<<< попередня ] [ про автора ] [ наступна >>>

Микола Шрамченко. Портрет Є.Маланюка - олія

Спогади Богдана Маланюка про своє дитинство можна найлаконічніше передати його ж словами: "Сім'я була ідеальна, а в мене було ідеальне дитинство". За традицією дитячої пам'яті батько запам'ятався вдома за письмовим столом, над рукописами, статтями, книгами та в час сімейного відпочинку в Кунштаті (Моравія), на дачі відомого польського письменника Я.Івашкевича, у Богданового хрещеного батька літератора Я.Стемповського у будинку творчості у Заліщиках на Тернопільщині тощо. Закарбувалося у пам'яті чимало побутових деталей, батькових звичок, сімейних переказів і навіть родинний фольклор. Наприклад, у сім'ї дуже були поширені українські та російські прислів'я ("Що кому, а курці просо", "Умный, как царское дитя").

Є.Маланюк дуже любив відвідувати Моравію, яка йому нагадувала Україну. Богдан Євгенович згадує, що поет любив розтирати в руках полин і довго-довго вдихати його запах. Збирав материнку і чебрець. У щоденниках письменника збереглися засушені степові квіти.

До речі, за спогадами сина, вже у США Євген Маланюк дуже сердився на природу Америки. Говорив, що там не пахнуть квіти і не співають птахи. Рабин - єдиний, який видає звуки, почне співати і ніби засоромиться. Бракувало йому соловейка. Казав, що в США багато отруйних росли. Це, мов, помста індіанців за забрану у них землю, адже на них отрута рослин не діє. Природа США була йому чужою. Проте він знаходив і там куточки світу, подібного до України. Таким краєм був Гантер з горами, ставками, українською родиною Ольги та Івана Кобзарів.

Багато спогадів пов'язанні з гастрономічними захопленнями поета. Пан Богдан згадує відвідини досить поважної родини, куди поет був запрошений почесним гостем. Перед обідом гостей запросили до столу, подавши велику вазу яблук. Є.Маланюк був у центрі уваги, щось розповідав гостям і смакував яблука, котрі сам один і з'їв. А в Заліщиках, на "Зимному Поділлі", як його називав поет, батько з сином відвідували родину однофамільців Маланюків, які також мали яблуневий сад. До речі, Заліщики із середини тридцятих і до 1939 року щороку відвідувалися письменником. Це був край дуже схожий з Архангородщиною і найближчий до рідної поетові Синюхи.

Син поета згадував, що улюбленою книгою батька були "Пригоди бравого вояка Швейка" Ярослава Гашека. Поет називав її найкращим твором, що передав трагікомедійність атмосфери Першої світової війни. Цитував багато Салтикова-Щедріна, як найкращу характеристику внутрішньої сутності Російської імперії.

Розповідаючи ж про фатальні події весни 1945 року, коли батько був змушений залишити сім'ю, Богдан Євгенович спирається не так на власні спогади, як на розповіді своєї матері. Із наближенням фронту до Варшави Маланюки вирішили залишити Польщу ("У Варшаві ми, властиво, все покинули, як стояло… аж страшно згадати!" - лист до О.Сембай-Галицької від 09.05.1961).

Зробити це було не так вже й просто. В одному з листів до львівського літературознавця і бібліографа Володимира Дорошенка Євген Маланюк 8 липня 1944 року писав: "Єдина думка день і ніч гризе: як дістатися до родичів з родиною. Але мої приятелі у Празі нічого певного не можуть сягнути, бо Бургард мовчить і Сірий не відповідає. Було б дуже зле, коли б прийшлося марно пропасти, а на це починає заноситися. Не забувайте турбувати всіх людей моєю долею".

А в листі до Святослава Гординського, писаному наступного дня, читаємо: "День і ніч гризе одна думка - від'їзд. Але нічого не виходить. Липень обернувся пеклом сонця й подій. Заздрю Вам жегестово: моя родина ледве дихає у Варш. задусі". Першою переїхала до невеличкого села Кунштату в Моравії пані Богуміла із сином. Там мешкала рідня її матері. Отож, як протягом десятиліття містечко приймало родину Маланюків на відпочинок, так мало дати прихисток їм у неспокійні місяці закінчення війни. Євген Маланюк приєднався до сім'ї весною 1945 року.

Коли ж у травні радянські війська зайняли сусіднє із Кунштатом село, то пізно увечері до Маланюків завітав місцевий поліцейський і розповів, що радянська військова комендатура має списки російських та українських емігрантів, які підлягають негайному арешту. У тих списках значиться і прізвище поета Євгена Маланюка, отже, йому потрібно терміново залишити Кунштат. Рідня з дружиною спішно зібрали письменника в дорогу. Часу на роздуми практично не залишалося, оскільки кожної миті до Кунштату могли увійти війська. На найнятому ріднею авто Євген Маланюк уночі відбув до найближчої залізничної станції, а звідтіля до Праги і далі. Через той поспіх та хворобу сина дружина не змогла залишити Кунштат.

<<< попередня ] [ про автора ] [ наступна >>>