В архитектуре главное, пожалуй,

Не выстроить, а выстрадать собор.

А. ВОЗНЕСЕНСКИЙ.

     Собором називають головний храм єпархії, міста або монастиря, де здійс­нюють богослужіння вищі духовні особи. Собори у таких маленьких міс­тах, як Бобринець, — рідкість. Рівно через 100 років після спорудження в Єлисаветграді Успенського собору з повітовим містом вирішив позмагатися підлеглий йому Бобринець.

     Собор на честь Вознесіння Господ­нього був закладений у 1898 році, споруджувався на кошти дійсного статського радника Борникова. На жаль, відомостей про непересічну особистість фундатора собору віднай­ти поки що не вдалося. Спорудження храму йшло важко й довго — 14 років. Освячено Вознесенський собор лише у 1912 році.

     Автор проекту — талановитий єлисаветградський зодчий Яків Васильо­вич Паученко (1866-1914), рідний дядько нашого відомого живописця О. Осмьоркіна. Вознесенський собор став «лебединою піснею» архітектора, його останнім, кращим, по-справжньо­му, вистражданим творінням. Яків Пау­ченко, за проектами якого в Єлиса­ветграді споруджено десятки чудових будівель, звичайно ж, мріяв про свій Собор, як вершину свого інтелекту й духу.

     Коли він отримав це замовлення, то уже хворів і знав, що приречений. Боявся, що не встигне помилуватися собором. Встиг! Певно, саме спору­дження собору — головної справи життя — й подовжило його вік. Є всі підстави для припущення, що збудува­ли храм майстри іконостасної, худож­ньо-іконописної та позолотної май­стерні, якою володів у Єлисаветграді Я. Паученко, під його безпосереднім керівництвом.

     Собор розташовано у центрі міста, на відкритому майдані, який добре проглядається з усіх боків; поруч зна­ходилися жіноча гімназія та ринкова площа.

     Собор споруджено у так званому «візантійському стилі», що отримав поширення з 60-х років XIX століття разом з «руським стилем».

     Як і більшість п'ятиглавих храмів, собор Вознесіння відрізняється підкресленою висотністю. Характерним елементом культових споруд цього типу є активний силует ярусних об'ємів дзвіниці, що свідчить про знання зодчим сили впливу вежеподібних компо­зицій Давньої Русі. Таким чином, архітектура храму декларує прагнення Я. Паученка відтворити форми русько-візантійського культового будівництва.

      У плані собор має хрестоподібну побудову, центральний купол посадже­но на 12-гранний барабан. Інші чотири куполи розміщено на 8-гранних бара­банах. Із заходу над головним входом підноситься дзвіниця. В об'ємному влаштуванні церкви збережено прин­цип трьох основних частин: притвор, неф, вівтар.

     Дуже своєрідним видається конс­труктивне вирішення інтер'єру. Відкри­ті ребра арок, що перетинаються, пе­рекривають внутрішній простір, утво­рюючи оригінальну композицію, яка не має аналогів на території нашого регіону. Циліндричні склепіння храму ніби народжують центральний четве­рик із парусами, який є основою для світлового барабана.

    Декоративне оформлення інтер'єру полягає в наявності профільованих карнизів та вирізаних по штукатурці поясків.

     У радянські часи споруду тривалий час використовували як складське приміщення, тут зберігали навіть газо­ві балони для населення. Від немину­чої загибелі будівлю врятувало лише те, що ЇЇ, зрештою, передали для ство­рення експозиції місцевого краєзнав­чого музею. А декілька років тому храм повернуто релігійній громаді.