Володимир Винниченко: письменник і епоха

З 13 грудня в Канадсько-українському бібліотечному центрі користувачі мали можливість переглянути книги В. Винниченка, які були видані за роки ХХ століття за кордоном.

Кризові часи межі століть народили сильну особистість — митця-політика: главу українського уряду в часи УНР і водночас видатного письменника, автора п'єс, які бачив глядач Праги, Петербурга, Берліна, Рима, Парижа... Його твори перекладалися іноземними мовами, ним захоплювалися, його ... засуджували. Справді, вражає полярність оцінок постаті Володимира Винниченка: “Літературний геній України”, “художник, розіп’ятий на хресті політики”, “старий вовк української контрреволюції”...

Незаперечним було і залишається одне — захоплення ідеєю європеїзму та пошук нової манери письма.

Винниченко належав до нового літературного покоління, яке на початку ХХ століття прорубувало “вікно в Європу” для нашого письменства. Він був “порушником правил”, який відкидав існуючі в літературі табу етнографічно-побутового реалізму. Звичайно, у постановці В. Винниченком питань “нової моралі” були й елементи епатажу, шокування публіки. Соціалісту Винниченку, як і його однодумцям, уявлялося, що нова, соціалістична ера має початися з рішучого відкидання всього старого, зокрема й віджитої моралі.

В. Винниченко був людиною талановитою і складною. Про його “Відродження нації” старожили західної діаспори й досі згадують зі сталевим блиском в очах.

Отже, маємо в особі Винниченка найвидатнішого в нас майстра художньої прози, автора великого літературного надбання, що відзначає літературний процес тих років. До вашої уваги такі видання: В. Винниченко “Між двох сил” (Відень, 1919), “Гріх” (Лейпциг, 1919), Драматичні твори (Харків-Київ, 1926), “Слово за тобою, Сталіне” (Нью-Йорк, 1971), “Намисто” (Вінніпег, 1976) та інші видання. Запрошуємо до перегляду.

₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪

Віра, філософія, історія в світогляді Лева Силенка

Нинішній вересень подарував користувачам Канадсько-українського бібліотечного центру зустріч із видатним українським філософом, істориком, лінгвістом, основоположником Рідної Української Національної Віри (РУНВіри) Левом Терентійовичем Силенком, автором унікальної книги “Мага Віра”, яка була видана в 1979 році в Торонто (Канада) в типографії “Київ” накладом 3000 екземплярів. Вперше в Україні видання побачило світ лише в 1997 році.

Наша експозиція присвячена саме цьому виданню і носить назву “Віра, філософія, історія в світогляді Лева Силенка” .
Автор “Мага віри” народився 27 вересня 1923 року в сім'ї хліборобів на Кіровоградщині в селі Богоявленському. Його дитинство і юність пройшли в голоді, бідності й утисках політичного переслідування зі сторони тоталітарного режиму. В 1938 році він став учнем Кременчуцького бібліотечного технікуму. З цього часу юнак починає писати вірші. Але навчання в технікумі продовжувалось недовго. “Неблагонадійний” студент вимушений був піти з другого курсу. На нього, як на сина “ворога народу”, підозрюваного в українському націоналізмі, чекісти завели політичну справу. З цього часу Лев переїздить з одного міста в інше, заробляючи на життя різною працею.

Весною 1941 року Силенка призвали до лав червоної армії і направили в Чугуєв, де він став ротним писарем. На другий день початку війни з Німеччиною батальон, в якому служив Лев Силенко без техніки і озброєння відправили на фронт у Білорусію. Тут бійці потрапляють у полон. В таборі військовополоненних під Новим Борисовим тяжко хворий Силенко опиняється в бараку смертників. А вже звідти, без ознак життя, був віднесений до траншеї, де санітари клали тіла зегиблих. З цієї траншеї його виніс земляк Богдан Калиниченко, врятувавши Силенка від смерті. Пізніше вони разом втікають з полону. І Лев Терентійович, знаючи, що радянська влада вишле його до сибірських таборів, пішов на Захід. На німецькому кордоні його відправили в табір Лябгайн. Закінчення війни зустрів за колючим дротом біля Аугсбурга.

Після війни Силенко залишився в Німеччині, навчався в Гейдельбергському університеті у професора Дмитра Чижевського.

В 1948-1949 роках він виступав із лекціями у багатьох таборах для українців. Весь свій талант оратора направляв на розвінчування комуністичного режиму в Україні.

В 1953 році Лев Силенко прибув до Канади, де розпочав роботу на радіо, за власними сценаріями ставив кінофільми. З фільмом “Пісня Мазепи”(1960) про голод 1933-го року в Україні Лев Терентійович об'їхав усю Канаду й усі великі міста Сполучених Штатів, у яких масово живуть українці.

В 1962 році Силенко подорожує країнами Центральної Америки. Своїми враженнями від побаченого ділиться з глядачами у фільмі “Тропічна кантата”.

Протягом багатьох років Лев Терентійович друкує свої вірші, публіцистику в українських періодичних виданнях Німеччини, Франції, Канади, США.

Він стає визнаним знавцем не лише давньої України, а й країн Близького і Середнього Сходу. Його лекції відвідували професори місцевих університетів, вчителі, лікарі, студенти. Пізніше Лев Силенко повністю присвячує себе написанню книги “Мага Віра”. У книзі автор зосереджується на концепції нової віри, формулює нові Заповіді і сім Законів Життя, які відповідають віковим традиціям українського народу, його культурі, моралі, етиці, ідеалам, дає нову інтерпретацію історії України-Руси, починаючи з Трипільської культури. Силенко вважає, що його вчення — це спасіння і возвеличення української нації.

Шановні відвідувачі Канадсько-українського бібліотечного центру! Вам випадає чудова нагода ознайомитись із унікальною книгою Лева Силенка “Мага Віра”.

₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪

До Дня Незалежності України

Український визвольний рух: сторінками історії

Розбудова Української самостійної, демократичної, соціальної, правової держави закономірно викликає пильний інтерес до вивчення та осмислення історичного державницького досвіду нашого народу. Адже боротьба за волю і незалежність була головною, визначальною ідеєю для багатьох українців-патріотів.

На цьому шляху ми маємо і великі здобудки, і прикрі поразки. Їх дослідження, аналіз не втратили актуальності й нині.

Вивчення правдивої вітчизняної історії має важливе значення для духовного оздоровлення нації, формування високої патріотичної свідомості, остаточного подолання нав'язуваного століттями комплексу неповноцінності та провінційності, виходу України на передові рубежі європейської та світової цивілізації.

Нова незалежна держава Україна з'явилася на політичній карті світу 24 серпня 1991 року. Саме в цей день позачерговою сесією Верховної Ради Української РСР було проголошено Акт про незалежність нашої країни. Так втілилося суверенне право українського народу на самовизначення.

Проведений 1 грудня 1991 року Всеукраїнський референдум підтвердив цей історичний вибір. Того ж дня відбулися вибори Президента України. Ним став колишній Голова Верховної Ради УРСР Леонід Макарович Кравчук.

З процесом розбудови державності в суверенній Україні тісно пов'язаний і розвиток національної культури. Культура в нашій державі позбавилася ідеологічного забарвлення радянських часів і почала орієнтуватися на світові загальнолюдські цінності, їй стали притаманні багатовекторність і плюралізм.

У 1992 році Верховна Рада України ухвалила «Основи законодавства про культуру». Фактично це програма розвитку культури, де підкреслюється, що національно-духовне відродження можливе лише на основі демократизації культурного процесу, припинення його денаціоналізації, а також за наявності відповідної матеріальної бази.

У незалежній Україні відкриваються нові музеї, історико-культурні центри (Батурин, Глухів, Збраж). Створена спеціальна урядова комісія, що займається поверненням в Україну вивезених з неї реліквій.

Видаються раніше заборонені твори українських письменників: Івана Багряного, Олени Теліги, Євгена Плужника, Миколи Хвильового та ін. Почали виходити журнали «Київська старовина», «Літературно-науковий вісник». Читачі України дістали змогу познайомитися з творами письменників-дисидентів Василя Стуса, Івана Світличного, Євгена Сверстюка та ін. Розвивається народна творчість. Проводяться різноманітні фестивалі (“Таврійські ігри”); конкурси “Червона рута”, «Золоті ворота» тощо.

Канадсько-український бібліотечний центр пропонує переглянути історичну літературу, що розкриває питання історії визвольного руху українського народу. Альманахи і книги, які видавалися за кордоном, є унікальними раритетами в цій галузі. До вашої уваги, шановні користувачі бібліотеки, на книжковій виставці “Український визвольний рух: сторінками історії” представлені такі видання:

• “В боротьбі за українську державу” (Вінніпег, 1990).

• Млиновецький Р. “Нариси з історії українських визвольних змагань” (Львів,1994).

• Федоренко Є. “Рух опору і самоборони в Україні” (Торонто — Нью-Йорк, 1977).

• Галамай С. “Боротьба за визволення України 1929 — 1989” (Торонто — Нью-Йорк, 1991).

• Грушевський М. “На порозі нової україни”(Нью-Йорк — Львів — Київ — Торонто — Мюнхен, 1992).

• Альманах українського народного союзу (1978 — 2005) та інші видання.

₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪

"Різдво і сонця, й Бога, і душі"

Книжкова експозиція з такою назвою відкрилася у відділі обслуговування користувачів саме у переддень святкування 1025-ї річниці хрещення України-Русі. Представлені матеріали розкривають глибинну сутність християнства, історію його зародження, розвитку, самоствердження. Судячи з різних джерел (переказів, літописів, матеріальних пам'яток), християнське віровчення на землях, які в майбутньому увійшли до складу Київської Русі, з'явилося практично одразу після початку його поширення у світі, за часів святих апостолів.

За свідченням істориків, християнство починається ще від Христового апостола Андрія Первозванного, який благословив київські гори і поставив на них перший хрест. Пізніше (друга половина ІХ ст.) відбулося аскольдове хрещення та хрещення княгині Ольги. А від 988-го року починається розвиток зв'язків Київської Русі з християнським світом, активне сприйняття християнських моральних цінностей. Тепер людина могла сповідувати себе єдиному Богу, не розриваючи своєї душі у поклонінні ідолам, не віддаючись багатобожжю.

І, хоч важко пробивалися паростки нової віри, але були вони благословенні самим Богом і руйнували на своєму шляху найзатятіші перешкоди: людський спротив, задавнені стереотипи, ідеологічні перипетії.

До найвідоміших вітчизняних джерел фахівці відносять твори теоретиків київського християнства: “Слово про Закон і Благодать” митрополита Іларіона (бл. 1053 рр.), “Послання до смоленського пресвітера Фоми” наступного митрополита-русича Климента Смолятича (?-1154р.), “Послання до братії” Луки Жидяти, “пам'ять і похвалу Володимирові” Якова Мнима (11 ст.), "Повість временних літ" і “Житіє Феодосія Печерського” Нестора (бл. 1056-після 1113рр.), "Києво-Печерський патерик" та інші. Усі вони є частиною експозиції виставки та доступні для ознайомлення.

Наближення людини до Бога завжди асоціюється з відродженням її духовного світу, очищенням сакральних вимірів, кристалізацією душі. В горнилі оновлення висвічується також ідея любові й допомоги ближньому, віра в Одкровення і перемога над смертю й пітьмою незнання, можливість заглиблення у Слово Боже, здійснення пророцтв, спасіння душі та осягнення життя вічного.

Про все це йдеться в книгах, а також ілюстративних матеріалах виставки. Живильним струменем експозиції є центральна конструкція у вигляді триєдиної пелюстки, на якій розміщені унікальні раритети Д.Степовика “Історія української ікони Х-ХХ століть”, книга-альбом автора-укладача Е.С.Смирнової “Московская икона XIV — XVII веков”, рідкісні видання М.В.Алпатова “Псковская икона XIІІ — XVI веков”, а також “Кресты, иконы, складни” . Вони передають не лише неосяжний світ духовно-моральних християнських цінностей, але й їх матеріальну символіку.

Таємниці хрещення Київської Русі розкриває розділ виставки, де експонуються історичні дослідження С. Головащенка “Історія християнства”, А.Власто “Запровадження християнства у слов'ян”, О.Моця, В.Рички “Київська Русь; від язичництва до християнства”, десятитомне видання професора Б.Лобовика “Дохристиянські вірування. Прийняття християнства”, колективні монографії “Запровадження християнства на Русі”, “Как была крещена Русь”, художніх творах Г.Сенкевича, Данте Аліг’єрі, Д.Мережковського, М.Гоголя, А.Франса, Л.Андрєєва, Е.Ренана та ін.

Найважливішим смисловим полем експозиції є те, що містить Біблію, канадські автентичні видання Святого письма, ілюстрованої Біблії, перекладні видання Нового заповіту, тлумачення Святого письма.

Гармонійне поєднання любові до Бога, християнства й творчого генія людини передається в живописних полотнах, скульптурних творах, церковних оздобах. На виставці представлені репродукції світових шедеврів Мікеланджело де Буонаротті, Рафаеля Санті, Нікола Пуссена, Рембрандта ван Рейна, Олександра Іванова, Івана Крамського, Олексія Саврасова, Аньоло Бронзіно та ін.

Сакральну атмосферу читальної зали доповнюють і талановиті вишивки кіровоградських майстринь Наталії Ніжнікової та Олени Румянцевої. В них — поетично осмислені біблійні образи, втілена чистота християнської моралі, глибина божественної любові та добра. Вишивки-картини відтворюють лики святих Св. Іоанна Предтечі, Св. Миколи-чудотворця, Св. Олександра Невського, Св. блаженної Матрони, Християнські храми та ін.

Виставкова експозиція демонструє неоціненний вплив християнської віри на свідомість людей та світову культуру. Тисячолітня християнська спадщина з її високодуховними цінностями освітлює віру в Бога, несе вічні, нетлінні скарби, стверджує любов до істини, добра, життя духовного.

Виставка експонуватиметься протягом липня. Гостинно запрошуємо до перегляду.

₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪

ДУХОВНИЙ РЕАЛІЗМ ВАСИЛЯ БАРКИ

Він — оригінальний мислитель,
у світогляді якого поєднуються
два контрасти: аскетично-релігійна
основа і глибинне відчуття краси та
захоплення нею.

О. Забарний

Творчість Василя Барки, з огляду на його внесок в українську літературу, і дотепер грунтовно не вивчена. Переважно ім'я письменника згадується у роботах вітчизняних дослідників, пов'язаних з проблемами типології людини, модернізму в українській літературі ХХ століття.

Поет, прозаїк, есеїст-філософ, літературний критик, перекладач, релігійний мислитель, літописець відродження християнської України — Василь Барка (справжнє ім'я — Василь Костянтинович Очерет), народився 16-го липня 1908-го року в селі Солониці колишнього Лубенського повіту на Полтавщині. Закінчивши так звану “трудову школу” в Лубнах, Василь вступив на вчительські курси, які було перетворено на педагогічний технікум.

Майбутній письменник цікавиться соціальними науками. Та надусе його вабила література. Т. Шевченко, І. Франко, М. Коцюбинський, В. Стефаник стали кумирами Василя Барки. А перед мандрівним філософом ХVIII століття Г. Сковородою він відчував благовіння.

Згодом Василь Костянтинович закінчує філологічний факультет педагогічного інституту. У цей період він друкує свою першу збірку поезії “Шляхи”, яка вийшла у Харкові 1930-го року. Перед війною захистив дисертацію у Москві, читав курс історії середньовічних літератур на філологічному факультеті в Краснодарі.

Коли розпочалася Друга Світова війна, Василь Барка добровільно пішов у “народне ополчення”, готувався до партизанської боротьби. 1942-го року був тяжко поранений у голову та плече. Після тривалого одужання працював на свічній фабриці, а згодом — коректором в українській частині газети “Кубань”. У 1943-му році Барка виїхав на роботу до Німеччини. В Берліні Василь недовго перебував у таборі: один з емігрантів запропонував йому звернутися до видавництва “Голос”, де саме потрібен був коректор. З палаючого Берліна Барка був евакуйований до Авсбурга, у табір для переміщених осіб (ДіПі). В роки перебування там писав вірші, склав роман “Рай”. Далі поет вирішує продовжити свій життєвий шлях в Америці. Офіційний дозвіл на переїзд туди одержав у 1950-му році.

Американський період життя Василя Барки визначається багатством літературного доробку: окремі частини історії української літератури вийшли під назвами “Хліборобський Орфей, або Кларнетизм” (1956), “Правда Кобзаря” (1961), літературознавчі есеї “Жайворонкові джерела” (1956), “Уваги про поезію старовинну і сучасну” (1958), “Творчість”(1961), “Вершник неба” (1965), “Земля садівничих” (1977). Кілька років митець був редактором радіостанції “Свобода”.

Важкою була робота над романом “Жовтий князь”. Вона тривала з 1958 по 1961 рік. В Україну цей твір прийшов лише у 1991-му році.

Крім того Василь Барка створив ряд поетичних збірок, як-от: “Псалом голубого неба” (1958), “Океан І” (1959), “Лірник”(1968).

У 1992-му році в Україні вийшло кілька творів Василя Барки, над якими він працював упродовж багатьох років. Це роман-притча “Спокутник і ключі землі” (1969-1988), епічна поема “Судний степ” та драматична поема у двох томах “Кавказ” (1993).

Твори Василя Барки, які вийшли друком в Україні у першій половині 1990-х років, були фінансовані українсько-канадським спільним підприємством “Кобза” та надруковані у видавництві “Кобза-Орій”.

Книжкова виставка, присвячена творчості Василя Барки, експонується в Канадсько-українському бібліотечному центрі. На ній — майже весь творчий доробок письменника. Запрошуємо до перегляду.

₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪

Тріумф і трагедія Симона Петлюри       /29.05.2013/

Серед українських політичних діячів початку ХХ століття постать Симона Петлюри посідає визначне місце, уособлюючи визвольні змагання 1917-1920 років, пов'язані з ними спроби побудови та збройного захисту Української Народної Республіки. Голова Директорії УНР, головний отаман армії УНР  С. Петлюра став складовою частиною українського національного міфу завдяки надзвичайно твердій і послідовній політиці захисту національної державності. Не останню роль у міфологізації С. Петлюри відіграла і його трагічна смерть на одній із вулиць Парижа у травні 1926 року. Підставне вбивство, сплановане та здійснене більшовицькими агентами, фізично знищило С. Петлюру, але ідейно перетворило його в масовій свідомості на потужний символ українського національно-державного руху.

Для історика Української революції Симон Петлюра надзвичайно цікавий як реальна особистість, між якою і міфом є суттєва різниця, є реальні виміри, реальна біографія, що дають ключ до розуміння перебігу подій революції, дозволяють виокремити не лише їхні сильні, але й слабкі сторони. Чи не тому ім'я С. Петлюри протягом багатьох десятиліть притягувало до себе увагу сучасників та істориків, спонукало до глорифікації, з одного боку, та тотального паплюження - з іншого. І сьогодні воно викликає неоднозначні оцінки, палкі дискусії, має своїх апологетів і відвертих ворогів, хоч на загал академічна історіографія за останні роки серйозно просунулася вперед у відтворенні об'єктивного історичного портрета С. Петлюри. Створено ґрунтовну базу джерел для вивчення його діяльності, формування світогляду та ідеологічного кредо.

Політичні погляди і вчинки, організаторські та полководницькі здібності — усе це дотепер жваво обговорюється спільнотою в Україні та за кордоном (величезним є також вплив образу Петлюри на політичні течії української діаспори). Саме ім'я Петлюри стало “брендом” для мільйонів українців і неукраїнців, на його честь названі вулиці в багатьох містах України, встановлені або плануються пам'ятні знаки. Різні версії образу Петлюри фігурують у десятках художніх творів. Полярність в оцінках історичної пам'яті про Петлюру досі викликає гостре протистояння прибічників різних поглядів на проблему української ідентичності загалом.

Обов'язок сучасної історичної науки — повернути справжній образ Симона Петлюри українській національній історичній пам'яті.

В Канадсько-українському бібліотечному центрі знаходиться література, присвячена життю і діяльності Симона Петлюри. Вашу увагу привернуть книги, видані українською діаспорою за кордоном, і статті в історичних періодичних виданнях.

Рідкісними є такі видання: “Симон Петлюра. Статті, документи, листи” (Нью-Йорк, 1956; С. Корбут “Симон Петлюра” (Львів, 1941); О. Лотоцький “Симон Петлюра” (Варшава, 1936); С. Литвин “Суд історії” (Київ, 2001) та інші книги. Тож запрошуємо до ознайомлення з цією літературою.

Високі ідеали Уляни Кравченко       / 07.05.2013 /

“Я жила і творила, тільки для неї,
Батьківщини моєї!.. я ж українка”

Уляна Кравченко

Уляна Кравченко належить до малознаних сьогодні письменників, без яких наше уявлення про літературний процес кінця ХІХ - початку ХХ ст. було б неповним.

Народилась Уляна Кравченко (спражнє ім'я та прізвище — Юлія Юліївна Шнайдер) 18 квітня 1860 року в м. Миколаєві на Львівщині, в рідному містечку Миколи Устияновича. Виросла в літературній атмосфері. У 17-річному віці вступає до Вчительської семінарії у Львові та в 1881 році її закінчує. Екзаменаційна комісія за відмінне навчання звільняє Уляну від іспитів, і вона одержує призначення на посаду вчительки в м. Бібрку. Це був, як пише сама Уляна Кравченко у “Спогадах учительки”, початок 40-річного важкого, повного невтомної праці шляху, знайомство зі страшною дійсністю — народним стражданням.

Гарячу, невгамовну вдачу молодої вчительки не змогли задовольнити умови, в яких проходила її педагогічна діяльність.

У 1885 році вона влаштовується працювати у Львові в шестикласну українську школу для дівчат під наглядом черниць-василіанок. Але нетривалим було і це вчителювання. За популяризацію передових ідей, поширення українського слова вона була звільнена і змушена шукати роботу приватною вчителькою в селах Львівщини.

Початок її літературної творчості доводиться на 1881 рік і знаменується появою невеликих творів, серед яких І. Франкові особливо сподобався вірш “Згадай мене, милий”. Постать Франка стала для поетеси основою створення образу передової людини свого часу. Вона відчула, як щиро і по-дружньому ставився він до її літературної діяльності.

Під впливом Каменяра взялася і до громадської роботи. Разом з Н. Кобринською, Є. Ярошинською, К. Попович та іншими вона брала активну участь у прогресивному русі за емансипацію жінок, у виданні жіночого альманаху “Перший вінок” (1887).

В її поезії дедалі голосніше звучать життєві мотиви, душевні поривання служити своїм палким словом народові. Вірші друкуються в журналі “Зоря” та газеті “Діло”. У 1885 році за сприяння І. Франка вийшла окремим виданням “Рrima vera” - 38 поезій авторки. Перша в Галичині збірка поезій, написаних українською жінкою.

Тема емансипації жінки посідає значне місце в поезіях. У конкретних реалістичних картинах перед читачами постає образ жінки-борця проти безправ'я, приниження людської гідності. В них відчутно, як сама авторка болісно розривається між прагненням брати участь у громадському житті та сімейними обов'язками.

Вона від усієї душі жадала хоч чимось полегшити окрадену долю рідного народу. Думками про своїх вихованців, про свої обов'язки перед народом було пройняте все її життя.

З 1920 року поетеса жила в Перемишлі (тепер Польща). Тут і померла 31 березня 1947 року.

Любили і поважали Уляну Кравченко всі, хто її знав. Відвідували її Олена Кульчицька, Ольга Кобилянська, Богдан Лепкий, Михайло Рудницький. Ще при житті Уляни Кравченко, крім вже згаданої “Prima vera” (1885), були опубліковані збірки поезій “На новий шлях” (1891), “У житті є щось” (1929), “Вибрані поезії” (1941), деякі твори для дітей, автобіографічні нариси “Спогади вчительки”, “Замість біографії”, мемуарні статті про І. Франка.

До вашої уваги — книжкова виставка в Канадсько-українському бібліотечному центрі, присвячена творчості письменниці. Запрошуємо до перегляду цікавої літератури, виданої українською діаспорою за межами України.

₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪₪

Новини за попередні роки