<<< попередня

Розуміється, такі широкі завдання не міг виконувати невеликий гурток людей, що керував школою, і Федоровський організує "Товариство для поширення реместв і грамоти". Щоб зміцнити його та забезпечити коштами, він звертається до багатьох впливових людей, не тільки місцевих, а й по инших містах, і навіть до герцогіні Едінбурзької, дочки Олександра II. У цих заходах йому допомагає досить відомий граф Д. Е. Остен-Сакен, що користувався з великої пошани та впливу як серед місцевого громадянства, так і на верхах. "Дарма, що про нього багато та ріжного розповідали, пише Федоровський, це була видатна людина і громадянин, хоч і старого покрою. Він допоміг мені виклопотати надзвичайно широкий на той час устав товариства і в Одесі їздив зі мною до старих знайомих, закликаючи їх в члени товариства, але на його заклик туго відгукувалися". Проте товариство таки засновано 1873-го року й Федоровський ще три роки працював у ньому.

Брак людей та коштів не дав Федоровському розвинути діяльність нового товариства, і всю свою енергію і любов він уклав у свою школу. Коли скінчено було новий будинок, виявилося, що на платню викладачам нема грошей, але Федоровський умів привабити до цієї роботи де-кого з молодих учителів духовної школи й місцевої молоди, і якийсь час навчання в школі велося безплатно. "Серед зовсім молодих викладачів опинився й я", пише М. О. Пашковський, захоплений палким закликом організатора... Микола Федорович умів зібрати персонал і вмів підтримувати його на рівні гарячого вчительського ентузіязму. Години й роки моєї праці в школі при Миколі Федоровичі залишилися найкращими споминами мого юнацтва". Федоровський мешкав насупроти школи й проводив у ній увесь свій вільний час. Він намагався розбудити в дітях національну самосвідомість і любов до України й усього українського, "а як усі ми були з народу, це було легко зробити", каже П. Ф. Дворецька - одна з перших учениць і довголітня учителька школи. "Пам'ятайте, діти, що Україна таки буде вільна", не раз повторяв він. Він перекладав і виучував з дітьми байки Крилова та українські вірші, а у садку школи діти насипали могилу Шевченка, що згодом виросла в чималий курган.

Певна річ, такий напрям діяльности завдавав йому чимало прикростей, через що він, здається, й покинув Єлисавет. Якось одвідав школу почесний член "Товариства реместв і грамоти" гр. Остен-Сакен з поліцмейстером та иншим начальством. Звернувшися до дівчинки, що впала йому в око, він звелів їй продекламувати який-небудь вірш. Жвава дівчинка й одкатала йому українську байку. Усі зблідли з переляку, а старий слухає собі та з ласкавим усміхом качає у такт головою, а потім ще й похвалив дівчинку. Коли вже виходили, поліцмейстер сказав Федоровському: "Щастя ваше, що він глухий, а то усім вам добре б досталося". Другий раз інспектор народніх шкіл знайшов у книжній шафі коло сотні українських книжок, що їх не сховала у себе учителька, як їй наказував Федоровський, і, звичайно, доніс куратору Голубцову про такий напрям Федоровського. Коли Голубцов сказав про це Сакену, він одповів: "За Федоровського не турбуйтесь я його знаю", і "я отделался только тем, что попал в списки неблагонадежннх", - пише Федоровський.

Але найбільше дбав Федоровський про українські співи. "Скажу ще про гурток любителів, що виник і згрупувався навколо школи", пише він далі. "У самій школі чудово були поставлені співи учителем А. М. Богдановим. Відомий Слав'янський, що тоді їздив зі своїм хором по Росії й за кордоном, захоплювався деякими голосами й прохав оддати їх до його хору. Шкільний хор гаразд співав і в церкві. Ми робили мандрівки по сусідніх селах і співали там по церквах, захоплюючи сільських парафіян. У нас був заведений такий порядок, що кожен земляк, який приїздив з Одеси до Київа або назад, повинен був привезти й вивчити з нами хоч одну гарну українську пісню, а уся школа співала її перед або після класів". Якийсь час у школі була учителькою відома артистка й співачка М. К. Тобілевич, а її брати, певне, належали до цього хору. Федоровський запевняє, що відома п'єса Нищинського "Вечірниці" яку було уперше виставлено 1875 року у Єлисаветі, була написана спеціяльно для цього хору. На цій виставі хор складався з юнкерів та учениць школи, і Федоровський дуже клопотався за їх убрання. Костюми вони мали, але не було вінків на голови, ось він і взявся до цієї справи, - дістав квіток і сам приміряв їх дівчатам, щоб кожної вибрати до лиця. У цій виставі брали участь М. Л. Кропивницький, І. К. Тобілевич (Карпенко-Карий), М. К. Тобілевич (Садовський) і сестра їх М. К. Тобілевич.

Після цього надумали вони зорганізувати свою трупу. Треба було грошей, і першою відгукнулася на це небогата особа Рогаська, що дала "из своих скромных средств" сто карбованців. На них купили у якогось збіднілого польського поміщика декорації та величезну завісу писану олійними фарбами. Це ж і був зародок тої першої української трупи М. Л. Кропивницького, що почала свою славну діяльність виставами у єлисаветському "Общественному клубі" на користь "Товариства допомоги бідним учням", улаштованому при цьому клубові.

далі >>>