<<< початкова ] [ про автора ] [ наступна >>>

Пам'яті Богдана Маланюка

Кожному я б побажав мати такого прекрасного батька, але нікому такої спільної долі.

Збірку Євгена Маланюка "Земна Мадонна" відкриває поезія "Ще сяє день..." . У ній дуже тісно переплелися два світи поетових переживань: зовнішній і внутрішній. Сподівання поета-громадянина, жаданого для України сина-месії і бажання давно сподіваного сина в особистому житті. Пропонуючи твір як титульну поезію нової збірки, письменник, вочевидь, покладався на акцентування саме зовнішнього світу, вкотре вже уособлюючи в образі "єдиної" свою Вітчизну (згадаймо, наприклад, "Горобину ніч"). Тим часом, пропонований погляд на ті два світи досить умовний, і швидше варто було б говорити саме про єдність світовідчувань поета. Адже твір написаний невдовзі після одруження тридцятитрирічного письменника з Богумілою Савицькою. Поет нарешті знайшов спокій родинного життя в складних умовах еміграційного побуту в Польщі, і рядки:

Ще сяє день. Ще високо блакить,
Далеко ще до вечора, єдина.
Мої обійми сильні і палкі,
І прийде час - ти подаруєш сина, -

цілком і повністю передають і суто особисті, й земні бажання та емоції автора.

Збірка "Земна Мадонна" і син поета Богдан з'явилися у світ одночасно, у 1934 році. Своєрідним підтвердженням згадуваного переплетіння світовідчувань митця може послужити і той, здавалося б, дрібний факт, що сина поет нарече Богданом на честь гетьмана Богдана Хмельницького (про що свідчить сам Богдан Євгенович). Як і його відголоском можна вважати поезію "А син питає...", написану восени 1940 року.

А син питає: як дійти? Де шлях?
І просить рисувати все те саме:
Тополі, хату, сонячні поля,
Вітряк понад вишневими садами

І річку, що як стрічка, чи як спів
Пливе в хвилясту далеч... Сину, сину,
Як з'ясувать, що шлях той - помста й гнів,
Що треба йти в незнане до загину.

А серце бідне ось крихке, як мак,
А нерви чулі й чуйні, як бандура...
І все ж лише варяг, лише козак,
Міцний п'ястук, тугая вия тура.

І все ж із серця виллять треба мед
І полум'ям наллять його залізним,
Бо тьма, як мур. І чорний вітер дме
На тім шляху до давньої дідизни.

До речі, у поетовому нотатникові ця поезія написана поряд із проектом титульної сторінки планованої тоді (1939 рік) збірки "Влада" з присвятою - "Синові".

<<< початкова ] [ про автора ] [ наступна >>>