистю Воронка мішком, почав страшенно реготать. "Ти не так,- каже,- зрозумів мою пораду. Візьми мішок, та піди на тік, та набери повен вівса та й насип коневі, а як годувавши свого, постережеш, що у моїх коней нема корму в яслах, то й їм підкинеш".

Тільки після цього я зрозумів, що означа: "Частіш чистить коня мішком". З Воронка вийшов добрий кінь. Через рік батько вже був економичеським писарем і получав 50 рублів на рік, а ще через два роки Живанов доручив йому управлять економією, дав жалування 250 рублів і цілкове економичеське обрахування щодо житла і харчування. У Живанова був заведений такий лад, що хто б не заїхав у двір, то міг прожить хоч і тиждень: йому одводили кімнату і харчували, а також давали корм його слугам і коням. В Живановці було більш 6 тисяч десятин землі, багато рогатої скотини, коней і шпанки (гишпанські вівці); засівали не більш 500 десятин, остання земля йшла під сінокіс та на випас худоби.

Живанов часто виїздив за границю на З-4 місяці, а то раз виїхав на цілий рік; вернувшись, побув недовго в Живановці та і поїхав в Петербург, звідки вже й не вернувся. Взагалі він був добрий пан, кріпаки його жили в достатках. Коли у котрого мужика здихала коняка чи віл, пан брав шкуру в економію, а мужикові давав гроші на худобину, або худобину на довгорічний виплат; на панщину гнали тільки дорослих: хлопців з 16 років, дівчат з 15 років; вагітних жінок, що вже були на сході, не гонили на панщину. Перед тим як виїздив за границю, Живанов заклав будівлю, в котрій мала бути школа з усякими ремествами; після його смерті ту будівлю обернули на етапний пункт. Разів скільки батько чуй від Живанова, що він хоче дати волю своїм крепакам Прослужив отець у Живановці, либонь, дев'ять років, і коли після смерті Жинанова передав економію другому, котрого наслідники прислали з Петербурга, то, переходячи на службу до синатора Фундуклея, в село Бешбайраки, батько погнав більш 80 штук рогатої скотини, одинадцять коней і грошенят склав більш як 2/т. рублів.

Оженився батько на 26-м році. За парубоцтва дуже він любив співать, трошки бринькав на гітарі; любив боротись та наввипередки скакать. Гостюючи на канікулах в Живановці за год перед смертю діда, пішов батько на той бік річнії, її Біляївку, на весілля. Почали там парубки боротись, один нарубок все вихвалявся силою і хваткою, і батькові скортіло посилкуватися з ним. Схопились і почали водитись, довго водилисії, а умова була боротись на силу, щоб через ножку не кидаті; баче парубок, що не подужа, не додержав умови, раптом упав на спину і перекинув батька через голову. Народ почав реготать і вихвалять парубка. Батька цей глум зєретував, а як глянув він, що на чумарчині не зосталось ні жодного ґудзика, що нарубок, перекидаючи його, схопив за грудину чемерки і всі ґудзики обірвав, він розгнівався і налаяв парубка. З цього почалась бійка. Батько почав подужувать противника, за нього заступились два товариші його і вже втрьох накинулись на батька. Дід у той мент був в саду і бачив цю колотнечу і, коли постеріг, що до батька взялось троє, гукнув на скарбових парубків: "Гей, біжіть швидше та порятуйте хлопця!"... Кинулись з двору парубки і нам'яли здорово боки не тільки борцям, а декому і з весільних гостей. Після того дід сказав батькові, що йому ще рано на трьох виступать. Бувши вже економом, заклався батько з товаришем, теж економом, коня на коня, що хто перший доскаче від мосту до ярмарку, той бере коня з сідлом і вуздечкою. Це було у Єлисаветграді, на Георгіївськім ярмарку. Пустились бігти, але на перехресній вулиці несподівано з'явилась валка чумаків і перегородила шлях. Батько вже попередив товариша на півконя, а той спересердя ударив батькового коня нагаєм, і кінь перескочив через віз та й вскочив в двері аптеки. Двері були скляні, і батько ввіз їх на собі в аптеку. Тоді ще не було протоколів, та й Єлисаветград був воєнним городом, і такий вчинок лічився за удаль, а не за нарушеніє тишини й спокойствія; знайшлись приятелі і помирили закладчиків, которі заплатили аптекареві 25 рублів за поламані двері та постановили ящик пива. На другий день випередки таки здійснилися, тільки інші, на стовповому шляху. Батько скакав тройкою з кучером, маючи в бричці десять пудів покупок, а товариш верхи. Умова була така, що батько од'їде дві верстви, махне біля верстового стовпа шапкою і тоді починаються випередки. Скакать мусили до шести верствов. Хто попередить, той бере коня. Батько обскакаю товариша, але товариш коня не віддавав. Схопив батько коня за поводи, а товариш полоснув його нагаєм по плечах. Батько стягнув товариша з коня і почали битись. Навкруги зібралось народу цілий ярмарок. Нарешті, коли вже в обох порозпухали пики і юшила кров з носа і з рота, підбіг кіньми третій товариш і ледве-ледве помирив закладчиків. Купили вони в "Краснім" трахтирі відро вишнівки і запили мирову. Оженившись батько остепенився, хоча чарки в компанії з приятелями не цуравсь.

Мати моя виховувалась в іншій сім'ї: батько її, по паперах колезький реєстратор Дубровинський, служив по панах капельмейстером. Навспряжки ж було так: матір мою породила поміщиця, панна Л-цька, від офіцера, котрий обіцяв женитись на ній, як вернеться з походу; але як пішов на війну, та там і загинув. Названий же батьком материним Д[убровинський], біглий крепак-музика, втік із Ярославської губернії з крепацького оркестру. Панна, поміщицька дочка, коли завагітніла від нього, то боячись, щоб її милого не закатували, ублагала колезького реєстратора Д[убровинського], котрий був за капельмейстера (цей капельмейстер, як кажуть, "на ладан дихав", він був в останнім градусі чахотки), дати свій документ втікачеві. Втікач опинився на Україні і тут почав капельмейструвать.

Років через три після втікання довелось Д[убровинськомуІ бути за капельмейстера у поміщика Л. Вхопивши від когось звістку про втікача музику, почав Л. помічати за Д[убровинським], що він зовсім не тяме української мови, а казав, що він з тутешніх, що і навело його на думку: чи не втікач це? В інтимній розмові, пан Л. раптом накинувся мокрим рядном на Д[убровинського] і той, не вміючи вибрехатись, признався. Тоді пан Л. сказав йому: "Я тебе покрию, але з умовою: ти мусиш оженитися на моїй полюбовниці, у котрої двоє дітей; їй я дам вольноодпускну, а тобі гарне придане; прослужиш ти у мене п'ять-шість годів і чутка про твій побіг забудеться і зникне, і ти тоді будеш справжнім Д[убровинським]". З тих двох дітей син був від пана Л., а дочка від панни, тобто моя мати. Ось яким побитом Д[убровинський] став батьком моєї матері. Оженившись на чужій коханці, Д[убровинський] засумував, а потім почав випивать і згодом дійшов до запою. Опріч двох чужих дітей у нього народилось ще аж п'ятеро синів і одна дочка. Всіх дітей він вчив на всяких струментах і всі вони були дуже талановиті, але нарешті всі поробились алкоголіками і всі вже давно перемерли, а мати моя померла на 84 році, а син, що від пана, помер на 87 році. Мати грала на скрипці, на флейті, на гітарі, на гуслях і на фортепіано, окрім того мала чудовий голос. Коли Д[убровинський] напивався, то розгонив всю сім'ю: жінка ховалась по горищах, по стайнях та повітках, діти розбігались по слободі, по мужицьких хатах. В п'янім стані Д[убровинський] іноді кричав: "Вот пойду і сознаюсь, кто я такой!.. Пусть меня судят и засудят, только бы еще хоть раз увидать родимую сторонушку... " Найбільш Д[убровинський] знущався над приймаком-сином і над моєю матір'ю, він часто бив їх різками; учнів своїх, музик-крепаків, будучи в п'янім стані, теж бив різками з акації. Перед тим, як познайомитись моєму отцеві з матір"ю, Д[убровинськи] капельмейстрував у генерала Б[утов]ського в слободі Комишоватій за п'ять верстов від Живанівки. Раз батько, їдучи верхи від свого приятеля через Комишовату, почув страшенний крик і гвалт. Зупинивши коня проти помешкання капельмейстера Д[убровинського], він почув жіночий плач і прохання: "Рятуйте, хто в бога вірує"... Швидко скочивши з коня і припнувши його до тину, вбіг в подвір"я до капельмейстера і перед його очима з'явився такий малюнок: дівчина без сорочки була прив'язана віжками до драбини, у неї вся спина була в кривавих смугах. Д[убровинський], держачи в руці палицю, кричав: "Гавари, стерва, где мать схавалась?"...

Батько вирвав з рук Д[убровинського] палицю і відштовхнув його геть, а дівчину хутко розв'язав. Ця дівчина була моя мати.

- Ты хто такой, што заступаешься? Нешто я не волен учить дите?.. Пошол прочь!..

- Не проганяй, а краще схаменись та подумай, що ти робиш?

- Пошол прочь, гаварю те!...- і замахнувся на батька кулаком, але батько вхопив його за руки і, продержавши так скільки хвилин, ввів його в кімнату і посадовив на канапці.
Д[убровинський], помовчавши, промовив:
-"Ну что ж, садись, будешь гостем!"

Нарешті батько умовив Д[убровинського], щоб ліг спать; через кілька хвилин він згодився і захріп на канапці.

З того случаю батько почав одвідувать сім'ю Д[убровинського]. В тверезім стані Д[убровинський] був смирний чоловік, любив хвалитись поспіхом своїх дітей і заставляв їх грать нарізнь і гуртом, іноді і сам брав участь як скрипник. Було звелить дітям грать яку пісню російську, наприклад: "Во лузях", або "Ах вы сени мои сени", а сам стає попереду і почина реготать і вихатись на всі боки і регоче доти, доки всі не почнуть реготать. Наприкінці іноді було проговориться:

Это у нас там, откедова я, так играют песни!.." Іноді Д[убровинський] в п'янім образі бував в добрім настрою, на нього, як кажуть, находило!..

Батько мій закохався в моїй матері і взяв її, як казав не раз: "в одній льолі, та до любові".