![[HOME]](../../redesign/gerbik.gif)
РОЗДІЛ III.
Висновки.
Результати дослідження розвитку урбанонімікону міста Кіровограда у період з др. пол. XVIII століття до кін. XX ст. дозволяють зробити наступні висновки. Протягом розвитку міста Кіровограда проходив інтенсивний процес формування його урбанонімії. Так, уже в 1-ий період розвитку лексики утворилося 135 назв, що становлять 13,3 % від існуючої кількості урбанонімів. У другий період розвитку урбанонімії утворилося 116 назв (11,6 %), що свідчить про не менш швидкий темп їх формування. Найбільший шар лексики утворився протягом 3-ого періоду її становлення (837 назв), який складає 82,7 % від загального обсягу. Це найвищий темп розвитку урбанонімії міста, адже за радянської доби відбувалося швидке утворення внутріміських об’єктів. Новітні утворення, що з’явилися протягом 1990-х років, становлять 3,7 %, що також дає підставу говорити про тривання процесу становлення урбанонімії, який, однак, дещо уповільнився: основний шар уже утворився, і його розширення залежить від подальшого виникнення нових об’єктів та процесу перейменування.
В основу утворення всіх існуючих назв об’єктів лягли наступні принципи номінації: 1) відіменний принцип (відапелятивний), який є найбільш поширеним. За його допомогою утворилося 50,25 % назв, які становлять відапелятивну лексику іменникового та прикметникового походження. Загалом, майже всі зібрані назви виконують номінативну функцію, називаючи той чи інший об’єкт. У всі періоди їх становлення вони утворювали ядро лексики; 2) відантропонімний принцип, за яким утворилося 31,45 % назв. Порівняно з іншими принципами найменування він набув значного поширення і у різний час слугував різним цілям, з якими утворювався антропогодонім чи агоронім; 3) за відтопонімічним принципом утворився незначний шар лексики, яка, однак, також набула поширення, починаючи з XVIII століття і до наших днів. Це завжди назви з абстрактним змістом, які не вказують на ознаку об’єкта, а лише виконують номінативну функцію; 4) відетнонімічний принцип найменування об’єктів набув незначного поширення у зв’язку з його другорядним місцем в системі принципів номінації урбанонімів. Це незначна кількість назв (0,5 %), зростання якої диктуватиметься історичним розвитком міста, заселення її території Іншими етнічними групами чи культурним впливом, що становить периферію формування подібних одиниць у мові. Загалом, найбільш перспективним є відіменний (відапелятивний) принцип номінації, можливості якого, як свідчать результати дослідження, найбільш широкі та універсальні: до семантики назви залучається конкретний зміст, який може відображати специфіку самого об’єкта та місцевість, на якій він розташований, а також іншу інформацію, яку можна отримати під час аналізу відапелятивних назв. Відантропономічний принцип дозволяє увічнити ім’я певної видатної особистості, що уславилася за життя своєю працею на користь суспільства, у якому вона жила, національних митців, героїв війни чи державних діячів, видатних науковців. Цей принцип найменування набув значного поширення протягом XVIII та XX століть, оскільки за допомогою нього об’єкти іменували на честь святих (у перший період) і він слугував потужною ідеологічною зброєю під час епохи тоталітаризму за радянської доби.
Незначного поширення набули відтопонімічний та відетнонімічний принципи номінації, що пояснюється їх специфікою, — обмеженістю можливостей під час найменування об’єктів.
Для кожного періоду розвитку урбанонімії характерні власні мотиваційні ознаки: 1-ий період — сакралізація назв з метою уславлення християнських святих; 2-ий період — відображення у назвах їх автентичності по відношенню до міста. У цей період утворюються назви, пов’язані з торгівлею та обміном у Єлисаветграді, професійні ознаки мешканців міста, що вказують на його фізико-географічні особливості тощо; 3-ий період пов’язаний із комеморіалізацією та ідеологізацією назв у зв’язку з пануючим тоді політичним режимом; протягом 4-го періоду використовуються переважно комеморіальний мотив номінації з метою увічнення у пам’яті населення імен видатних укр. військових діячів (Богдана Хмельницького, Івана Сірка тощо) і діячів культури і мистецтва (Володимира Винниченка, Василя Стуса, Євгена Маланюка тощо). Досить вдало цей принцип застосовується з метою увічнення пам’яті відомих кіровоградців.
У результаті дослідження структури власних назв встановлено, що в кіровоградському урбаноніміконі переважно функціонували та функціонують однокомпонентні утворення, особливо притаманні відантропонімічним назвам, що являють похідні від прізвищ видатних осіб. Дво- та багатокомпонентні утворення характерні для всіх періодів розвитку урбанонімії міста, що існують у вигляді складених та двохосновних назв переважно апелятивного та відтопонімічного походження.
З’ясовано, що найбільш поширеним в урбанонімії Кіровограда виявився суфіксальний спосіб словотвору з продуктивним суфіксом -ськ-. Він дозволяє утворювати назви від відіменникових апелятивів, іноді з додаванням нумеративу (з метою виділення його з ряду однотипних назв), у результаті чого виникає субстантивований прикметник ґенітивного типу, що виконує функцію називання об’єкта.1 Поряд з даним способом досить поширеного вжитку набув лексико-семантичний спосіб словотвору, а саме, — його різновид, трансонімізація, адже багато назв утворилося в результаті використання іншої назви, що, фактично, є творенням слова на рівні його семантики (вулиця Родимцева, вулиця Шевченка).
Створені з метою систематизації та унаочнення статистичних даних додатки перший та другий дозволили встановити кількісно-процентне співвідношення урбанонімів та прослідкувати динаміку урбанонімії міста протягом XVIII-XX століть. Схематичне зображення системи назв вулиць, що виникли найпершими, а також явище годонімічних комплексів дає можливість з’ясування пануючих на той час принципів та мотивів номінації внутріміських об’єктів, традицій їх найменування, естетичну та практичну цінність для номінації сучасних об’єктів Кіровограда, що, безперечно, підкреслюватиме оригінальність та неповторність міста.
Таким чином, проведене дослідження становить об’єктивну картину динаміки урбанонімії міста Кіровограда, а саме — формування назв вулиць та площ. Дане дослідження конкретизує стан ономастики Кіровограда і може бути використане з метою порівняння з урбанонімією інших міст України, а також творчо продовжене у вигляді дослідження інших шарів місцевої ономастики.
1 За допомогою цього способу утворилося 340 назв. Наприклад, вулиця Ярославська, вулиця Черкаська. (МУМАЕЗВ)
1. Белей О. О. Сучасна українська ергонімія. — Ужгород. — 1999. — 112с.
2. Блюміна Т. Болотна: Вулиці старого Єлисаветграда // Нар. слово. — 2000. — 23 березня. — С.4.
3. Блюміна Т. Пашутінська: Вулиці старого Єлисаветграда // Нар. слово. — 2000. — 11 квітня. — С.4.
4. Блюміна Т. Чигиринська: Вулиці старого Єлисаветграда // Нар. слово. — 17 — лютого. — С.4.
5. Босько В. Вулицям Єлисаветграда — українські назви // Нар. слово. — 2000.
6. Босько В. Іванівська: Сучасна вулиця Луначарського // Нар. слово. — 2000. — 2 листопада. — С. 4.
7. Босько В. Спорний монумент // Ведомости. — 1999. — 24 сентября. — С.4.
8. Весь Єлисаветград: Справ. и адреси, кн. на 1911 г. — Елизаветград, 1911. — С.66.
9. Дніпровський Ю. Вулиця Карла Лібкнехта // Кіровогр. правда. — 1983. — 17 лютого. — С.4.
10. Дніпровський Ю. Путівник. Вулиця Гмирьова // Кіровогр. правда. — 1983. — 20 жовтня. — С.4.
11. Дніпровський Ю. Путівник. Вулиця Компанійця // Кіровогр. правда. — 1983. — 20 січня. — С.4.
12. Дніпровський Ю. Путівник. Вулиця Родімцева // Кіровогр. правда. — 1983. — 13 січня. — С.4.
13. Дніпровський Ю. Путівник. Вулиця Рози Люксембург // Кіровогр. правда. — 1983. — 24 лютого. — С.4.
14. Дніпровський Ю. Путівник. Площа Ленінського комсомолу // Кіровогр. правда. — 1983. — 25 серпня. — С.4.
15. Драга І. Наше місто. Озерна Балка // Вечірня газета. — 1991. — 22 листопада. — С.4.
16. Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі / Відп. ред. О.С.Стрижак. — К.: Наук, думка, 1985. — У 3-ох томах.
17.Єлисавет. Історико-краєзнавчий додаток до газети “Народне слово”. — 1993. — 13 травня. — Число 9(24). — С.1-8.
18. Здір Л. Було свято на вулиці “Народного слова” // Нар. слово. — 2000. — 4 листопада. — С. 4.
19. Історія міст і сіл Української РСР. Кіровоградська область / Редакційна колегія: Сиволап Д.С. /гол. ред. // — К., 1972. — 816 с. — С.81-125.
20. Калакуцкая Л.П. Ономастика й норма. — М.: Наука, 1976. — 256с.
21. Карпенко Ю.О. Синхронічна сутність лексико-семантичного способу словотвору // Мовознавство. — 1992. — Число 4. — С.3-10.
22. Кіровоград. Бізнес-схема. — Львів: Dedra, 2001. (Карта складена за матеріалами підприємства “Аерогеодезія”.) (Далі КБС.)
23 .Кіровоград. План міста. Масштаб: 1:10000. — К. Головне управління геодезії, картографії та кадастру при кабінеті міністрів України, 1998. (Далі КПМ.)
24. Ковальчук В. Вулиця моя... (Гоголя) // Кіровогр. правда. — 1991. — 28 лютого. — С.3.
25.Кочерган М.П. Загальне мовознавство: Підручник для філологічних факультетів спеціальностей вищих закладів освіти. — К.: Видавничий центр “Академія”, 1999. — 288 с. — С.207-256.
26. Кричун Л.П. Морфеміка, словотвір, морфологія у таблицях і схемах: Методичний посібник з курсу “Сучасна українська літературна мова”. — Кіровоград: Трелакс, 2000. — 34 с. — С.3.
27. Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н.Ярцева. — С.46-347; 515-516. (Далі ЛЕС.)
28. Лункан О. Де починається любов до рідного міста — на вулиці Іванівській чи проспекті Сталіна? // Вечірня газета. — 2000. — 24 серпня. — С. 1.
29. Лучик В.В. Автохтонні гідроніми Середнього Дніпро-Бузького межиріччя. — Кіровоград. — 1996. — 236 с.
30. Ляшенко Р.О. Мікротопоніми м. Кіровограда: Науково-дослідна робота. — Кіровоград: МАН. — 1997. — 8с.
31. Матеріали управління містобудування, архітектури, екології та земельних відносин при виконавчому комітеті Кіровоградської міської ради. (Далі МУМАЕЗВ).
32.Матівос Ю. Весело, цікаво пройшло свято на вулиці Шевченка // Кіровогр. правда. — 1989. — 25 серпня. — С.З.
33. Матівос Ю. Вулиці нашого дитинства: історія вулиці Леніна // Кіровогр. правда. — 1999. — 10 серпня. — С.3.
34. Матівос Ю. Контрасти старої вулиці: вулиця Декабристів (Інгульська) // Кіровогр. правда. — 2000, — 8 серпня. — С.2.
35. Матівос Ю. Новосілля на вулиці Шефській // Кіровогр. правда. — 1984. — 12 вересня. — С.4.
36. Матівос Ю. Святі тут ні до чого: Краєзнавство: гіпотези, версії, знахідки // Кіровогр. правда. — 2000. — 18 березня.
37. Ноженко В. Наші вулиці. Нижня Пермська-Фісановича // Кіровогр. правда. — 1991. — 31 травня. — С.3.
38. Ножнов. М. Что в названьях улиц наших? // Ведомости. — 1999. — 2 июля. — С.4.
39. Ономастика. Проблемы и методы. (Материалы к XIII международному ономастическому конгрессу.) Сборник обзоров. Серия “Теория и история языкознания”. — М., 1978. — 240 с.
40.Пашутин А.Н. Исторический очерк г. Елисаветграда. — Кировоград, 1992. — 176с.
41. Петренко А. Путівник. Вулиця Володарського // Кіровогр. правда. — 1983. — 27 січня. — С.4.
42. Петренко К. Площа Кірова: погляд у завтра // Кіровогр. Правда. — 1988. — 28 травня. — С.4.
43. Постолай В. Подробиці одного перейменування // Кіровогр. правда. — 1991. — 23 жовтня. — С.4.
44. Решетников В. Вулиця Двірцева // Нар. слово. — 1991. — 19 січня. — С.3.
45. Рябков П.З. Планъ г. Елисаветграда. — Елисаветград: Издание Елисаветградской гор. управи, 1913. (Проектъ названій нових улицъ, утвержденный Елисаветгр. Гор. Думой въ заседаніи своемъ, состоявшемся 25 Ноября 1911 г.)
46. Словник іншомовних слів / За ред. О.С.Мельничука. — К.: Гол. Ред. УРЕ, 1977. — 757 с. — С.19; 691.
47. Соколов В. Я живу на вулиці О.Гончара... // Літ. Україна. — 2000. — 11 травня. — С.45.
48. Станиславский А.И. Планировка и застройка городов Украины. — К., 1979.
49. Степанов Е.М. Фактори формирования одесской урбанотопонимии // Записки з ономастики. Випуск 4. Збірник наукових праць. Одеса: Астропринт. — 2000. — С. 12-23.
50.Суперанская А.В. Имя — через века и страны /Отв. ред. З.М. Мурзаев; АН СССР. — М.: Наука, 1961. — 192 с.
51.Суперанская А.В. Как вас зовут? Где вы живете? — М.: Наука. — 1961. — 96 с.
52.Суперанская А.В. Общая теория имени собственного. — М.: Наука. — 1973. — 368с.
53. Суперанская А.В. Общая терминология: Вопроси теории / А. В. Суперанская, Н. В. Подольская, Н. В. Васильєва. Отв. ред. Т. Л. Канделаки. АН СССР, Ин-т языкознания. — М.: Наука, 1989.
54.Суперанская А.В. Структура имени собственного (фонология и морфология). — М.: Наука, 1964. — 208 с.
55.Суперанская А.В. Что такое топонимика? / Отв. ред. Г.В.Степанов. — М.: Наука, 1985. — 182 с.
56. Тимофеенко В.И. Города Северного Причерноморья во второй половине XVIII века. — К.: Наук, думка, 1984. — 219 с. — С.123-125.
57. Тригуб Л.Г., Билюк А.В. Принципи наименования улиц г. Николаева // Питання ономастики Південної України. — К.: Наук, думка. — 1974. — С.134-137.
58.Український Радянський Енциклопедичний Словник в 3-ох томах / М.П.Бажан (гол. ред.), І.К.Білодід та ін. — К.: Гол. Ред. УРЕ АН УРСР. 1966 (Т.1), 1967 (Т.2), 1968 (Т.З). — 856 с. Далі (УРЕС.)
59. Центр г. Кировограда. Путеводитель: Старый Елисаветград.
60. Шляховой К. История в каждом имени: Крепость Св. Елисаветы и улицы нашого города // Ведомости. — 1999. — 24 сентября. — С.4-5.
61. Шульга М. Михайлівська: Вулиці старого Єлисаветграда // Нар. слово. — 2000. — 8 серпня. — С.4.
Авт. версія — авторська версія
Блюміна, 2 — див. Розділ 6, с. 48
Блюміна, 3 — див. Розділ 6, с. 48
Блюміна, 4 — див. Розділ 6, с. 48
Босько, 5 — див. розділ 6, с. 48
Босько, 6 — див. Розділ 6, с. 48
Дніпровський — див. розділ 6, с. 48
Здір, 18 — див. розділ 6, с. 49
Карпенко, 21 — див. розділ 6, с. 49
МЕ. — Інформацію отримано в результаті місцевої експедиції
МУМАЕЗВ — Міністерське управління містобудування, архітектури, екології
та земельних відносин при виконкомі Кіровоградської міськ. ради
Ноженко, 37 — див. Розділ 6, с. 50
нім. — німецька мова
Пашутін, 40 — див. розділ 6, с. 50
рос. — російська мова
Рябков, 45 — див. Розділ 6, с. 50
Суперанская, 50 — див. Розділ 6, с. 51
Суперанская, 51 — див. Розділ 6, с. 51
Суперанская, 52 — див. розділ 6, с. 51
Суперанская, 53 — див. розділ 6, с. 51
Суперанская, 54 — див. розділ 6, с. 51
Суперанская, 55 — див. розділ 6, с. 51
Тимофєєнко, 56 — див. розділ 6, с. 51
Тригуб, 57 — див. розділ 6, с. 51
укр. — українська мова
УРЕС — Український радянський Енциклопедичний Словник
Шляховой, 60 — розділ 6, с. 51
