Я вже був в II класі, як дядько Хведір помер. Він часто зникав з двору, і його найчастіш знаходили на кладовищі, але перед смертю зовсім знемігся і не вставав з ліжка. Я стояв з бабушкою біля його постелі, коли він лежав з заплющеними очима і, поклавши руки долонями вверх на рівні з лицем, швидко, швидко перебирав пальцями, ніби грав на скрипці, іноді усміхався, або ж складав воронкою губи і ніби насвистував. На скільки хвилин він затихав і не дихав, і тоді бабушка силкувалась вкласти йому в руну воскову свічку, але він не брав її, потім раптом розкрив очі, обвів ними навколо, скрикнув, потягнувся і звісив голову набік...

Через скільки місяців після того помер і Олексій від сибірської язви. Дядька Микиту ще покійний дід віддав у лавку до якогось купця, і про зустріч з ним я оповідатиму нижче.

Дядько Андрій, як було мені 6 чи 7 літ, приїздив він на скільки день до батька в Катериновку. З ним товариші вчинили прегидку штуку: напоїли до нестями і в такім виді повінчали з старою беззубою бабою, котра старіша була за мою бабушку. Коли він очунявся і побачив, що лопатки в горосі, то одної ночі невідомо куди зник з Бобринця. Опісля оказався він аж в Сімферополі, куди й перевівся на службу. Там він обзавівся другою сім"єю і коли бабушка довідалась про це, то дуже плакала, а потім молилася за цей його гріх і всім казала, що над її сім'єю нависло якесь прокляття.

В Сімферополі він також не цурався чарки, зійшовся з якоюсь, компанією мошенників-чиновників і щось там вкупі сфальуийлн, судили їх і всіх засудили на Сибір, в ссилку. Це було в 1852 чи в 53 році.

Княгині К[антакузен] захотілося, як кажуть, приручить батька, і вона сказала йому, що хоче, щоб я знов вчився з її дітьми, і подала надію, що одвезе мене заразом з своїми синами в Петербург і там кудись віддасть в таку школу, що з мене вийдуть люди. Батько, звичайно, зрадів такій панській ласці, приїхав в марті місяці в Бобринець і взяв мене з собою.

Дорогою батько, кажучи про бабушку, дивувався як вона схудла та постаріла. "Колись була дуже красива, а тепер висохла, як таранька". Потім додав, шуткуючи: "Вона, мабуть, вже світиться проти сонця?.."

Як тільки приїхали ми в Катериновку, батько другого ж дня повів мене до князів. Княгиня обласкала мене, повела в класну і сказала вчителям, що ось їм ще ученик.

Учителів було аж три: француз, німець і студент С. З княжатами я зустрівся, як з старими приятелями; тут же був і Митя, син доктора Т. Князеві було байдуже не тільки про мене, а, навіть, і про власних скнів: він навчився в Італії вироблять горшки до квіток, привіз звідти струмент і тепер по цілим дням сидів в оранжереї, крутив ногами горщенне кружало; а влітку панькався з динями-канталупами, все виставляв їх на сонце, інколи бувало по всьому балконові порозкладає. Весну, літо і осінь ми прожили в слободі: вчились, гуляли, їздили верхи, ходили на охоту... Вчив нас стрілять князівський охотник-кріпак Данька Береговий. Дичини було сила; ми стріляли молодих вутят, котрих Злотка (лягава Даньчина) виганяла з комишів і стріляних виносила на берег.

На зиму переїхали ми в воєнний город Вознесенськ (над р[іками] Бугом і Мертвоводом) і поселились в двоповерхнім домі купця Сибірцова над Мертвоводом: в верхнім поверсі княгиня; а в спіднім ми і вчителі. Кожен з учителів мав свою кімнату, а нас четверо розмістили по двоє. Рядом з кімнатою, в котрій мешкав я з старшим княжам Мишею, мешкав С.

Ми їхали двома екіпажами, в однім княгиня, двоє княжат, Миша і Коля, і я, у другім: три вчителі і Митя Т. Княгиня заставляла мене співать українські пісні і дуже хвалила; а далі покликала С., щоб і він послухав. С. сів до нас, а Коля пішов на його місце. Князь зостався ще в оранжереї. В Катериновці зосталась і приманка задля нього в образі француженки компаньйонки, котрій нібибто треба було, як хворій, ще скількись тижнів подихать сільським повітрям, її, як опісля виявилось, наумисне зоставила княгиня, щоб одвести князеві очі.

В Вознесенську я вперше побачив, як наказують солдатів шпіцрутенами. Це страшенне видовисько. Екзекуцію вчиняли над Мертвоводом, зараз за барканом дому Сибірцова: ми заглядали крізь щілини баркана і жахались, а інші, як, наприклад, Тимошка-лекайчук, дивились наче якось байдуже. Тимошка сідан верхи на баркана і увесь час дивився, висловлюючії іноді: "Вже юшить кров! Ого-го!.. як кров цвигнула вгору!.." В Бобринці я бачив як на ешафоті наказували убивців; нас - школярів виводили з школи і становили коло ешафота. Це на нас робило такий вплив, що ми сплітали з клоччя нагаї, чертили на землі убивцю, вдаючи з себе ката, клоскаючи по землі, кричали: "Берегісь!" Забавлялись цим по тижню, або більш.

В Вознесенську княгиня щоночі приходила до С. Кімнату нашу від кімнати С. перегороджувала стіна, а в стіні була зроблена грубка, котра не доходила до верху. Коли княгиня йшла, то нас упереджав ; об тім пристановлений До послуги лакейчук Тимошка. ІЦоб ввійти до С., треба було пройти класну, а потім нашу кімнату. Княгиня, ввіходячи, питала, чи ми спимо? Ми прикидались сплячими, а Тимошка, лежачи біля порога, хропів на всі заставки.

Що тичеться німця та француза, то цілком піклувалися тільки об собі, вони вже були і підстаркуваті. Німець після вечері зараз же лягав спать, а француз дудлив з півгодини на валторні, потім приймав холодний душ, робив гімнастику і лягав в постелю Ми підслухували розмову княгині з С., а коли вони замовкали і гасили світло, ми по драбинці, по котрій Тимошка лазив одкривать душника в грубі, вилазили поодинці і прислухалися; а злізши ділились враженням... Іноді княгиня вранці за чаєм питала мене і Мишу, чого у нас такі червоні очі, ніби ніч не спали?

О, спали, превосходно спали! - відповідав Миша. Багато грошей передавала княгиня С., урізуючи від видатків, котрі йшли на прожиття в Вознесенську. Скільки разів Прихала вона батька, беручи у нього тисячу або й більш карбованців, щоб він потай від князя якнебудь розмістив ці гроші в економичеських рахунках, кажучи, що вона обдурилась на куплі коней, або загубила гроші і не хотіла б, щоб про це знав князь, що колись, як князь буде в гарнім настрої, вона йому признається; батько мусив слухатись і чинити по її волі, бо сподівався, що княгиня виведе його сина в люди.

Раз княгиня написала, що їй до зарізу треба 10/т; батько одписав їй, що не може дать їй таких грошей, не завівши у книгу і не показавши, куди вони поділись. Княгиня розгнівалась, написала суворого листа і в кінці дописала, що вона позичила вже ці гроші, а він муситиме їх заплатити кредиторові. Батько нічого не одповів їй. Не пройшло й місяця, як приїхав у Катериновку якийсь жид з княгининим векселем. Довго розмовляв він з батьком, а нарешті наважився йти до князя, батько сказав йому, що він сам спершу піде. А за тиждень перед цим прийшов в Катериновку кухар Павлушка, котрого княгиня прогнала за те, що він не догодив їй якимсь там кутанням і не зугарен був обійтись двома хунтами м'яса там, де його треба було п'ять. Вона прислала князеві письмо, в котрім писала, що Павлушка щодня п'янствував і половинив гроші, котрі йому видавались на базар, і прохала випороть Павлушку і употребить на чорну роботу. Князь так і зробив. Раз увечері прийшов Павлушка до батька та й каже: "Благословіть, Л[уко] І[вановичу], іти на вольні хліби. Дайте два карбованці грошей та й прощайте; або ж завтра побачите мене на гілляці". Батько почав його заспокоювать та розпитувать, з чого скоїлось таке лихо, що більш двадцяти годів догоджав князям, а це зразу став негодящим? Тоді Павлушка розказав йому все про злигання княгині з С., додавши, що про це вже знають всі челядники, котрі при княгині, начинаючи з Тимошіш. Другого дня Павлушки вже не було в Катериновці. Прийшов батько до князя і застав його в приємній розмові з француженкою. Князь збентежився, що батько ввійшов без докладу, але батько одмовив, що по дуже потрібному і невідкладному ділу. Князь повів батька в кабінет і замкнув двері. Батько передав в руки князя княгинині листи. Князь требував, щоб батько розказав йому все, що знає. Батько відповів, що він не має сміливості такої, що краще б князеві розпитати кого-небудь із слуг, хоч би лакея Петра, котрого теж прислала на днях княгиня для порки. Князь сказав, що він не хоче нічого розпитувать і поклявся, показуючи на фамильний образ, перед котрим не вгасала лампадка, що батька він не обидить і не скаже княгині, що він від нього прочув все те. Батько все ж таки силкувався уникнуть одвертої розмови. Тоді князь став перед образом, перехрестився, вдарив поклона і промовив: "Говори всю правду. Богом клянусь, я тебе не обиджу!" І батько розказав йому все, що чув від Павлушки. Князь відчинив двері і крикнув: "Позвать Петра!" Через хвилину з'явився Петро, і князь звелів йому казать все, що знає про княгиню. Петро упав навколішки і на всі князеві питання: чи правда тому та тому,- відповів: "Праівда, ваше сіятельство!" Князь звелів йому приказать зараз же запрягать шестерик в коляску, щоб і він теж збирався їхати, і Васька. Через півгодини князь помчався на всю ніч в Вознесенськ.

Вночі перед світом вбіг поварчук і шепнув Тимошці, що князь приїхав. В цей мент Миша був на драбині, хутко сплигнув і спитав: "Що таке?" З кімнати С. почувся голос: "Хто там стука?" У класній почувся тупіт, потім розчинились двері в нашу кімнату і на порозі з'явився князь. Ми кинулись до нього, але він, наскоро почоломкавшись, звелів Петрові забрать наші манатки і нести в кімнату Колі (друге княжа) і Миті і ще щось шепнув, йому на вухо. Петро одвів нас, потім замкнув за нами двері. Що далі було, я вже довідався дорогою, як їхав в Катериновку, бо князь сказав мені вранці їхать до батька - на Великдень, хоча був ще тільки п'ятий тиждень великого посту. Розказував Петро, котрий теж їхав зо мною, що князь звелів виламать двері в кімнату С. і застав там княгиню мало не в одній сорочці, що вона апалась одягтись, але не встигла. Він сказав княгині вийти і набрать одіж свою; а С. приказав розпанахать і, випоровши різками, звелів упакувать його речі, дав 25 карб, на прогони до Кигна і, коли той ішов через поріг, дав ще йому по потилиці.

Княгиня майнула в Кантакузівку, по той бік Бугу, до старшого брата князевого - Радіона. Як там і що княгиня говорила, як аргументувала своє поводження, покрито темрявою . невідомості; але у страсну п'ятницю князь і княгиня несподівано приїхали в Катериновку. Батько був у церкві в Новокраснім, він говів, а я сидів на ґанку і виглядав батька. Коли побачив, що їдуть князі, я побіг їм назустріч. Княгиня гукнула: "Пошол вон, негодяй!.." Я остовпів від такого привітання; коляска промчалась, а я, постоявши скільки хвилин на шляху, побрів до ґанку. Через невелику добу під їхав до ґанку батько, він їздив до церкви верхи. Глянувши до панського двору, батько здивовано спитав: "А це ж що таке?" Од двору йшло 12-ть чоловік з ломаками, а поперед них отаман Данило; підійшовши до ґанку, вони пошапкувались, а Данило взяв повід з рук батькових і передав котромусь чоловікові: "Троє ідіть забирайте коней з конюшні, та й подіть у двір; а останні виносьте все з кімнат!.."

- Що це таке, Данило?-спитав батько.
- Нам так велено! - одмовив Данило.

Батько зараз же пішов у панський двір, Данило з мужиками повиносили з дому скрині і одежу, склали на дві хури і повезли В двір. Доки батько вернувся з двору, в кімнатах вже нічого не зосталось. Князі батька не прийняли. Батько зараз одвів мене В Новокрасне до попа Н[естеров]ського і на другий день знов пішов до князів.

Катериновкою їхав становий О. І. М-ський, батько його зустрів і розказав про свою пригоду.

Як?- запротестував становий,- це ж грабіж, насиль ство, своєвольство!.. Ідем заразом зо мною до панів!..

Батько сів до нього на візок і поїхали. Але князі не звелілії впускать в горниці батька. Батько зостався в дворі і дожидав станового. Через недовгий час становий вийшов і промовив до батька: "Ну, братіку, ти сам кругом винен!.." Батько почав щось говорить, але становий не схотів і слухати, сів в бричку і поїхав з двору. Батько постояв і пішов в Новокрасовку. Біля панського двору пробіг мимо батька Петро і шепнув, що становому дали дві сотенних.

На третій день великодних свят батько поїхав в Бобринець подавать жалобу на князів та шукать собі місця, а мене лишив у попа.

Спершу жилось мені у попа не зле, але після того, як пройшло більш місяця і від батька не було ніякої звістки, то піп подумав, чи не накинув йому мене батько і перемінив обіходження, почав присікуватися до мене, кажучи, що у нього в домі і так тісно, а тут ще й мене йому нав'язано. Мій батько лічив попа за великого свого приятеля, бо передавав йому чимало всякої всячини, мовляв: "Від зерна до телиці"...

Вчинився випадок, про який, навіть, аж ніяково згадувать. У матушки-попаді був брат бурсак, під вусом і вже борідкою почав заростати. Приїхав він на канікули і зразу зав'язав зо мною дружбу: ми ходили щодня купатись, вудили рибу; навчив він мене курить крадькома; водив в гості до диякона і там силу-вав пить горілку, кажучи: "Пий, бо як не питимеш, то ти мене видаси, що я п'ю!.." Я божився, що не видам, але він велів пить, і я пив, а вертаючись додому жували ми папір бібулу, котра ніби одгонить горілчаний дух...

...Від батька не було ніякої звістки, я зовсім обносився, бо тільки й було одежі, що на мені; піп спершу давав мені свої сорочки, а потім перестав давать. Піп приказував мені помагать кучерові чистить коней, двір підмітать, воду возить, прислужувать у паламарці і роздмухувать вугілля задля ладану, дзвонить на "достойно"... А коли їздив з молитвою, то я мусив, по приказу попаді, випрошувать яєць, курей, поросят, меду, пашні... Парахвіяни були багаті, найпаче чиновники - волохи, котрі щедро наділяли попа... А коли заїздили з молитвою в Катериновку, то молодиці і старі баби, даючи мені пиріг або шматочок сала так, щоб піп не бачив, змочували мені голову і вид сльозами.

Посилав мене піп читать псалтиря по мертвих; раз довелось читать в етапнім домі в Катериновці над якимсь розжалуваним офіцером, котрого проводжала в Сибір сім'я, його жінка і дочка, молоденька панна. Панна, коли постерігала, що я вже утомлений, хазала мені відпочить і сама починала читать. Арештантів була "повна хата і всі вони молились та били поклони і ні на хвилину не присідали. Надвечір мертвеця віднесли на клаловище; арештанти прохали конвойного офіцера, щоб дозволив їм однести покійного на кладовище, але він на те не згодився. Чув я,як піп, вернувшись додому, казан попаді: "Отаких би покійників коли б господь частіш посилав"...

Жила у попа одна сирітка - Любка, про котру розказували, що нібито піп прийняв її до себе у прийми, щоб була компанія його дочечці (у попа була єдина дочечка Лузя, літ десяти, горбата і немошна); а мати Любчина, покритка, пішла по монастирях замольовивать свій великий гріх, що мала дитину від офіцера-гусарина, цебто Любку; зоставила вона попові півтораста карбованців, котрими наділив її гусарин... Більш года про неї не було ніякої чутки; а нарешті якась богомолка заходила до попа і переказала, що покритка померла, либонь, у Воронежі, в больниці, і що вона їй і очі закрила; що прохала покритка, щоб батюшка довід до розуму її дитину за ті півтораста карбованців, що вона йому зоставила...

Піп, вислухавши богомолку, сказав, що покійниця збрехала, що ніяких грошей вона йому не зоставляла.

Любка ходила у дранті, як і я, і її заїдали воші, як і мене; годували її недоїдками. Любка пасла попівських свиней, заразом і гіндиків. Злидні нас здружили, іноді у темну ніч ми прокрадалися в кущі церковної огради або на берег річки і, гірко сумуючи, нарікали на бога, що він нас віддав на поталу та на знущання.

Настала косовиця, а далі й жнива, матушка з ранку й до вечора сиділа біля косарів, а я возив на поле косарям воду та харчі. Раз, випрягши коняку з бочки і пустивши її пастись, поліз під віз, у затінок, полежать, бо у мене страшенно розболілась голова, і улігся між мішками та одежею. Чую, щось з другого боку підлізло під віз, я злегенька підвів голову, аж то матушка з кучером Андрюшкою, цілуються та пригортають одно одного до грудей... Я виповз тихенько з-під воза і пішов до косарів.

Приїхавши увечері додому, я розказав про Андрюшку і попадю Любці, але Любка не здивувалась, вона сказала, що їй це давно відомо і не тільки їй, а й Лузі, що Лузі попадя сказала, що як тільки осмілиться сказать попові, то вона її задавить.

Якось попадя вскочила в конюшню і, не бачачи мене, повисла Андрюшці на шию, але постерігши мене сказала, що як тільки я скажу попові, то вона мене прожене під три чорти.