Петро СЕЛЕЦЬКИЙ

("Народне слово", 1994 р., 8 лютого)  

Чутки, пов'язані з фактом віднайдення колекції О. Ільїна, який незадовго перед тим несподівано помер, сколихнули місто (й не тільки) у перші дні січня. Мовилося (і навіть писалося) про речі часом неймовірні; правда нерідко тонула у домислах.

Що ж насправді являє собою "скарб Ільїна"? Врешті, що за людина був сам Олександр Борисович? Пошуки відповіді на ці питання ми спробували розпочати у науково-консультативній комісії по вирішенню питань, пов'язаних із колекцією О.Б Ільїна (така офіційна назва). Ця комісія стверджена обласною держадміністрацією. Вже місяць вісімнадцятеро фахівців, які входять до неї, працюють над розгадкою таємниці "скарбу Ільїна".

Кореспондент зустрівся із секретарем науково-консультативної комісії О. Чудновим — людиною, якій першій належить систематизувати результати її роботи в усіх напрямках, що випливають із характеру віднайденої колекції рідкісних речей і раритетів.

Кор.: Олександре Вікторовичу, після того, як історія зі "скарбом Ільїна", як охрестили колекцію журналісти, набула розголосу, і в офіційних установах, і на кухнях, так би мовити, говориться в основному про нього і куди менше — про особистість колекціонера. Чи не доречно було б нам спробувати заповнити цю прогалину?

0.Ч.: Ви знаєте, з Олександром Борисовичем Ільїним мене доля звела ще 1972 року. Ми познайомилися як колекціонери; він, звісно, був метром колекціонування, я — чи не наймолодшим у середовищі бібліофілів нашого міста.

Не скажу, що наші стосунки відразу стали довірчими; річ у тому, що мій новий знайомий взагалі дуже скептично ставився до моїх бібліофільських зацікавлень і можливостей. Лише набагато пізніше, коли я вже навчався в педагогічному інституті, він, як кажуть, "визнав" мене. Нас об'єднало велике зацікавлення забутим на той час жанром літератури — так званим "історичним анекдотом" кінця XIX століття. Серед письменників, які працювали в цьому жанрі, — Карнович, Шубинський, Пиляєв. Я тоді якраз почав писати студентську роботу про літературу історичного анекдоту. З цієї нагоди їздив у архіви інших міст — Санкт-Петербурга, приміром, і майже несподівано для себе знайшов неабиякою знавця історичного анекдота в особі О. Б. Ільїна у себе вдома, в Кіровограді. Це було тим більш цінно, що про таку літературу годі було знайти хоч би яку згадку в тодішніх підручниках. До речі, Валентин Пікуль у своїх романах безбожно використовував літературні пам'ятки історичного анекдоту.

Безперечно, Олександр Борисович був першорядним бібліофілом (у цьому ми, студенти, переконалися, консультуючись у нього). Він тонко відчував і красу книги як декоративної речі, і глибину її змісту.

О. Ч.: Звісно, його колекція складається також, як ми бачимо, із найрізноманітніших коштовних ужиткових, декоративних речей, творів живопису. Але книги він цінував особливо: наприклад, за один книжковий рарирет, наскільки мені відомо, віддав набір золотих монет.

Кор : Очевидно, як і більшість видатних колекціонерів, Олександр Борисович не надто полюбляв житейську метушню?

О. Ч.: Так, він був людиною, яка цінувала самотність. Можливо, навіть відлюдником. До незнайомих людей ставився недовірливо, насторожено. Мав, очевидно, підстави для цього.

Колекція О.Б Ільїна, як можна судити з перших підсумків роботи нашої комісії, приховує в собі ще багато незрозумілого, таємничого. Майже місяць приходять на роботу судові виконавці та фахівці, готуючи до опису те величезне культурно-історичне багатство, що його являє собою колекція. Маємо вже домовленості із фахівцями Києва, Львова про допомогу у виявленні походження, датуванні тієї чи іншої речі, книги, історичного документа чи пам'ятки.

Фахівці, які входять до нашої комісії, мають оперували знаннями з археології, нумізматики, мов — від арабської до китайської (читати, здійснювати атрибуцію), уміти використовувати необхідну довідкову літературу. Наприклад, для ідентифікації одного зі знайдених портретів імператриці Катерини Другої треба перегорнути гору довідників з цього питання... Потім усі ці речі треба оцінити.

О. Ч.: Вони виглядають, вибачайте, майже абсурдно. Приміром, цифра, названа “Вечіркою”, співмірна з бюджетом такої країни, як Сполучені Штати Америки. Оцінка колекції — це ще справа майбутнього, Наприклад, ми визначаємо ціну за каталогами (якщо речі продавалися десь на аукціонах чи деінде). Коли ж йдеться про диво-книгу XIX століття "Византийские эмали", яка є шедевром як друкарської, так і художньої палітурної справи, то оцінити її буде важко ще й тому, що ми не маємо каталога, за яким можна було б визначити хоч приблизно її ціну; ми зверталися до найвідоміших фахівців, але й вони поки що не дали нам відповіді.

О. Ч.: О, це особливе питання? Коли ми відчинили скриню, в якій зберігалася книга "Византийские эмали", то були прикро вражені: в скрині аж кишіло мокриць.

Тут доречно буде сказати про якусь двоїстість як ставлення Олександра Борисовича до цінних книг, витворів мистецтва чи живопису, так і його характеру взагалі. З одного боку, він був неабияким експертом старовини і майстром реставрації. Але, з іншого... Те, що побачили судові виконавці та працівники музеїв і бібліотек, розбираючи вдень і вночі нагромадження культурних цінностей у домі Ільїна, вони не забудуть ніколи. Витвори мистецтва знаходилися в приміщеннях, вражених сирістю, підвалах. Меблі ХVIII століття — побиті шашелем. Чимало старовинних книг заражені грибком, який знищив цілі сторінки. А то й погризені мишами... Здається, уже з цих фактів видно, наскільки суперечливою була натура колекціонера. Збираючи і зберігаючи неабиякі багагства він - і ми не можемо про це не сказати — був одним із тих, хто ці багагства угроблював. Доходило до того, що якби нині не втрутилася держава, багато речей, які не стали б предметом купівлі-продажу через свою ветхість, могли б просто остаточна загинути, перетворитися на купку сміття.

О. Ч.: Це був чоловік глибоко віруючий. Прихильно ставився до церковного культу, обрядів, вивчав їх. До культових речей ставився дуже любовно, надаючи їм якогось символічно-містичного значеная.

Колекціонер був, я гадаю, мізантропом, тобто людиною, яка сприймала інших людей і світ доволі цинічно. Підвердженням цієї думки видається й той факт, що він лишив свою колекцію без заповіту.

Важлива особливість світобачення Ільїна - його монархічні симпатії. Мав великий пієтет до таких історичних осіб, як Петро Перший та Катерина Друга. Не міг наш колекціонер у силу своїх переконань також сприйняти державних уподобань українського народу, дуже скептично ставився до перспективи української державності. І разом з тим — скрупульозно збирав усе, що стосувалося історії і культури українського народу. Про це свідчить хоч би таке: серед паперового шмаття та старих газет судові виконавці знайшли неабиякий рарирет — перше видання "Кобзаря" Тараса Григоровича Шевченка. Втім, не виключено, що це — підробка.

О.Б.Ільїн, як видно, збирав їх. Та не завжди зберігав у належних умовах.

Серед раритетів, які стосуються української історії (нашого міста зокрема), виявлено книги маршала Мармона. І це при тому, що свого часу Олександр Борисович просив мене зняти в Санкт-Петербурзі копії з деяких сторінок багатотомного видання маршала, яке побачило світ у 1836-1840 роках. Згодом у газеті “Єлисавет” ці спогади були надруковані у перекладі українською. І яке ж було моє здивування, коли, готуючи до наукового опису книги з колекції, ми знайшли всі без винятку томи спогадів Мармона. До речі, з бібліотеки Єлисаветградського військового училища... А Олександр Борисович, чудово знаючи все це, навіть не натякнув, що в нього є щось подібне! Втім, він міг просто забути про це, адже я вже говорив, у яких умовах зберігались книжкові багатсва.

О. Ч.: Після несподіваної кончини Олександра Борисовича його племінник і племінниця, котрі жили з ним у тому ж будинку, всіляко протидіяли спробам встановлення самого факту існування колекції; про те ж, щоб вони звернулися до відповідних органів із заявою провести передбачену законом реєстрацію даного майна, і говорити не доводиться.

Втім, у своїх заявах на ім'я прокурора племінник і племінниця довго заперечували навіть сам факт існування колекції...

Хоча, мушу зауважити, саме це питання (юридичне) не входить у компетенцію комісії. Наша справа — у максимально короткий час опрацювати знайдене таким чином; щоб воно із набору цінних речей перетворилося на дійсно добре обліковану колекцію. Ця колекція потребує також особливих умов для зберігання.

О. Ч.: У нас є приміщення, де можна такі умови створити. Адже досі ми не мали справи з такими великими колекціями речей. Втім, перш ніж потрапити до музею, меблі та інші речі потребують тонкої реставрації (а це ще й неабиякі кошти). Перенести меблі в зали краєзнавчого музею нині поки що неможливо і з огляду на те, що вони вражені грибком, сирістю та шашелем.

О. Ч.: Так, ми нічого не вирішуємо, а лише подаємо свої висновки на основі вивчення і опису речей Ільїна до державної адміністрації, якій належить підготувати рішення і подати в інші інстанції.

Якщо буде визнано, що колекція О. Б. Ільїна є національною цінністю, то це забезпечить відповідне ставлення до неї і з боку виконавчої влади, і з боку судових органів. Нині, паралельно з аналізом колекції, ведеться розслідування походження речей; це походження в ряді випадків виглядає доволі незрозумілим, а то й сумнівним. Так, на посуді знаходимо музейні номери, на книгах — штампи нині діючих наукових бібліотек...

О. Ч.: Комісія підготувала до опису майже всі наявні речі і всі книжкові багатства. Оскільки ця робота теж потребує коштів, складено кошторис, затверджений головою комісії і відповідними фінансовими структурами облдержадміністрації. Ці гроші підуть на технічне забезпечення, бо всі члени комісії працюють безплатно, на ентузіазмі, не покладаючи рук і не рахуючись із часом. Роблять це, незважаючи на те, що робота з деякими "хворими" речами створює й певну загрозу здоров'ю. Але перемагає науковий інтерес.

О. Ч.: На жаль, так. Приміром, багато томів єдиного зібрання творів Федора Сологуба, яке в усі часи дуже цінувалося знавцями-бібліофілами. Чимало попсовано ікон — реставрація їх потребуватиме неймовірних зусиль... Взагалі, колекція потребує зусиль багатьох фахівців у різних галузях реставрації. Певно, колекціонер і сам це розумів, знав, що сам не впорається і з дещицею цієї роботи. Знав, але не поспішав попросити допомоги у спеціалістів.

Кор.: Якими даними про походження самого Ільїна володіє комісія?

О. Ч.: Підтверджень чуток про те, що Олександр Борисович походить із знаменитого дворянського роду, ми поки що не знайшли.

О. Ч.: Як можемо судити з листів від його колег-колекціонерів, виявлених судовими виконавцями, на просторах колишнього Союзу це був дійсно помітний авторитет серед колекціонерів. Речі, які йому пропонували, завжди коштували великих грошей. Мимоволі замислюємося, де міг їх роздобути чоловік, який працював "на одну зарплату" — електриком на "Червоній зірці". Відповіді на це питання комісія поки що не має.

О. Ч.: Зіткнувшись із такою великою кількістю різноманітних цінних речей, зосереджених в межах однієї садиби, кожен мимоволі запитує себе про те ж саме. Але це питання поки що не має відповіді: ніяких прямих свідчень про зв'язок колекції О. Б. Ільїна з кримінальним світом комісія не має.