¹ Тут і далі див. примітки в кінці книги.

² Цю статтю написано у 1941 році до сторіччя з дня народження М.Л. Кропивницького (21 квітня 1941 р.)

³ Автор не помиляється, коли значну долю успіху артистичної діяльності М.Л. Кропивницького приписує його природним здібностям, його обдарованню, його чисто життєвій школі та інтуїції. Але Кропивницький пройшов велику сценічну школу в російських пересувних театрах, у Галичині, десятилітню школу, перед тим як стати на шлях професійного українського артиста. Виступивши вперше на великій сцені 13 листопада 1871 р. в Одесі, Кропивницький працює довгий час у відомій антрепризі Медведєва, а після краху і втечі останнього (1874 р.) з Херсона – в різних трупах. За десять років, з 1871 по 1881 р., М. Л. Кропивницький зіграв сотні ролей, всебічно розвинувши свій природний талант.

⁴ С. В. Тобілевич помилково вважає інсценівку Шевченкового «Невольника» першою драматичною спробою М.Л. Кропивницького. Ще 1871 року він написав і видрукував жарт на одну дію під назвою «За сиротою і бог з калитою». Далі йдуть названі С. В. Тобілевич п'єси «Новольник» і три оригінальні драми. З драм і комедій М. Л. Кропивницького варто згадати і такі популярні, як «По ревізії», «Пошились у дурні» та «Дві сім'ї». Неважко побачити, що С. В. Тобілевич, дякуючи особливостям її власної поетичної вдачі, згадує, як правило, лише про драми, трагедії та народні мелодрами, лише побіжно згадуючи про комедійні твори корифеїв, які посідали визначне місце в репертуарі старого українського театру.

Вказівка на обмеженість тогочасного репертуару цілком справедлива, але ж автор перераховує не всі п’єси репертуару аматорських гуртків. Зокрема тут не згадані дуже популярні на сцені твори Шевченка та Котляревського «Назар Стодоля» та «Москаль-чарівник»

⁵ Віддаючи весь свій час і енергію театральній справі, М. П. Старицький багато часу приділяв драматичній творчості, в тому числі і історичним темам. Про це свідчать не тільки його епічні твори, але й такі історичні драми, як «Богдан Хмельницький», «Оборона Куші», «Остання ніч».

⁶ І. К. Тобілевича було вислано до Новочеркаська 1881 року. В засланні він пробув близько двох років. 1883 р. він вступив до трупи М. П. Старицького

⁷ С. В. Тобілевич подає ті ж самі відомості про народження II. К. Саксаганського, які ми знаходимо у відомій бібліографічній праці М. Комарова («Українська драматургія», Одеса, 1906 р.). Вони дещо суперечать запису в метричній книзі Покровської церкви с. Сергієвки, який наводить у своїх спогадах сам П. К. Саксаганський. «1859 року, — читаймо ми в записі, — травня 3 родився, а 4 охрищений Опанас, син Бобринецького повіту поміщика Сагайдака деревні Каменно-Костоватої управителя дворянина Карпа Адамовича Тобілевича і законної жінки його Євдокії Зіновієвої, обоє православні. Восприємниками були: того ж повіту поміщик штабс-ротмістр Яків Михайлів Александрович і с. Сергіївни приходського священика Павла Котляревського жона Єлена Маркова дочка. Таїнство хрещення справив священик Павло Котляревський з пономарем Ємельяном Семачевським» («Театр і життя», «Рух», 1932 р., стор. 20). Отже доводиться припустити, що або в Каменно-Костоватій не було церкви і новонародженого повезли до церкви бувшого військового поселення с. Сергієвки, або те, що П. К. Саксаганський народився саме в цьому селі.

⁸ Наводимо частину монологу Івана Барильченка в точному авторському тексті: «Комедію нам дайте, комедію, що бичує сатирою страшною всіх і сміхом через сльози сміється над пороками і заставляє людей, мимо їх волі, соромитись своїх лихих учинків!.. Служить таким широким ідеалам любо! Тут можна іноді й поголодать, щоб тільки певність мати, що справді ти несеш нехибно цей стяг священний!» («Суєта», дія III, ява VIII).

⁹. Трупа Саксагансьгого — Тобілевича була організована 1890 р. і проіснувала окремо, не зливаючись з іншими трупами корифеїв, до 1900 р., коли була зроблена ще одна спроба об'єднання.

¹⁰ В багатьох місцях книги С. В. Тобілевич пише про заборону українських вистав на Україні у 80 -90 рр. минулого століття. Але це визначення не зовсім точне; насправді вистави були заборонені з кінця 1883 р., майже на десять років, але тільки в межах Київського генерал-губернаторства. (За розпорядженням генерал-губернатора Дрентельна). Щоправда, Київське генерал-губернаторство охоплювало значну частину України, але лишались Одеса, Харків, Катеринослав
і ряд менших міст.

¹¹Іван Тобілевич помер у Берліні після тривалої хвороби і операції 2 вересня 1907 року.

Наводимо частину монологу Івана Барильченка в точному авторському тексті: «Комедію нам дайте, комедію, що бичує сатирою страшною всіх і сміхом через сльози сміється над пороками і заставляє людей, мимо їх волі, соромитись своїх лихих учинків!.. Служить таким широким ідеалам любо! Тут можна іноді й поголодать, щоб тільки певність мати, що справді ти несеш нехибно цей стяг священний!» («Суєта», дія III, ява VIII).

¹² С. В. Тобілевич — автор великої книги спогадів про визначного драматурга І. К. Тобілевича (Карпенка-Карого). Ця стаття не дає нового фактичного матеріалу про І. К. Тобілевича, але цікава як оригінальна спроба загальної ідейної та поетичної оцінки його творчості, спроба створення короткого літературного портрета письменника. Написано її влітку 1944 р., тобто перед 99-ми роковинами з дня народження драматурга. До сторіччя видавництвом «Мистецтво» була вперше видана окремим виданням книга С. В. Тобілевич — «Життя Івана Тобілевича».

¹³ В той час Іван Карпович переклав українською мовою ще один визначний твір іншою письменника-народника Глєба Успенського «Книжка чеков».

¹⁴ Коли стався розподіл труп, Марія Карпівна увійшла до складу трупи П. К. Саксаганського, в якій працював і 1. К. Тобілевич. Вона померла 1891 р. під час гастролей трупи Саксаганського в Одесі. Смерть М. К. Садовської викликала глибокий сум не тільки на Україні, серед товариства українських акторів, але й далеко за межами України. Цій трагічній події були присвячені статті й замітки в усіх періодичних театральних виданнях, в тому числі і в «Артисті».

¹⁵ М. К. Садовський народився 1836 року.

¹⁶ Згадуючи про сорок років діяльності театру корифеїв, С. В. Тобілевич має на увазі всю історію професійного українського театру від 1881 р. і до Великої Жовтневої соціалістичної революції. Це об'єднання різних театральних епох єдиними рамками надто загальне іі механічне. Театр корифеїв проіснував власне до першої російської революції 1905 р. З того часу він не створив нічого нового ні в галузі
драми, ні в галузі акторської майстерності і режисури, і
року 1907 поступився місцем новому театру М. К. Садовського, діяльність якого, складна і суперечлива, не може розглядатись як безпосереднє продовження традицій театру корифеїв. Садовський зрадив демократичні традиції корифеїв, давши велике місце в своєму репертуарі націоналістичній романтиці (в історичних виставах), творам Вннниченка, а
також антиреалістнчним течіям.

¹⁷ За традицією С. В. Тобілевич пояснює розходження корифеїв майже в усьому особистим їх характером і суперечками. Це вірно тільки до деякої міри. Насправді між театром Саксаганського —Тобілевича, який був найбільшим
в українському театрі втіленням критичного реалізму, і трупою Старицького чи навіть Кропивницького існували найглибші розходження саме в сфері творчій, духовній. Про це яскраво свідчить не тільки порівнення їх репертуарів, не тільки несхожість драматургії кожного з трьох керівників (адже в театрах Тобілевичів, Кропивницького, Старицького йшли найбільше п'єси власного авторства), але й розбіжність театральних «платформ», акторської і режисерської техніки.

¹⁸ Це приміщення так званого Троїцького народного дому по Червоноармійській вулиці, в якому багато років працює театр Музичної комедії.

ЗМІСТ

Стор.

Передмова — О. Борщаговський< 5

М. Л. Кропивницький 15

М. II. Старицький 25

II. К. Саксаганський 35

М. К. Заньковецька 45

І. К. Тобілевич (Карпенко - Карий) 53

М. К. Садовська (Барілотті) 71

М. К. Садовецький 81

Корифеї Українського театру в ролях 93

Примітки 109