Початок | Сторінки життя | Архітектурний модерн | Церкви | Лікувальні заклади | Будинки | Майстерня | Проекти | Премія









Архітектурний модерн Якова Паученка







В.В.Чепелик   


      Формування українського архітектурного модерну початку ХХ ст. у контексті інтернаціональних творчих зв’язків. – В кн.: Українське мистецтво та архітектура кінця XIX початку XX ст./ НАНУ. Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильского.- К.: Наук. думка, 2000.- 240с.
(Фрагмент статті)

Початок XX століття став світанком нової доби, що написала на своїх знаменах гасла гуманізму і демократизму, соціальної рівності і загального поступу людства. Мистецтво того часу, відкидаючи мертве і застаріле, нагромаджуючи живе і плодотворне, укріплює корені нового. Розвиваючи ці процеси, воно не випадково звертається до прогресивних народних традицій. Народне мистецтво, й архітектура зокрема, привертають усе більшу увагу професіоналів, живлячи їх пошук творчої самобутності, національної виразності. Досить згадати пошуки національно-романтичної архітектури, що ними захоплюються У. Морріс, Ф. Уебб, Н. Шоу та інші в Англії або І. П. Ропет, В. А. Гартман, В. О. Шервуд у Росії в другій половині XIX ст. Вони позитивно впливають на своїх сусідів, пробуджуючи і в них бажання розробляти нові теми в архітектурі та мистецтві.

До подібних явищ можна віднести і первісток української народностильової архітектури — "будинок для гостей" у Лебединцях, споруджений у 1854— 1856 рр. за проектом петербурзького академіка Є. І.. Червінського (1820 — кінець XIX ст.) на замовлення Г. П. Ґалаґана (1819—1888).

Це перший приклад архітектури, в якому вдало було поєднано традиційні народні і новітні раціоналістичні починання. Образ будинку ввібрав у себе все найкраще із об'ємної композиції хат, їх пластичного декору, а також новітні принципи раціонального конструктивного розв'язання, невимушеного в своєму мальовничому абрисі плану, заснованого на новому розумінні функцій приміщень і їх просторових зв'язків між собою.

Знадобиться майже п'ять десятиріч накопичення сил, знань про народне мистецтво, розвитку будівельної техніки з її увагою до нових конструктивних і об'ємнопросторових розв'язань, нарешті, конче потрібними будуть значні суспільні зміни, завдяки яким проблема національної за формами архітектури буде поставлена на питання денне, щоб створити необхідні умови для формування самобутньої галузі національного зодчества на початку XX ст., яка дістане назву "український архітектурний стиль".

Саме в період після 1903р., коли В. Г. Кричевський (1872—1952), натхнений С. І. Васильківським (1854— 1917) та О. Г. Сластьоном (1855—1933), створить перший твір українського архітектурного стилю — будинок Полтавського губернського земства, почнеться цей дивовижний 14-річний марафон творчого змагання між архітекторами і художниками Полтави, Львова, Харкова, Києва, Катеринослава, Чернігова, Одеси, в якому кожен з учасників спробує зробити свій внесок у розвиток української народностильової архітектури. Завдяки їхнім пошукам створено більше 500 будинків у різних містах і селах України, опубліковано ряд теоретичних праць з даної проблеми, буде зроблено ряд доповідей, відбудеться кілька диспутів, виставок і конкурсів.

Український архітектурний стиль охоплює сільські і міські школи, клубно-освітні, кооперативно-торговельні і житлові будинки, заклади сільськогосподарської науки, лікарняно-оздоровчі, залізничного транспорту, промислові і господарські, культові споруди, а також виставочно-музейні будинки, намогильні пам'ятники та меблі. Все це свідчить про значне розмаїття типів будинків, споруд і виробів, призначених не для задоволення потреб елітарних груп, а для використання їх широкими верствами народу.

Характерні риси українського архітектурного стилю початку XX ст. виявилися у вирішенні дахів, які були переважно високої чотирисхилої форми і нагадували обриси дахів народних хат. Ця тема дістала багатоваріантне розв'язання, йдучи від простого до ускладненого і експресивно загостреного. Баштоподібні виступи також нерідко увінчували пірамідальні дахи, іноді із заломами або грушоподібними банями, навіть з маківками. Часом застосовували трапеційної форми фронтони або ж трикутні щипці біля коньків даху. В багатьох випадках будинки набували активного і романтичного за характером силуету, що виділяло їх серед оточуючої забудови. Прообрази класичної народної хати, дзвіниці чи дерев'яної церкви діставали іноді механічне відтворення або ж оновлення, переробку та розвиток архітектурних форм, але завжди так, що зв'язок з першоджерелом не втрачався, завдяки цьому форми ставали символічними знаками, що підкреслювали приналежність будівлі до українського архітектурного стилю.

Цегляні стіни часто мали натуральний колір кераміки або, якщо їх тинькували, то за традицією білили. В їх композиції переважали простінки над проймами. Останні мали прямокутні або закруглені чи гранчасті форми. Трапецієподібні віконні та дверні пройми набули значення найбільш характерних знакових проявів розглядуваного стилю. Це дозволило розробити велику кількість варіантів порталів, у яких ця форма застосовувалась у колонних ґанках, лоджіях, нішах, еркерах, дахах і фронтонах, що надзвичайно підсилювало архітектурну виразність, утверджувало новаційну розробку традиції. Створені були також колонні "аркади", в яких замість арок застосовували трапеції. Це також розширювало новаторські можливості композиції, яка виростала з дерев'яної конструкції і, користуючись як проміжним матеріалом цеглою із залізоцегляними перемичками, націлювалась на можливості тоді тільки впроваджуваного в практику залізобетону.

Декоративні прикраси на фасадах мали вигляд керамічних вставок з узагальненими, переважно геометричними або більш натуралістичними за характером кольоровими орнаментами, побудованими на поєднанні квітів і птахів, елементів геральдики, які в окремих випадках переростали в складні мальовничі панно. Серед декоративних форм найбільшого розвитку набули тондо, розетки, трикутні вставки, фризи, кольорові смуги, ритмізовані вкраплення у вигляді окремих плиток, які значно пожвавлювали площину стіни. Застосування мальовничих живописних засобів посилювало виразність архітектури, надавало їй оригінальних рис, але таких, що відбивали суто народні уподобання, які сформувалися в процесі виконання традиційних хатніх розписів, вишивок чи гаптувань. Поширеним було застосування різьблення в оформленні дверей, вікон, підстрішних кронштейнів чи коників, балконів або галерей, а також у металопластиці, зокрема і в тій, що прикрашала шпилі башт чи дахи.

Художньо-образні рішення в українській народностильовій архітектурі початку XX ст. були безпосередньо пов'язані з усвідомленням соціальної важливості будинку, його функціонального призначення, конструктивних розв'язань, матеріальних можливостей замовників, стильового спрямування архітектурних форм, смаків авторів, а також із патріотичним бажанням утвердити національну приналежність архітектури засобами архітектоніки, пластики, декору і монументального синтезу мистецтв.

Глибоко патріотичне спрямування художнього образу бачимо і в будинку Українського педагогічного товариства у Львові (арх. І. І. Левинський, 1851— 1919; О. О. Лушпинський, 1878—1944; Т. Обмінський, 1874—1932 та інші), в якому пластичні форми утвердження ідеї національної самобутності наповнені відгуками героїчних часів боротьби зі шляхетськими поневолювачами, що знайшло виявлення у високих верхах і баштоподібних домінантах.

Найяскравіший образ, насичений глибинним розумінням історизму, пафосом боротьби за утвердження прав українського народу на людське існування в колі інших народів, було втілено в будинку Полтавського губернського земства (1903—1908; арх. В. Г. Кричевський) — найвищому взірці українського архітектурного стилю.

Можна стверджувати, що на початку XX ст. сформувалися її головні стильові напрями — декоративно-романтичний, раціоналістичний, необароковий, неокласицистичний. Формування це проходило в загальному руслі розвитку ідей, якими була тоді захоплена вся світова архітектура, від еклектизму, модерну, неокласицизму до раціоналізму. Розвиток розглядуваного напрямку спирається на багатющі традиції народної архітектури, накопичені за віки. Цю спадщину переосмислювали і пристосовували до вимог сучасного життя, нової техніки і нового стилю доби. Нерозривний зв'язок з народною архітектурною творчістю, з національними джерелами образотворчого мистецтва завжди декларували теоретики і практики народно стильової архітектури від Л. М. Жемчужникова, О. Г. Сластьона до О. П. Новицького чи Д. М. Дяченка.

Вивчення процесу формування української народностильової архітектури початку XX ст. виявляє величезне прогресивне значення творчих зв'язків і взаємовпливів архітектури різних народів та їх митців, що в значній мірі позбавляло пошуки української архітектури національної замкнутості і вводило їх у широке коло явищ культури загальноросійського та європейського звучання. Інтернаціональні прояви в українській народностильовій архітектурі займають значне і поважне місце, вони сприяли підвищенню рівня вітчизняного зодчества і посилювали його значення у загальному процесі творення архітектури XX століття.




Елементи архітектурного декору лікарні св. Анни

Елементи архітектурного декору електро-водолікарні І.А Гольденберга



Елементи архітектурного декору будинку  
С.С. Мейтуса




Елементи архітектурного декору будинку-лікарні  
С.А. Вайсенберга






Елементи архітектурного декору приміщення "Лег Банку"













НАДЄЖДІН А.

Провідний науковий спеціаліст
Кіровоградського художньо –
меморіального музею
О.Осмьоркіна.






ПАУЧЕНКО ЯКІВ ВАСИЛЬОВИЧ – АРХІТЕКТОР

м. ЄЛИСАВЕТГРАДА кін. XIX – поч. XX ст.


Історія формування урбаністичного середовища міста Єлисаветграда багато в чому нагадує історію створення міст молодої Америки. Форт, військове поселення, центральна вулиця, вздовж якої розташовані головні установи міста, що забезпечують його суспільну життєдіяльність – суд, пошта, банк, міська ратуша, пожежна частина тощо. Планування розгорталося за класичними програмними принципами і геометрія вулиць міста метрополії відповідала геометрії вулиць столиці Сюзерена. Недаремно у своїх спогадах наш земляк - відомий письменник О.Семененко порівнював Єлисаветградську Перспективну вулицю з Нєвським проспектом у С.-Петербурзі.

Для тих, хто проїздив через місто, швидкість зростання нових кварталів асоціювалась з Новим Йорком, а атмосфера вулиць – з маленьким Парижем. І це не випадково, адже тут у різний час працювали такі архітектори як: Андрій Достоєвський, Костянтин Тон, Олександр Брюлов, Іван Верлен, Олександр Лішнєвський та інші.

В цьому ряду обов’язково треба згадати і художника архітектури Якова Паученка, творчість якого стала однією з яскравих сторінок архітектурної спадщини м. Єлисаветграда.

Яків Васильович Паученко народився 21 березня 1866 р. в родині єлисаветградських міщан. Його батько Василь Семенович був відомим у місті тим, що з 1861 р. утримував за власний кошт іконописну, іконостасну та позолотну майстерню.

Першу художню освіту Яків Васильович отримав у вечірніх рисувальних класах при Єлисаветградському земському реальному училищі в академіка портретного живопису, фундатора цих художніх класів Петра Олександровича Крестоносцева. Свідоцтво № 403 за підписами директора Єлисаветградського реального училища М.Завадського та керівника ВРК П.О.Крестоносцева свідчить: “В малюванні оригіналів – відмінно. Орнаментів – відмінно, голови системи Депюі – добре, антична голова – добре, напам’ять - добре”.

Треба зазначити, що вечірні рисувальні класи були на той час унікальним учбовим закладом і, як констатував сам П.О.Крестоносцев: “подібного учбового закладу в провінційних містах Росії не існує”, маючи на увазі не лише рівень викладання та комплектацію наочності в об’ємі двох перших класів Академії мистецтв. Але й можливість безкоштовного навчання для представників будь-якого соціального статусу населення. Художник П. Івачов у листі до видатного українського вченого-мовознавця О.Потебні від 12 грудня 1892 р. наголошував, що фундатора художньої освіти в місті Петра Крестоносцева “можна поставити в один ряд з основоположником українського професійного театру Марком Кропивницьким, засновником знаменитої музичної школи Густавом Нейгаузом, зачинателем музейної справи Володимиром Ястребовим та іншими видатними єлисаветградцями”.

Лише за три перших роки існування класів (1880-1883 рр.) 8 учнів П.О.Крестоносцева вступили до Академії мистецтв, 8 – до школи Штігліца, 2 – до Московського училища живопису, скульптури і архітектури. Серед яких був і Я.В.Паученко.

Саме в училищі живопису скульптури та архітектури Московського художнього товариства Я.В.Паученко здобув фаховий вишкіл. В Російському Державному архіві літератури та мистецтва зберігається особова справа випускника Я.В.Паученка. Серед документів є не лише малюнки студента Я.В.Паученка та Свідоцтво про отримання Малої срібної медалі за річний проект 1893 р., що вказує на його високий фаховий рівень, але й багато прохань про перенесення строку оплати за навчання, з чого можна зробити висновок, що справи в майстерні його батька йшли досить сутужно. Можливо саме тому в 1893 р., склавши випускні іспити, але не чекаючи урочистого вручення диплому “в силу домашних обстоятельств, требующих немедленного отъезда из Москвы”, Я.В.Паученко повертається до Єлисаветграду. На той час йому виповнилося 27 років і він мав звання некласного художника архітектури.

У 1897 р. Я.В.Паученко стає повноправним власником батьківської майстерні і починає розширювати її можливості за рахунок архітектурної практики.

Для того, щоб зрозуміти особливості творчості Я.В.Паученка і ті причини, які спонукали у 1914 році кореспондента газети “Голос Юга” написати: “Він перший у нашому місті дав зразки художньої архітектури”, звернемося до основних тенденцій культурно-мистецького життя другої половини ХІХ ст.

Культура ХІХ ст. загалом формувалася під впливом двох великих мистецько-філософських напрямків – романтизму, який панував протягом першої половини ХІХ ст., та реалізму, що зародившись у 1830-х – 1840-х рр. на теренах Франції досяг свого апогею наприкінці ХІХ ст. в Російській імперії. Але іноді романтизм й реалізм ішли поряд і тоді народжувалися такі явища як: історичний еклектизм, національний романтизм або археологічний ретроспективізм, та в будь-якому разі з’являлися вони на руїнах величезного і могутнього класицизму. Для Росії у період розвитку національно-романтичного руху в архітектурі останній момент був одним з ключових. Адже поява цього руху була обумовлена як початком демократизації суспільних поглядів, так і можливістю продовжити мистецькі традиції, перервані реформами Петровської доби.

Критика класицизму почалася в Росії у 1830-х–1840-х рр. і велася в основному з двох позицій. По-перше, за схематизм та нераціональність, особливо в умовах різнокліматичних та геологічних зон Російської імперії. По-друге, як стиль привнесений, у якому відсутні будь-які національні риси. До того ж додавався і сухий академізм, породжений класицизмом, що заважав розвитку як мистецтва, так і архітектури своїм консервативним відношенням до поняття традиції, без урахування нових раціональних підходів та естетичних проблем сучасності. За таких умов поява історичного романтизму сприймалася як вияв революційності та демократизму, про що писали відомі критики того часу О.Стасов, М.Бєлінський, І.Даль, А.Костомаров.

Крім того, на російському грунті національно-романтична течія знайшла своїх прибічників не лише серед архітекторів, істориків, меценатів та художників таких як: О.Красовський, К.Тон, І.Забєлін, В.Шервуд, О.Мамонтов, С.Прахов, В.Васнєцов, М.Реріх, але і серед влади. Частина правлячої верхівки Російської імперії вбачала в цій течії можливість появи загальнонаціонального стилю, в якому б знайшли своє відображення головні ідейні засади того часу – православ’я, самодержавність, народність. Згадаємо великі державні замовлення – будівля історичного музею в м. Москві, Володимирський собор та Десятинна церква у м. Києві, собор Спаса на Крові в С.-Петербурзі. При розробці цих проектів архітектори опиралися на зразки візантійської та давньоруської архітектури ХІІ-ХV ст. Саме таким чином на теренах Російської імперії з’явився і утвердився “неоруський стиль”. Але використовуючи лише цитування зовнішніх форм та декору архітектури середньовіччя і залишаючись у рамках композиційних принципів класицизму, неоруський стиль відкривав пряму дорогу еклектиці.

Появі еклектичної течії сприяли реформи 1861–1868 рр., які дозволили купівлю та продаж землі в містах. А розпорядження 1888 р. знімали обмеження параметрів будинків і заможні замовники тепер мали можливість зводити власні будинки, керуючись не лише загальноміським планом, але і власними смаками. З’явилась можливість приватної архітектурної практики, якою і скористався Яків Васильович Паученко.

Більшість замовлень до його майстерні надходила саме від заможних приват­них господарів. У військовому Єлисаветграді це в основному були лікарі та молоде купецтво. За проектами Я.В.Паученко було збудовано понад 20 архітектурних шедеврів: електро-водолікарня Гольденберга (нині міська лікарня № 3), будинки Мейтуса (дитяча музична школа № 1 ім.Г.Г.Нейгауза) та С.Вайсенберга (обласне управління охорони здоров’я), будинок Міжнародного кредитного банку (Легбанк), будинок В.Солов’йова (на розі вулиць Леніна і Калініна, на жаль знесений у 1960-х рр.), Гостинний двір (управління СБУ в Кіровоградській області), лікарня Червоного Хреста Св.Анни (міська лікарня № 2), театр “Ілюзія” (ліцей мистецтв) та інші.

Основою, остовом творчої діяльності Я.В.Паученка завжди був його власний будинок, зведений в 1899 р., який увібрав у себе всі уподобання архітектора. Вулиця Верхньо-Донська (нині Леніна), сонце спадає за горизонт, виблискуючи останніми променями, фарбує небосхил червоним бузком, і неначе порцелянова іграшка з бабусиної скриньки виринає перед нами невеличкий будиночок з червоним фасадом, аркоподібними прострільними вікнами, що глибоко врізалися в каміння, наче бійниці середньовічного детинця, викликаючи в нашій уяві дитячі мрії про далекі походи та казкові образи богатирів землі Київської. І вже неначе чується тупіт коней по степу, шелест стягів і брязкіт зброї та ніби видно височінь шатрів половецьких, що розкинулися хмарами по небу, неначе продовжуючи ритм шатроподібних башт сріблястого даху будинку... Я не випадково зробив цей ліричний відступ у своїй доповіді, щоб ви могли відчути той момент романтизму, який притаманний неоруському стилю та еклектичному ретроспективізму, що їх уподобав Я.В.Паученко. А якщо додати, що початково центральну вежу будинку вінчав флюгер у вигляді птахо-звіра грифона, вікна прикрашали віконниці з декоративними розписами на теми народних казок, а вхідні двері глибоке декоративне різблення, то картина романтичних асоціацій стане ще більш живописною.

Архітектурна живописність, що включає в себе і різноплановість загального контуру будівлі, і м’якість переходу від однієї стилістичної системи до іншої без зримого порушення встановленого ритму була однією з головних рис неоруського стилю. В зодчих творіннях Я.В.Паученка ця риса найяскравіше прослідковується у комплексі будівель по вул. Двірцевій (Леніна), а саме – приміщення Гостинного двору (нині СБУ) та театру “Ілюзія” (ліцей мистецтв). Великі масивні колони-бочки, аркоподібні подвійні “візантійські” широкі вікна, римуючись з іншими, схожими на вузькі бійничні прорізи замків романської доби, створюють неповторне відчуття сили і піднесення. Дотримуючись в основі декорування неоруського стилю, архітектор доповнює його бароковими формами, що задає ансамблю ноту українського звучання. Загальні обриси шпилів і куполів бельведерів у вигляді башт Гостинного двору, поступово переходячи у лінію барокових верхівок архітектурних ліхтарів біоскопу “Ілюзія”, створюють цілісний монументально-декоративний ансамбль, насичений розмаїттям форм та об’ємів, який і нині є окрасою нашого міста.

Зауважуючи з приводу українських мотивів, треба зазначити, що вони знаходять своє втілення і у внутрішніх оздоблення будівель. Це – декоративні мотиви соняшника, чорнобривців, тюльпану та півників у ліпнині та елементи так званої “в’язанки” за звіриними мотивами в оформленні металевих риштувань сходів.

Але повернімося до власного будинку архітектора – “Проект житлового будинку дозволяє говорити про своєрідність місцевої школи в особі єлисаветградського архітектора Я.В.Паученка”, – записано у висновку Державної реставраційної комісії. Початково у будинку було п’ять кімнат, кожна з яких від декору до предметів меблювання була витримана в заданому стилі: французькому, італійському, англійському, давньоруському, східному. Робочі та спальні кімнати були розмежовані коридором і відділені від кухні та підсобних приміщень. Крім того, кімнати вирізнялися формою, розмірами та пропорціями. Дерев’яні панелі та мозаїчна підлога об’єднували інтер’єри будинку. Цікаво, що труби опалення під підлогою, такого роду опалення називалось “римським” і було в новинку для Єлисаветграду. Взагалі, в будинку все вирізнялося функціональністю та мистецькою витонченістю.

Раціоналізм і функціональність були притаманні неоруському стилю, особливо наприкінці ХІХ – початку ХХ ст., в часи ретроспективізму. У поєднанні з декоративністю вони давали своєрідні результати. Досить цікавими для сучасників були досліди майстрів “руського стилю” в естетичному освоєнні будівельних матеріалів, перш за все, традиційних – дерева, цегли, кераміки, в тому числі поліхромної та нових – металу, цементу.

Тому ми можемо бачити керамічну плитку в оздобленні фасадів власного будинку Я.В.Паученка, лікарні Червоного Хреста Св.Анни, застосування металевих конструкцій у будівлі Гостинного двору, цементу у фризових композиціях будинку Міжнародного кредитного банку (Легбанк), не говорячи вже про використання цегли з урахуванням її природних якостей (довговічність та легкість в обробці) не лише як будівельного, але й як оздоблювального матеріалу практично у всіх будівлях архітектора.

Ідеї поєднання раціонального, з урахуванням функціональних можливостей матеріалів, та мистецько-естетичного прослідковуються і в аксесуарах інтер’єрів. Збереглися двері, ліхтарик, столик під самовар з будинку Я.В.Паученка, виготовлені в його майстерні. Двері – дощаті, збірні, з накладним та внутрішнім декоративним різьбленням, розписом та інкрустацією з використанням скла та металу, з дотриманням стилістики неоруського стилю. Ліхтарик – збірно-розбірний, в основі конструкції сегмент у вигляді двовушка, предмет виконано у венеціанському стилі. Столик – мавританський, різьблений, інкрустований дерев’яним шпоном та неглазурованою орнаментованою кольоровою керамічною кахлею, що використовувалася як підставка під самовар. Всі ці предмети є суворо функціональними і в той же час кожен з них є довершеним твором мистецтва.

Ще однією з яскравих рис творчості Я.Паученка є досить органічне поєднання в його роботах рис камерності і монументальності. Завітаємо, наприклад, в будинок С.Вайсенберга (нині обласне управління охорони здоров’я), що на розі вулиць Дзержинського і Луначарського. Таке враження, що внутрішнє планування будівлі розраховане на вас особисто, на одну людину. А зовні перед Вами наповнена бароковою урочистістю, підкреслена ритмом класично-струнких колон і пілонів, увінчана шпилем чотиригранного купола, насичена рисами монументальності споруда, яка візуально тримає струнку вертикаль домінанти перехрестя двох вулиць. В той же час будівля гармонійно вписується у невеликі об’єми кварталу, не руйнуючи його камерності. Такий момент є характерним і для будівель водолікарні Гольденберга (міська лікарня № 3), будинку лікаря Мейтуса (музична школа № 1) та приміщення Міжнародного кредитного банку (Легбанк).

Однією з найцікавіших робіт архітектора є комплекс лікарні Св.Анни Товариства Червоного Хреста. Треба зазначити, що початково розробити проект було запропоновано міському архітектору О.Л.Лішнєвському, але він не відповідав вимогам замовниці Анни Дмитрян. Для архітектурних споруд О.Л.Лішнєвського були характерні великомірність, монументальність. В його творах, не зважаючи на їх різностильність, чітко прослідковуються риси, притаманні традиційній академічній класичній школі – конструктивна цілісність та самодостатність споруди. Згадаємо будівлі Великої синагоги у мавританському стилі, будинку ремісничо-грамотного училища у неоруському стилі, неоренесансний будинок Заславського, який, на превеликий жаль, був знесений, будинок Барського (обласний краєзнавчий музей) у формі модерну – в основі всіх їх лежить проста мірна форма куба, паралепіпіда.

Для творчості Я.В.Паученка більш характерним є дотримання умов, які диктує саме середовище, використання вільного простору як об’єму. Наприклад, в будинку лікаря Мейтуса об’єм простору каретного в’їзду прекрасно римується з важкою масою центрального входу, створюючи рівновагу і в той же час підкреслюючи стрункість і легкість будівлі.

Тож і проект лікарні Св.Анни Я.В.Паученка розробляє як медично-лікарняний комплекс, з вільним планування та поділом будівель за їх функціональним призначенням, що було на той час популярним при будівництві лікарняних та учбових закладів. Оздоблення кожної з будівель в тій чи іншій мірі має ознаки неоруського та візантійського стилів. Але художник ухиляється від прямого стильового цитування, вільно імпровізуючи та використовуючи цеглину як сталий модуль в декоративному оформленні. Особливо яскраво це прослідковується в декораціях будинку головного комплексу лікарні. За допомогою порталів архітектор розділяє будівлю на три внутрішні сектори, таким чином візуально зменшуючи її розміри та надаючи рис камерності. В той же час, насичуючи декоративними елементами лінію піддахового фризу та навантажуючи декором бокові “башти”, художник досягає цілісності і завершеності фасаду. Дах будівлі вінчає фронтон, що за своїми обрисами нагадує класичну однокупольну православну церкву, це враження посилює панно білої керамічної кахлі з зображенням червоного хреста, що символічно вказує на функціональну приналежність будівлі – благодійний лікувальний заклад.

Треба зазначити, що символіка в творчості Я.В.Паученка займає значне місце. Риси символізму знаходять своє відображення як у формі та мальовничому обрисі будівель, так і в декоративних елементах. Особливо яскраво ця риса знайшла свій вираз у роботі над проектом будинку Міжнародного кредитного банку (Легбанк на перетині вулиць Леніна і Декабристів) – останньої роботи архітектора. Виконаний у формах неокласики, будинок багато оздоблений декоративною ліпниною. Починаючи від верхньої частини фронтонів будинок прикрашають орнаменти у вигляді стилізованих листочків оливи, барельєфні панно з зображенням грифонів, що охороняють чашу олімпійського вогню, левів – символу влади і могутності, павичів та рогу достатку – символів родючості та добробуту, в нішах вмонтовані скульптурні глеки з символічним вогнем – знаком вічного життя. Відчуття тріумфу посилюють парні дорійські колони та скляний купол – напівкуля центрального входу. Влада, сила, могутність, що забезпечують добробут суспільства – символи, використані Я.В.Паученком, які точно відображають основні засади діяльності банку в той же час стають своєрідною рекламою.

Як зазначав відомий мистецтвознавець Володимир Лісовський у своїй праці “Особливості російської архітектури кінця ХІХ - початку ХХ ст.”: “В епоху еклектики та ретроспекцій під дією визначених повністю об’єктивних факторів склався особливий спосіб мислення в архітектурі. Створювалися такі будинки, у яких за презентабельними фасадами, закомпонованими відповідно закономірностей, притаманних тим чи іншим історичним стилям, ховалася по суті сучасна композиційно-архітектурна структура. Використання в композиціях Паладинських мотивів або навичок, взятих з класицизму та інших ордерських систем минулого треба розглядати як спосіб порушити повсякденність, усередненість житлового будинку, надати його зовнішності рис благородства та величі, а у комерційному плані рекламності, символічного визначення функціонального призначення. Тонка прорисовка деталей, використання в облицюванні фасадів природного каміння, цегли та інших довговічних матеріалів, що стало частим явищем в архітектурі початку ХХ ст. також працювало на досягнення бажаного результату. Особливо коли проектом займався талановитий майстер”.

Таким чином, на закінчення треба сказати, що архітектурні доробки Якова Васильовича Паученка є не лише окрасою історичного центру нашого міста, а й відображають практично всі тенденції, притаманні архітектурному мистецтву другої половини ХІХ та початку ХХ століть.








Елементи архітектурного декору театру "Ілюзія"


















Елементи архітектурного декору житлового будинку











Елементи архітектурного декору будинку "Гостинний Двір"






















Елементи архітектурного декору особняка Паученка




















   Початок | Сторінки життя | Архітектурний модерн | Церкви | Лікувальні заклади | Будинки | Майстерня | Проекти | Премія


© 2006 Обласна універсальна наукова бібліотека ім.Д.І.Чижевського