<<< початкова ] [ про автора ] [ наступна >>>

Останній рік листи від Богдана Маланюка приходили скупо. А 30 квітня син поета пояснив вимушене мовчання тяжкою недугою: "Сьогодні перший день чую себе краще, - може, хвороба відступає". Богдан Євгенович повідомляв про святкування у Празі українською общиною Великодня, про телевізійну передачу на чеському телебаченні "Ще не вмерла Україна", про українців, що жили в Чехії. Це був його останній лист. 16 червня 1999 року Богдана Маланюка не стало. 24 червня у Празі в костьолі Святого Гавела з участю української громади відбулося прощання з покійним. Хай Бог за роки вимушеної розлуки сина з батьком буде милостивим до них обох.

Богдан Маланюк свято беріг пам'ять про батька. І про те говорить не тільки шанобливо збережений архів поета, його особисті речі. Був не раз свідком, коли наша звичайна розмова про поета чи зустріч зі світом його чеської юності розчулювала пана Богдана до сліз. Святкування 100-річчя від дня народження Євгена Маланюка неймовірно наблизили сина до батькової творчої спадщини, до України. Пан Богдан надто швидко опановував батькову мову, залучався чеськими українськими організаціями до громадських справ… і так несподівано відійшов. Пряма лінія, що сполучала родовідну поета обірвалася. Я нітрохи не сумніваюся, що Богданові сини Богдан і Гонза берегтимуть пам'ять і діда Євгена, і батька, але так доля розпорядилася, що вони продовжать чеську лінію цього роду. Україна ж втратила рід Маланюків.

Не забудь, Немезідо, роздертих родин,
Існувань, повириваних з корнем із грунту…

Хотів би, щоб ця скромна книжечка стала даниною пам'яті поетового сина. В її основу покладена згадана журнальна публікація, яка значно розширена деталями спогадів Богдана Євгеновича та окремими штрихами, які тоді здавалися дрібними. До неї долучені листи поета до сина, копії яких пан Богдан мені передав мені ще в 1995 році.

Автор.
28 червня 1999.

<<< початкова ] [ про автора ] [ наступна >>>