<<< попередня

У 1876-му році Федоровський переїхав до Київа на посаду вихователя у кадетському корпусі, але не поривав звязку зі своєю школою. Він листувався де з якими з своїх старих співробітників і пильно стежив за життям школи й "Товариства грамоти". Двічі, в 1905-му й 1909 р. він приїздив до Єлисавету, але про його перебування тут вже нічого не можна дізнатися. В один з цих наїздів, бувши в школі, він по свойому звичаю зацікавився співами й прохав заспівати якоїсь української пісні, але тоді діти вже не знали ні одної. Ми бачили, як щиро він відгукнувся у 1913 році на запитання голови "Товариства", що прохав у нього відомостів про його діяльність. У червні того ж року він писав до П. Ф. Дворецької, з якою коли-не-коли листувався: "Інтересують мене два питання: 1) чи скінчено будинок ремісничої школи (він тоді ремонтувався) чи виведено другий поверх над давнішим будинком, чи буде готовий будинок до початку навчального року, і у якому становищі садок. Необхідно було прикупити сусіднє подвір'я". Друге питання - про те, чи надруковано в місцевій газеті статтю про походження школи і т. й., чому її досі нема, й коли її буде надруковано, про деяких співробітників, і чи живі усі, кого він знав.

Тій же П. Ф. Дворецькій надіслав він для розповсюдження купку книжок свого видавництва, яку вона й передала на село знайомій учительці.

Як вихователь корпусу, та ще й "поднадзорный", Федоровський не міг розвинути у Київі ніякої української діяльности, й навіть остерігався, щоб чужі люди знали про його українство. Та й взагалі окреме і відлюдне корпусне життя не сприяло широкій громадській діяльності. Проте й у новій сфері Федоровський не кидає своїх ідеалів. Маючи на руках купку юнаків, що згодом розійдуться по ріжних країнах, він намагався прищепити Їм свою улюблену ідею про поширення корисних знаннів і праці для народу, й працював з ними по садівництву й шовківництву, сподіваючись, що вони рознесуть ці знання по своїх краях. Таким чином він засадив великий плац перед корпусом, і в окремо збудованому бараку ввесь час свого перебування у корпусі виводив з кадетами шовковичну черву, а кокони надсилав до Москви. У шовківничій діяльності він, мабуть, не мав перешкоди, бо старі знайомі згадують, що в цій справі він їздив до Трипілля та инших сел.

Федоровський мав хронічну хворобу, що не подавалася ні на яке лікування, поки відомий київський гомеопат Євреїнов не нараяв йому звернутися до гомеопатії. Він одразу видужав і з того часу став гарячим сторонником гомеопатії. До свого гасла: "треба народ учити", він тепер додає "й лікувати", береться до писання й видавництва популярних брошур з гомеопатії й закликає всіх до цієї роботи.

далі >>>