|
||||
|
||||
Будинок-лікарня Мейтуса |
||||
|
||||
Володимир
БОСЬКО Народне слово.- 1998.- 31 жовтня.- с3 Раїса КОВАЛЬОВА провідний спеціаліст-мистецтвознавець регіональної служби охорони і реставрації пам'яток архітектури та містобудування облдержадміністрації
|
||||
Власник будинку: Мейтус Ушер Шлемович Врач. Жена: Елизавета Исааковна. Сын: Юлий, 15.01.1903 г.р. (Метрич. книга молит. дома Бес-Гамедриш за 1903 г. – ДАКО. – Ф. 185. – Оп. 1. Арх. № 77. – Л. 61). |
||||
БУДИНОК МЕЙТУСА ШКОЛА - ІМЕНІ НЕЙГАУЗА В ідеалі, бачачи той чи інший будинок, ми мали б відразу здогадуватися про його, так би мовити „професію»: для чого або для кого його споруджено. Очевидно, раніше, до 1917 року, так і було. Не випадково всі приватні будинки були персоніфікованими: носили імена своїх господарів — будинок Паученка, будинок Пашутіна, будинок Барського і т. д. Вони й розрізнялись між собою, як люди: не тільки зовнішністю, а й характером та вдачею. Фасади будинків були своєрідною візитною карткою своїх власників. Нині, коли старі будинки давно втратили імена та первісні призначення, годі й шукати тут якоїсь відповідності. Втім, трапляються й щасливі винятки. Знаменитий крилатий вислів «архітектура — це застигла музика» щоразу згадується, коли проходиш повз цей будинок на колишній вулиці Московській (нині вул. Дзержинського). Само собою зрозуміло, скажете ви, — адже тут розмістилася дитяча музична школа. Я, однак, маю на увазі дещо інше. Витончена архітектурна композиція фасаду, вишукані пропорції та форми, напрочуд красива кладка з фігурної і лекальної цегли, ритмічні переливи співучих ліній створюють симфонію незвичайної краси. Саме тому цей будинок просто не міг не стати обителлю музики. Споруджено його на початку XX століття за проектом архітектора Я. Паученка для відомого єлисаветградського дитячого лікаря Сергія Самуїловича Мейтуса. Стиль будівлі — еклектика з переважаючими елементами англійської неоготики. Бокові і центральна частини фасаду завершуються зубчастими вежками на зразок середньовічних з круглими віконцями у ренесансному стилі. На першому поверсі Мейтус влаштував лікарню, на другому — мешкав сам із родиною. Дитячий лікар та його дружина були музично обдарованими людьми, у будинку панувала музична атмосфера» Тут у Мейтусів народився син Юлій Сергійович Мейтус (1903-1997) — визначний український композитор, народний артист України, автор 15 опер («Гайдамаки», «Ярослав Мудрий», «Украдене щастя» та ін.) У «будинку Мейтуса», як згадує композитор, часто збирались актори місцевого музично-драматичного театру, запрошувались відомі співаки та піаністи, які гастролювали у Єлисаветграді. Тут, зокрема, співав знаменитий бас Платон Цесевич, виступав Мекленбурзький квартет і т. д. У місті видавався журнал «Музикально-театральний вестник», функціонувало Товариство камерної музики, працювала славнозвісна музична школа Густава Нейгауза, з якою пов'язана доля і Юлія Мейтуса. На початку XX століття Єлисаветград називали «музичною столицею півдня Росії». Перший концертний виступ Юлія Мейтуса відбувся в 11 років: юний музикант акомпанував на фісгармонії гімназійному хору, який виконував українські народні пісні та твори Миколи Лисенка. Після революції будинок націоналізували, і деякий час він використовувався різними установами, далекими від мистецтва. Та, певно, будинок випромінював такі могутні музичні флюїди, що, зрештою, переміг. У 1940 році у ньому відкрили міську музичну студію, а сорок років тому — дитячу музичну школу ім. Г. Нейгауза. На другому поверсі влаштували цікавий музей видатного піаніста і педагога, чиє ім'я носить школа. А от кімнату-музей Юлія Мейтуса чомусь розмістили у музичній школі № 2. Досить дивне, скажемо відверто, рішення. Загалом же будинок Мейтуса — одна із кращих споруд міста, шедевр мистецтва архітектури єлисаветградця Якова Васильовича Паученка.
|
||||
|
||||
Вхідні двері будинку Мейтуса |
||||
|
||||