Я родився в с. Бешбайраках 25 апріля 1840 р. Покійна мати моє нарожденіє оповила чималою фантазією, наприклад, розказувала, що нібито цілий день над двором, де ми мешкали, літали два орли і все клекотали, далі посідали на височенній тополі 5 дивились на неї, вона ж сиділа в той час на ґанку і дивувалась смілості орлів. Потім ніби щось раптом кольнуло їй в боці і вона гукнула на дівчину, котра ввела її в кімнату, ледве довела до ліжка. У ліжку почала її трясти пропасниця; тоді вона звеліла дівці затопити грубку і бігти на тік та сказати панові, цебто моєму батькові, що вона почува себе погано. Економичеський тік був від двору далеченько, мало не за верству; там отець приглядав за кріпаками молотниками, що молотили хліб. Тоді молотили хліб ціпами, зерно провіювали лопатами, та перечищали решетами. Появились кінні молотилки (машини), так звані: "Білоцерківки", тільки в 40 роках.

Мати сіла на лежанку, щоб погрітись, і тут задрімала, їй привиділося, нібито щось кричить у неї в животі, вона перелякалась, схопилась з лежанки, хотіла вибігти з хати і впала через поріг; в цей мент з'явився мій батько. Він вхопив її на руки, доніс до ліжка, хотів покласти на постелю, але вона обвила його шию руками, озиралась на всі боки, шепочучи: "Не хочу, не хочу, боюсь!.." Батько, як ішов додому, то догадався в чім діло і зараз же послав за бабкою повитухою; але доки бабку привезли, мати породила мене йому на коліна і бабці довелось тільки одбувать порання, яке належить після народження. Не раз мати казала, що вона зовсім не спала в той мент, як почула крик в животі... Розказувала ще деякі прикмети, та я вже позабував.

В Бешбайраках отець прослужив років з чотири і його покликав на більше жалування і вигідніші умови князь О. М. Кантакузен, в слободу Катериновку.

Княгиня була однолітка з моєю матір'ю; у неї було двоє дітей, обидва сини: Михайло і Микола. Дуже була вона шпарка людина, непосидяча, надто цікава, вдатна на витівки, а найбільш упадлива до коней. Сама їздила по ярмарках, підбирала коней під масть, все восьмерики, сама любила і виїздить неуків. Була невеличкого зросту, надто чорнява, походила із роду Катаказі. Баришники, цигани та жиди приводили їй коней усякої породи і масті: іноді стільки їх наїздило у двір, що здавалось, ніби це ярмарок зібрався; часто нагрівали княгиню на коліках та на підмальованих конях. Але княгиня їм цього не дарувала: коли знов з'являвся до неї у двір той, котрий раз вже її обдурив, вона, не довго думаючи, приказувала пороть його різками. Не раз відкуплялась вона за такі події чималими грішми від станових та справників...

Сікла вона кріпаків, найчастіш кучерів та хварейторів, котрі держали віжки або сиділи на козлах чи верхи не по її науці. Ця кара завжди робилася з пихою: скликалась вся двірня, провинникові спускали штани і розчепірювали їх, мов тих габелків, перед панськими хоромами, сідало по одному на голову і ноги, а двоє писало... намоченими у солоній воді різками; сама ж княгиня сиділа на балконі, пила кофе і дивилася в лорнет. Коли вже юшила з провинника кров, вона кричала: "Довольно, следующего!"... Випороті мусили стояти і дивитись, як порють їх товаришів. Кучерів та хварейторів була сила, бо коней на припоні стояло до сотні, і катування тяглось годину, або й більш. Перепадало і кухарям та лакеям, прачкам, покоївкам і всій челяді.

Княгиня уподобала мою матір, заставляла її грать на фортепіано або на флейті, а коли наїздили до князів гості, то вже без матері там не обіходились: вона і співала, і грала, і танцювала. Батько завжди уникав запросин, здаючись на те, що він утомлений або зайнятий економичними ділами. Воно справді так-таки і було: землі було у князів тисяч шість десятин, були гурти скотини, табуни коней, отари овець. Та ще під батьковим доглядом була і друга економія - Дворянське, де хоча й хазяйнував його підручний, але батько мусив навідуватись туди разів два на тиждень, а іноді й частіш.

Отож коли ми сиділи з сестрою на підвіконні, а малого брата годувала мамка у другій кімнаті, біля ґанку зупинилась натачанка в котрій впряжені були четверо гнідих коней; голова пристяжного так була близько до мене, що я аж одхилився; кінь обдав мене гарячою парою з ніздрів, і я скочив з вікна і несподівано зупинився проти матері, котра якось нетерпляче одвела мене рукою від себе і хутко пройшла в другу кімнату. Там вона почала щось промовляти до мамки. Ми обоє здивовано почали питать матір, куди вона їде; мати відповіла, що зараз вернеться і нас повезе катать, тільки спершу проката Володю. Взяла якийсь вузол, взяла мамку й Володю і дуже швидко поїхала. Ми ж з сестрою знов посідали на підвіконні і нетерпляче дожидали матері; і не раз, прислухаючи, промовляли: ось-ось мама їде. Нарешті й справді під'їхала бричка і в кімнату увійшов батько.

- А ви й досі не спите? - промовив він, даючи мені й сестрі по шматку хліба. -Ось вам знов прислав заєць гостинця,-додав він. Ми з жадністю почали їсти ті шматочки, вихваляючи їх надзвичайний смак. Завжди батько, вернувшись з поля, казав нам, що або відняв, або випрохав у зайця по шматочку хлібця, нам на гостинець.

- А мама ще не приходила з двору? - цебто від панів. Ми одповіли, що мати зараз приїздила на чотирьох конях і взяла спершу Володю покатать, а потім приїде й за нами. Батько хутко пішов в другу кімнату і зараз же звідти вернувся, держачи в руці якийсь папірець.

- Отаке несподівано скоїлось!.. - промовив батько, дивлячись у папірець. Він зім'яв його і хотів жбурнути додолу, але зупинив свій замір і сховав папірець в кишеню. Після того сів на канапці, посадовив нас побіч, притулив до грудей своїх і почав голубити. Через хвилину якась капля упала мені на щоку, я підвів очі на батька і постеріг, що його очі були залиті сльозами. Я торкнув злегенька сестру, вона теж глянула батькові в вічі і спитала:

- Чого ви, папенька, плачете?

- Ні, я не плачу,- одмовив батько,- то у мене очі на мокрім місцеві...

Так голублячись та пригортаючись до батька не зчувся я, коли й заснув; вранці побачив я себе в своїм ліжку... Почали одвідувать батька приятелі, подаючи різні поради та запиваючи кожну пораду горілкою та вишнівкою. Через скількись день приїздив піп, котрий теж надвечір від'їхав, ледве повертаючи язиком та співаючи: "На-а-а ріках Ва-ва-ва-ва-лонських"... Повелось мало не щоденне п'янство, а в неділю або в який празник неодмінно заводилась боротьба, або бійка... І так протягнулось діло до зими. Князі ще з осени поїхали з дітьми зимувать в Одесу.

Через яку годину батько зійшовся з дівкою Явдохою, що була біля нас за няньку, котра щоразу, як тільки батько виїздив в поле, чи по якому ділу, скликала свою рідню і напоювала всіх до забуття, а згодом і сама навчилась запивать.

Разів скільки заставав батько її рідню і прогонив; Явдоха починала плакать, кажучи, що він зав'язав їй світ і хоче, щоб і рідня її відцуралась. Батько звертав гнів на милість і в наступну неділю або в празник посилав за Явдошиними родичами і сам з ними частувався.

Через недовгий час батько викупив Явдоху у князів з кріпацтва і вона мало-помалу почала забирать владу над батьком і над нами; я раз поскаржився батькові, що вона видрала мене за вухо, батько гримнув на неї, а через якийсь мент сказав, що я сам винен і що мене годилося б за те ще й вибить. Я був страхопуд великий і більш не насмілився скаржитись батькові на Явдоху.

Не раз батько заставав Явдоху п'яною, вона прикидалась хворою, обкладала собі голову капустяним листям або мокрими ганчірками і лежала в ліжку, ніби зовсім немощна. Раз приїхали до батька гості, давні його знайомі пан і пані, і дуже сумували, що батькове сімейне життя звелось на якесь сміховисько. Вони впадали біля мене і сестри, пані аж плакала, голублячи нас. Явдоха слухала все це з другої кімнати та все пила горілку, а ввечері, коли внесли самовар та засвітили світло і пані тільки що намоглась попорядкувати біля самовару,- з'явилась п'яна Явдоха і, піднісши гості під самий ніс дулю, додала: "Це не твоє діло, а моє, я тут хазяйка!..". Батько схопив її за шиворіт, вижбурнув в другу кімнату, защіпнув на крючок двері і почав прохать у пані пробачення. Але Явдоха з'явилась з других дверей, підняла монатки, повернулась потилицею і показала всім те, що нижче пояса. Кинувся батько до неї з кулаками, гість зупинив його, кажучи: "Треба тобі, друже, позбавитись її, бо ця капость твоя погибель!"

Батько дав приятелеві слово, що він розлучиться з Явдохою. Явдоха пішла на село до своєї матері і там заночувала. Коли поїхали гості, то Явдошина мати почала прохать батька за дочку, кажучи, що вона вже завагітніла від батька; на другий день Явдоха вернулась від матері. І знов почались оргії, Явдоха вже появилась промеж гостями як хазяйка і в гурті напивалась до забуття.

Коли починалась у нас гульня, ми з сестрою забирались до кого-небудь з кріпаків в хату, залазили на піч і там, граючись з кріпацькими дітьми, днювали і ночували. Тільки було як на який час притихне гульня, то батько згадає про нас і звелить привести додому. Так діло велося мало не два роки. Мати, покинувши нас, переїхала до бабушки, до І. В. Дубровинської, котра поселилась з дітьми в Бобринці, де чоловік купив їй за її гроші домок, і вона повіддавала старших синів в повітову школу, а сама почала вчить міщанських та жидівських дітей грамоти, шитву та в'язанню. Чоловік її - цебто дід І. І. Дубровинський, через півроку помер з перепою. Мати моя зійшлась з гусарським ротмістром І. П. Рудзевичем, котрий з своїм ескадроном стояв у Новокраснім, одвіз її в Бобринець до її матері і іноді одвідував її.

Раз батько довідався, що мати приїхала в Новокрасне, і поїхав до Рудзевича, захопивши з собою пістолі. Треба додати, що батько з Рудзевичем раніше приятелював.

Увійшовши налопом в кімнату і постерігши на дивані жіночу одежу, сів на диван і просидів більш години, але ніхто не з'являвся. Нарешті увійшов денщик і спитав батька, чого йому треба?

- Де моя жінка?-спитав батько.
- їх тут не було! - відповів денщик.

- Брешеш! А це ж чия одежа? - спитав батько, показуючи на жіночий капелюх та бурнус.

- Мало чия?.. - відповів денщик, одвертаючи очі.

- Ця одежа належить моїй жінці,- промовив батько,- я сам їй купував і тепер беру з собою. Скажеш пані, що я одежу взяв задля своєї полюбовниці.

Денщик хотів не дати одежі, але батько відштовхнув його і вийшов з кімнати.

В подвір'ї ходила пара молодих дрохв, і батько націлився з пістоля і, враз застреливши обох, тоді промовив до денщика: "Скажеш своєму ротмістрові, що я ще не розучився вцілять!" Раз ми з сестрою купались з слободськими дітьми в річці, котра відділяла Новокрасне від Катериновки; коли ми вже викупались, то нас підозвав до себе шинкар Лейзор Леймановський і, показуючи на двох баринь, що стояли на греблі, сказав: "Ото стоїть з попадею ваша мамонька".

Я як божевільний закричав: "Мамо, мамо" - і побіг з сестрою до матері, але мати одвернулась від нас, промовила: "Візьміть від мене цих щенят",- і хутко пішла з попадею.

П'яниці наїздили до батька, як до шинку, і він вже не знав, як від них відчепитись; а тут ще трапився такий випадок, що трохи не довелось поміряти Володимирського шляху. Новий новокрасовський піп, котрого люди прозвали "чорним", бо й справді він був дуже смуглявий, почав давати у себе приют моїй матері, коли вона приїздила до Рудзевича, батько довідався про це, і, коли піп приїхав до нього в гості, сказав йому, щоб він убирався з хати і щоб ніколи більш нога його не переступала порога. Слово за слово і вчинилась сварка: батько почав випихать попа з хати, піп ударив його, тоді він вхопив попа за косу і вирвав цілий пучок волосся. Вмішалась п'яна компанія і помирила. Випили мирову по чарці, по другій і попові заманулось поборотись з батьком. Батько згодився, але не інакше боротись, як на силу. Водились довго по хаті, нарешті піп підставив ногу, вдарив батька головою в грубу і звихнув йому на руці великого пальця. Батько крикнув: "Годі!..", але піп насів на груди йому і почав помщатись за вискублене волосся, б"ючи батька по чім попало. Тоді батько гукнув: "Миколо!" Увійшов в кімнату Микола, схопив попа на плечі і виніс з кімнати. Батько звелів жбурнуть попа в канаву... Надворі йшов великий дощ,- текли річки, Микола поніс попа до канави, але батько гукнув: "Пусти його, хай йому враг!.." Піп хутко підбіг до батька і вдарив йога по лиці. "Коли ти так, то я ж тобі покажу!.. Держи його, Мико-ло!" Микола схопив попа за руки, а батько задубив йому на голову рясу і, вихопивши з рук Миколи нагая, почав періщиті попа вздовж і впоперек. Свідки вирвали попа з батькових рукледве живого, випровадили додому, а на третій день дали батькові звістку, що він їде з скаргою до суду. Засідлав батько коня і поскакав навпростець до шляху, котрим мусив їхать піп. Коли піп з'явився на шляху, то батько вийняв з кишені двоствольний пістоль і сказав: "Або тут нам обом смерть, або помиримось!" Довго піп сперечався, нарешті згодився на мирову. Батьки помінився дати йому сто рублів і корову з телям. До речі тут зустрівся становий, написав їм мирову, котру вони і запили втрьох у батька в хаті.

Отож після того случаю і задумав батько переїхати з Катериновки куди-небудь подалі, йому це легко було зробить, бо скрізь йшла про нього слава, як про видатного агронома.

Списався батько з меншим князевим братом М. М. і через місяць ми вже опинились в с. Молдавці, по той бік Бугу. Мушу сказать скільки слів про Миколу. Це був великого зросту і не меншої сили старезний дідуган - без роду і плоду. Прийшов він до батька і йому тільки і признався, хто він і звідки. Коли наїздили які-небудь сіпаки, він прикидався німим і нарешті батько виймав скількись карбованців з кишені, давав в руку сіпаці і Микола знов зоставався у нас... Він розказував нам щовечора у кухні на печі багато казок. Розказував про гайдамаччину та коліївщину, про закляті клади, про відьом та про упирів і так наполохував наше дитяче зацікавлення та маріння, що ми зо страхом було куток, позираючи з печі, як тілики хто рипне дверима. Коли ми переїздили в Молдавку, то Микола попрощався з нами і не віть куди щез.