[HOME]
Краєзнавство Кіровоградщини  
Наші земляки
[ HOME ]
  Євген Маланюк


 

Леонід Куценко

"Так розчахнулось дерево родини…"

(штрихи до сімейної драми Маланюків. Листи до сина)

[ листи до сина ]

[ "мій батько" ]

[ про автора ]

 

Євген Маланюк

Акафист

В жертву Немезіді
Сіяли на могилах ячмінь. 
Немезідо, богине могил безіменних, 
Немезідо, богине відплати і помсти,
Немезідо, посестро нещадної Мойри,
Вартівнице німа рівноваги буття! - 

Не забудь, Немезідо, роздертих родин,
Існувань, повириваних з корнем із грунту,
Немовлят, що конали, як ангели білі,
При схололих грудях матерів.

Немезідо, згадай ту останню мить,
Коли батька в ночі заполярної смерті
Нерухомив і блискавкою протинав
Спогад першого слова далекого сина.

А той син безпритульним блукав - не забудь! - 
Вулицями чужого й ворожого міста,
І в потухлій душі його був тільки попіл,
Тільки попіл від неньчиних слів.

Немезідо, зате посаджу тобі, глянь,
Лілійовий чебрець - запашну материнку
Та ще жменю ячменю посію, як жертву,
Щоб нащадкам, нещадиме зерно проросло.
			
  			02.03.1964.
	 

На кожній зустрічі з учителями-словесниками, на лекціях про життя і творчість Євгена Маланюка у слухачів обов'язково з'являються запитання про долю поетової родини. І чому залишив її, чому не зостався в Чехії, чому не з'єднався із сім'єю вже після війни, чи підтримував стосунки з дружиною і сином, перебуваючи в еміграції? Інтерес до цієї сторони життя письменника цілком виправданий. Ця обставина змусила мене свого часу підготувати для журналу "Кур'єр Кривбасу" статтю "А син питає…", у якій спробував відповісти на перелічені вище запитання (1999. - № 110). Коли працював над нею, з'являлися запитання і у мене, які занотував, надіючись принагідно уточнити у поетового сина. Не хотілося набридати, чи, може, сподівався, що ще встигнеться… Помилився.

далі  >>>

[ HOME ]
  Євген Маланюк
© ОУНБ Кропивницький 1999-2000     Webmaster: webmaster@library.kr.ua