<<< попередня

З другої половини 1870-х років Зелений замешкав в Одесі. Він придбав друкарню Ульріха в Красному провулку, поруч з Дерибасівською, і перебрав на себе редагування найстарішого в причорноморському краї часопису - вже згаданого "Одесского вестника". Павло Олександрович надав газеті виразного українознавчого змісту. Коли переглядаєш його листування 1877-1887 років, що складає кілька грубих тек, чиїх тільки імен не зустрічаєш тут! Редактор прагнув залучити до участі в газеті кращих українських письменників і громадських діячів - передовсім Михайла Драгоманова, Сергія Подолинського, Олександра Кониського, Михайла Павлика, Леоніда Глібова, Михайла Старицького. Він відрядив до Львова вихованця Новоросійського університету Євгена Борисова зі спеціальним завданням подати реалістичну картину духовного життя Галичини й невдовзі оприлюднив цикл його "Писем из Австрии", у яких знаходимо прихильні розповіді про редаговані Іваном Франком журнали "Громадський друг", "Молот", "Дзвін", про окремі твори цього письменника, про переслідування його цісарською владою⁷.

Маємо низько вклонитися Павлові Олександровичу за його діяльну підтримку народної ініціативи - заснувати в Каневі "народну школу на могилі Шевченка, найліпшим чином обставлену, створену приватними зусиллями на скромні пожертви шанувальників поета"⁸. Нехай збір коштів було припинено владою; хай невдало завершилася і спроба Зеленого заснувати на підросійській Україні першу газету українською мовою, орієнтовану на сільського мешканця⁹, але ці починання додають до портрета Павла Олександровича виразні риси - риси патріота, що прагнув вивести рідний народ з духовного покріпачення. Йому боліла доля української мови - і він пише передову статтю на її захист, яка загинула в лабетах царської цензури¹⁰; проте висловлені в ній думки актуальні й сьогодні, коли українське слово все ще не звучить на повну силу. "...Ми обстоюємо допуск малоросійської літератури й відкритого вживання малоросійської мови... - писав Зелений. - Дивовижно, зрештою, що малоросійська мова чомусь вважається ніби шкідливою в той час, коли фактично існують і юридичне визнані література польська, татарська, єврейська, німецька, грузинська, вірменська й ін."

Зеленого, як редактора "Одесского вестника", тепер майже не згадують: його патріотичні настрої і дії не вписуються у той образ Одеси, який намагалися і намагаються створити заангажовані панросійською ідеологією історики міста. Тимчасом сучасник Павла Олександровича зазначає: "Редакторська діяльність Зеленого в Одесі принесла йому лише славу чесного літературного працівника й багато тернів: йому доводилося вести важку боротьбу за свої погляди і врівень з тим зазнавати великих матеріальних втрат"¹¹. Павла Олександровича, як міського голову, взагалі забуто. Об'єктивний же свідок його колосальної роботи на благо Одеси каже: "На муніципальній ниві... Зелений був могутньою постаттю; він виявив великі знання у питаннях міського господарства"¹². "Лорд-мер, - згадує інший мемуарист, - умів приваблювати на службу кращих представників третього стану, які й утілювали в життя ліберальні накреслення керманича міського господарства"¹³.

Стійкий захисник гласності і друг преси, як характеризують його ті, хто близько знав Зеленого, і на посту міського голови не раз відстоював гнане царизмом українське слово. У січні 1905 року він вніс на обговорення міської думи доповідь, де "наполягав на скасуванні циркулярів, що затискують викладання у школах малоросійською мовою, на складанні окремих посібників українською мовою, на допущенні малоросійських книг у шкільні й народні бібліотеки і взагалі на скасуванні розпоряджень 1863, 1876 і 1881 років"¹⁴. Павло Олександрович приєднувався до тих, хто підписав заадресовану в Петербург телеграму "про скасування утисків для малоросійської преси". Він був серед тих, хто підтримав резолюцію земських і міських діячів з питання "про українізацію школи". За його пропозицією в Думі було прийнято рішення про асигнування 500 карбованців на спорудження пам'ятника Т. Г. Шевченкові. До самісінької смерті він залишався членом Петербурзького благодійного товариства для поширення книг українською мовою.

далі >>>